Даниил СИКАН: "Где-то в 10-11 лет захотел попробовать силы в "Динамо". Прошел отбор, но мне там не понравилось"

Форвард Шахтаря Данило Сікан дав інтерв’ю «УФ». У ньому гравець розповів про те чому почав більше забивати навесні, очікування від Олімпіади та чого «гірникам» не вистачило в єврокубках.

– Даниле, які ж враження залишив по собі клубний сезон 2023/24?

– Загалом, дуже позитивні. Особливо це стосується Ліги чемпіонів й того, що вдалось кваліфікуватись до 1/8 фiналу Ліги Європи. Так, там не вдалося пройти Марсель, але ми всі розуміємо – суперник грає у чемпіонаті Франції, який не має зимової перерви. У нас вона є, і це дуже впливає на результати в єврокубках. У тому числі й на перебіг матчів з марсельцями.

– У другій половині сезону ви значно покращили гольові показники. У чому секрет бомбардирських успіхів?

– Навіть не знаю. Восени більше намагались забивати в ЛЧ (там у Сікана 4 голи в 6 матчах – прим. О.Щ.). Тому, можливо, навесні сильніше зосередились на грі у чемпіонаті. Спочатку в нас не було великого відриву від Кривбасу, потім – від Динамо. Тому налаштовувались на кожний матч, а результат почав приходити сам по собі.

– У таблиці бомбардирів УПЛ 2023/24 у вас 10 голів, у Владислава Ваната – 14. Чи була між вами конкуренція за звання кращого голеадора?

– Ні, я про це не думаю. Для мене головне – аби команда перемагала, а мої особисті досягнення йдуть на другому плані. Спочатку потрібно підняти над головою трофей, а усе інше – потім.

– Повертаючись до єврокубків. Склалося враження, що восени ви набули впевненості саме після дублю у ворота Антверпена (3:2) в другому турі ЛЧ…

– Так, звісно. Такі виступи надають дуже великої віри у власні сили. Коли розумієш, що уже забивав у такому великому турнірі, як Ліга чемпіонів, то вимагаєш від себе більшого як у плані гри, так і самовіддачі та бігової роботи. Ти менше переживаєш, стаєш спокійнішим. Спочатку, коли чуєш гімн ЛЧ, – відчуваєш мандраж, а потім, з наступними матчами, стає легше.

– А коли хвилювання перед виступом на євроарені були найбільшими?

– Думаю, що перед першим поєдинком з Порту (1:3). Ніхто з гравців Шахтаря не розумів, що це за команда. Так, ми переглядали матчі португальського клубу в чемпіонаті. Але по тих виступах на них було смішно дивитись. А от опинились з ними на полі – сміялись уже суперники. Недарма після зустрічі головний тренер суперників Сержіу Консейсау сказав, що ми виглядали, як учасники першості району.

– Що потрібно було змінити, аби результат тієї гри виявився іншим?

– Якби на початку сезону в Шахтарі був інший тренерський штаб, то й матч із Порту би склався інакше. На старті кампанії нами керував Патрік ван Леувен. Хтось не розумів його футболу, а хтось і не хотів розуміти. Це нормально. Бувають тренери, які просто не підходять під той футбол, в який хоче грати команда.

Вважаю, що у цьому й закладена причина поразки від Порту.

– Що саме гравцям не подобалось у методах ван Леувена?

– У всіх по-різному. Комусь не подобалось ставлення, комусь – тренування. Особисто я нічого поганого про нього сказати не можу. Він дуже добре до мене ставився. Хотів бачити мене на трохи неочікуваних для мене позиціях на полі, але усе одно скажу про колишнього наставника лише хороше.

«Це був вчинок великого тренера»

– Нинішній головний тренер Марино Пушич у свій перший день в клубі одразу вивів Шахтар на виїзний матч із Барселоною. Яке тоді враження склалось від нідерландського спеціаліста?

– Як казав Ігор Йовічевич, це треба мати великі яйця – прийти в команду з країни, де йде війна, де не найкраще становище в чемпіонаті, Лізі чемпіонів, і змінити усе в дуже хорошу сторону. Це вчинок великого тренера. Сподіваюсь, що Марино Пушич залишиться із нами й ми здобудемо для Шахтаря ще багато трофеїв.

