Четверть века назад. Лион...
Сегодня исполняется 25 лет со дня победы «Динамо» в Лионе над мадридським «Атлетико». От завоевания второго в истории клуба Кубка Кубков отделяет уже четверть века. Мы публиковали ранее обзор матча «Динамо» - «Атлетико». Сейчас же вниманию посетителей сайта предлагаются отчеты, посвященные тому славному поединку на лионском стадионе «Жерлан»…
02.05.1986. ДК – «Атлетико» – 3:0 Кубок кубков
Уже тридцять років думками й пристрастями шанувальників футболу Старого Світу володіють континентальні клубні турніри, в яких міряються силами провідні команди європейських країн. За кількістю глядачів на стадіонах Ігри цих змагань витримують порівняння з матчами фінальної частини світової першості. Клуби лише чотирнадцяти країн володіли почесними призами – Кубком чемпіонів, Кубком кубків. Кубком УЄФА та Суперкубком УЄФА. І вже трете вписує своє горде ім’я в європейську еліту динамівська команда з столиці радянської України. Минулої п’ятниці, 2 травня, наші земляки на стадіоні у французькому місті Ліоні виграли в мадрідського клубу «Атлетіко» й заволоділи Кубком кубків. Одинадцять років блукав наш давній знайомий по Європі, щоб повернутися туди, де свого часу йому було влаштовано незабутню зустріч. Кубок кубків вважається другим за значенням європейським клубним турніром (після Кубка чемпіонів). Нині відбувся 26-й розиграш (першого володаря виявлено в травні 1961 року). Приз вигравали 22 клуби, і що нікому він не діставався тричі. А по два рови ним володіли Італійський «Мілан», бельгійський «Андерлехт», іспанська «Барселона» і ось тепер – ще й київське «Динамо». Кубок кубків, який побожно тримали в своїх руках чемпіони світу Мур, Белл, Бекканбауер, Майєр, Мюллер, Джентіле, Кабріні, Тарделлі, Россі, найтитулованіші радянські футболісти Мунтян, Рудаков, Блохін, Колотов та їхні партнери по вже легендарній команді київського «Динамо» 1975 року – цей такий бажаний і такий знайомий приз змову на берегах Дніпра!
Європейська футбольна преса мала рацію, коли серед похвал київському «Динамо» закидала: а якими ж мають бути дійові засоби проти такої гри? Матч у Ліоні не дав на це відповіді. А черговий «потерпілий» – один з найавторитетніших фахівців іспанського футболу Луїс Арагонес. мабуть, після поразки його «Атлетіко» мав відчути себе ще далекішим від розв’язання цієї проблеми, ніж напередодні поєдинку з київським «Динамо». Бо, перепробувавши в грі з радянською командою три варіанти стратегії – спочатку «від оборони», згодом – пов’язану з перенесенням активних дій у зону захисту суперників, а в останні півгодини – змішаний варіант, мадрідці відповіли лише одинадцтьма ударами по воротах Чанова на 22 удари по власних воротах і залишили переможеними в усіх фазах боротьби та й ще з дошкульним підсумковим результатом…
Пам’ятається, як обережно підбирався до передбачення можливостей «Атлетіко» протистояти грі «Динамо» один з героїв такого саме фінального поєдинку 1975 року заслужений майстер спорту Володимир Онищенко. Бувалому футболістові підказувала обережність у прогнозах думка про те, що суперник його одноклубників – високопрофесійний клуб, який у таких випадках здатен маніпулювати солідними заощадженнями. Так, у професійному спорті це – вагомі підйоми. І те, як футболісти мадрідського клубу балансували на межі жорсткості у силових єдиноборствах, таки засвідчує, що господарі «Атлетіко» не поскупилися на преміальний куш. Та ніякій стимуляції не вирівняти істотну різницю в підготовці спортсменів, а тим більше – відчутну різницю в якості тактичної організації гри, що випливає з властивостей інтелектів тренерів і гравців. Проте ця сентенція теж ніяк не пояснює, яким же чином Лобановському з помічниками знову вдалося підготувати команду, об яку, наче хвилі об мол, розбиваються найамбіційніші сподівання, здавалось б, споряджених до зубів професіоналів…
Не доводиться сумніватися в тому, що, міркуючи над тим, як грати проти «Атлетіко» – команди контр атакуючої, гравці якої «глибоко сидять» у своїй зоні, старший тренер динамівців мріяв про «швидкий» гол. М’яч, забитий мадрідцям у дебюті зустрічі, мав зробити «Атлетіко» стороною атакуючою, тобто, мав занурити суперника до стихії, в якій він не користуватиметься відпрацьованими до автоматизму тактичними прийомами. Але щоб досягти цього, треба було ризикнути. Ризикнути провести дебют у масованих атаках великими силами – тобто зробити те, на що сподівався Луїс Арагонес. Цікаво було знати: чи здатен Лобановський на такий ризик у матчі з суперником, що спокушений на витонченій тактичній боротьбі? «Раціоналіст» Лобановський пішов на ризик. Усе зважив і пішов. З такими гравцями, як Блохін, Заваров, Бєланов, Яковенко, Рац, Дем’яненко, Яремчук, які майже кожну атаку доводять до удару по воротах і коли не обіграють суперника в штрафному майданчику, то «вигризуть» м’яч для повторної атаки, – з ними можна дати 15-хвилинний сеанс атакуючого футболу.
