Кирилл КОВАЛЬЧУК: "На уровне сборных Ярмоленко, пожалуй, самый лучший игрок с которым я играл"

Колишній півзахисник Чорноморця та збірної України Кирило Ковальчук висловився про свою гру за національну команду.

– Десять років тому ти виступав за збірну України, коли вона у кваліфікації до чемпіонату Європи у Києві програла Словаччині (0:1). Що ти відчував у той момент?

– Знаєте, всяке буває. Бувають матчі, коли твоя команда заслужено програє, а буває – що ні. Пам’ятаю, у тому матчі зі Словаччиною ми не забили щонайменше п’ять вірних м’ячів. Ми багато атакували, створювали моменти, били по воротах буквально з кількох метрів, але м’яч, як кажуть, не йшов у ціль.

Закидів на нашу адресу тоді не було, тому що у збірної у тому матчі була гра, потенціал. Ну, програли – то програли. Пам’ятаю, після цього ми здобули три поспіль перемоги (над Білоруссю 2:0, Македонією 1:0, Люксембургом 3:0, – прим. О.П.), що в результаті дозволило нам кваліфікуватися на Євро-2016 у Франції.

– Десять років минуло. Ти можеш порівняти ту збірну, в якій ти грав, із нинішньою?

– Це важко зробити, та й навіщо?

– Два гравці тієї збірної продовжують грати у нинішній.

– Ярмоленко і Степаненко. Обидва – професіонали до мозку кісток. Вони й тоді вже не були дебютантами, оскільки Ярмоленко вже пограв на Євро-2012, а Степаненко брав участь у товариських матчах перед Євро-2012 та кваліфікації до чемпіонату світу, починаючи з перших матчів. Тобто, у них вже був досвід гри за збірну.

– З твого досвіду, що відчуває гравець, коли його викликають до збірної і він представляє свою країну на міжнародній арені?

– Гадаю, що в подібній ситуації в усіх однакові почуття. Думаю, немає такого гравця, який би не мріяв зіграти у збірній. А коли тебе викликають, то ця мрія стає реальністю. Це престиж, твоє спортивне досягнення, яке може вважатися найкращим у кар’єрі.

Виклик у збірну для кожного гравця – це ще й оцінка його індивідуального результату, який він показує на певному етапі своєї ігрової кар’єри. Коли ти гравець збірної, то розумієш, що перебуваєш в обоймі найкращих футболістів своєї країни. Кожен це відчуває. Звичайно, у тебе більше відповідальності, насамперед, за результат.

– Пам’ятаєш гру з Люксембургом, в якій ти виходив на поле разом з Ярмоленком?

– Звичайно. Ми грали на виїзді, і Ярмоленко всі три м’ячі Люксембургу забив. Перебуваючи у збірній, я бачив, як Андрій працює на тренуваннях, як він грає. Що тут сказати – це топ-гравець. За м’ячами, забитими за збірну, Ярмоленко зараз близький до рекорду (зараз у Ярмоленка - 46 забитих м'ячів, у Шевченка - 48, – прим. О.П.).

У нас він явно перевершив будь-якого футболіста, який коли-небудь грав у чемпіонатах України. Я в цьому впевнений. Та й індивідуальних досягнень у Андрія дуже багато. Можливо, через те Ярмоленко не так здорово проявив себе, граючи в Німеччині та Англії, не став таким яскравим, як Шевченко чи Воронін.

Ви запитайте зараз у пересічного вболівальника: «Хто такий Ярмоленко?» Ну, скажуть, що це гравець Динамо і збірної України – все. А ось про індивідуальні досягнення Андрія, як на внутрішній, так і на міжнародній арені мало хто знає. За винятком, можливо, деяких футбольних експертів та журналістів.

– До речі, як тебе у 2014 році прийняли у збірній?

– Все було бездоганно. Думаю, зараз теж гарний мікроклімат у збірній. Щоправда, за півроку до початку Євро-2016, коли мене вже перестали викликати, ходили чутки, що начебто були якісь конфлікти.

– Вірите?

– Не хотілося б ворушити минуле, але особисто я не можу собі це уявити. Здебільшого, у нас у збірній були зібрані люди з двох-трьох команд: Динамо, Шахтар, Дніпро. Бувало когось викличуть із Зорі, Чорноморця, Ворскли. Усі хлопці один одного знають, дружать. Стільки разів у іграх перетиналися. Ну які тут можуть бути конфлікти?

– А про головного тренера збірної Михайла Фоменка що розкажеш?

– У Фоменка на першому місці була залізна дисципліна та порядок. Пам’ятаю, ми заїжджали на базу днів за п’ять до гри і залишалися там. Фоменко після тренувань нікого додому не відпускав, хоча це можна було робити. На тренуваннях усі мали викладатися і працювати на повну силу. Фоменко мав характер – це відчувалося. У нього не розслабишся.

Фото: ФК "Металiст"