Ростислав РУСИН: "Не подписывал новый контракт с "Шахтером", потому что там один путь - "Мариуполь"

Ростислав Русин про сурового Патріка ван Леувена, прощання з Металістом 1925 та виклики молодого гравця в академії Шахтаря.

«У Металісті 1925 приймалося багато неправильних рішень, тому ми й вилетіли»

‒ Як ви зараз, чим займаєтесь?

‒ Наразі тренуюсь індивідуально та з місцевими хлопцями два рази на тиждень в футбол бігаємо. На період, поки без команди, у мене тижневий цикл: зал, біг і футбол.

‒ Що сталось, чому розірвали контракт з Металістом 1925?

‒ У мене залишався ще рік контракту, розірвали за взаємною згодою. Причин декілька, в першу чергу, я не хотів залишатися. Дуже різко змінились погляди на футбол і вектор клубу став іншим, не таким, як коли я переходив до Металіста 1925.

Існувала команда, яку довгий час створювали, мала певне направлення, цілі, яких хотіли поступово досягати, потім з приходом нових тренерів все вищеперераховане перестало відповідати дійсності й все змінилось.

‒ Вважаєте, що прихід нового інвестора та тренера не пішов на користь харківській команді?

‒ Ні, інвестор навпаки врятував команду, бо було дуже важко через відсутність фінансування. Коли приходить новий керівник, ключове для правильного функціонування будь-якого клубу – це люди поруч. На мою думку, склалось так, що приймалося багато неправильних рішень. Тому ми й вилетіли та всі справи пішли шкереберть.

‒ По ігрових моментах у тренерського штабу до вас претензій не було?

‒ Будь-яких претензій по ігрових моментах з обох сторін не було. Ми обговорили питання мого відходу з керівниками клубу і дійшли згоди, що так буде краще для всіх. Звісно, я зараз без команди й це вже інше питання, але на той час розірвання контракту для всіх сторін стало кращим рішенням.

«Патрік ван Леувен побачив у мене помаранчеві бутси та сказав зафарбувати»

‒ Навесні в матчі з Минаєм ви отримали дві швидкі жовті картки та вилучення. Це якось зіграло свою роль, що ви потім покинули Металіст 1925?

‒ Не думаю, що це зіграло якусь роль. Та червона картка взагалі перша в моїй кар’єрі.

Зіграв перший матч після зимової паузи у стартовому складі проти Динамо, у другому матчі тренер вирішив випустити мене на заміну. Суддя, на мою думку, не мав за десять хвилин давати дві жовті, це випадковість, звичайні ігрові моменти. При першій жовтій - стик, у другій я взагалі не бачив, що позаду мене гравець Минаю, який трохи домалював епізод.

Неприємно, звісно, але це ніяк не вплинуло на рішення щодо розірвання контракту.

‒ У Металісті 1925 змінився тренер. Не жалкуєте, що не залишились в команді та чи хотіли б попрацювати разом з Патріком ван Леувеном?

‒ Не жалкую лише з одної причини - бо коли приймаю рішення, то воно остаточне та рухаюсь по життю далі. Жодного разу у футболі не жалкував про свої рішення. З Патріком перетиналися в академії Шахтаря, коли він був її керівником. Не знаю, чи він хотів би в першу чергу сам ван Леувен працювати зі мною.

‒ Яким ван Леувен був в академії, як людина та спеціаліст?

‒ Патрік тоді був директором, керував усіма тренерами та загалом процесом. Як головного тренера, його не знаю. У нього дисципліна завжди у всьому. В Шахтарі тоді була тенденція, що не можна грати в кольорових бутсах. Приїхав я на перегляд до Шахтаря в помаранчевих бутсах, це побачив ван Леувен і каже: “Що це таке? Зафарбувати!” Він міг і посміятися, звісно, але зазвичай був суровим і дисциплінованим, саме як директор, він мені таким запам’ятався.

‒ Слідкуєте за Металістом 1925 у Першій лізі?

‒ Спочатку дивився, зараз вже ні.

‒ І чи на вірному шляху зараз команда?

‒ Якщо виграють і борються за підвищення, то, напевно, на вірному. Але на це питання в першу чергу президент має відповідати, бо йому видніше. Може бути ситуація, що клуб йде нагорі, але президент невдоволений грою та звільняє тренера, бо не хоче таким шляхом досягати результату.

‒ Ну, а вам як здається, Металіст 1925 прогресує?

‒ На мою думку, в Металісті 1925 поки все відбувається, як треба.