Хочеться знову й знову згадувати, як динамівці згідно з тренерською диспозицією досягли бажаного вже на 6-й хвилині зустрічі. Рац учергове розпоров правий фланг оборони «Атлетіко» кинджальним проходом, «зряче» перекинув м’яч через голови захисників на вільного Бєланова, останній потужно вдарив – і Заваров, що синхронно з подіями набігав «на ситуацію», головою технічно спрямував у сітку м’яч, що відскочив від рук голкіпера. Операція «буря й натиск» – та й годі...
До чого ж розсудлива та хитромудра ця мадрідська команда. Футболісти «Атлетіко» не дозволили собі «образитись», піти на поводі в запалених амбіцій, як зробили б оце за подібних обставин, мабуть, дев’ять команд з десяти. Суперники киян ще більше ущільнили тактичні в’язки, затаїлися на своїй половині поля, наче удаючи, що пропустили дуже болячий удар. Отак вони намагалися творити ідеальну стратегічну ситуацію для улюбленого контрвипаду розрядженим простіром і виявилося, що 31-річний Ландабуру – зовсім не агресивний форвард, яким його розписували в зарубіжній та нашій пресі, а спусковий гачок контратакуючої тактики «Атлетіко»; що флангові хави Кіке і Прієто, всупереч репутації гофмейстерів здатні дисципліновано тримати «кругову оборону» на позиціях захисників стільки часу, скільки цього вимагає ситуація; що справжні форварди аргентінець Кабрера і уругваєць Да Сілва сповідують цілком європейську манеру гри, за канонами якої не слід цуратися чорнової роботи з підбирання м’яча навіть далеко від передньої лінії атаки. Збоку здалося, що спочатку динамівців таки трохи збентежило, чого це мадрідці не квапляться відіграватися. Покатавши даремно м’яч у своїй зоні й побачивши, що суперник «не витягується» великими силами за центральне коло, наші прийняли пропозицію пограти в позиційний футбол. Наслідки такі: після голу Заварова кияни, не оголюючи тили (взаємозамінність працювала чітко, як годинник), провели вісім атак, що глибоко проникають, і створили принаймні три слушні нагоди вразити ціль, а мадрідцям лише одного разу вдалася атака, що розстроїла динамівську оборону.
Програвши перший тайм по всіх статтях, «Атлетіко» по перерві нарешті взяв на себе атакуючу ініціативу. і тут виявилась ще одна обставина: футболісти цього мадрідського клубу вміють комбінувати в наступі, що ведеться силами 5-6 гравців, лише на близькій відстані – короткими передачами м’яча найближчому партнерові, нерідко користуючись «стінками», але теж короткими. Динамівці не перший рік мають справу з такою саме манерою на внутрішній арені змагань і швидко пристосувалися, закриваючи найближчі «адреси» для передач, граючи на випередження й перехопленні м’яча. Футболістів «Атлетіко» вистачило ляше на 15 хвалив для такої манери «чистого обігрування», протягом яких їм так і не вдалося просочитися на зручні ударні позиції – чотири удави було зроблено з-за меж штрафного майданчика. А наші земляки цього періоду додержувалися класичної організації контратакуючої гри, до якої перейшли з завидною невимушеністю. Досить навести такі цифри: якщо в першому таймі співвідношення довгих передач було 10:6 на користь динамівців, то в другому – 12:4. І коли мадрідці (можливо, втомившись, а, можливо, свідомо вдавшись до чергування масованих атак з позиційною обороною) послабили тиск на ворота Чанова, ця різниця в структурі гри одразу далася взнаки; точно адресовані довгі передачі м’яча, майстрами яких виявилися Яковенко, Безсонов, Дем’яненко, Кузнецов. буквально розшматували оборону «Атлетіко».
