26 травня 2022 09:59
2

Since 1927: "вічний" рекорд московського "Динамо" тепер київський

З нагоди 95-річчя футбольної команди «Динамо» (Київ) пригадуємо найголовніші матчі в історії клубу. На черзі — розповідь про рекордне, 12-те, чемпіонство киян.


Сезон 1986 року — один із найбільш напружених і успішних в історії київського «Динамо». Його вінцем став грудень, коли вирішувалася доля золотих медалей Вищої ліги СРСР. У прямому протистоянні з багаторічним рекордсменом київське «Динамо» вписало свій рекорд в історію європейського футболу.


Сезон на всіх фронтах


Чемпіонат і кубок СРСР, Кубок кубків і Кубок чемпіонів, клубні міжнародні виставкові турніри та збірна Радянського Союзу — основний склад київського «Динамо» в 1986 році розривався на кілька фронтів, загалом на плечах дюжини підопічних Лобановського було біля 90 матчів за дванадцять місяців — офіційних, товариських, тренувальних зборів.


У такому шаленому темпі, та ще й без втрат для результату — витримати такий сезон під силу тільки найбільш витривалим, найпідготованішим футболістам. І тренерам, спроможним вирахувати падіння та підйоми форми, витрату сил й емоцій, фізичні навантаження та психологічний тиск. Таким тренерам, як Валерій Васильович Лобановський — а 1986 рік став розквітом його сили, таланту та слави.


***


Цікаво!


Московське «Динамо» ще з 50-х утримувало лідерство за кількістю чемпіонств СРСР. Ще в 1963-му ця команда здобула ювілейний 10-й комплект золотих медалей, а навесні 1976-го завоювала своє 11-те перше місце. Ціле десятиліття динамівці Києва скорочували відставання від рекордсмена, аж поки в середині 90-х не наздогнали й перегнали московських «одноклубників». Завоювавши в 1986 році 12-й титул чемпіона, «Динамо» (Київ) установило рекорд, який саме й покращило в 1990-му. Тож наш клуб назавжди залишився абсолютним рекордсменом радянського футболу за більшістю статистичних показників.


***


Захищаючи титул чемпіона СРСР в 1986 році, в київських динамівців не було (й не могло бути) іншого завдання, ніж знову виграти золоті медалі.


Відкладена розв’язка


Чемпіонат світу та фінал Кубка кубків спричинили до деформації календаря Вищої союзної ліги — було перенесено чимало матчів, а ще внесено зміни до правила «ліміту на нічиї» (у команд, які відряджали в збірну більше двох гравців, понаднормові нічиї не штрафувалися відбиранням одного очка — для київського «Динамо», яке награло 11 очок, це зіграє вирішальну роль у кінці сезону).


Як наслідок, динамівці Києва свої переноси догравали в липні, серпні та навіть в листопаді й грудні. Збитий ритм приховував успішність — якщо під час першої третини чемпіонату на першому місці побували «Спартак», «Зеніт», «Динамо» (Тбілісі) та навіть «Чорноморець», то за втраченими «тіньовим» лідером тривалий час було саме київське «Динамо».


***


Цікаво!


Надважливий перенесений матч 8-го туру динамівці Москви та Києва грали в кінці листопада в манежі спорткомплексу «Олімпійського». 35 тисяч глядачів побачили драматичну нічию 1:1, яка українському «Динамо» дала одне очко, а от російському — ні. Для обох команд то була 11-та нічия, от тільки динамівці Києва, які відрядили в збірну СРСР 13 гравців, не підпадали під лімітне правило, тому й поповнили скарбничку одним балом.


***


Напередодні заключного матчу сезону, поєдинку 16-го туру, перенесеного з липня на грудень, московське «Динамо» влаштовувала навіть нічия, а київському «Динамо» треба було неодмінно перемагати вдома — в іншому випадку «світило» навіть не друге, третє місце. Відступати було нікуди — і спереду, і позаду Москва...


Драма з відкритим фіналом


Вже з перших хвилин було зрозуміло, що кому треба в цьому матчі. Кияни понеслися вперед, москвичі розважливо ловили їх на контратаках — і мали всі шанси відкрити рахунок, але Балтача прийняв на себе удар Позднякова з убивчої позиції. За цей момент гості поплатилися вже невдовзі, коли Васильєв невдало виніс м’яча після подачі Євтушенка, а Рац випередив Головню й розстріляв ворота — 1:0.


На куражі один тільки Блохін двічі опинявся на ударних позиціях, а коли Головня збив Дем'яненка у штрафному майданчику після флангового рейду, Бєланов сильним ударом у кут реалізував пенальті — 2:0. Гарячий перший тайм завершувався справжньою облогою воріт господарів, але коли Коливанов «склався» для удару головою з ближньої відстані, Чанов по-справжньому виручив киян.


