Тридцать лет назад. Десятикратные!

Ровно тридцать лет назад киевские динамовцы в десятый раз в своей истории стали чемпионами СССР…

«Динамо» (Киев) – «Зенит» (Ленинград) – 3:0 (2:0)
31.10.1981. Киев. Республиканский стадион. Ясно. 12 градусов. 27400 зрителей.
Судьи: А.Балаян, Е.Герасименко, А.Нагибеков (все – Баку).
«Динамо»: Михайлов, Коньков, Балтача, Журавлёв, Бессонов (к), Лозинский, Буряк, Евтушенко (Хлус, 73), Баль (Думанский, 88), Веремеев, Блохин. Тренер – Валерий Лобановский.
«Зенит»: Николаев (Бирюков, 38), Долгополов, Степанов, Голубев, Бондаренко (к), Ларионов, Кузнецов (Брошин, 76), Казачёнок, Веденеев, Мельников, Клементьев. Тренер – Юрий Морозов.
Голы: 1:0 Веремеев (14), 2:0 Бессонов (29), 3:0 Блохин (90).
Дублеры – 5:1. Голы: Пасечный, Рац (2), Баранов, Михайличенко – Чухлов.

Прошло каких-нибудь десять минут игры, а инициативой уже прочно владели хозяева поля. Вскоре им удалось и открыть счёт: плотную защитную стенку соперников красивым ударом со штрафного обыграл Веремеев.
До перерыва «Зенит» неоднократно предпринимал попытки выравнять игру, но успеха они не имели. В тех редких случаях, когда киевлянам приходилось защищаться, они успешнее играли в отборе мяча, удачнее выбирали оборонительные позиции, очень активно играли на опережение и гасили контратаки гостей в самом их зародыше. В контратаке «Зенит» запомнился лишь однажды, когда в середине первого тайма защитники «Динамо» выпустили из-под надзора Клементьева, и он оказался один на один с динамовским голкипером. Но левый крайний «Зенита» замешкался с ударом и воспользоваться этим «подарком» не сумел.
Итак, на поле преобладали киевляне. Свои атаки они, как правило, начинали не из глубины обороны, как это делал «Зенит», а из центральной части поля, где были полными хозяевами. То и дело у ворот «Зенита» возникают острые ситуации. Не раз был близок к успеху Блохин. Но удвоил счёт Бессонов после штрафного, точно поданного Веремеевым.
Во втором тайме «Зенит» заиграл старательнее, чётче, игра несколько выравнялась и территориальное преимущество «Динамо» казалось уже не столь явным, как до перерыва. Но по-настоящему голевых моментов у ворот хозяев поля всё же не было. Киевляне же продолжали атаковать. И среди них особенной активностью отличался Блохин. Его усердие было вознаграждено на последней, 90-й минуте.

Г.Борисов «Советский спорт»

Учора на Республіканському стадіоні в Києві динамівці столиці України приймали ленінградський «Зеніт». Це був 32 матч наших земляків у цьогорічному чемпіонаті СРСР серед команд вищої ліги, і саме він за одинадцять днів до офіційного закінчення першості СРСР міг назвати чемпіона. Для того, щоб у десятий раз завоювати золоті медалі господарям поля досить було зігріти внічию. Але ж ця сама нічия ніяк не влаштовувала «Зеніт», який вже провів десять «мирних» матчів і мав боротися тільки за перемогу. До того ж, 28 очок, які набрали ленінградці в чемпіонаті, ще не гарантували їм продовження прописки у вищій лізі на майбутній рік. Отже, матч в Києві міг бути тільки безкомпромісним, важким для обох суперників…
Кияни у цьому матчі були господарями становища з першої і до останньої хвилини гри. В активі зенітівців за два тайми можна нарахувати лише кілька кутових і єдиний прицільний удар по воротах, який парирував Михайлов. А динамівці вже в першій половині гри, безперервними ударами настільки деморалізували воротаря гостей Ніколаєва, що його ще до перерви замінили Бiрюковим. Рахунок був відкритий на 14 хвилині, коли зенітівці зосередили увагу на Буряку, а штрафний несподіваним коротким різаним ударом реалізував Веремєєв. З його подачі на 29 хвилині Безсонов подвоїв рахунок ударом головою. Третій м’яч у цій зустрічі на останній хвилині гри майстерно забив Блохін – 3:0.
Таким чином, динамівці столиці України знову стали чемпіонами СРСР. До десятої перемоги славний колектив привели старший тренер В.В.Лобановський, начальник команди М.М.Коман, тренери А.К.Пузач і М.І.Фоменко. Слід нагадати, що за вісім років роботи з командою В.В.Лобановський п’ятий раз виводить динамівців на найвищий табель п’єдесталу пошани. Свою шосту золоту медаль одержить Володимир Веремєєв, п’яту – Олег Блохін і Леонід Буряк. З 1936 року динамівці Києва незмінно беруть участь в чемпіонатах СРСР і за цей час десять разів були першими, дев’ять – другими і двічі – третіми. А перший комплект золотих медалей кияни завоювали у 1961 році під керівництвом В.Д.Соловйова. Потім у 1966, 1967 і 1968 роках команду приводив до перемог В.О.Маслов, у 1971 році – О.О.Севідов. У 1974 році з командою починає працювати В.В.Лобановський і динамівці завойовують золоті медалі в 1974, 1975, 1977, 1980 і 1981 роках. Кияни повторили досягнення московського «Спартака» який також був чемпіоном СРСР десять разів, і впритул наблизилися до рекорду московських динамівців – одинадцять чемпіонських титулів.