Якщо другому голу, що його забив Блохін, передував на заключній фазі атаки розиграш м’яча на кшталт регбійного віяла (зліва направо м’яч передавався в один дотик від Раца до Бєланова, від Бєланова – до Євтушенка, від Євтушенка – до Блохіна), то останній гол Євтушенко провів після бездоганної передачі м’яча, зробленої Дем’яненком з глибокого тилу оборони. В одному матчі – і так багато тактико-стратегічних засобів. Здалося, що всі засоби, якими користувалися динамівці, були досконально засвоєні ними. А ось гравці «Атлетіко» явно – почувалися краще, коли діяли «із засідки». Дуже важливо відзначити й таку деталь: зміни стратегічних мотивів у грі київського «Динамо» проходили на тлі постійних турбот про надійність у боротьбі за ініціативу. Про це свідчать такі цифри: кияни зробили 106 перехоплень та відбирань м’яча, а їхні суперники – 89. Тобто в «Атлетіко» не було ніяких шансів виграти в київського «Динамо». Футбол, буває, жартує: то «вірні» м’ячі не йдуть у ворота, або явний аутсайдер матчу заб’є гол «з допомогою вітру» і якимось дивом утримає перевагу в рахунку. Цей матч врятувала від подібних казусів висока виконавська майстерність переможців. Підсумки блискавичного походу, за Кубком кубків команди із столиці України такі: в перемог, 2 нічиї, одна поразка, м’ячі – 26:8. Оці 26 забитих м’ячів у 8 матчах з елітними європейськими клубами – просто фантастика. І коли команда в повному складі поїде в Мексіку на світовий фінал під прапором збірної СРСР, що буде в тому дивного?
На закінчення цього репортажу з екрану телевізора хочеться сказати ось про що: ще з листопада до редакції надходить потік листів від шанувальників футболу, жодний з яких не сумнівався в здатності київського «Динамо» заволодіти Кубком кубків. Такими прозорливими читачами можна лише пишатися.
Збулося! Чемпіони і володарі Кубка СРСР 1985 року – футболісти київського «Динамо» виграли один з найпрестижніших європейських турнірів для клубних команд – Кубок кубків. Минулої п’ятниці у французькому місті Ліоні вони у фінальному матчі розиграшу переконливо довели свою перевагу над іспанським «Атлетіко» – 3:0, повторивши тим самим свій успіх 1975 року. Наші земляки провели поєдинок, який вінчав серію їхніх блискучих виступив в минулої осені і нинішній весни…
Чесно кажучи, легкість, з якою динамівці впоралися в чвертьфіналі і півфіналі з «Рапідом» і «Дуклою», давала нам підстави для оптимізму. Втім, «Атлетіко» на попередній стадії діяв не менш впевнено. А суперники в нього були, мабуть, серйозніші: шотландський «Селтік», югославська «Црвена звезда», «Байер» з ФРН…
Насторожували й заяви старшого тренери Луіса Арагонеса, який збирався грати проти киян на контратаках. Або Арагонес погано знав стиль київського «Динамо», або ж він хитрував. Бо з динамівцями, котрі при колективній націленості на чужі ворота, насамперед забезпечують недоторканість власних, розраховувати виключно на контратаки не можна.
З перших хвилин іспанці, підтримані своїми численними прихильниками, навалилися на штрафний майданчик киян. Цей короткочасний штурм не застав нашу команду зненацька і водночас показав, що суперник здатен атакувати великими силами, щоправда використовуючи для цього дрібні передачі і уповільнені комбінації в очікуванні помилки з боку тих, хто захищається.
Зовсім інший стиль атаки – сучасніший та ефективніший, що впливає з результату і кількості створених голевих моментів, продемонстрували кияни. Вони переводили м’яч уперед однією двома довгими передачами, створюючи для своїх нападаючих оперативний простір. Якщо перша хвиля захлиналася, на ворота «Атлетіко» накочувалася друга, не менш загрозлива. М’яч підбирали захисники і півзахисники «Динамо», переважна більшість з яких не тільки вдало організовує, а й може завершити наступ.
