Евро-2009: четыре года победного поколения

Рівно 4 роки тому, 2 серпня 2009-го, наша юніорська збірна тріумфувала на чемпіонаті Європи.

Напевне, вже прийшов час, аби відстежити подальші досягнення гравців, які 4 роки тому на домашньому чемпіонаті Європи святкували перемогу. Удосталь часу, щоби пройти шлях од того, ще юніорського, футболу, до дорослого.

Нині хлопцям уже немало, по 22–23 роки, тож настав момент, коли на них мали б опиратися провідні команди прем’єр-ліги та зрештою національна збірна. Авансів у вчорашньої найкращої юніорської збірної континенту для цього було понад міру. Але чи багато виконавців продовжили прогресувати, та, зрештою, досягли цього? Із усіх гравців, які брали участь у ЧЄ, більше половини того складу зараз грають у командах прем’єр-ліги, та всього лише трьох викликали до лав збірної України. Утім, давайте ознайомимось із долею кожного гравця. Не забудемо й про очільника, який доклав не менше зусиль для загального результату.

Ігор Левченко. Основний голкіпер провів увесь турнір од свистка до свистка. У п’яти матчах пропустив лише тричі, чим суттєво допоміг збірній уперше стати чемпіонами. Після ЧЄ побував на перегляді у варшавській "Легії", та не зміг закріпитися в Польщі, відтак повернувся в донецький "Олімпік". Далі послідували дві оренди: до "Металурга" із Запоріжжя, де грав переважно за молодіжну команду, та до "Зорі", де й залишається дотепер. У прем’єр-лізі зіграв лише один матч у кінці 2012 року проти київського "Арсеналу". Зараз у Луганську є лише третім воротарем після Сантіні та Постранського.

В’ячеслав Базилевич. Не зіграв бодай поєдинку, просидівши за спиною Левченка. Продовжував грати у структурі "Шахтаря" - за дубль та "молодіжку". Із минулого сезону числиться в першолігових командах: "Кримтеплиці", яка вже припинила існування, нині - у тернопільській "Ниві", де жодного матчу так і не зіграв.

Максим Білий. Схожа ситуація: також лише перебував у заявці на чемпіонаті Європи, також грав за "Шахтар-3", а потім грав у першій лізі. У стані алчевської "Сталі" був гравцем основи, а 2011 року підписав контракт із "Зорею", кольори якої й захищає, зазвичай, із виходом на заміну.

Богдан Бутко. Провів лише дві зустрічі, але всі - на груповому етапі. Ще один "гірник", який вирушив у оренди: спочатку до луцької "Волині", відтак до "Іллічівця", де регулярно виступав і своєю грою заслужив запрошення до "націоналки", за яку вже встиг зіграти 15 разів. Утім, ім’я Богдана зараз усе рідше звучить, і в збірній на його позиції грає переважно Микола Морозюк або Артем Федецький.

Сергій Кривцов. Один із небагатьох, хто теж провів цілком усі поєдинки. Якщо попередні футболісти їхали з Донецька, то Сергій, навпаки, після ЧЄ туди переїхав. Ніколи не був основним, радше для ротації, перебуваючи між старшою командою та молодіжною.

Дмитро Кушніров. Гравець стартового складу на турнірі. Перший у нашому списку, хто не змінив прописку після ЧЄ, продовжуючи перебувати у структурі "Динамо". До основної команди не вдавалося наблизить, тому виступає в першій лізі за "Динамо-2", де провів уже більше сотні матчів.

Сергій Люлька. Розпочинав чемпіонат основним, але вже в першому матчі на 15-и хвилині зазнав тяжкої травми коліна. Залікувавши її, продовжив грати за дублерів динамівців. Улітку 2012 року вирушив у Чехію, до "Слована", де провів сезон на правах оренди. Цьогоріч знову гратиме в оренді, але тепер - в ужгородській "Говерлі", куди його запросив В’ячеслав Грозний.

Темур Парцванія. Іще один основний гравець під час фінальної частини чемпіонату Європи, що проходив у Донецьку та Маріуполі. Разом із іншими динамівцями далі грав за "Динамо-2". У сезоні-2012/2013 виступав за запорізький "Металург" на правах оренди. Цього літа приєднався до підопічних Віталія Кварцяного, підписавши повноцінний контракт із "Волинню".

Кирило Петров. Капітан і чи не найяскравіша зірка змагань, бо саме його два голи в груповому матчі проти Англії допомогли вийти з групи. Наступного року виступав за криворізький "Кривбас", де залишився на два сезони та регулярно грав, будучи при цьому "власністю" киян. Потім виступав у "Говерлі", а з цього чемпіонату захищатиме честь київського "Арсеналу".

