Сын Суркиса — глазами тренера: "Слава подошел и спросил, почему его номер в гостинице лучше других"

Колишній воротар Оболоні та тренер академії київського Динамо Всеволод Романенко в інтерв’ю для «УФ» розповів про те, як він тренував сина Григорія Суркіса ‒ В’ячеслава.

Всеволод Вадимович Романенко є вихованцем школи київського Динамо. За своїми плечима колишній воротар має понад 170 ігор на рівні елітного українського футбольного дивізіону (60 з них він провів у складі столичної Оболоні). Саме Всеволоду Вадимовичу довірили займатися з сином почесного президента київського Динамо В’ячеславом Суркісом.

«Слава сказав: «Я хочу бути, як батько»

– Перший тренер В’ячеслава Суркіса (Сергій Павлович Величко) розповідав, що той спочатку несерйозно ставився до футболу. Проте після розмови тренера з Григорієм Михайловичем з’явилися Ви, як персональний тренер Слави, і все кардинально змінилося. Наскільки це відповідає дійсності?

– Це правда на 100%. Він у Величка займався, коли йому ще не було 10 років. До цього віку усі хлопці грають в полі, шукають себе, ніхто нікого не змушує ставати у ворота. Коли Величко передавав цю групу іншому тренеру, то вже тоді Слава сказав: «Я хочу бути, як мій батько – воротарем». Здається, це було у 2015 році, коли йому було дев’ять.

Важливо розуміти, що це не батько йому сказав стати воротарем, а В’ячеслав сам захотів бути як батько. Він не хотів бути нападником, хоча до Величка він в Оболоні грав під дев’ятим номером в атаці. Ну ось виходить, що я з 2015 року з ним і працюю, як з воротарем.

– А як так сталося, що Славою стали займатися саме Ви? Особисто звернувся Григорій Михайлович?

– Все просто. До мене підійшов директор школи Олександр Олексійович Іщенко та сказав: «Ти, як тренер по роботі з воротарями, в академії Динамо будеш працювати особисто зі Славіком». Я працював з ним в групі й індивідуально. Потім він перейшов до інших тренерів – Самборський, Башлай.

– Також Сергій Павлович розповідав, що Слава, який ріс у колі багатіїв (сини Бойка, Льовочкіна), на тренуваннях більше казився, ніж займався. Що сталося потім?

– Розумієте, йому тоді було сім-вісім років – це ще зовсім дитина. Для нього футбол ще був як забавка якась. Все ж таки є різниця між сприйняттям світу в сім років та пізніше. Коли він став трохи дорослішим, а саме в дев’ять років, то зробив свій свідомий вибір – стати воротарем.

– Чи мав він якісь задатки для того, щоб грати саме у воротах? Було з чим працювати?

– У такому віці найголовніше – це мати велике бажання. Він дуже серйозно ставився до тренувань. Я приходив на тренування на Конча-Заспу, де займалася група з Бойком, то вони там… Я бачив, як вони займалися, дуркували, але це було ще в сім років. В дев’ять років Слава був уже зовсім іншою дитиною.

– Виходить, що воротарському ремеслу Ви Славу навчали з нуля?

– Ми почали вивчати воротарське мистецтво з літери «А» в Букварі. Ось як діти йдуть в перший клас, так і ми. Починали з букв, потім склади, слова і так далі.

«Коли Славік пропускав, то його хвилин п’ять не було на полі»

– Дядько Слави (Ігор Суркіс) розповідав, що той, безперечно, має талант, але досить травматичний. Наразі можна сказати, що «кришталевий» період минув?

– Я б не називав це травмами – це вікове. Хлопчина у 14 років додав десь 15 сантиметрів за рік, і, звісно, тут іде фізіологія. М’язи спини не витримують, вона починає боліти. Проте це нормально у такому віці, природній розвиток. Саме через це були.

– Повертаючись до воротарського мистецтва, не можна не згадати про психологію. Тренер Олександр Єжаков розповідав, що Слава своїм ставленням до пропущених голів нагадав йому Андрія Пятова: теж не переживає та працює далі. Можете погодитися з цим?

– Не можу погодитися. Славік, коли пропускав (винен він, чи не винен), але хвилин п’ять його на полі не було. Дуже довго ми з цим боролися. Я йому казав: «Пропустив – грай далі, не потрібно переживати. Ти поки переживаєш, то ще два проковтнеш і на цьому гра закінчиться. Розбір буде після матчу». Десь років у 15 ми цей недуг побороли, практично перед випуском з академії.