Саме так було відкрито рахунок у фіналі, Рац ліворуч пройшов майже до лінії воріт, дотепно відкинув м’яч назад під удар. Бєланов миттю продемонстрував, як потужно і точно він уміє бити. Філлол встиг парирувати м’яч. Але поки іспанські захисники готувалися прийти йому на допомогу, Заваров, не даючи м’ячу приземлитися, переправив його головою в сітку.
Психологічно цей гол розкріпачив динамівців, надав їм упевненості. Не забудемо, що добра половина гравців нинішнього складу має обмежений досвід ігор на такому рівні, і в діях Яремчука, Яковенка, Кузнецова відчувалося деяке хвилювання. Але понад усе вразила витримка киян. Адже головною потаємною зброєю іспанців виявилась не контратака (наші земляки просто не дозволили суперникам захопити їх зненацька), а силовий тиск в боротьбі за м’яч на межі порушення правил. Австрієць Франц Верер непогано впорався з суддівством напруженого поєдинку. Незважаючи на численні травми і жорсткі зіткнення, радянські футболісти діяли мужньо і холоднокровно.
Швидкі атаки великими силами киян були набагато результативнішими, ніж намагання «Атлетіко» пробитися на ударну позицію, завдяки численним передачам і обводці. У рідкі ж моменти небезпеки виручав Чанов, котрий протягом матчу не припустився жодної помилки. Добре зіграв і Філлол. Однак і він був би безсилий у кількох епізодах, коли Заварова і Блохіна підводила точність у винятково сприятливих ситуаціях, Утім, про Блохіна хочеться сказати окремо. Сама його поява на полі принесла величезний психологічний ефект. Іспанці знали, що Олег травмований, не може гробити свій коронний ривок, сильно пробити лівою йогою, та все-таки побоювалися легендарного форварда і стерегли його часто-густо вдвох. Ці розв’язало руки невтомному Бєланову, а потім і Євтушенку, що вдало включився в гру замість Заварова.
І все-таки Блохін дочекався свого часу, забивши другий і по-своєму вирішальний гол. Атака віялом Рац – Бєланов – Євтушенко – Блохін, коли м’яч у три дотики було переправлено з лівого флангу на правий, була зразком швидкісної техніки. Захисники іспанців настільки розгубилися, що на перехоплення останньої передачі змушений був кинутися Філлол. Та Блохін встиг раніше і м’яко перекинув м’яч через славнозвісного воротаря у сітку. Кияни не заспокоїлися і після цього. І вразили суперників тією зброєю, на яку розраховував, як на свою, тренер «Атлетіко». Кілька разів у другому таймі мадрідці вдало рятувалися від атакуючих випадів «Динамо» завдяки використанню штучного положення поза грою. І саме тут Євтушенко, підстерігши момент, завдав нокаутуючого удару. Точно вискочивши на передачу, він опинився сам на сам з Філлолом, майстерно обіграв його і закотив м’яч у порожні ворота. 3:0.
Експрес-коментар до перемоги киян фахівців – гравців «Динамо» попередніх поколінь.
Заслужений майстер спорту Антон Леонардович Ідзковський: «Матч з «Атлетіко» став знаменною віхою в історії не тільки київського «Динамо», а й усього радянського футболу. Наші спортсмени переважали з усіх компонентів – техніки, тактики, фізичної і психологічної підготовки. При цьому вони продемонстрували красиву, змістовну гру, про що свідчить і теплий прийом глядачів. В поєдинку з «Атлетіко» всі динамівці продемонстрували високий клас. Особливо відзначу воротаря Чанова, захисника Дем’яненка, півзахисника Заварова і за виняткову мужність і стійкість – чудового форварда Блохіна».
Майстер спорту В’ячеслав Семенов: «Дуже радий за своїх одноклубників. Вони знову підтвердили то нині задають тон на європейській футбольній сцені. Головний козир «Динамо» – миттєвий і кожного разу інший перехід від оборони до атаки. Всі гравці відмінно взаємодіють один з одним. Приємно здивувало, що динамівці індивідуально також переважали традиційно технічних іспанців. Кращі в київській команді – Чанов, Безсонов, Рац, Заваров, Блохін; у «Атлетіко» – да Сільва і Кабрера».
