Виталий МИКОЛЕНКО: "Обидно, что на "Шахтер" в Киеве пришло 30 тысяч человек, а нас на следующий день - только 11"

Для 19-річного оборонця "Динамо" Віталія Миколенка рік, що минає - особливий. Омолодження складу, травма Йосипа Піваріча - обставини слалися так, що юних вихованець клубної академії отримав шанс зіграти в основі і шансом скористався ідеально. Станом на кінець року Віталій став повноцінним гравцем основи.

Через добу після останнього для "Динамо" в 2018 році матчу проти чеського "Яблонця" Миколенко відповів на запитання Ukrball.

- Враження від пройденого шляху двоякі, - каже Віталій. - З одного боку, приємно, що тренери мені довіряють. З іншого ж хотілося б, щоб відрив від "Шахтаря" у чемпіонаті України був трохи менший. Зрештою, катастрофи немає. Сім очок відіграти реально. Попереду 14 матчів. Достатньо двічі перемогти "Шахтар" в очних протистояннях і від розриву не залишиться й сліду. Зрозуміло, що зробити це складно. Але реально.

- Тим паче, що в усіх трьох поєдинках першої частини сезону кияни донеччанам за грою не потупалися. І то м'яко кажучи.

- Це й додає оптимізму. Погано тільки, що впродовж усієї дистанції ми були у порівнянні з "Шахтарем" не такими стабільними. Загубили надто багато очок у тих матчах, де мали брати максимум. "Шахтар" навпаки виривав очки на заключних секундах зустрічей з нами, з "Олімпіком". Ці дрібниці зробили різницю. Може, це фарт.

У нас все навпаки. Взяти мій перший матч у цьому сезоні проти "Чорноморця". Мали велику перевагу, створювали моменти. Але забили лише раз. Одесити весь матч сиділи у власному штрафному майданчику вдесятьох, однак наприкінці забили після кутового. Було смішно, коли їхній тренер за підсумками гри говорив, що його команда грала в атакувальний футбол. Втім, нам від того нелегше.

- Наскільки важким для вас вийшло входження у ритм дорослого футболу?

- Було трохи важко, але найперше тому, що літньої підготовки з командою я не проходив, бо був з юнацькою збірною на чемпіонаті Європи. Втягуватися, адаптовуватися довелося уже в ході чемпіонату. В заключних матчах трохи накопичилася втома. То не дивно, адже грав майже без замін. Однак нічого страшного, виснаженим не почувався, при потребі грав би ще.

- Знаєте, на котрого з динамівських крайніх оборонцяв треба бути схожам, щоб завоювати авторитет фанатів "Динамо"?

- На Олега Романовича? Я ж стараюся. Тим паче, що Лужний поряд, постійно підказує.

- А під номером іншого динамівського тренера ви зараз виступаєте.

- Так, знаю, що Максим Шацьких був 16-м. Він був класним нападником. Дивився фрагменти за матчів за його участю в складі "Динамо". Зауважив, що Максим Олександрович коли виходив сам на сам з воротарем, зазвичай підсікав м'яч. І зазвичай забивав.

- А вживу чи бодай у прямій трансляції ви його матчів не бачили?

- Малий ще був. Перший свій матч за участю "Динамо" наживо відвідав, коли мені було десять років. Наша команда тоді з португальською "Браґою" в Лізі Європи грала. З тієї гри запам'яталося найперше вилучення Андрія Шевченка.

- "Динамо" було для вас улюбленою командою з дитинства чи у шкільні роки мали інші смаки?

- Ні, "Динамо" для мене завжди було на першому місці. Мабуть, тому, що народився у Черкасах, це поряд з Києвом. Ось і вболівав за тих, хто найближчий географічно. Власне, я ж не дарма ще з ранніх років впрошував батьків, щоб віддали мене саме в динамівську школу.

"Динамо" - клуб з великою історією і дуже сподіваюся, що зможу зробити свій вклад у нові серйозні перемоги. Сподіваюся, вони прийдуть уже найближчим часом. Взагалі, хотів би привітати наших вболівальників з Новим роком, побажати всім нам перемог. І терпіння. А ще хотілося б, щоб з весни на наші матчі приходило більше людей. Ми зробимо все від нас належне, щоб люди хотіли приходити на стадіон. Але й без підтримки вболівальників грати важко. Зізнаюся, було дуже прикро й образливо від розуміння, що на "Шахтарі" з "Ліоном" середу було понад 30 тисяч людей, а наш поєдинок відвідали 11 тисяч. Звичайно, ми теж винні, що так відбувається, але хотілося б також, щоб люди демонстрували свою любов до "Динамо" не тільки на словах.