Сборная Турции. Представляем соперника.

Дата заснування федерації: 23 квітня 1923 року.
Дата вступу до ФІФА: 1923 рік.
Дата вступу до УЄФА: 1962 рік.
Перший матч: Туреччина — Румунія — 2:2 (26 жовтня 1924 року).
Досягнення: 3-й призер чемпіонату світу-2002 року, чвертьфіналіст чемпіонату Європи-2000, учасник чемпіонату Європи-1954 року.
Президент: Білент Бічакчи.
Віце-президент: Хасан Доган, Секип Мостуроглу.
Головний тренер: Ерсун Янал.
Тренери: Озкан Бізаті, Месут Баккал, Метин Байїндир.
Кольори: білі футболки, труси, гетри; червоні труси, футболки, гетри.
Офіційний сайт: www.tff.org
E-mail: [email protected]
Провідні клуби: “Галатасарай”, “Бешикташ”, “Фенербахче”, “Трабзонспор”.
Кількість футболістів-професіоналів: 4775 осіб.
Кількість аматорських клубів: 4956.
Кількість професіональних арбітрів: 796 чоловіків та 20 жінок.

КАДРОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ
Воротарі
Волкан Демірель 27.10.1981 “Фенербахче”
Рюшту Рекбер 10.05.1973 “Фенербахче”
Омер Чаткич 15.10.1974 “Генчлербирліги”

Оборонці
Ібрагим Юзюльмез 10.03.1974 “Бешикташ”
Курсат Дуймуш 01.02.1979 “Різеспор”
Дениз Бариш 02.07.1977 “Фенербахче”
Сервет Четін 17.03.1981 “Фенербахче”
Юміт Озат 30.10.1976 “Фенербахче”
Бюлент Коркмаз 24.11.1968 “Галатасарай”
Хусейн Чимсир 26.05.1979 “Трабзонспор”
Толга Сейхан 17.01.1977 “Трабзонспор”

Півоборонці
Окан Бурук 19.10.1973 “Бешикташ”
Ібрагим Тораман 20.11.1981 “Бешикташ”
Емре Белозоглу 07.09.1980 “Інтер”
Хаміт Альтинтоп 08.12.1982 “Шальке-04”
Гекдениз Карадениз 11.01.1980 “Трабзонспор”
Йилдирай Бастюрк 24.12.1978 “Герта”
Чихан Хасполатлі 04.01.1980 “Галатасарай”
Нападники

Тункай Шанлі 16.01.1982 “Фенербахче” Некат Атеш 03.01.1980 “Галатасарай”
Хасан Сас 01.08.1976 “Галатасарай”
Халіл Альтинтоп 08.12.1982 “Кайзерслаутерн”
Ніхат Кахвеци 23.11.1979 “Реал Сосьєдад”
Фатих Текке 09.09.1977 “Трабзонспор”

Розповідь про футбольну збірну Туреччини аж ніяк не може бути однозначною. Адже забагато відбулося змін... Ось скажіть, хто про неї що сказав би років 25 тому, коли єдиним досягненням турків була жалюгідна участь на чемпіонаті Європи 1954 року, куди вони потрапити з переляку. Та й цікаво — чому вони взагалі потрапляють в групи євровідборів, якщо більша частина території — саме в Азії. Потрапили б нам замість них болгари чи ще хтось, то, може, й відпочили б. А так, нам протистоятиме бронзовий чемпіон світу, який, щоправда, навіть не потрапив на чемпіонат Європи. У цій непослідовності та нелогічності ми і спробуємо розібратися далі. Тим паче, що ця збірна сильнішою за “бронзову” явно не стала…

Уперше про Туреччину в світі почули 1930 року в Уругваї. Але почули не через блискавичну гру, а тому, що яничари, заявившись в азійську зону, з таким же успіхом з неї знялися. Смішно, але наступного “офіціозу” довелося чекати небагато-немало 16 років, аж до чергового відбору на Мундіаль. Турки відіграли перший матч із Сирією (перемогли — 7:0), але знову відмовилися продовжувати боротьбу. Серйозного ж успіху було досягнуто лише 1954-го в Швейцарії, де турки, нарешті, потрапили в груповий турнір. Як же смішно вони туди потрапили! Програвши Іспанії — 1:4, вони вдома взяли реванш — 1:0. Поняття забитих-пропущених тоді не було, а отже, провели додатковий матч, який все одно не виявив переможця і вирішили… кинути монетку. Щастя випало команді з берегів Босфору.

