11 вересня 2022 12:23

До дня народження Геннадія Литовченка

Сьогодні 59-річчя святкує колишній півзахисник «Динамо» Геннадій Литовченко, який виступав за наш клуб у 1988-1990 роках і став володарем «золотого дубля» 1990 року, а в 2007-2010 роках працював тренером «Динамо-2».


Ледь Литовченку виповнився 21 рік, як товариші по «Дніпру» довірили йому капітанську пов'язку. «Чому? - колись запитали Геннадія журналісти. - Сам спочатку навіть здивувався, - щиро зізнався той, - адже був молодший за багатьох інших гравців. А тепер думаю: можливо тому, що вирішував по справедливості?».

Тандем родом із дитинства

Литовченко народився 11 вересня 1963 року в Дніпродзержинську (зараз Кам'янське Дніпропетровської області). Там же починав грати у футбол. Спочатку у дворі, потім старші хлопці відвели його до міської дитячо-юнацької спортивної школи №3. Вчився грати у футбол старими волейбольними м'ячами на шнурівці - в його будинку жив тренер із волейболу та віддавав пацану старі зношені м'ячі. Раніше ж як доводилося робити тренерам: старі м'ячі потрібно було здавати, щоб отримати нові. Ось Гена з хлопцями остаточно «розбабахували» м'ячі, а потім повертали сусіду-тренеру. Справжній шкіряний футбольний м'яч у 1970-ті роки було не дістати.

Там же, у Дніпродзержинську, перший дитячий тренер Іван Михайлович Єрохін поставив удар хлопцю: підказував, як правильно стопу вивертати, по якій частині м'яча бити. У 13 років Геннадія запросили до знаменитої тоді футбольної школи «Дніпро-75». Там він і познайомився з Олегом Протасовим.

Як колись пара Мунтян-Бишовець, так і дует Литовченко-Протасов відразу заявив про себе ще в дитячому та юнацькому футболі. Пізніше вони тандемом склали грізну силу в «Дніпрі», потім у «Динамо» та збірній країни, майже одночасно пішли у закордонні клуби.


Пізніше доля їх розвела. Олег Протасов, вивчивши грецьку мову, досить успішно працював у «Олімпіакосі», згодом очолював «Дніпро». Литовченко ж допомагав своєму товаришу Павлу Яковенку в молодіжній збірній України. До речі, Геннадій й «Олімпіакосу» теж людина не стороння. На початку 90-х клуб із Пірея очолював Олег Блохін, а Литовченко був там навіть капітаном команди.

Дніпропетровськ, Київ, Афіни, австрійський Медлінг, Лімасол на Кіпрі, Кривий Ріг, Одеса, Харків - ось далеко не повний перелік його маршрутів. Він звик, що життя проходить «на колесах». Слава Богу, що сім'я його розуміє. Дружина, сама відома гімнастка-«художниця», переможниця Кубка світу Ольга Литовченко (дівоче прізвище Родіонова), дві дочки захоплювалися з дитинства тенісом.

Литовченко вважає, що з тренерами йому пощастило. У Дніпропетровську працював під опікою Володимира Ємця та Геннадія Жиздіка. Обидва мали не лише високі організаторські здібності, а й були чуйними, порядними людьми. «Уже зараз, з висоти прожитих років, я розумію, що у них, можливо, були прогалини в тактиці, вони допускали інші помилки, а ось щодо психології, розуміння гравців на полі та за його межами - їм рівних немає до цього часу. Могли так налаштувати команду, спілкувалися з кожним, знали всі сильні та слабкі сторони, вміло користувалися цим, ведучи до перемог середній, у принципі, колектив...».

Саме навколо пари Литовченко-Протасов вибудовували Ємець із Жиздиком команду. Завдання Олега, ясна річ, бути бомбардиром. Завдання Геннадія начебто непомітніше, але воно не менш складне: краще за всіх «читати поле», організовувати атаки, бути головним асистентом та не забувати про власне вміння забивати. Так, за сім сезонів у «Дніпрі» (1981-1987) він у 213 матчах чемпіонату Союзу, Кубка СРСР та єврокубків забив 49 м'ячів, що для хавбека дуже пристойний результат. У вирішальному матчі останнього туру першості 1983 року проти «Спартака» Геннадій був одним із найкращих на полі - з його передач було забито 2 з 4 м'ячів «Дніпра». Так дніпряни вперше у своїй історії стали чемпіонами країни. У наступному, 1984-му Литовченко був визнаний найкращим футболістом СРСР.


У збірній Союзу в 1984-1990 він зіграв у 57 матчах, забив 15 голів. Згадуючи тріумфальний для всіх нас ЧЄ-1988, Геннадій з усіх матчів фінального турніру в ФРН виділяє півфінальний з італійцями. «Такого вольового підйому більше не було. Відчуваю, що в реальному житті саме таких стресів, емоцій іноді не вистачає. Як і багатьом. Після фіналу з голландцями Райкаард та Протасов сиділи на допінг-пробах. Знаменитий голландець розповів, як вони, подивившись, що команда Лобановського зробила з італійцями, з острахом чекали поєдинку...».