У В’ячеслава був вдалий сезон за команду 2006-го року в чемпіонаті України, де він не припускався серйозних помилок, а у фіналі дуже здорово себе проявив. Саме це його мотивувало більше не переживати. Він подорослішав та став ще більше прислухатися до мене. Гра закінчилася, і вже потім він мені ставив питання. Пізніше у нас з’явився відеоаналіз, ми розбирали з ним моменти.

– Раніше ім’я Слави у новинах з’являлося після того, як він відбивав пенальті, чи вигравав серію післяматчевих. Над цим компонентом воротарського мистецтва ви працювали особливо?

– Після тренувань ми лишалися та в ігровій формі пробивали пенальті. Він дуже багато цікавився цим, ставив мені питання, а я йому розповідав, як грав сам та як Шовковський діяв при пенальті. Я казав йому, що пенальті може бути один за сезон, а може бути й 10. Бувало, що просив його хитнути гравця так, щоб він пробив у той кут, у який потрібно. Тут він слухав і мене, і батька.

– Тобто батько, Григорій Суркіс, як воротар, теж давав свої окремі поради?

– Звісно:)

«У Зорі нам не ставили завдань. Ми просто грали у футбол та набивали ґулі»

– Як так сталося, що у сезоні 2022/23 стільки випускників академії Динамо, зокрема Ви та Слава, опинилися в луганській Зорі?

– Розумієте, 2006-й рік вважався дуже перспективним: вдало на трансферному ринку попрацював Олексій Євгенович Дроценко. У нас були дуже талановиті хлопці, яким потрібно було грати. Коли почалася війна, то багато хлопців роз’їхалося по інших клубах: діти опинилися, хто в Бельгії, хто в Австрії. Потім нас вивезли на збір за кордон, і ми почали збирати цю команду назад докупи. Коли ми телефонували батькам та казали їм, щоб ті поверталися, то їх хвилювало питання: «Де ми будемо грати?». В Україні ми не можемо, за кордоном теж.

Проте коли все заспокоїлося та орки відійшли від Києва, ми повернулися до України, де розпочинався новий футбольний сезон. Саме тоді було прийнято рішення, що ми заявимося за якусь команду в категорії U19. За регламентом кожен клуб УПЛ повинен мати таку команду, але можливість у такий складний час була не у всіх. Оскільки у нашого керівництва були гарні стосунки з керівництвом луганської Зорі, то нам запропонували такий варіант. У нас не те, що багато гравців перейшло, а всі футболісти 2006-го року та тренерський штаб.

– У третьому турі ваша Зоря зустрічалася з Динамо та поступилася з рахунком 1:6. Слава спокійно переніс такий результат?

– Ми всі розуміли ситуацію, яка склалася. Ми тоді просто грали, завдань ніяких перед нами не ставили. Той склад грав зі старшими, набирався досвіду, набивав свої ґулі.

– Як взагалі оціните виступ Слави у Зорі?

– Звичайно він отримав необхідний досвід. Не тільки він, а вся команда. Якщо ви слідкуєте, то зараз в Динамо U19 грає близько шести-семи чоловік з тієї нашої команди.

– Саме в Динамо U19 Суркіс-молодший стартував дуже впевнено та в перших чотирьох турах не пропустив жодного голу. Виходить, що Слава дійсно серйозно додав у Зорі, вигравши конкуренцію за місце в старті.

– З цього року не можна грати футболістам, які старші за 2004-й рік народження. Воротаря цього року в нас немає, а Денис Ігнатенко, який грав у минулому сезоні, вже не підходить за віком.

Зараз в Динамо U19 чотири воротарі: Славік, Юрій Авраменко (травмований), Сергій Кіблицький та Микита Гудименко. На сьогодні можна чітко сказати, що

Славік Суркіс – дійсно перший номер у цій команді.

«Слава підійшов та запитав, чому його номер в готелі кращий за інші»

– Наскільки на Славу тисне його прізвище? Зараз в першій команді Динамо грає Крістіан Біловар, який зустрічається з донькою Ігоря Суркіса, а дехто з вболівальників вже починає бити у дзвін, розповідаючи про те, що незабаром гратимуть тільки «свої».

– Він не цурається свого прізвища, але не хоче виділятися. Зрозуміло, що йде тиск від вболівальників. Але, повірте мені, Славік своєю працею та бажанням, все доведе. Зазвичай акцентують на прізвищі ті, хто не бачать тренувальний процес, його роботу ще з часів академії. Вони побачили прізвище Суркіс ‒ і все, починається поливання брудом, «кумівство». За Крістіана говорити не буду – не працював з ним, але Слава цей момент подолав вже давно.

