"Нам нужны Коноплянка и Ярмоленко". Украинка, которая работала в УЕФА, болеет за "Рому" и отказывается от Месси

Iнтерв’ю "Футбол 24" із Соломією Пирожок (зараз – Пачуччі), яка вийшла заміж за фаната Роми, після чого її життя кардинально змінилося. Романтична історія, у якій – багато футболу.

"Рома – Шахтар? Я опинилася між двох вогнів"

– Соломіє, хтось вболіває за Ліверпуль, а хтось – за Барселону, МЮ чи Баварію. Ваш вибір – Рома. Чому саме цей клуб, який не має такої розкішної колекції трофеїв?

– Все дуже просто. Мій чоловік – із Риму. З раннього дитинства він уболівав за Рому. Його захоплення та пристрасть передалися й мені. Підтримую Рому вже близько 10 років. Якщо наша улюблена команда грає у середу або неділю – все. Усі прикипаємо до трансляції, або, якщо це домашній матч, йдемо на Стадіо Олімпіко.

Коли була маленькою, то вболівала за київське Динамо. Тобто, футбол для мене – це не щось таке, що прийшло разом із чоловіком. Недівоче захоплення супроводжувало мене практично все життя.

– Як ви познайомилися зі своїм чоловіком?

– Із Роберто я познайомилася дуже давно. Навчалася у львівській спеціалізованій школі з поглибленим вивченням французької мови. Щороку нам організовували поїздки у Францію. Останні кілька днів цього турне ми провели у Парижі. Там, у готелі, доля звела мене із Роберто.

Потім у нашому спілкуванні на деякий період настала пауза. У ті часи про інтернет можна було лише мріяти, тож ми листувалися поштою. Коли з'явився Facebook, я Роберто швиденько відшукала. Списалися, побачились...

– Перший похід на матч Роми вам запам'ятався?

– Чесно кажучи, це вже призабулося. Якщо не помиляюся, Рома приймала клуб із Греції і перемогла у тому товариському матчі. Не знаю, чи бували ви на римському Олімпіко, але це не найкращий стадіон у плані розташування трибун щодо футбольного поля. Зате там – чудова атмосфера.

– Вболіваєте так само пристрасно, як італійські тіфозі?

– На стадіоні – безперечно. Там – відповідна атмосфера. У мене є футболка і "роза", неодмінні атрибути підтримки улюбленої команди. Я – суперфанат (Усміхається).

– Не так давно Рома перетиналася у єврокубках із Шахтарем. Можливо, серце наказало вам підтримувати клуб із батьківщини?

– Ох, я тоді опинилася у непростій ситуації – між двома вогнями. Тому вболівала за Рим, але й українській команді симпатизувала.

– Кого з українських родичів або друзів ви вже завербували у вболівальники Роми?

– У мене тут є один знайомий, проте він вболіває за Мілан. Пригадую, якось поїхали утрьох на матч на Сан-Сіро. На трибунах, звісно ж, розділилися: знайомий топив за "россонері", а ми з чоловіком – за Рому.

Виникла смішна ситуація, коли перед поєдинком ми пішли перекусити в піцерію. На нас із Роберто були футболки Роми, а приятель – у своїй, міланській. "Тут нам і капець", – подумалось мені. Підійшов офіціант: "Ви готові зробити замовлення?" Подивився так і додав, киваючи на нашого приятеля: "А той хлопець у гівняній футболці щось буде?" (Сміється). Офіціант виявився уболівальником Роми.

– Справді, в Італії можна вскочити у халепу, опинившись не в тому районі чи компанії. Найпринциповіший суперник Роми – це Лаціо. Пригадується щось екстраординарне?

– Та я б не сказала, що тіфозі Лаціо якісь небезпечні. За моїми спостереженнями, значно більша напруга панує між Римом та Неаполем. Звичайно, як і для всіх італійських клубів, дербі – дуже важливе.

У родині мого чоловіка навіть існує поділ за симпатіями. Хтось вболіває за Рому, хтось – за Лаціо, а дехто – навіть за Ювентус. Це – наш племінник. Його дідусь та бабуся по одній лінії підтримують Лаціо. По іншій лінії – Рому. Перетягували онука до своїх таборів, як могли. А він пішов у школу і обрав "Стару синьйору" (Сміється).

"Мессі? Нам потрібен хтось агресивніший"

– Цей сезон у виконанні вашої улюбленої команди далеко не найкращий. Рома навіть ризикує пролетіти повз єврокубки. Чому так сталося?

– По-перше – зміна головного тренера. У Ді Франческо не клеїлося, тож в останній момент прийшов Раньєрі. Мабуть, керівництву клубу потрібно було робити кадрові зміни трохи раніше.

– Клаудіо Раньєрі найбільше прославився тим, що привів скромний Лестер до чемпіонського титулу в АПЛ. Але у Римі він далекий від повторення прекрасної спортивної казки…

– Нашій команді потрібен більш суворий та вимогливий тренер. Гравцям належить регулярно давати, перепрошую, копняків під зад, бо, на мою думку, вони недостатньо тренуються і викладаються на полі. Мені в цьому плані значно більше імпонував Лучано Спаллетті, колишній наставник Роми. Він тримав дисципліну.

