Владимир БЕССОНОВ: "Врачи же дилетанты - видят, что поломанная шея и запрещают ходить. Но я их не слушал"

Легенда "Динамо", а нині селекціонер київського клубу Володимир Безсонов давексклюзивне інтерв'ю порталу "Футбол 24", в якому розповів про свої травми та про кар'єру в Ізраїлі.

Про травми: Я вас прошу: не треба робити з мене жертву. Ще скажуть, що виходив на поле на милицях. Не люблю, коли мене асоціюють лише з травмами. Так, часто доводилося грати через біль. Але ж не я один такий був. А що мені було берегтися? Може, ліз у стики трохи частіше, ніж інші. Тоді б ні на чемпіонатах світу не зіграв, ні Кубка кубків не виграв би. Взяти 1986-й. відіграли у Москві матч з "Торпедо", додому поверталися потягом. В купе відчув, що не можу повернути голови. Звернувся до лікаря. Після приїзду до Києва зробили знімки. Виявилося, що в мене перелом третього і четвертого хребців. Вдягнули на шию бандаж. Вилікувався. Хоча медики говорили, що про футбол можу забути. Ви ж розумієте, лікарі – дилетанти. Бачить, що поламана шия і забороняє ходити, а то можуть атрофуватися всі кінцівки. Але то їхні проблеми. Точніше, у мене проблем не було.

Про переїзд до Ізраїлю: Не хотів туди їхати. Але попросили друзі – Боря Норман, Яша Шаркінзон. До мене в Маккабі з Хайфи поїхав Вітя Чанов. Приїхав туди в грудні, після завершення чемпіонату СССР-1990. У нас розпочиналася відпустка. Зрозуміло, я був неготовим. Трохи в Хайфі потренувався, зіграв п’ять матчів і зрозумів, що то вже не те. Так, мені було лише 32. Але треба вчасно піти. Не хочу сказати, що не отримував від футболу задоволення. Але з тими болями, які тоді відчував, вже не був тим Безсоновим, якого люди запам’ятали в його найліпші роки. Звик грати на максимумі, але досягнути його вже не міг. Відчував, що там не встигаю, там недобігаю.

"Допомогла" війна у Перській затоці. В тому контексті, що мав виправдання. Поїхав до Києва начебто тимчасово, обіцяв повернутися, хоча знав, що нікуди вертатися вже не буду. Потім зателефонував і сказав, що приїду, коли закінчиться війна. Хоча, в принципі, нічого мене там не лякало. Так, коли жив у готелі, видавали протигази. Але розумів, що до Хайфи бойові дії не дійдуть.

Про можливість знову виступати за "Динамо" після повернення з Ізраїлю: Мучити себе я не хотів. Якщо я в Ізраїлі не міг грати так, як хочеться, то в чемпіонаті Союзу було ще складніше. Натомість погодився працювати в Анатолія Кириловича помічником. І залишався на посаді другого тренера Динамо аж доти, доки не запропонували очолити Борисфен. У Динамо, мабуть, було спокійніше, але хотілося працювати самостійно. З чогось треба було починати. І вчитися.

Про те, чи були у нього пропозиції після звільнення з "Дніпра": Пропозиції були, але смислу говорити про те, що не відбулося, не бачу. Так само, як і не збираюся поки публічно обговорювати причини того, чому довелося піти з Дніпра. Пішов і пішов, нині працюю селекціонером Динамо. На цьому наразі й усе.