Розповім одну історію. Летіли ми десь за кордон на турнір, і була потрібна довіреність від батьків на одного з тренерів. Так вийшло, що довіреність виписали не мене. І ось підходимо ми до вікна прикордонника та даємо на перевірку свої документи. І ось він бачить, що у Слави батько Григорій Михайлович Суркіс та запитує у Славіка: «А яке ти відношення маєш до Суркісів?». Я стою мовчу, а Слава відразу каже: «Та ніякого, я однофамілець».

– Тобто, Слава зовсім не схожий на типових дітей мажорів?

– Ні. Я небагато спілкувався з дітьми заможних людей, але це точно не про Славіка. Я ще таку історію розповім. Ми приїздимо в Харків на турнір та розселяємо дітей у готелі. Слава пішов по всім інших кімнатах, а потім підійшов та запитав: «А чого Ви мені дали кращий номер, ніж в Осипенка?». Ми його беремо за руку та ведемо, щоб показати, що номери в когось гірші, в когось кращі, тоді він каже: «А, тоді добре. Просто мені не потрібно ось цих моментів. Я хочу як всі, мені це подобається». Він ніколи не використовував своє прізвище.

– Дехто з інсайдерів повідомляв, що через наявність Слави Суркіса в Динамо, його 2006-й рік мав більшу кількість європейських турнірів. Можете підтвердити чи спростувати цю інформацію?

– Напишіть цим інсайдерам, щоб вони відкрили статистику та подивилися, хто та куди їздив на турніри. Повірте, це не так. Відношення керівництва нашого клубу до всіх вікових груп абсолютне однакове. Григорій та Ігор Михайлович знають за прізвищами усіх гравців від 2006-го року до 2010-го.

«Славі байдуже, що про нього пишуть»

– Бувало таке, що Григорій Михайлович міг Вам зателефонувати та поцікавитися, як йдуть справи в роботі зі Славою?

– Міг зателефонувати, але як батько, а не як керівник клубу. Так само як мені телефонували батьки Микитенка (який зараз грає у Німеччині), Кіблицького тощо. Це нормально, що батьки дзвонять та цікавляться тим, як йдуть справи у їхніх дітей. Ніколи й близько не було такого, що: «Негайно став мого сина».

– Наразі Ви підтримуєте контракт зі Славою?

– Так, ми спілкуємося. Зідзвонюємося практично після кожної гри, а коли є час, я приходжу на матчі. Зараз в U19 він працює з Олександром Морозом, але іноді може зателефонувати та порадитися зі мною.

– Повертаючись до теми прізвища хотілося б дізнатися наступне: чому на спині у сина Григорія Михайловича напис «Слава», а не «Суркіс»? А також чому саме 71-й номер? Невже на честь Дениса Бойка?

– Номер однозначно не через Бойка, бо я з ним мав розмову на цю тему. Він мені просто відповів, що йому подобається 71-й номер. Я його відразу запитав: «Бойко?», він каже: «Ні». Він взяв цей номер, коли Бойко ще не повернувся в Динамо. Я можу його притравити, сказавши: «Слав, це ти взяв через Бойка 71-й номер, чи він через тебе його взяв?»:)

Що стосується напису Слава, то не знаю… У мене є його футболка часів київської Оболоні, де також Слава написано. Як так пішло краще запитати у нього, бо я не цікавився. Повірте, йому байдуже, що пишуть всілякі «інсайдери». Ніколи на цю тему він не говорив. Я думаю, що він все розуміє, та й батько підказав ставитися до цього простіше. Я його також просив не звертати уваги, якщо будуть поливати брудом, а він, сміючись відповів, що йому байдуже, хто що пише.

«У Слави великі шанси в майбутньому стати воротарем Динамо»

– Питання, звісно, досить абстрактне, але наскільки реально в майбутньому побачити Славу в основі київського Динамо?

– Задатки в нього є. Якщо він продовжить займатися з тією наполегливістю, яка в нього є зараз – а я бачив декілька тренувань U19 – то в нього дуже великі шанси пробитися в першу команду.

– Хто ще з молодих українських воротарів має велике майбутнє? Величко виділяв Костенка з Бенфіки, Петренка з Байєра та Авраменка з Динамо.

– Авраменко наразі має проблеми з ключицею. Він пропустив два роки в академії через вікову хворобу Шляттера. Зараз він відновився, але знову отримав травму, і йому зробили операцію. Коротко кажучи, до зими на нього не варто чекати.

Петренко, який потрапив у Німеччину був дійсно перспективним хлопцем. Щодо Костенка, то дані в нього хороші, але…Тут не погоджуюся з Сергієм Павловичем.

На мою думку, найперспективніший воротар в академії Динамо – це По́жар (2009-го року народження). Він вже має досить пристойні воротарські й фізичні характеристики. У нього все в комплексі йде. Також він добре грає обома ногами, та у свої 14 років має зріст 190 сантиметрів. Одним словом, машина.