Андрей ШЕВЧЕНКО: "Мне только 17. Все еще впереди..."
Перше інтерв’ю легенди...
Пригадується, як десь півтора року тому сиділи ми з Олегом Лисенком на календарній грі «Динамо-2».
Зараз уже важко пригадати, хто протистояв киянам, але слова, які сказав мій співрозмовник, пам’ятаю досі: «Дмитре, зверни увагу на Андрія Шевченка».
Тоді Андрій на поле вийшов тільки на заміну і нічим особливим себе не проявив. Однак, як з’ясувалося пізніше, Олег мав слушність.
З кожним днем Андрій грав дедалі краще. І невдовзі із запасного перетворився не тільки на «твердого» гравця основи, але й став справжнім лідером «Динамо-2» та юніорської збірної України.
Було б дивно, якби тренери першої київської команди не помітили цього талановитого футболіста.
- В основі «Динамо» я пробув не так уже й довго, - починає свою розповідь Андрій. - Вдалося з’їздити на передсезонний збір до Швеції.
Там зіграв 4 матчі, забив 6 м’ячів. У чому причина такої результативності? Просто суперниками динамівців були клуби другого та третього дивізіону Швеції, ось і забивали їм, скільки завгодно.
- Однак розпочався новий сезон і забивати продовжуєш, як це і було раніше, у «Динамо-2»…
- Скільки мені зараз років? Так, лише сімнадцять. А скільки Леоненку, Призетку, Ткаченку, Реброву, Джишкаріані? Набагато більше. Тобто, у мене ще все попереду.
Пригадуються слова, які тоді сказав про Шевченка тренер киян Анатолій Дем’яненко: «Він, безумовно, талановитий футболіст, але для вищої ліги ще дещо «сирий». Однак повернімося до розмови з Андрієм.
- За невеликий час у «Динамо» в тебе, напевно, склалося враження про команду?
- Ти знаєш, «Динамо» дуже сподобалось. І в першу чергу наполегливою працею всіх, без винятку, на тренуваннях. Іноді складалося таке враження, що триває не звичайне тренування, а відповідальна гра якогось престижного міжнародного турніру. Тому ти розумієш, як мені, сімнадцятирічному юнакові, було важко потрапити у команду.
- І як же пояснив своє рішення не включати тебе до заявочного листа на черговий сезон наставник «Динамо» Йожеф Сабо?
- Ніяк не пояснив. Сказав тільки, щоб чекав свого часу.
Чесно кажучи, українським уболівальникам Андрій Шевченко практично не відомий. Тому, думаю, вчасно розповісти про нього детальніше…
Народився Андрій 29 вересня 1976 року в містечку Яготин на Київщині. За словами самого гравця, з дитинства марив футболом і мріяв колись стати класним нападаючим.
Футболом серйозно почав займатися у Києві, точніше, у місцевій школі олімпійського резерву, де його тренерами були спочатку Шпак, а потім Лисенко. Десь півтора року тому потрапив до «Динамо-2» і в першому ж сезоні з дванадцятьма забитими м’ячами став найкращим бомбардиром клубу. Звичайно, на такого справді талановитого форварда одразу звернули увагу керівники юніорської збірної України.
- Надовго запам’ятаю матчі з голландцями. Навіть попри те, що пройти їх не вдалося, думаю, наша збірна довела всім, що і в Україні вміють грати у футбол.
- І все ж таки, чи могли ви подолати голландський бар’єр?
- Справа в тому, що дуже серйозна у голландців команда підібралась. А ми зібрались разом лише за кілька місяців до гри і ще не встигли награти склад. Звідси й деякі помилки в обороні. І, як наслідок, два забитих м’ячі.
- Андрію, місяць тому закінчився чемпіонат світу в Америці. Які від нього залишились враження?
- Спостерігати за іграми чемпіонату світу було справжньою насолодою. Як можна бути байдужим до футболу у виконанні таких майстрів, як Ромаріо, Стоїчков, Роберто Банджо? А який м’яч у ворота нігерійців забив Каніджа! Це просто фантастика!
- А для тебе має значення, який м’яч забив - красивий чи ні?
- Звичайно. Завжди хочеться провести гол, який потім ще довго буде згадуватися. Наприклад м’яч, який я забив у ворота голландців, запам’ятаю, напевно, на все життя.
Розмову вів Дмитро ДИМЧЕНКО