«Моя вартість – 10-15 тисяч євро, а Шахтар хотів 300-400 тисяч євро»

‒ Влітку лунала інформація, що вами цікавиться Верес. Чи були певні перемовини та чому не досягнули успіху?

‒ Важко назвати це перемовинами. Був інтерес і певні розмови, але не більше. Конкретна пропозиція надходила лише від Чорноморця. Там не змогли домовитись не скільки про гроші, стльки про інші моменти у контракті.

‒ У вашій кар’єрі був латвійський Спартакс (Юрмала). Як виник цей незвичний варіант і що можете про нього розповісти?

‒ Спартакс – цікавий період, можна сказати, в якомусь сенсі й невдалий, бо пробув я там лише 4 місяці.

‒ Чому?

‒ Ситуація така: коли я перебував в молодіжці Шахтаря, то півтора року бігав по колу через те, що не хотів перепідписувати контракт з “гірниками”. Не міг нікуди перейти, бо за мене треба було заплатити великі гроші – 300 або 400 тисяч євро. Та сама історія, коли контракт вже завершено, але треба заплатити за виховання гравця до 23 років ті самі суми. За молодого нікому не відомого гравця такі гроші платити клуби не готові.

Головний тренер Олімпіка Роман Санжар та всі інші з клубу хотіли мене бачити у себе. Я пів року тренувався вже з Олімпіком, але вони ніяк не могли з Шахтарем домовитись. Моя вартість – 10-15 тисяч євро, а Шахтар хотів 300-400 тисяч євро. На той час ніхто не хотів судитися з Шахтарем та вийшло так, що ні в Олімпіку, ні кудись в Україну потрапити я вже не міг. От і прийняв варіант у Латвії.

‒ Ну а чому б вам на той момент і не пролонгувати угоду з Шахтарем? Багато хто про це тільки мріяв би…

‒ Не підписував новий контракт, бо в мене був один шлях – ФК Маріуполь. І це вирішували без врахування думки самого гравця. Хочеш або ні – маєш їхати, бо так сказав клуб.

А я не хотів бути в цій системі, коли тобою керують і замість тебе вирішують, що робити й куди їхати. Коли тобою керують, то важко. Бо тебе можуть запхати до команди, а ти там навіть тренеру не потрібен чи навпаки – скажуть, щоб ти там постійно грав. Різні бувають ситуації.

«Директор латвійського Спартаксу взагалі сказав, щоб мене більше не випускали»

‒ А як ви все ж потрапили до Латвії?

‒ Агенти знайшли мені цю команду й за контрактом там наявна можливість грати без компенсації. Всіх юридичних нюансів не пам’ятаю, але це Вища ліга Латвії й вони могли не платити Шахтарю. Тому я поїхав до Юрмали.

Там були досить специфічні як тренери, так і керівництво. Якщо їм щось не сподобалось, то вже тренуйся, роби, що хочеш, але грати не будеш. Тренер перестав мене ставити у склад, хоча обіцяли, що буде інакше.

‒ Рівень футболу в Латвії слабший, ніж в УПЛ?

‒ Складно сказати, вже пройшло достатньо часу. Тоді Спартакс став чемпіоном. На той момент, звісно, слабший, ніж у нас. Зараз РФШ, наприклад, грає в єврокубках, тому рівень, може, і сильніший став. Футбол з часом в Латвії виріс, бо в мене там грали друзі й розповідали, що і зарплати підняли в клубах та й у цілому планка виросла.

‒ Чому, на вашу думку, вам не вдалося заграти в Латвії?

‒ Через нефутбольні причини. Там купа деталей була. Я зіграв буквально одну гру, потім і щось не сподобалося тренеру та директору. Директор – взагалі незрозуміла людина, пам’ятаю він сказав, щоб мене більше не випускати. Чому так? Не можу навіть сказати, сам не розумію.

«Мати завдання для клубу – це найголовніше в футболі»

‒ Як зараз проходять ваші пошуки клубу та які варіанти плануєте розглядати?

‒ Роблю все від себе залежне для підтримання форми, з червня цього року зробив собі тижневий цикл. Питанням мого працевлаштування займаються агенти, зараз чемпіонат у розпалі, треба, напевно, почекати зимової перерви й дивитись, які будуть пропозиції, далі вже щось вирішувати.

‒ Готові перейти, наприклад до Першої ліги, якщо це буде цікавий та перспективний проєкт?

‒ Так, звісно. Мої минулі клуби такими й були: Рух і Металіст 1925. Мати завдання для клубу – це найголовніше у футболі. Інакше не бачу сенсу грати в команді без завдань.

Фото - ФК Рух