– Які зміни у підготовку команди вніс новий тренерський штаб?

– Насамперед, у Маріно дуже класний штаб. Від фітнес-тренера до тренера воротарів. Пушич вніс у нашу гру багато тактики, більше рухів з м’ячем, пересування у центрі поля. Тепер ми почали грати у більш комбінаційний футбол, а не той, який хотів бачити Патрік. Для його задуму в нас не було необхідних гравців.

– А що задумував ван Леувен і чому це не співпадало з можливостями та бажаннями гравців Шахтаря?

– Ван Леувен хотів мати у розпорядженні футболістів, які на кожній позиції були б атлетичнішими за суперника. От тоді, можливо, у нього б і вийшло в Шахтарі. Але у нас немає таких гравців. Багато молодих, або тих, хто в той час лише прийшов до команди. Вони не могли показати необхідної гри. Можливо, не вийшло й з якоїсь іншої причини, але я думаю, що саме тому.

– У четвертому турі ЛЧ Шахтар завдяки вашому голу здолав Барселону (1:0). Ви відзначились в притаманній для себе манері, коли в момент навісу увірвались з-за спини захисників та пробили головою. Проти вас у тому моменті грав габаритний Андреас Крістенсен. Це була ігрова ситуація, чи заготовка під суперника, який програє у швидкості?

– Та, ні. Спеціально ми нічого не награвали. Якщо подивитись цю атаку з самого початку, то побачимо, що в комбінації ми зробили велику кількість пасів. Так сталось, що дуже класно розіграли. Гочі подав, а я зробив свою справу. Моїм завданням у цьому моменті було сховатись від захисників, правильно їх хитати аби вони не розуміли куди буду бігти. Це я й зробив. Хитнув Крістенсена, вбіг і вдало пробив.

«Поїхати на Євро-2024 й не провести жодного матчу – то краще вже з’їздити Олімпійські ігри»

– Ви в заявці олімпійської збірної на турнір, який є підготовчим до Олімпіади. Чи очікує Данило Сікан на поїздку до Парижу?

– Так, дуже очікую. Дуже хотів би потрапити на Олімпійські ігри, ми це зробили і тепер це не просто мрія – а реальність. Це ж перша участь у футбольному турнірі Олімпіади в історії країни.

– У чому ж головна сила збірної Ротаня? Дмитро Криськів вважає, що в чудовій атмосфері в колективі.

– Думаю, що у футболі, який називають «Ротань-стайл». Ми чудово контролюємо м’яч. Це було видно ще на молодіжному Євро-2023, коли ми грали проти топ-збірних, тієї ж Іспанії. Також у нас дуже великий склад. Зараз з’явилося багато молодих футболістів, які не були з нами на чемпіонаті Європи, але можуть поїхати на Олімпіаду. І це також дуже великий плюс.

– Розвиток кого зі своїх колег ви могли б відмітити?

– Прогрес футболістів Руху. Мені дуже подобається ця команда. У мене там є багато знайомих які стають все кращими, і я б хотів, аби вони потрапили в єврокубки, адже це буде великим плюсом для них.

– У 2019-му ви стали чемпіоном світу з командою U-20, торік – півфіналістом ЧЄ U-21. Що відмінного та подібного у цих двох успішних збірних?

– Тоді більшу роль відіграв характер футболістів, а зараз – їх ігрові якості. Якщо згадати нас у 2019-му, то це був ще «дитячий» турнір. Тоді мало хто грав у основних командах своїх клубів. Зараз більшість із нас виступає в УПЛ та навіть в топ-чемпіонатах.

Це вже зовсім інший футбол. Ми розуміємо, що змагаємось проти сильних гравців, які теж грають в найкращих лігах. І вони там дійсно грають, а не сидять на лаві запасних. П’ять років тому у нас чогось подібного не було. Але, наприклад, в Італії (яку колектив Олександра Петракова переміг 1:0 в півфіналі – прим. О.Щ.) багато виконавців уже виходило на заміну в матчах Серії А.