У групі ж вдалося обіграти лише ще більш ніяку Південну Корею і двічі програти німцям із загальним рахунком 3:11! У Чилі 1962 року щастя навіть не наближалося: всі матчі Туреччина програла ще у відборі. А щоб потрапити до Німеччини замість Італії 1974-го було достатньо обіграти Люксембург, але вони поступилися. Це й була завершальна віха становлення команди, після якої було затишшя аж до наших часів, десь року до 1995-го. Про що вже говорити, якщо непотрапляння на Кубок світу у Франції було розцінено як катастрофа, хоча вперед було пропущено лише Голландію з Бельгією. Як же можна розцінювати успіх в Японії та Кореї? Так званий “турецький підйом” має під собою достатньо основ. У першу чергу, грою мільйонів почали серйозно займатися, насамперед, матеріально. Це призвело до того, що багатьом іменитим турецьким клубам вдається запрошувати у свої ряди відомих футболістів зі всього світу. Апогеєм розвитку футболу на клубному рівні став тріумф “Галатасарая” в Кубкові УЄФА. І, звісно, граючи поряд з майстрами, турки й самі вдосконалюються. Лише останнім часом їх почали запрошувати гранди, але ніхто, по суті, окрім Емре, ніде не прижився, що свідчить про своєрідність характеру, темпераменту і стилю гри. У той же час залишилися й “мінуси”: невміння програвати, симуляції, слабка “фізика” і гра на “другому поверсі”. Можна сказати, що українцям протистоятиме діаметрально протилежна школа футболу. Крім того, Туреччина дещо менш безболісно, ніж ми, однак також починає переживати зміну поколінь. “Зав`язали” Шукюр, Юнсал, Тайфур, Тайфун, Ариф, але ж натомість прийшли молоді Четін, Тораман, брати Альтинтопи, Бастюрк, Шанлі. Для деяких провідних гравців після приходу на тренерський місток Ерсуна Янала двері в збірну зачинилися. Не викликаються “травмоподібний” Маншиз, “безігровопрактичні” Окан та Юміт, а також агресивний Тугай. Що ж, з таким складом можна собі дозволити таке…

1. Воротарі: 6,5 (за 10-бальною шкалою).

Основним стражем воріт “биків” вважається Рюшту. Це місце він за собою “застовбив” на згадуваному Мундіалі в Кореї та Японії. Але після нього кар`єра Рекбера пішла на спад — у “Барсі” він не закріпився і довелося повертатися до “Фенербахче”. Рюшту — справжній капітан і чудовий воротар без слабких місць. Перед матчем національної збірної команди розмальовує обличчя в її кольори. У нашому відборі турки мають найкращу різницю забитих-пропущених саме завдяки йому. Єдина проблема — часті травми ветерана. А на підміну — юний клубний дублер Рюшту, маловідомий Омер з клубу “Генчлербирліги”, котрий блиснув минулого сезону, але почав “лажатися” нинішнього.

2. Оборонці: 6.

Як на мене, найслабша турецька ланка, якій не вистачає зібраності та досвіду. Завжди грає на своєму рівні лише Коркмаз, натомість він програє у швидкості. Інші ж, навпаки, бігають, не думаючи. У всіх матчах суперники босфорців мали дуже непогані моменти (навіть Казахстан!), і аж ніяк не заслугою оборонців можна назвати те, що у переважній більшості епізодів Туреччині вдавалося виходити “сухою з води”.

3. Півоборонці: 6,5.

Доволі збалансована лінія, котра має на разі одного з найсильніших футболістів за всю історію турецької збірної, а нині — просто її лідера — Емре Белозоглу. Емре грає плеймейкера і в “Інтері” — маленький, технічний, але, як і решта, дуже неврівноважений. А чого варті двоє “німців” — Бастюрк і Хаміт Альтинтоп? Усе та ж техніка та ще й з доповненням міці і витримки. Можуть і здалеку перевірити у разі чого. Але й це не найсильніша ланка, оскільки не завжди якості тут вистачає на кількість.

4. Нападники: 7.

Ось тут справді є, з якого вибирати. Крім того, Халіл Альтинтоп з Ніхатом і Сасом можуть відіграти з глибини: останні двоє “інсайдами”, а перший — “під”. Це нівелює проблему в попередній ланці, але дещо збільшує в цій. Не вистачає постійності попереду і якогось “тарану”. Нелюбов до інколи потрібної прямолінійності призводить до перетримки м`яча і втрати дорогоцінного часу. А інколи замість простого удару чи навісу турки починають щось таке вже мудрувати, що аж за наших якось легше на душі стає!

5. Тренер: 6.

Поки що Туреччина Янала не вражає тек, як Туреччина Гюнеша. Теперішній керманич дещо “закрив” збірну, від чого вона втратила “романтику”, посварився з багатьма лідерами. З`явилися чутки, що саме він своїми надокучаннями змусив Шукюра “зав`язати”. Але зробив він і користь: як-от трохи підтягнув “фізику” і почав звертати увагу на молодь. Він зробив Туреччину слабкішою, але перспективнішою. Ось цим і спробуємо скористатися, а потім нехай окреслюють свої “наполеонівські” плани!