Заслужений майстер спорту Йожеф Сабо: «Я вірив у перемогу киян. Але якість гри, яку продемонстрували у фіналі динамівці, перевершила сподівання. Наші футболісти не дозволили «Атлетіко» провести жодної швидкої контратаки. Самі ж показали все, чим відзначається сьогоднішній футбол високого класу – колективний відбір м’яча на всіх ділянках поля, бездоганна ігрова дисципліна, швидкісна атака великими силами із застосуванням довгих націлених передач і колективних маневрів, здатних заплутати найдосвідченішу оборону. Молодці! Але перша роль тут тренера. Валерій Лобановський зумів у досить стислі строки створити ансамбль, де кожен здатен на соло і де немає жодного статиста».
Отже, київське «Динамо» – четвертий у Європі клуб після італійського «Мілана», іспанської «Барселони» і бельгійського «Андерлехта», який вдруге удостоївся Кубка кубків. Існують і окремі футболісти – дворазові володарі цього призу. Але щоб виграти почесний трофей через одинадцять років, як це зробив Олег Блохін, такого футбольна Європа ще не знала. Як не відала вона ще тренера, котрий привів би через такий великий період часу ту ж саму команду на кубкову вершину. А попереду – Суперкубок!
Ви, звичайно, все чудово бачили на екранах своїх телевізорів Все ж давайте згадаємо деякі подробиш того матчу. Кияни дуже швидко, вже на шостій хвилині відкрили рахунок. Після стрімкої атаки за участю Раца, Бєланова і точного удару Заварова іспанські футболісти, були позбавлені своєї основної зброї – контратаки. Тепер уже треба було атакувати, але суперник і не думав поступатися ініціативою. Більше того, до кінця першого тайму динамівці підтримували такий високий темп, що здавалося, у них не вистачить сил на фініш. Іспанці нічого не могли протиставити колективним діям «Динамо», зміцненим високою індивідуальною майстерністю. Знову й знову трибуни оплесками оцінюють ефектні ходи Зааварова, Бєланова, Блохіна, котрий вийшов на поле з травмою. Запис у блокноті: «Балтача і Бєланов – на траві». Так «Атлетіко» діяв, як кажуть, на межі фола – іншої зброї проти киян вихованці Луїса Арагонеса застосувати не могли.
Але хлопці в білих футболках, здається, забули про гулі і синці, ігнорували біль. І все ж після однієї із сутичок Сергію Балтачі доводиться покинути поле. Другий тайм починається штурмом «Атлетіко». Одразу після свистка Чанов рятує ворота від небезпечного удару Марини. Тисячі іспанських болільників, що приїхали в Ліон, палко підтримують своїх улюбленців. Знову у грі наш воротар: у стрибку дістає м’яч з «дев’ятки» після удару Ландабуру... Ні, не віддали ініціативи динамівці. І ось уже Андрій Баль невдоволений, що арбітр зафіксував у нього положення «поза грою». Демонструє свій «бразільський» дриблінг Олександр Заваров, але удар – трохи вище воріт. Знову повторює свою комбінацію – тепер уже з участю Івана Яремчука. Під перекладину б’є головою Анатолій Дем’яненко, але Філол останньої миті відбиває м’яч.
Ще кілька стрімких атак переривають захисники «Атлетіко», створюючи штучне положення «поза грою». І ось чудова комбінація в один дотик – Бєланов – Євтушенко – Блохін, і Олег майстерно обігрує Філола. Іспанці в розпачі, а тут ще й Вадим Євтушенко ставить останню крапку в матчі, караючи захисників «Атлетіко» за помилку у створенні штучного положення «поза грою». Іспанці лише розводять руками: от і справді, поїхали по вовну, а повернулися стриженими. 3:0! Все до одного київські динамівці провели цей матч наче на одному диханні, думаючи лише про перемогу. ! подарували своїм шанувальникам незабутні миті болільницького щастя.
Вітаючи сьогодні вихованців Валерія Васильовича Лобановського з чудовим успіхом, побажаємо команді нашої мрії нових перемог з чемпіонаті країни. Кубку СРСР, а восени – в турнірі європейських чемпіонів. Переконані: одягнувши в далекій Мексіці футболки збірної СРСР, динамівці зроблять все, аби підтвердити високий престиж вітчизняного футболу на світовому чемпіонаті.
Інтерв’ю після матчу
Валерій Лобановський: «Стало зрозуміло, що ми переможемо лише після другого гола. Перед матчем ми були впевнені тільки в тому, що покажемо хорошу гру. В таких матчах результат планувати практично неможливо Нам було відомо, що «Атлетіко» – жорстка команда. Тому ми поставили завдання не поступитись в жорсткості, при цьому не дозволяючи собі грубощів. В цілому план гри команда виконала, хоча не було використано багато можливостей забити гол».