– Підходячи до теми національної збірної: ви ще сподіваєтесь на поїздку на Євро-2024?

– Важко сказати. Звичайно, я ще перебуваю у резервному списку і статися може будь-що. Тому я повинен бути готовим туди поїхати. Але, більшою мірою, для мене ця тема уже є закритою, оскільки я поза основною заявкою Сергія Реброва. Тепер більше концентруюсь на справах олімпійської збірної.

– Якби можна було вибирати між Євро та Олімпіадою, на що б впав вибір?

– Дивлячись у якому статусі. Якби поїхав на чемпіонат Європи й не провів жодного матчу, то, очевидно, краще відправитися на Олімпійські ігри. А якщо грати і там, і там – то Євро-2024.

– Багато ваших партнерів виступають за кордоном. З ким підтримуєте зв’язок?

– Та, певно, зі всіма. Наприклад, із Толею Трубіним, Мішею Мудриком ми можемо іноді пограти у Counter Strike. Але це зараз єдине заняття, яке нас об’єднує. У мене немає часу на щось інше, наприклад на інші ігри, і у них вочевидь теж. Тому ми граємо в CS, але і в неї не довго. Точно не 2-3 години.

– Який нік в Данила Cікана?

– Sik.

«Хотів кудись «подітися», бо у Житомирі не було професійного футболу»

– Хто привів вас у цей вид спорту?

– Сам прийшов. Завжди грав на вулиці, але було так, що ходив на усе крім футболу: танці, гітара, малювання. Але нічого з цього не подобалося, батьки змушували усім цим займатись. А я знав, коли у друзів тренування, от і пішов із ними в СДЮСШОР Полісся.

– У вашій родині були футболісти?

– Грав мій дід, Анатолій Сікан. Не знаю, коли і як, але його запрошували у Динамо. Проте не відпустили батьки. У той час не так просто було взяти й кудись поїхати. На жаль, потім він почепив бутси на цвях.

– Ви із Житомирщини. Окрім Данила Сікана, в останні роки ця область подарувала футбольній Україні Руслана Малиновського та Олександра Зінченка, раніше – Юрія Вернидуба. У чому секрет такої продуктивності?

– Щиро кажучи, навіть не знаю. Раніше в інтернеті сміялись, що Житомира не існує. Це надихає нас доводити протилежне:) Потроху місто прославляється. Ми граємо, Полісся може вийти в єврокубки, а Олександр Усик, який робить клубу велику рекламу, переміг Тайсона Ф’юрі. Житомир все ж існує:)

– У 2014 році ви опинились в академії львівських Карпат. Як стався цей перехід?

– Десь у 10-11 років захотів спробувати сили у Динамо. Пройшов відбір і мені сказали, що треба приїхати на збори, але я відмовився, бо у Динамо не сподобалося. А через місяць ми з ДЮСШ приїхали у Вінницю, де грали проти Карпат. Поступились у серії пенальті, але мене запросили вже на перегляд у Карпатах. Там тренер Володимир Йосипович Безуб’як (нинішній старший тренер Руху-2 в Другій лізі, – прим. «УФ») подивився на мене й захотів, аби я залишився у команді.

В академії «Левів» мені дуже сподобалось. А окрім цього – хотів кудись «подіватися», бо у Житомирі не було професійного футболу. Тоді хлопці грали хіба що у чемпіонаті області.

– Ви завжди були центрфорвардом?

– Так, як тільки прийшов у спортшколу – одразу став нападником. Навіть у дворі всі друзі знали, що я забиваю голи. Пам’ятаю, як тренер Юрій Романов спочатку поставив мене у слабшу групу, а товариші тоді грали в сильнішій. Проте дуже швидко він попросив запросити бабусю й сказав їй, що я буду футболістом.

– Після Карпат настав час Шахтаря. Що найбільше вразило в донецькому колективі?

– Спочатку я змінив U-19 на першу команду Карпат. Тоді вразив темп гри. А вже потім перейшов у Шахтар, де грало багато бразильців, тому знову був здивований рівнем гри. Я хотів добре себе проявити й, напевно, мені це вдавалось. Пауло Фонсека хвалив мене під час зборів (на початку 2019 року – прим. О.Щ.) і випускав на деякі матчі, оскільки я добре тренувався.