В.Маєвський «Київська правда»

Звітний тур всесоюзної першості з футболу команд вищої ліги привертає до себе увагу перш за все тим, що саме він офіційно проголосив чемпіона країни сезону-81 – київську команду «Динамо» і володаря срібних медалей – московський «Спартак». В цьому немає нічого несподіваного. Ще до початку сезону більшість фахівців і футбольних оглядачів віддавали перевагу цим двом клубам. А коли в середині сезону кияни відірвалися від найближчого переслідувача на сім (!) очок, то кожному стало ясно, то цього року зміни чемпіона не буде, і ось минулої суботи, за два тури до фінішу, київський колектив удесяте зійшов на футбольну вершину.
Не варто говорити про те, з яким настроєм виходили кияни на матч з ленінградським «Зенітом». Теоретично їх ще могли дістати спартаківці, і розклад заключних матчів першості в цьому плані давав їм своєрідну фору. Ще, правда, була гра з «Шахтарем», який, як відомо, на своєму полі програє рідко. Заглядати наперед, відзначимо, що в Донецьку команда Бєскова в черговий раз проявила себе цілеспрямованим, боєздатним колективом, для котрого не існує проблем свого і чужого поля. Навіть у поєдинку з таким грізним суперником, як «Шахтар». Що ж до киян, то навряд чи хто сумнівався, що, вони відкладуть оформлення чемпіонства на заключні матчі в Москві, а не спробують це зробити вдома, у Києві.
У першому таймі динамівці показали гру, яка могла вдовольнити найвимогливішого футбольного болільника. Блохін і Євтушенко, підтримувані лінією півзахисту, буквально роздирали оборону ленінградців. Небезпечні моменти біля воріт гостей виникали то зліва, то справа, то в центрі, де раз по раз на хороших позиціях опинялись Буряк, Веремєєв, Безсонов. Гол назрівав, і на чотирнадцятій хвилині гостям у перший раз довелось дістати м’яч із сітки. Неподалік від лінії штрафного майданчика «Зеніту» було порушено правила. Про те, як кияни вміють реалізовувати так звані «стандартні положення», сьогодні добре відомо, так, само як і те, що в останніх матчах краще, ніж іншим, штрафні удари вдаються Буряку. Знали про це, безумовно, і ленінградці. Знали і, впевнений, в тактичній установці на гру тренери «Зеніта» на цьому моменті зосереджували особливе увагу своїх підопічних. Але штрафний виконав не Буряк, а Веремєєв. І зробив це настільки несподівано, майстерно, що голкіпер «Зеніта» зреагував на удар лише тоді, коли м’яч, описавши круту траєкторію, влетів у ворота. В аналогічній ситуації був забитий і другий м’яч. На цей раз з подачі Веремєєва це зробив Безсонов. А завершив справу кращий бомбардир «Динамо» Блохін.
Остаточний рахунок – 3:0 на користь «Динамо». Ми вже не раз ставали очевидцями того, як одна чи інша команда раз за разом здобувала перемоги, навіть ставала чемпіоном, а фахівці тим часом обмежувалися скромними компліментами: «Команда, звичайно, міцненька, але не більше...» Київське «Динамо» чемпіонському списку займає особливе місце, підтверджене ще й успішними виступами на міжнародній арені. Матчі розиграшу Кубка європейських чемпіонів ще раз засвідчили високу репутацію клубу в Європі, про це ж свідчить успіх у міжнародному футбольному турнірі в Іспанії, та й переможним виступам збірної в останніх сезонах ми, деякою мірою, завдячуємо теж киянам.
Ось хто в нинішньому, сезоні виходив у складі «Динамо» на матчі: С.Балтача, А.Баль, В.Безсонов, О.Блохін, О.Бойко, Л.Буряк, В.Веремєєв, А.Дем’яненко, Я.Думанський, В.Євтушенко, А.Коньков, В.Лозинський, М.Михайлов, О.Xапсаліс, В.Хлус, Ю.Роменський. У Володимира Веремєєва це буде вже шоста золота медаль чемпіона країни. П’ять їх на рахунку Блохіна і Буряка, четверта – у Конькова.

В.Валерченко «Молода Гвардія»