Луїс Арагонес: «Ми грали проти команди, котра, як ми знали, поставить перед нами багато завдань. Нам не пощастило, що на самому початку ми пропустили гол. З цієї миті у нас не було надії переінакшити хід гри. Київське «Динамо» виявилось настільки сильніше нас, що й казати не доводиться. Це видатна, феноменальна команда».
У дзеркалі преси
Французька преса одностайно відзначила повний і заслужений успіх радянського клубу. «Дуже рідко можна бачити, щоб якась команда так переважала суперника, грала так блискуче і втілила свою ігрову перевагу в голи, – пише газета «Ліон-матен», – 3:0 – це ясний і справедливий підсумок зустрічі. Кияни дали справжній урок футбольної тактики мадрідцям». Французькі спеціалісти підкреслюють хорошу гру воротаря Чанова, значну роль Безсонова і Дем’яненка в організації атаки, впевнені дії Кузнецова при відбиранні м’яча, ефективність Яремчука, Яковенка і Раца в центрі поля, солідну гру Бєланова в нападі. Особливо приємне враження на французьких журналістів справили Заваров і Блохін, який, незважаючи на травму, зіграв дуже корисно.
Сейчас, меньше чем за месяц до начала финальной части чемпионата мира, мы с особенно пристальным вниманием наблюдаем за матчами на стадионах нашей страны и за рубежом. Такое внимание понятно – в них мы стараемся найти причины и объяснения столь неровного становления первой сборной. Это – в первую очередь. Не менее значительным является еще нюанс – не так часто отечественные футбольные команды балуют нас своим участием в финалах розыгрышей европейских турниров (а более с хорошими шансами на успех), и уж если такое случается, то это само по событие знаменательное. Сборная страны вот уже второй год пребывает в состоянии поиска своей игры. Какой – мы пока не представляем. Тренеры большей частью ориентируют нас только на отдельные фрагменты того или иного матча с ее участием. Дело довольно непростое, а тут, пожалуйста, – самый верный ориентир. И если раньше, может быть, еще кому-то требовались на этот счет подтверждения результатом самого высокого уровня, так вот он получен. Причем необходимо отметить – киевские динамовцы продемонстрировали и какой игрой можно достичь поставленной цели и при этом покорить сердца не только своих старых поклонников, а и зрителей, доселе о команде знавших большей частью понаслышке.
Киевляне заканчивали матч, и с трибун неслось все более дружное «Молодцы» на с трудом произносимом русском языке. Что может быть еще более высокой оценкой? Конечно, большей частью игра держала нас в напряжении. И неудивительно, что большинство тонких тактических ходов, изящных комбинаций, действенных контрприемов мы по горячему следу в общем-то оценить были не в состоянии. Это откладывалось «на потом». Все происходящее на поле фиксировалось почти автоматически – дерзкая обводка Заварова и Раца, их стремление обострить каждый игровой эпизод до максимума, надежность и основательность Яковенко, прочно обосновавшегося в центре поля и, в зависимости от ситуации, обеспечивавшего то связь задней линии с атакой, или же, наоборот, этаким мощным волнорезом врезавшегося в волны атак соперника. Само собой разумеется, запомнился гол Заварова. Своей неожиданностью, стремительностью. В таких матчах добиться успеха уже в первые минуты весьма непросто. Но надо сказать – элемент случайности, тем более счастливой случайности, здесь отсутствует напрочь. Атака была проведена в исключительно динамовском духе, я бы даже сказал, это была «фирменная» атака – через Раца по левому флангу, с диагональным прострелом вдоль ворот, который эффектным ударом, с ходу завершил Беланов. Но Филол, знаменитый аргентинец Филол, чудом на него среагировал, и тогда уже завершенность комбинации придал Заваров, эффектно направив мяч в сетку ворот.