Коли вони з Протасовим вже грали за збірну, Валерій Васильович Лобановський кілька разів заводив розмову про їхній перехід до «Динамо». «Ми розуміли, - згадував Геннадій Литовченко, - поступово переростаємо свій клуб, побоювалися обов'язкового в такому випадку регресу у грі, застою, але змусити себе кинути «Дніпро», друзів, Ємця та Жиздика, - не могли. І тільки коли нас призвали на військову службу, попросилися до Києва, до «Динамо».

Що таке справжній тренувальний процес...

... плюс стратегія Лобановського? Спочатку діалоги з метром здавалися Литовченку дивними, незвичними: «Про результат не думайте. Перш за все - виконати установку та план на гру».

Ігрова дисципліна базувалася на високій функціональній готовності, на технічній майстерності та універсалізмі кожного гравця - ось що таке київське «Динамо» під керівництвом Валерія Васильовича.


І Литовченко, і Протасов в стислі терміни вписалися в ігровий ансамбль найкращого клубу СРСР, а незабаром «Динамо» без них не можна було й уявити. Так, Геннадій у трьох сезонах (1988-1990) у 82 матчах забив 20 м'ячів. Знову повернемося до ЧЄ-1988, де збірна Союзу завоювала срібні медалі. Головне, вважає Литовченко, не трофеї, а якість, рівень гри: «Тоді тренерський талант Лобановського розкрився в повній мірі. Завдяки розробленим ним на кожну гру плану ми перемогли і голландців, і англійців, і італійців на шляху до фіналу. Хоча загалом, напевно, їм поступалися у класі. Особливо італійцям. У фіналі нам не пощастило. Бєланов не забив пенальті. Мені не вдалося забити стовідсотковий гол. Вийшов на ворота, отримав м'яч, але не встиг «сфотографувати» позицію воротаря. Ударив з усіх сил, і - треба ж! - поцілив прямо в голкіпера! Голландці після матчу зізнавалися: їм пощастило. Що ж, це - футбол».

Ще один епізод йому часто згадується: коли не забив вирішальний пенальті у чвертьфіналі Кубка чемпіонів. Тоді «Дніпро» ледь не пройшов французький «Бордо». Воротар ще до удару вискочив із лінії воріт на кілька метрів й кінчиками пальців дотягнувся до м'яча. Суддя був поруч, але порушення не побачив...

А в принципі Геннадій не хотів би, щоб його життя в чомусь склалося по-іншому. Усе, вважає він, вийшло, як і мріяв. І кар'єра гравця, і тренера, і сім'я, і друзі.

З Олегом, щоправда, спілкуються рідше, ніж хотілося. Але це тимчасово, головне, щоб бажання було. Або мотивація відповідна, як любив казати їхній наставник на все життя Валерій Васильович. Саме його принципи міцно увійшли в життя Геннадія Литовченка.

Досягнення

Заслужений майстер спорту. Віце-чемпіон Європи у складі збірної СРСР - 1988. Учасник чемпіонатів світу - 1986, 1990 рр. За збірну Союзу провів 57 ігор, забив 15 м'ячів. За збірну незалежної України - 4 гри, 2 голи. Найкращий футболіст СРСР - 1984. Бронзовий призер чемпіонату Європи - 1982 у складі юнацької збірної. У списках 33-х найкращих футболістів СРСР (7): № 1 - 1984, 1988, 1989; № 2 - 1985, 1987, 1990; № 3 - 1983. Член клубу Г. Федотова - 103 голи.

Чемпіон СРСР - 1983, 1990. Срібний призер чемпіонату СРСР - 1987, 1988. Бронзовий призер чемпіонату СРСР - 1984, 1985, 1989. Володар Кубка СРСР - 1990. Володар Кубка Греції - 1992; срібний (1991, 1992) та бронзовий (1993) призер чемпіонату Греції.

Виступав за команди «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Динамо» (Київ), «Олімпіакос» (Пірей, Греція), «Адміра-Ваккер» (Австрія), «Лімасол» (Кіпр), «Борисфен» (Київ), «Чорноморець» (Одеса).

Після завершення футбольної кар'єри працював тренером у ЦСКА (Київ), «Кривбасі», молодіжній та національній збірних України, до війни з Росією - разом із Юрієм Калитвинцевим у «Волзі» (Нижній Новгород) та московському «Динамо». Очолював тренерські штаби «Динамо-2» Київ та харківських команд «Металіст», «Арсенал» (він же «Харків»).

Семен Случевський, Володимир Кулеба, «Спадкоємці»


Фото - ФК "Динамо"