"То, что произошло с "Металлистом" - позор". Марко Торсильери готов вернуться в Премьер-лигу и вспоминает невероятную эпоху Маркевича

"Крістальдо знаю із дитинства"

– Марко, коли ти вперше почув про зацікавленість Металіста, якою була твоя реакція?

– Я був гравцем лісабонського Спортінга та вже навіть домовився з Райо Вальєкано про оренду на рік, однак раптом з'явився Металіст. Мене спокусили дві речі: амбітний проект клубу та висококласні аргентинські і бразильські футболісти, які вже були на той момент гравцями харківського клубу. Хоча фінансовий та спортивний чинники теж спонукали мене до переїзду в Україну.

– Хто вів із тобою та клубом перемовини стосовно трансферу у Металіст?

– Металіст домовлявся з моїм агентом і зі Спортінгом. Зрештою я поїхав до Харкова в оренду з опцією придбання. За півроку мого перебування у Металісті цю опцію було активовано.

– У 2011 році, коли ти приєднався до Металіста, у харківському клубі вже виступали двоє аргентинців: Крістіан Вільягра та Джонатан Крістальдо. Чи консультувався ти з ними щодо ймовірного трансферу?

– Так, вони розповіли мені про місто, місцевий чемпіонат, досить успішні виступи у Лізі Європи та чудову команду, яка зібралася у Харкові. Ці слова теж позитивно вплинули на моє рішення переїхати до України.

– Ще до Металіста разом із Крістальдо ти грав за Велес Сарсфілд. Ви обидва є вихованцями академії цього клубу. Які у тебе стосунки з Джонатаном?

– Я досі спілкуюся з усіма аргентинцями, з якими колись грав. А щодо Джонатана, знаю його з дитинства, відтоді як ми робили свої перші кроки у футболі – в академії Велес Сарсфілд. А нині він – чемпіон Аргентини з Расінгом! Я пишаюся ним, по-дружньому люблю та хочу сказати, що він – видатний футболіст.

"Мова, холод і ранні сутінки – до цього так і не звик"

– Якими були твої перші враження від України?

– Я почувався дивно. Насамперед через мову, адже нічогісінько не розумів (Сміється). Згодом я до цього звик, мені дуже допомагав Вадим [Комардін], який був перекладачем. У місті було дуже спокійно та приємно мешкати. Те, що найбільше здивувало мене з позитивного боку, – це спортивний комплекс, який належав Металісту.

– До чого ти так і не зумів звикнути в Україні?

– Мова, холодна погода та ранні сутінки. Якось я прокинувся вдень, але за вікном вже було темно. Дивина. А от у самому клубі я адаптувався досить швидко, адже там було чимало латиноамериканців.

І ще дещо я так і не зміг збагнути: як можна вибігати після сауни та стрибати у сніг? Можна ж замерзнути!

– Чи бачився ти з Олександром Ярославським, президентом клубу? Яким він був "не на камеру"?

– Так, я зустрічався з Ярославським. Він протягом довгого часу керував клубом. До команди ставився дуже добре та шанобливо, завжди запитував, чи нічого нам не бракує, аби тренуватися та спокійно грати.

– Хто з українських футболістів Металіста найкраще спілкувався іспанською?

– Найбільше нам допомагав Едмар – його іспанська була майже ідеальною.

– У першому ж сезоні в Україні ти отримав 8 попереджень. Чому? Це стиль гри такий, чи упередженість місцевих арбітрів?

– Я завжди граю у такому стилі – на межі фолу. Тоді у Металісті я був надто молодий і це впливало на мої виступи. Зараз став дещо спокійнішим.

– Тебе вилучили у грі з донецьким Металургом. Я знаю, що аргентинська ліга – дуже жорстка, а подекуди і жорстока. Чи отримав би ти червону картку за такий фол в Аргентині?

– Наскільки пригадую, у тому матчі я був вилучений за небезпечну гру прямою ногою. Тож в Аргентині, напевно, теж не дограв би матч до кінця.

"Шкода, що Металіст не став чемпіоном"

– Чи пам'ятаєш свій перший гол за Металіст? Це був переможний м'яч у Донецьку проти Шахтаря.

– Так, це справді особливий момент для мене. Якщо не помиляюся, Хосе Соса подав із кутового, а я забив головою. Та перемога стала для Металіста першою за 10 років у матчах із Шахтарем! [Насправді – першою за 7 років]

– Уяви собі, та перемога у 2011 році стала останньою для Металіста у протистояннях з Шахтарем.