А потом еще трижды мы с досадой разводили руками и сетовали, то ли на невезение, то ли на непривычную осторожность Блохина, который уже к пятнадцатой минуте мог в пух и прах развеять все надежды «Атлетико». Однако в трех стопроцентных голевых ситуациях мяч так им разу в цель и не попал. И что нам после этого оставалось? Довольствоваться скромным преимуществом в счете и уповать на то, что его удастся удержать. Если бы хоть на какую-то минуту-другую мы могли освободиться из плена эмоционального восприятия этой игры, тогда, конечно же, мы бы отметили для себя, что особенно переживать-то и нечего: нить игры прочно удерживается киевлянами, а их оборона действует, как четко отлаженный механизм. Из всей предварительной информации, поступившей о мадридском «Атлетико», гораздо более существенным, чем исторические сведения, чем перечисление титулов и былых заслуг, оказалось то, что команда слою относительную неудачу (пятое место в нынешнем первенстве Испании), компенсировала отличной игрой в Кубке обладателей кубков. «Атлетико» последовательно вывел из розыгрыша шотландскую команду «Селтик», «Бангорс сити» из Уэльса, югославскую «Црвену звезду» и западногерманский «Байер». Причем испанцы выиграли все матчи на чужих полях (!), забив при этом девять мячей. Что из этого следует, догадаться нетрудно: команда поставила перед собой конкретную цель, и для ее достижения приведены в действие все потенциальные возможности. Шутка ли, на уровне правительств Испании и Уругвая решался вопрос участия в матче Да Сильва. Этот полузащитник «Атлетико», премьер национальной сборной Уругвая, атакующий хавбек Сетьен, забивший в ходе турнира Кубка кубков три мяча, плюс Прието и Кабрера должны были сыграть в атакующих действиях мадридцев роль первых скрипок. Но в полном блеске, о котором мы были наслышаны, мы этих звезд мирового футбола так и не увидели. Чем это объяснить, нам могут ответить разве что игроки «Динамо» да их тренеры. Свое дело, они сделали на высоком профессиональном уровне, поскольку и Кабрера, и Сетьен, а тем более Да Сильва запомнились по отдельным игровым эпизодам, разрозненно. А вот наладить взаимодействие между собой им так и не удалось. И это при том, что уже в первом тайме из-за серьезной травмы покинул поле Сергей Балтача – стержневой игрок динамовской защиты. Но, видимо, и такая непредвиденная ситуация учитывалась динамовским штабом, потому что выход Баля и вызванные этим перестановки надежности не убавили. Чанову гораздо реже, чем можно было ожидать, доводилось вступать в игру, даже в те моменты, когда «Атлетнко» еще был полон надежд отыграться и стремился атаковать. Но и в тех редких эпизодах, когда динамовские ворота оказывались под угрозой, голкипер действовал безупречно, и, что немаловажно, хладнокровно.
Первый тайм заканчивался атаками мадридцев, второй ими начинался. Но что-то в характере игры изменилось. Что? Вот, пожалуй, в медлительности киевлян, их убаюкивающих поперечных передачах угадывалось, нет, не стремление сыграть на удержание, а скорее готовность при малейшей возможности поймать соперника на контратаке. В общем-то, довольно занимательный психологический этюд. «Атлетико», преуспевающий именно в этом разделе футбольного тактического искусства, вот-вот мог «пойматься» на слой же излюбленный прием. В трех-четырех эпизодах ему сходила с рук безоглядная увлеченность атакой (а что, впрочем, испанцам оставалось?) и излишняя уверенность в надежности такого рискованного тактического маневра в защите, как создание искусственного положения вне игры. Но, в конце концов, это «балансирование на грани» окончилось выходом один на одни с Филолом Евтушенко, и этим третьим голом был завершен разгром «Атлетико». А судьбу встречи решил Блохин (на его счету второй мяч), еще раз доказав, несколько ценна в футболе такая вещь, как опыт.
В этом репортаже упоминались отдельные фамилии игроков киевского «Динамо». Нет, не потому, что другие были менее заметны в игре. Разве плох был Яремчук? Или Бессонов... Так что воздадим должное всем им; Чанову, Бессонову, Балтаче, Балю, Кузнецову, Демьяненко, Рацу, Яковенко, Яремчуку, Заварову, Евтушенко, Беланову, Блохину, тренерам Валерию Лобановскому, Анатолию Пузачу, Владимиру Веремееву и другим, сыгравшим и подготовившим этот великолепный футбольный спектакль, завершением которого стала не менее прекрасная победа. Можно не сомневаться, что матч в Лионе будет тщательно и до мельчайших подробностей проанализирован специалистами самого разного уровня. Конечно же, из него будет извлечено все то, что пригодилось бы нашей сборной. И жаль, если в силу каких-либо, причин ключевые (в смысле организации игры и подготовки футболистов) моменты пройдут мимо команды, которой меньше чем через месяц держать еще более ответственный экзамен, в еще более ответственной и непростой игре. В пятницу мы стели свидетелями еще одного решающего кубкового поединка. В Москве на Центральном стадионе в финальном матче за Кубок СССР встречались столичное «Торпедо» и донецкий «Шахтер». Согласитесь, по своему содержанию это была далеко не лучшая игра и со стороны автозаводцев, и со стороны горняков. Не знаю, почему и когда у нас выработался такой стереотип: малоинтересную игру команд в таких вот принципиальных встречах мы пытаемся оправдать ее высоким внутренним напряжением, А ведь одно другое не исключает. И матч в Лионе (мы еще, по-видимому, не раз будем к нему возвращаться, как к своего рода отправной точке в наших оценках) это подтвердил.