Розумієте, проблема ще й у тому, що клуб продав багатьох провідних гравців. Один лише Мохамед Салах чого вартий! Подивіться, як потужно він виступає за Ліверпуль. Його трансфер в АПЛ був не найкращим рішенням керівництва Роми.

– А ще, мабуть, варто враховувати закінчення епохи Великих. Імператор Тотті пішов 2 роки тому, Де Россі прощається із клубом зараз. Чи сумно вам від цього?

– Римляни не особливо люблять Де Россі. Чому? Він – дуже посередній гравець.

– Але ж яке у нього серце! Він був справжнім патріотом Роми…

– Справжнім патріотом Роми був Франческо Тотті. Про нього мріяли практично всі топові клуби Європи, але він стояв на своєму: "Хочу грати лише у Римі". У Де Россі – інша ситуація. Його банально ніхто не хотів купувати. Тож для мене більшим патріотом клубу є Алессандро Флоренці, наприклад.

– "Коли бачу, як молодий футболіст проводить пряму трансляцію в Instagram перед матчем прямо з роздягальні, мені хочеться взяти бейсбольну биту і вибити йому зуби". Це, напевно, найвідоміша цитата із брутального надбання Де Россі. Ви й тут не схвалюєте його позицію?

– Я вважаю, що Де Россі повинен був демонструвати приклад, насамперед, своєю грою. Але, на жаль, у гру він інвестував недостатньо. Тотті навіть тоді, коли йому було під 40, біг за кожним м'ячем. А от Де Россі інколи повністю випадає з гри – навіть не скажеш, що він присутній на полі. Буває, що припускається таких помилок, які стають для Роми фатальними. Щоправда, зараз, коли Даніеле прощається з клубом, негоже акцентувати свою увагу лише на негативі. Були у його виконанні і хороші моменти – це потрібно визнати.

– Уявімо, що ви – головний бос Роми і маєте достатньо грошей для серйозних трансферів. Кого б хотіли бачити у своїй команді?

– Моєму чоловікові подобається один український футболіст: "Було б непогано, якби він грав за Рому". Цей футболіст – Євген Коноплянка. А ще я б купила Луїса Суареса. Мессі? Ні, нам потрібен хтось агресивніший (Усміхається). Непоганий варіант – Ярмоленко. Він високий і технічний.

– Наскільки ваш Роберто обізнаний із українським футболом?

– Не особливо. Найбільше Роберто знайомий із Коноплянкою. Раніше захоплювався грою Шевченка за Мілан. І нехай український форвард виступав за конкурентів, його виступами неможливо було не захоплюватись.

– В інтерв'ю для "Футбол 24" Шевченко розповідав, що українці та італійці дуже схожі у багатьох речах. Ви також це помітили?

– Так. Ми схожі за темпераментом, звичаями, побутом. В італійців значно більше спільного з українцями, ніж з тими ж французами, наприклад. Ми – емоційні та щирі. Можемо запросити додому на гостину, накрити стіл, повеселитися.

"Якби я робила інтерв’ю із Тотті…"

– Розкажіть про себе. Ви, якщо не помиляюся, закінчили факультет журналістики?

– Саме так.

– Чому запитую… Маючи відповідний диплом і, вочевидь, хист до журналістики, знаючи італійську мову і вболіваючи за Рому, вам ніколи не спадало на думку записати інтерв’ю із своїми улюбленцями?

– Ох, я чомусь ніколи не замислювалася над таким варіантом. Чудова ідея! (Усміхається). Хоча я, мабуть, журналіст "не до кінця". Тим паче, згодом здобувала ще й іншу освіту.

– Ситуація: у вас є можливість поставити три запитання самому Франческо Тотті. Якими вони було б?

– 1) Що він думає про сьогоднішній стан команди? 2) Чому не хоче стати головним тренером Роми? 3) Який його найбільш пам'ятний момент у футболці рідної команди?

Раніше я працювала в УЄФА. І саме в той день, коли до нас приїжджав Тотті, я відпочивала. В останній момент попросили колегу помінятися змінами, але вона відповіла, що це неможливо.

– Напевно, ця дівчина також була фанаткою Тотті…

– Я думаю, вона навіть не знала, хто це такий (Сміється).

– У чому полягала ваша співпраця з УЄФА?

– Організація потребувала людини, яка вільно володіє кількома мовами. Я була хостес, працювала на умовах тимчасового контракту. Коли в аеропорт Женеви прибували на жеребкування представники різних команд, належало їх розподіляти, вручати їм привітання і програмки.

Одного разу мені поталанило побачити живу легенду Роми – Себіно Нелу, захисника нашої команди 80-х. Приємно було перетинатися з представника українських клубів – вони дуже раділи, що зустріли співвітчизницю. Зараз можу про це лише згадувати, бо працюю у зовсім іншій сфері.