– Справді? Ні, я не знав цього.

– З ким Металісту було складніше грати: з Динамо чи Шахтарем?

– Непросто було з обома. Однак я б сказав, що з Шахтарем все ж складніше. Погляньте, скільки футболістів топ-рівня, які раніше грали у Шахтарі, зараз виступають в елітних чемпіонатах.

– Головний тренер Металіста Мирон Маркевич має реноме дуже виваженої людини. А яким він був у роздягальні?

– Я вважаю Маркевича дуже здібним тренером. Знаю, що він – один із найкращих тренерів України, але з латиноамериканцями спілкувався переважно через перекладача, Вадима.

– Хто був найкращим українським футболістом, з яким ти будь-коли грав?

– Андрій Шевченко. Божевільна кар'єра, багатий досвід, безліч досягнень... Мені було приємно зіграти проти нього, бо у дитинстві я дивився на його гру по телевізору.

– Ти виступав у Аргентині, Іспанії, Португалії, Мексиці та Україні. Контракт із Металістом був найвигіднішим?

– Мій період кар'єри в Україні дійсно був успішним у фінансовому та у спортивному аспектах. Я грав проти відомих команд на великих стадіонах. Згадую ті часи лише з позитивом. Вважаю, що Металіст правильно розвивався, у Харкові був потужний колектив із лідерами та спільною метою. Дуже шкода, що ми так і не стали чемпіонами.

– Чи знаєш, яка зараз доля Металіста?

– Так, я знаю, що клуб розпустили. Це дуже сумна ситуація – багато людей залишилися без роботи. Для мене Металіст дуже близький, я мав багато друзів серед персоналу клубу, кухарів, адміністраторів... Певний час я мешкав в Україні у період війни та коли президент [Курченко] втік...

Те що сталося – це ганьба, адже Металіст – великий клуб із чудовим стадіоном і фантастичною інфраструктурою. Такі умови були далеко не у всіх. Сподіваюся, що колись Металіст поверне собі колишню славу!

– Новостворений Металіст 1925 грає у Першій лізі, а очолює цю команду Олександр Горяїнов. Чи міг ти уявити його головним тренером?

– Пригадую, після одного з матчів я навіть попросив його футболку і він мені її віддав. Я захоплювався його грою та ставленням до тренувань незалежно від поважного віку. Горяїнов – справжній професіонал і приклад для усіх. Сподіваюся, він запросить мене до своєї нової команди (Сміється).

"Я став батьком"

– Чиїм рішенням була твоя оренда в Альмерію?

– Я переїхав до Іспанії, бо на той момент у клубі на мене не розраховували, адже щойно придбали Родріго Моледо. Крім того я був іноземцем і не вписувався у ліміт. Тому рішення щодо оренди в іспанський чемпіонат було спільним і раціональним.

– Після Металіста ти встиг пограти навіть у Мексиці. Для українців це дуже екзотичний чемпіонат. Дійсно так?

– Це був цікавий досвід. Насправді, грати там дуже непросто, адже у багатьох команд стадіони розташовані на висоті 1800, 2000 та навіть 2800 метрів над рівнем моря. Аби призвичаїтись до цього, потрібен час. З іншого боку, там грає достатньо латиноамериканців, а для аргентинців немає проблем із мовою.

– Зараз ти граєш у рідній аргентинській лізі за Ланус. Задоволений, що повернувся?

– Так, я вже три роки виступаю на Батьківщині. Я став батьком, у мене дві доньки, тож особливо сильно відчуваю зв'язок із рідною домівкою. Хоча влітку я стану вільним агентом і досі не знаю, до якого клубу приєднаюся.

– Якби надійшла пропозиція з України, ти б погодився?

– Залюбки. У мене був чудовий досвід в Україні, до мене ставилися дуже добре і я досить багато грав.

– Можливо, ти маєш якесь послання до харківських уболівальників?

– Об'єднуйтеся, будьте сильними та вимагайте, аби Металіст став таким же успішним і великим, як колись! Це складно, однак у житті можливо все. Також хочу подякувати харків'янам за гарне ставлення до мене та постійну підтримку. Зичу вам усього найкращого!

Вадим Скічко, спеціально для Футбол 24