ФЕРНАНДО: "В Украине не видел ни одного боя, но часто слышал стрельбу"

Колишній півзахисник «Шахтаря», а нині гравець італійської «Самподрії» Фернандо — про час, проведений в Україні, крадіжки автомобілів, та свої мрії.

Екс-гравець донецького «Шахтаря» — бразильський хавбек Фернандо в інтерв’ю генуезьському виданню «Il secolo XIX» розповів про своє життя в Україні, поділився планами на майбутнє та враженнями від війни.

— Останнім часом містер Луческу тримав тебе на лаві запасних...

— Це був його вибір....Між нами не було проблем. Нас, бразильців, у команді багато, тому він мене часто залишав в запасі.

- З України ти перебрався в Італію. Чому саме Серія А?

— Італійський футбол для нас бразильців — прибуття в кінцеву точку «європейської мрії». В Бразилії щодня говорять про італійські команди, культуру. В минулому в мене були контакти з «Наполі» та «Фіорентиною», але це були лише розмови....

— Були розмови, що тобою цікавився і мадридський «Реал», коли шукав заміну Хабі Алонсо.

— Так, чув такі чутки. Потім, коли в одному з матчів Ліги чемпіонів наші шляхи з Алонсо перетнулись, і я побачив його гру наживо, навіть злякався — він дуже сильний футболіст.

— Війна в Україні підштовхнула тебе до змін?

— Так. Останні місяці насправді були дуже важкими. Моє життя — це дім та тренування. Ввечері з дому не виходив, вдень — дуже рідко. Вмикав телевізор і щоденно чув, скільки людей вже загинули. Жодного разу не бачив бій, але багато разів чув, як стріляли. Пізніше був пошкоджений наш стадіон, і ми змушені були залишити місто та жити між Києвом і Львовом. Ми завжди були на зв’язку з нашим консульством, і якби ситуація погіршилась, нас одразу ж вивезли б з країни. Мої батьки та друзі з Бразилії постійно телефонували мені, вмовляючи повернутися додому. Я дуже переживав за свою сім’ю, але на щастя нічого не трапилось.

— За винятком, що у твоєї родини викрали два автомобілі за місяць...

— Це насправді неймовірно. Два «Рендж Ровера». Перший був припаркований біля нашого будинку. Зранку вийшов, не бачу своєї машини, навіть подумав що, можливо, припаркував її в іншому місці, але ні... Наступний випадок стався з моєю дружиною. Вона була у супермаркеті приблизно двадцять хвилин, вийшла — і не знайшла вже автомобіля. Перший автомобіль нам знайшли, другий ні.

— Можливо, доля зробила тебе сампдоріанцем вже в 2010 році, саме тоді тебе перевели з молодіжної команди «Греміо» до першої. Пам'ятаєш, за якого тренера це сталося?

— За Паоло Сіласа.

— Знаєш, що він був гравцем «Сампдорії» в 1991-1992 роках?

— Ні. Це справді так? Я народився в 1992 році. Багато чув за Тоніно Черецо, мені казали він написав історію про «Сампдорію».

— Свій перший матч за національну збірну ти провів у 2013-му році проти команди Італії. Чи правда, що запрошення від тодішнього головного тренера бразильської збірної Сколарі тобі принесли, коли ти ще спав?

— Так, правда. Ми готувалися до нового сезону з «Греміо» Почув, що хтось стукає двері моєї кімнати. Це був мій друг Верлей, він забіг у кімнату зі словами: «Тебе викликають у збірну!». Я спершу не повірив. Пізніше, увімкнувши телевізор, почув цю новину.

— Тебе вісім раз викликали до збірної, але востаннє у таборі національної команди ти був 14 серпня 2013 року. Потім — як відрізало. Чому?

— На мою думку, в національній команді Бразилії дуже велика конкуренція, а я, переїхавши в Україну, повністю випав з поля зору тренерів збірної. Цей чемпіонат в нас не відслідковують. Але зараз, коли я потрапив до Серії А, сподіваюсь, знову потраплю «під контроль» наставників збірної.

— Твій ігровий номер — 17-й — у «Сампдорії» належить Паломбо.

— Так, я знаю. Тому й вибрав 70й, який мені приносить удачу.

Переклад та адаптація Олега Сагайдака