Евростандарт от Лобановского с Базилевичем

Стадіон «Санкт-Якоб» у Базелі вітав перемогу киян у фінальному матчі над угорським «Ференцварошем», яка відкрила світові золоте покоління гравців зі Сходу Європи. Правда, рахунок 3:0 здавався трохи завеликим для поєдинків подібного рівня, що дозволило багатьом написати про буцімто слабкуватого суперника. Ми з вами спробуємо навести аргументи на користь протилежного, аби зрозуміти історичне значення події 14 травня 1975 року.

По-перше, до фіналу ще треба було пробитися крізь чотири бар’єри з двох матчів кожен, і, приміром, по чвертьфінал включно перевага «блакитно-білих» вимірювалася одним голом у п’яти випадках з шести. Хіба що гру-відповідь з турецьким «Бурсаспором» завершили — 2:0.

По-друге, варто відстежити, з ким мали справу угорці! Вони вивели з боротьби такі знані клуби, як «Ліверпуль» (1:1 та 0:0), «Мальме» (3:1 та 1:1), «Црвена Звєзда» (2:1 та 2:2). До речі, «юги» перед тим упоралися, нехай завдяки серії 11-метрових, із мадридським «Реалом».

За два десятки сезонів, й це по-третє, у єврокубкових фіналах від так званого соцтабору грав максимум один клуб. Й те зрідка — досить згадати скандальний матч московського «Динамо» з «Рейнджерс» за трофей-1972. Отже, у Будапешті й Києві повинні були з’явитися настільки сильні ансамблі, щоб консервативний Захід «погодився» надати їм на відкуп долю коштовного призу.

Згадана угорська команда здобувала 1965 року Кубок ярмарків, розібравшись, на секундочку, з «Ромою», «Атлетиком», «МЮ» й навіть у вирішальному двобої з «Ювентусом» просто в Турині. Але там іще діяла інерція поваги саме до мадяр, чия збірна вважалася, якщо завгодно, дисидентською — від світового «срібла» 1954-го до втретє опанованого олімпійського золота 1968-го.

…Якщо врахувати підставою виступів у згаданому турнірі резонансний фінал Кубка СРСР-1973, коли кияни під орудою Олександра Олександровича Севидова дивним чином поступилися «Арарату» (єреванці здійснили дубль і були заявлені в КЄЧ), то Лобановський отримав зовсім не випадковий добір виконавців, проте…

Проте навчив їх більш тотальному футболу з парадоксальним для вітчизняного менталітету маневром ролей та позицій, ритмів та функціональних зусиль. Нагадаю базельський склад: Євген Рудаков, Володимир Трошкін, Михайло Фоменко, Стефан Решко, Віктор Матвієнко, Анатолій Коньков, Володимир Мунтян, Віктор Колотов (капітан), Леонід Буряк, Володимир Онищенко, Олег Блохін. Важливо, що знайшлася об’єднуюча ідея для кількох поколінь майстрів, й це виявилося несподіванкою для таких опонентів, як «Айнтрахт» та ПСВ.

Невдача франкфуртців (2:3 та 1:2) стала сенсацією 1/8 фіналу. Причому в рідних стінах німці, за яких грали зокрема двоє чемпіонів світу-1974 Юрген Грабовськи та Бернд Хельценбайн, вели 1:0 та 2:1. Однак ближче до фінального свистка підступні за задумом удари Блохіна та Мунтяна перетягнули ковдру, куди треба. Ну а в Києві всі коливання зникли ледь не на першій хвилині завдяки Онищенку, який ближче до перерви ще й подвоїв рахунок.

Найсерйозніше міжнародне визнання прийшло до киян у квітневому півфіналі, коли їхали до Ейндховена із форою 3:0. Хто дивився домашню гру, досі під враженням флангової передачі Трошкіна й невідпорного удару Колотова «з повітря». Експерти замислилися, так у кого ж насправді голландський стиль? Нехай у грі-відповіді ПСВ підсолодив собі пігулку (2:1), але це не міняло суті. Наші земляки закономірно перевершили опонента, де була група віце-чемпіонів світу й пара класних шведських легіонерів.

Веду до того, що завершальну перемогу в Базелі було логічно підготовлено попередніми доробками. Що цікаво, штаб Лобановського у швейцарському фіналі обійшовся без замін, тоді як Єньо Дальнокі посадовив на лавку з 60-ї хвилини свого прем’єра Тибора Ньїлаши. Ним керувало бажання хоч чимось відповісти на голи Онищенка (18, 39), але умови продовжували диктувати українці.

Крапку в середині другого тайму у воротах голкіпера-капітана Іштвана Геці поставив Блохін. І, як влучно висловився один із оглядачів, угорцям проти цих форвардів «не вдалося знайти антидот». У переможених було алібі — травми Ласло Пустаї та його тезки Браніковича, котрі забивали в попередньому раунді сербам, а тепер на поле не вийшли. Втім, гра киян сприймалася настільки органічною, що й сьогодні той євростандарт не має терміну давності.

Євген Карельський, спеціально для офіційного сайта УПЛ.