Томаш КЕНДЗЕРА: "Хочу всегда быть в нужном месте!"

Навесні 2017-го «Динамо» залишив Данило Сильва, який майже сім років закривав позицію правого захисника. Замінити надійного оборонця влітку того ж року вдалося Томашу Кендзьорі, який перейшов із польського «Леха».

Спорідненість української та польської мов дозволила йому швидко адаптуватися до нової команди та до життя в Києві загалом. Правий фланг захисту «Динамо» міцно зайнятий Томашем, який не лише надійно виконує свої безпосередні обов’язки в обороні, але й успішно ходить в атаку та забиває вирішальні м’ячі.

- Пройшло вже півтора року, як ви перейшли до «Динамо». Як минула адаптація в клубі, у новому місті та країні загалом?

- Думаю, на це в мене пішло десь півроку. Я придивлявся, звикав до нових партнерів, повсякденного життя в незнайомому місті. Мене відразу дуже добре прийняли в команді, що, без сумнівів, посприяло тому, що період адаптації минув доволі швидко й загалом безболісно.

- Якщо вірити статистиці, то перші півроку в «Динамо» ви були зосереджені виключно на захисних функціях, зате потім пішли і результативні передачі, і забиті м’ячі. Це прийшло з упевненістю?

- Безперечно, адже я регулярно виходив на поле, отримував ігрову практику й бачив, у чому можу допомогти команді, що можу дати їй, окрім, власне, своїх безпосередніх функцій.

- На зимову паузу «Динамо» пішло, відстаючи від «Шахтаря» на сім очок. Це багато чи ще можливо наздогнати конкурентів?

- Усе в наших руках. У кожній грі, а їх попереду ще достатньо, потрібно брати три очки, а турнірну таблицю будемо дивитися після завершення сезону.

- Домашні поразки від «Карпат» та «Львова» – найбільш невдалі матчі команди в першій частині сезону?

- Думаю, так. Я поважаю обидва львівські колективи, але команда рівня «Динамо» (Київ) не має права програвати вдома таким суперникам. В обох матчах нам не вдалося навіть забити. Напевно, просто зірки на небі розташувалися того дня не на нашу користь або львів’яни просто заворожили свої ворота (гірко посміхається).

- Який матч можете назвати найскладнішим у першій частині сезону?

- Я б назвав такими обидва поєдинки проти «Аякса» в плей-оф кваліфікації Ліги чемпіонів. Цікаво було після цього спостерігати за ними в груповому турнірі, де вони виглядали дуже гідно, навіть на тлі мюнхенської «Баварії», і, вважаю, цілком заслужено вийшли до 1/8 фіналу, де зустрінуться з мадридським «Реалом». І чинному володарю трофею, упевнений, буде нелегко!

- «Динамо» не дуже вдало розпочало виступи в груповому турнірі Ліги Європи, зігравши послідовно внічию з «Астаною» та «Яблонцем». Чи не виникали в той момент сумніви щодо вирішення завдання виходу з групи з першого місця?

- Чесно кажучи, ніяких сумнівів не було. Навіть якщо подивитися на ті матчі, у яких ми втратили очки, то від «Астани» пропустили другий м’яч у компенсований час, а з чехами втратили очки, ведучи в ході матчу в два м’ячі. Було видно, що потенціал нашої команди вищий, і ми довели свою силу в подальших іграх.

- З «Астаною» на штучному полі було незвично грати?

- Не думаю, що комусь із футболістів нашої команди сподобалося грати на тому газоні. Найголовніше для нас за підсумками того матчу – перемога, а все інше має відійти на другий план. А повертатися до Астани взагалі немає ніякого бажання (посміхається).

- Хто зараз є лідером «Динамо» – як на полі, так і за його межами?

- Можу назвати нашого капітана Сергія Сидорчука, а також Віктора Циганкова та Беньяміна Вербича.

- Наймолодшому з названих вами, Віктору Циганкову, лише нещодавно виповнився 21 рік. Як вважаєте, чи може він бути лідером?

- Цілком! Віктор не по віку розвинений футболіст. Також приємний у спілкуванні. Загалом, Циганков є прикладом не лише для молодих футболістів, але й для старших партнерів щодо роботи на тренуваннях та віддачі в матчах.

- Ви доволі активно підключаєтеся до атак. Це вимога тренера?

- Основну увагу я маю приділяти обороні власних воріт, але за можливості, безперечно, потрібно йти вперед, допомагати півзахисникам, доставляти м’яч до штрафного майданчика, де за нього боротимуться наші атакувальні гравці. Власне, це стандартна роль флангового захисника в організації атак у сучасному футболі.

- Чи є відмінності в побудові атак залежно від того, хто діє на вістрі – Бєсєдін чи, приміром, Вербич?

- Загалом, особливих відмінностей немає. Усі наші атакувальні футболісти добре грають на випередження, можуть вдало зіграти головою або один в один обіграти опонента.

- На вашому рахунку вже не один забитий м’яч як у чемпіонаті України, так і в єврокубках. У попередньому клубі, «Леху», ваша результативність, як захисника, також була високою?

- Так, за «Лех» я забив більше десяти м’ячів у всіх турнірах. Не знаю, з чим це пов’язано. Можливо, опиняюся в потрібний час у потрібному місці. Причому нападником ніколи не був: у дитинстві грав центрального захисника, а згодом перейшов на правий фланг оборони.

- Гол у ворота «Ренна» у виїзному матчі – найкрасивіший у вашій кар’єрі?