Другий тайм зберігав певні шанси для москвичів — справа була за швидким голом, і вони зуміли його провести. Васильєв на правому фланзі розметав кількох суперників і доставив м’яча в карний майданчик, де Коливанов зблизька замкнув його передачу — 2:1. Бажаний гол, тим не менш, не допоміг «Динамо» (Москва) відігратися — кияни зразково діяли в колективному плані, разом відходячи в оборону, разом вибігаючи в атаки. Ця перемога означала, що чемпіон в СРСР не змінився. І це був справжній «гол у ворота історії».


***


Протокол


«Динамо» (Київ) – «Динамо» (Москва) – 2:1 (2:0)


Голи: 1:0 Рац (15), 2:0 Бєланов (36, з пенальті), 2:1 Коливанов (56).


Київ: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко (к), Рац, Яковенко (Євсєєв, 88), Заваров, Євтушенко, Бєланов, Блохін (Михайличенко, 85). Головний тренер: Валерій Лобановський.


Москва: Прудніков (к), Лосєв, Поздняков, Новіков, Головня (Стукашов, 82), Добровольський, Буланов, Васильєв, Коливанов, Каратаєв, Бородюк. Головний тренер: Едуард Малофєєв.


Попередження: Кузнєцов (12), Яковенко (61), Блохін (63), Безсонов (88) – Буланов (10), Новіков (32), Головня (63).


7 грудня 1986 року. 17:00. Київ. Республіканський стадіон. 100 000 глядачів. +6С


Суддя: О.Хохряков (Йошкар-Ола).


***


Рекордсмени з заслуженим визнанням


12-й чемпіонський титул зробив «Динамо» (Київ) одноосібним рекордсменом Вищої ліги СРСР. Надалі під керівництвом Пузача вони здобудуть ще один комплект золотих медалей і залишаться в історії чемпіонатів неіснуючої країни найбільш титулованими.


А за підсумками сезону 1986 року досягнення динамівців Києва в чемпіонаті СРСР будуть відзначені в низці індивідуальних і командних номінацій. Найкращим футболістом СРСР за опитуванням тижневика «Футбол» визнають Олександра Заварова — володаря «Золотого м’яча» Ігоря Бєланова він випередив на 44 очка (357 проти 313), третім з 81 очком став Олег Блохін.


У список 33 найкращих гравців СРСР увійшли Володимир Безсонов, Олег Кузнецов, Анатолій Дем’яненко, Іван Яремчук, Павло Яковенко, Василь Рац, Ігор Бєланов, Олександр Заваров та Олег Блохін – під №1, Віктор Чанов та Сергій Балтача – під №2, Вадим Євтушенко – під №3.


Київське «Динамо» здобуло призи імені Григорія Федотова (найрезультативнішій команді — з 53 голами), журналу «Огонек» (найкращому воротарю — Віктор Чанов), «вірність клубу» (для гравця, який провів найбільше матчів за свою команду — Олег Блохін), глядацьких симпатій (за відвідуваність — 29323 вболівальники в середньому за матч).


Зараз те «Динамо» (Київ) зразка 1986 року вважається еталонною командою, його досягнення та ритм роботи вивчаються до цих пір. А нам лишилися фото та відео звичайних хлопців, які під керівництвом мудрих тренерів, образно кажучи, стрибнули вище голови — не випадково, а цілком свідомо, внаслідок планомірної роботи, яка дозволила казку зробити реальністю. Диво, яке завжди з нами — як нагадування, наскільки багато в футболі важить тренерська робота та сумлінне виконання колективом плану на підготовку та гру.


Фото - ФК «Динамо»

Був я на цьому матчі, сидів за протилежними не Бессарабськими воротами, на жаль, голи ДК не бачив, тільки захист і у другому таймі гол Коливанова.
Зі мною поряд сидів чоловік в береті інтелігентної зовнішності.
Коли ДК забили перший гол, він дістав з сумки аптечну бутилочку з написом "настоянка календули" в якій була горілка (лайфхак проносу алкоголю часів СРСР), і сказав:
- З почином! (і випив на вдачу).

Потім, було коло пошани ДК навколо Республіканського, чомусь врізалось у пам'ять розбите в кров коліно Ігоря Бєланова...

Чемпіони !!!

Начебто вчора було...
Сховати
Соррі, підводить пам'ять, голи я бачив всі, пощастило :)

Кияни, завжди вибирали традиційно Бессарабські ворота на початку матчу.