– З ким потоваришували після появи в Шахтарі?

– З молодими гравцями: Мудриком і Трубіним, які теж тоді були на зборах. Тоді боявся «висовуватись», тому більшість часу сидів у кімнаті. Але це нічого особливого просто звичайний молодий футболіст, який вперше приїхав на збір з командою.

«Ганза грала приблизно як у нашій Першій лізі 30 років тому»

– Але тієї ж зими вас віддали в оренду до Маріуполя, де ви провели наступні півтора сезони. Як функціонування клубу там відрізнялось від того, що було в Шахтарі?

– Та, звичайно, що це інший, набагато нижчий, рівень. Навіть у плані екіпірування та харчування. Запам’яталося, що там було багато молоді й лише кілька досвідчених виконавців. Тоді ще подумав: «Ого, тут така молода команда!». Прийняли мене привітно.

– Багато людей говорить, що у 2015-2022 роках український Маріуполь розвивався семимильними кроками. Ви помічали цей процес?

– У перший сезон я не слідкував за цим, адже більшість часу проводив на тренувальній базі. Потім приїхав зі своєю дівчиною й уже жив на орендованій квартирі. І так, це було чудове місто, яке невпинно розвивалось. Можливо, трішки не вистачало торгових центрів чи ще чогось, але там був ще великий потенціал і з часом усе це б з’явилось.

– Потім була нова оренда – в Ганзу з другої німецької Бундесліги. Як там пройшла адаптація?

– Дуже складно, але саме тому, що почалась повномасштабна війна. У той момент мовний бар’єр був не надто великим, бо коли переходив – уже трішки знав англійську мову. Через місяць уже міг спілкуватись. А от коли сталося російське вторгнення – час зупинився. Тоді нічого не хотілось робити, а увесь вільний час займав телефон. Я був у безпеці в Німеччині, але ж уся родина залишилась в Україні.

Однак я щиро вдячний цьому клубу. Те, як до мене ставились усі в Ганзі – це щось неймовірне. Пригадую вболівальників, які сподівались, що я залишусь. Навіть люди, які прибирають на стадіоні, постійно запитували: «Ти залишишся?». Шкода, що тепер команда у Третій лізі (за підсумком поточного сезону Ганза посіла передостаннє місце у другому дивізіоні – прим. О.Щ.).

– Що таке футбол у другій німецькій Бундеслізі?

– Молодим там важко, оскільки у Бундеслізі ІІ грають у відверто силовий вертикальний футбол. Мало команд грає в пас зі складними комбінаціями. Якщо там з’явиться хтось подібний до Шахтаря, який сповідує комбінаційний футбол з хорошим півзахистом та атакувальними гравцями – легко посяде перше місце.

Додам, що у самій Ганзі далеко не всі були задоволенні тренером Єнсом Хертелем. Він був далекий від сучасних футбольних тенденцій. Команда грала десь приблизно як у нашій Першій лізі 30 років тому. За принципом «Бий уперед – гра прийде».

«В дитинстві підтримував Барселону, зараз – Реал»

– Бліц. На що витратили першу зарплатню?

– Купив MacBook.

– Хто найсильніший футболіст проти якого довелось зіграти?

– Араухо з Барселони.

– За кого вболіваєте в європейському футболі?

– В дитинстві підтримував Барселону, зараз – Реал.

– «Вершкові» можуть здобути шосту перемогу в ЛЧ за останні 11 сезонів. В чому їх сила?

– Та це просто їхній турнір. Вони почувають себе у ньому, як у Ла Лізі. От і все.

– Реал виграє 1 червня на стадіоні «Вемблі» фінал у Боруссії (Дортмунд)?

– Сподіваюсь. Адже нам потрібно, щоб вони перемогли, а ми потрапили в груповий етап ЛЧ.

– Яка мета Данила Сікана у професійному футболі?

– Дуже проста – забити багато голів та виграти дуже багато трофеїв.