- Напевно, так. Гармаш пропустив м’яч: побачив, що я там біжу й перебуваю в кращій ситуації, а мені вдалося добре пробити. Він так бутсою махнув, що її шукали за стадіоном (сміється). Насправді, я жартую. Просто склалася така ситуація на полі, і це перший мій такий гол – із 35 метрів. Гармаш – хороша людина, потім жартували з ним. Що він сказав? Ні, він хотів ударити в тому епізоді. Потім переживав на полі, що не влучив по м’ячу.

- Вам лише 24 роки, але в «Динамо» багато футболістів, молодших за вас. Чи відчуваєте додаткову відповідальність?

- Так, звичайно. Я маю більше досвіду, ніж вони, тому можу підказати, як діяти в тому чи іншому епізоді, заспокоїти в тій чи іншій ситуації. Але при цьому вони так само можуть вказати мені на помилку чи навпаки підбадьорити та похвалити. У нас дуже хороша атмосфера всередині колективу, і зверхності в спілкуванні не може бути.

- Коли ви прийшли до «Динамо», то обрали №94 за роком свого народження. Чи не маєте в планах поміняти його на більш звичний №4, під яким виступали в «Леху» і який зараз вільний у команді?

- Дійсно, коли тільки прийшов до «Динамо», то було бажання взяти №4, але на той момент під ним виступав Мігель Велозу. Зараз уже звик до №94, адже саме з цими цифрами на спині я заграв у команді, тому буду продовжувати виступати з ними й надалі.

- Ви виступаєте в чемпіонаті України вже півтора року й доволі добре мали вивчити його. У чому, на ваш погляд, схожість та відмінність нашої першості з вищим дивізіоном Польщі?

- Напевно, головна схожість у тому, що багато боротьби на полі, усі команди грають доволі жорстко. У той же час у Польщі немає такого, що аутсайдер навіть у матчі з лідером відходить усією командою назад, граючи біля власного штрафного майданчика, а от в Україні так діють проти «Динамо» майже всі суперники. Також велика прірва між нашими чемпіонатами щодо відвідуваності: у Польщі стадіони нехай не такі великі, як в Україні, але вони заповнюються практично на кожному матчі.

- Ви не потрапили до остаточної заявки команди Польщі на фінальний турнір Кубку світу. Чому?

- Не знаю. Упродовж останнього року мене постійно викликали до розташування національної команди, але в найбільш відповідальний момент тренер сказав, що я залишаюся поза заявкою. Був дуже засмучений, але в той же час розумів, що це стимул для мене працювати ще більше та своєю грою доводити, що я гідний одягати футболку національної команди.

- Як у Польщі оцінили виступ національної команди – останнє місце в групі?

- Усі очікували щонайменше виходу до плей-оф: група з Сенегалом, Колумбією та Японією не виглядала чимось надскладним. Але дві поразки завчасно залишили Польщу за бортом 1/8 фіналу, і перемога над Японією стала слабкою втіхою для команди та вболівальників. Як підсумок, тренера Адама Навалку було відправлено у відставку, на його місце прийшов Єжі Бженчек, який раніше працював із різними польськими клубами. І вже з його іменем у нашій країні пов’язують надії на вихід до фінальної частини Євро-2020.

- Наскільки я знаю, ваше знайомство з національною збірною Польщі відбулося задовго до початку дорослої професійної кар’єри…

- Так, справді. Коли мені було 11 років, наша команда виграла турнір у Польщі, і як приз ми отримали можливість поїхати до Манчестера, де на славетному стадіоні «Олд Траффорд» грали збірні Англії та Польщі, а ми мали можливість винести державний прапор нашої країни на поле. І хоч господарі перемогли – 2:1, усе одно знайомство зі стадіоном, який я бачив лише по телебаченню, залишило незабутні враження. Потім разом зі збірною ми поверталися літаком, і це було для нас, маленьких хлопців, надзвичайною подією.

- Пробитися до збірної з-за спини Лукаша Піщека з дортмундської «Борусії» було складно?

- Після Кубку світу Лукаш оголосив, що завершує свої виступи за збірну, тому тепер моїм головним конкурентом за місце в національній команді є Бартош Берешинські, який виступає за італійську «Сампдорію». Щоправда, в останніх двох матчах він грав на лівому фланзі захисту, а я виходив на звичному правому. Подивимося, як буде далі.

- Кого у складі збірної можете назвати своїм другом?

- Безперечно, це Лукаш Теодорчик, зараз він виступає за італійський «Удинезе». Ми постійно з ним спілкуємося, телефонуємо один одному, цікавимося справами. Нещодавно він переніс операцію на пахових кільцях, але незабаром має повернутися на поле.

- Чи встигли в «Динамо» знайти друзів?

- Загалом, з усіма хлопцями добре спілкуюся. Але найбільше часу проводжу з Вербичем, Кадаром та Пантичем.

- У відбірковому раунді до Євро-2020 збірна Польщі гратиме зі Словенією. Вербич уже сказав, що після зустрічі з вами на полі сподівається залишитися живим. Будете грати максимально жорстко?

- Ми зможемо добре поспілкуватися до матчу, після гри обов’язково обміняємося футболками, але на полі друзів бути не може. Тому нехай готується до справжньої війни (посміхається).

- Як загалом оціните жеребкування відбіркового раунду Євро-2020 для збірної Польщі?

- Загалом, група рівна, і насправді будь-яка команда – Австрія, Словенія чи Ізраїль – здатна відібрати очки одна в одної. Без сумнівів, наша мета – кваліфікуватися на чемпіонат Європи. І будемо робити все, що від нас залежить, аби досягнути поставленої мети.

Юрій Вишневський