Андрей ШЕВЧЕНКО: "Мы проживаем решающие времена..."

...У певний момент можна подумати, що люди в Києві живуть майже так, як парижани чи тулузці. Але настає ніч – і лунає чергова сирена повітряної тривоги. Незважаючи на потужну систему ППО, будинок Федерації футболу України – під загрозою влучання російських ракет. Як, скажімо, стадіон «Локомотив», зруйнований одного січневого ранку, за кілька хвилин до прибуття дітей на тренування. Офіс Федерації розташований зовсім поруч із військовим шпиталем, куди кожного дня доставляють поранених воїнів. У такій атмосфері нас і зустрів Андрій Шевченко.

«Події – це люди серед обставин», написав Шарль де Голль у своїй книзі з військової стратегії «На шляху до професійної армії». Ми побачили більше, ніж просто колишнього футболіста. Нас прийняла людина, чия місія виходить далеко за рамки спорту в надважку для України добу. Шевченко, як і кожен його співвітчизник, усвідомлює, що мова наразі йде про існування цілої держави, про майбутнє нації, котра зачарувала весь світ мужністю та силою духу.

– Із 2014 року – оскільки для нас війна розпочалася саме тоді – багато вболівальників футбольних клубів загинули на фронті, захищаючи Україну... Ми висловлюємо подяку людям, котрі віддали життя за нашу свободу. У Федерації намагаємося допомагати сім’ям цих уболівальників. Скажімо, організуємо виїзд за кордон під час матчів національних збірних. Адже поки, на жаль, не можемо грати вдома...

– Так, це було важливо для всіх. Футбол – головний вид спорту в Україні, навколо нього завжди панувала особлива атмосфера. Упродовж усієї доби Незалежності збірна була приводом для національної єдності. А сьогодні – й поготів! Солдати на фронті дивилися матчі плей-офф проти Боснії-Герцеговини та Ісландії на своїх телефонах, планшетах і комп’ютерах. Я одержав від них безліч повідомлень, емоційних відео – прямо з передової. Це були не просто футбольні матчі, це значно важливіше. Й наша збірна сьогодні – більше, ніж просто футбольна команда. Так, для українського футболу важливо брати участь у вирішальному етапі представницьких змагань. Але ще важливіше, щоб великий спортивний форум став трибуною, звідки ми зможемо говорити про Україну, доносити світу наші меседжі.

– Вони сповна усвідомлюють відповідальність за носіння цієї футболки. Для кожного з них битися за кольори країни – це гордість. Упродовж відбірної кампанії команда неодноразово переживала непрості моменти. Але всі в колективі знали – як реагувати. Хлопці виявили потужний характер заради країни, заради солдатів, які тримають фронт. Будь-яку свою розмову з гравцями збірної я починаю з подяки воїнам, усім тим, хто залишає нам шанс продовжувати грати у футбол.

– Так, саме безліч. Проте, жодних святкувань із приводу перемоги в кваліфікації ми не влаштовували. Не той час і не та ситуація, щоб святкувати. Відколи почалася війна, для нас усе змінилося...

– Той день поділив життя всіх українців на «до» та «після»... Моя діяльність, наша діяльність – продовжувати розвивати футбол. Війна в підсумку не стала на заваді вже другому чемпіонату країни в Прем’єр-лізі. Знову проведений кубковий турнір, фінал якого був присвячений захисникам Вітчизни. Національна першість проводиться в трьох чоловічих і двох жіночих дивізіонах.

Сприймаю це як велику перемогу України. Навіть уболівальники повертаються на трибуни, незважаючи на те, що деякі матчі по кілька разів призупиняються через повітряні тривоги. Особливо ті, що проводяться у прифронтових містах. Найдовший поєдинок, у Дніпрі, тривав близько п’яти годин! Кожна арена обладнана укриттям, куди після сирени прямують учасники гри та глядачі.

– Так. Ми не здаємося. Важкі реалії – це перевірка на міцність характеру. Ми шукаємо вихід і знаходимо його, адаптуємося до ситуації.

– Україна має чудові футбольні традиції! Зірки минулого отримали сьогодні гідних спадкоємців – Андрія Луніна в «Реалі», Михайла Мудрика в «Челсі», Олександра Зінченка в «Арсеналі»...

– Не міг повірити. То був справжній шок! Посеред ночі дзвінок від мами, котра в сльозах від жаху розповідала про вибухи десь зовсім поруч. Вона мешкає неподалік від радіолокаційної станції, яка стала однією з перших цілей для ворога.

– Треба розуміти, наскільки величезною країною є Росія, наскільки величезна в неї армія. Перші хвилини були просто жахливими: я боявся втратити свою країну, втратити все. Знадобився певний час, аби якось зреагувати, потурбуватися про евакуацію родини... Потім були новини про рішення президента Володимира Зеленського залишитися в Києві, про черги з добровольців до військкоматів... Та Україна, наша нація – встояли. Не в останню чергу – завдяки підтримці партнерів, зокрема, й Франції.

– Гадаю, розв’язана проти України війна не передбачає участі в Олімпіаді представників російського та білоруського спорту.

– Її важко поранило під час вибуху на вокзалі. Відвідавши лікарню, де дитина проходила реабілітацію, я трохи пограв із малечею. І вона почала посміхатися – за твердженням лікарів, уперше відтоді, як її доставили... Крім того, що спорт – прекрасний засіб для спілкування, особливо з дітьми, це ще й дуже дієва терапія. Для Української асоціації футболу один із нинішніх пріоритетів – це саме розробка реабілітаційних програм для інвалідів.

– Абсолютно! Саме завдяки цим хлопцям ми живі. Тож, зі свого боку, маємо віддячити їм перемогами на футбольному полі.

– Це людяно. В зустрічі з такою реальністю цілком природньо не розуміти її по-справжньому. Це – не ваша реальність. Її можна зрозуміти тільки тут. Нам доводиться вести інше життя, де головним питанням є захист наших дітей, нашого майбутнього... У футбольній Асоціації приділяємо цьому питанню багато уваги. Для дітлахів запроваджені численні програми, організовані відповідні курси навчання.

– Так, нас підтримують у тих державах, де Україна проводить свої домашні поєдинки – в Чехії, Польщі, Німеччині. Багато федерацій надають допомогу в організації підготовки тренерів, літніх таборів для молоді, у реформуванні суддівства. Ми запроваджуємо спільні проекти з федераціями Англії та Норвегії. Підписані меморандуми про співробітництво з футбольними асоціаціями Італії та Франції.

– Напевне, існуючий контекст виводить мене за чисто футбольні лаштунки. Але ви, Франція, нас підтримуєте і, будь ласка, будь ласка, продовжуйте це робити. Ми проживаємо зараз вирішальні часи, всі ми, демократичні держави. Не можемо поступатися, маємо боронити наші цінності. Це час бути стійкими. Для нас це питання – жити чи вже не жити... Я був на фронті, бачив, що це таке. Втім, підтримувати нас – це не тільки питання грошей, це принципова справа. Просто ми, українці, прямо зараз бʼємося за наше виживання. Це бути, або не бути…

«Ви бʼєтеся й за нас!..» – цією фразою французький журналіст завершив матеріал, потискаючи руку Андрієві Шевченку перед прощанням.