Віталій Віценець. На домашньому чемпіонаті провів лише один поєдинок у груповій частині. Єдиний вихованець донецького футболу з того покоління, якому бодай трішки вдалося побігати в "помаранчево-чорній" футболці в прем’єр-лізі. Однак був і стандартний набір оренд до "Зорі" та "Іллічівця". Однині вже виступатиме у четвертій команді еліти - "Севастополі".

Денис Гармаш. Провідний гравець тієї збірної та найкращий бомбардир команди, тричі розписався у воротах суперників, у тому числі у фіналі. Безперечно, найбільшого прогресу з тієї збірної досяг саме Денис, за кілька років змінивши свою роль у клубі з твердого "лавочника" до футболіста, без якого нині тяжко уявити центр "біло-синіх". Також послідовно забронював собі чільне місце й у збірній.

Дмитро Єременко. Партнер по ланці Гармаша, який зіграв теж усі матчі. Під час виступів за дублерів "Динамо" їхав до "Волині", після Києва відбувся трансфер до "Металурга" (Запоріжжя), але закріпитися не вдалося. Відтак повернувся до рідного харківського "Металіста", з яким узгодив трирічну угоду. Оренди й тут не оминули його - вирушив до полтавської "Ворскли".

Артур Карноза. Під час фінальної частини змагань брав участь у чотирьох із п’яти матчів української збірної, посидівши на лавці запасних лише під час фінального матчу. Найближчі три роки не змінював команди, відтак далі грав за дублерів молодіжної команди "Дніпра". Зрештою, пішов у оренду до "Нафтовика-Укрнафти", де провів хороший сезон і привернув до себе увагу "Севастополя", який уже на всіх вітрилах рвався до прем’єр-ліги. Попри те, що дебютував у першості ще достатньо рано, у 18 років, нині має прекрасний шанс усе ж заграти й серед кращих.

Сергій Рибалка. Хоча й не брав участь у всіх матчах, але по суті саме переможний гол на останніх хвилинах у протистоянні зі Швейцарією в останньому матчі групи вивів Україну до плей-оф. Як і тезка - Люлька, лише недавно вибрався з підвалин столичного ФК, вирушивши до "Слована". Але, якщо перший уже грає за "Говерлу", то Рибалка залишився у Чехії.

Ігор Чайковський. У групі зіграв лише одного разу, зате вдалося протидіяти опонентам у півфіналі та фіналі. Чернівецький вихованець не став винятком у донецькій схемі оренд, відтак постійно перебуває в пошуках ігрової практики: то в "Зорі", то в "Іллічівці".

Віталій Каверін. На юніорському чемпіонаті Європи лише у фіналі не грав, бо отримав червону картку в зустрічі із Сербією. Як і Карноза, ще довго грав у Дніпропетровську, але оренда до "Кривбасу" не була успішною. Потім перейшов у "Динамо", де остаточно зник із очей. Навіть орендний час у Запоріжжі не приніс бажаного результату. Зрештою, йому залишається задовольнятися виступами за молодіжні команди киян.

Дмитро Коркішко - Сергій Шевчук. Дует форвардів, що грав упродовж усього турніру. Утім, на двох забили лише один м’яч: Коркішко у фіналі ударом із штрафного встановив остаточний, переможний, рахунок - 2:0. Після ЧЄ продовжили виступи за "Динамо-2". Недавно у Сергія завершився контракт, тому на правах вільного агента перейшов до "Волині". А ось Дмитро досі залишається вірний "синьо-білому" ромбу на грудях.

Юрій Калитвинцев. Головний творець тріумфу чотирирічної давнини. Як і більшість його підопічних, не раз змінював місце роботи. Після штурвалу юніорської збірної погодився допомогти Мирону Маркевичу в національній збірній. Після того, як Мирон Богданович залишив цей пост, Калитвинцев був призначений виконувачем обов’язків головного наставника збірної "жовто-синіх". Зрештою, після восьми матчів на чолі збірної його змінив Олег Блохін, якому й довелося вести команду на домашній чемпіонат Європи. Цього сезону Юрія Миколайовича запросили попрацювати в російській прем’єр-лізі з "Волгою".

Підсумовуємо: із 18 гравців 11, попри кількість виходів на поле, грають серед найкращих команд України, а також 1 - у чемпіонаті Чехії. Отож, виходить, що по суті 2/3 грають на найвищому рівні. Звичайно, могло бути й краще, але давайте поглянемо, наприклад, на іншого фіналіста - збірну Англії. Із британського юніорського зразка 2009 року футболістів, які нині перебувають у командах АПЛ, ще менше - всього семеро: Метью Бріггз ("Фулхем"), Андрос Таунсенд ("Тоттенхем"), Джо Беннетт, Натан Дельфунесо (обидва - "Астон Вілла"), Денні Велбек ("Манчестер Юнайтед"), Кайл Вокер ("Тоттенхем") і Ден Гослінг ("Ньюкасл"). До того ж, лише останні двоє виконавців уважаються гравцями основи у своїх командах

Євген ДЕМЯН, "Український футбол"