Дорогоцінний подарунок зробили радянському футболу, мільйонам прихильників популярної гри в нашій країні київські динамівці. Важко навіть сказати, скільки ж вони зібрали людей біля екранів телевізорів того вечора? І віддячили їм за вірність перемогою – престижною, великою, а також висококласною грою, мужністю і непохитністю. Як нам хотілося обійняти усіх разом: і гравців, і тренерів, після того, як свисток австрійця Верера зафіксував завершений цього видатного футбольного спектаклю, ефектного видовища, де головні ролі виконують київські футболісти. Кортіло подякувати їм за велику радість, яку приніс усім нам їхній блискучий успіх. Сьогодні на нашій, футбольній вулиці велике свято, якого ми так чекали, в яке ми вірили. Хоча, якщо відверто, кожен з нас, навіть знаючи усі сильні сторони команди Лобановського, виявляючи (чого гріха таїти) певну забобонність, ані слова не говорили про перемогу напередодні.
Спорт і особливо футбол не прощають зневажливого ставлення до суперника, підносять найдивовижніші сюрпризи. Отож, боючись наврочити, сиділи ми затамувавши подих, біля кольорових та голубих екранів. Але, коли на полі почалася боротьба, одразу кинулася в око упевненість і, як її наслідок, прекрасна злагодженість, з якими вели гру наші динамівці. У ці хвилини вони на ділі продемонстрували, що таке колективні дії.
Звичайно, мадрідці та їхні тренери мали обширну інформацію про київське «Динамо». Але і підготувавшись добре до цього матчу, футболісти «Атлетіко» так до кінця і не усвідомили, з якою ж силою, якою мужністю їм випало зустрітися. З перших же хвилин вони відчули на собі силу тиску «київського пресу». І перший гол у ворота чемпіона світу 1978 року аргентинця Філлола був забитий у стилі, що відповідав рівневі команди високого міжнародного класу. Лише в цьому матчі ми особливо відчули, який же працьовитий і нестримний, безстрашний Ігор Бєланов. Це він організував оту гостроту біля воріт суперників що примушувала їх раз у раз панікувати і помилятися. Саме Бєланов завдав сильного удару. Але на мить «Атлетіко» врятувала висока майстерність воротаря. Блискавичного ж пориву Заварова вже ніхто не здатен був зупинити. Холодний дощ та й годі – на голови розхвильованих мадрідців. А нашим землякам успіх надав додаткових сил. У першому таймі вони – повновладні господарі становища.
І не перераховуватимемо ті моменти, коли м’яч мав затріпотіти у воротах Філлола, їх було більше десятка. І всі вони безумовно, стали окрасою матчу. Ліпше знайдемо слова, які характеризували б наших футболістів. Про їхню високу майстерність ми вже згадували. Особливо ж хочеться підкреслити мужність і бійцівські якості колективу «Динамо» – яскравого представника радянського спорту. Ні в кого не викликає сумніву, що важко було виходити на поле травмованим Балтачі, Безсонову, Заварову, Блохіну. Але вони, зціпивши зуби, вели боротьбу із грізним, жорстким суперником. Шкода, але змушений був залишити поле Балтача. Часто-густо після брудних, над-жорстоких прийомів опинялися долі й інші київські футболісти. Але вони не влаштовували опереточних сценок, а мужньо піднімалися і продовжували важкий двобій.
Після перерви «Атлетіко» вдалося дещо активізуватися. Ми побачили, що Да Сільва, Кабрера. Томас. Кіке і особливо Маріна здатні піднести будь-яку неприємність, вміють і в обводку зіграти на швидкості, і завдати сильного прицільного удару. Але і вони нічого не змогли вдіяти проти. чіпкої, упевненої гри київської оборони, блискучих дій Чанова. Матч наближався до кінця, останні хвилини тяглися вічністю. Перевага наших була великою, а от рахунок, на жаль, мінімальним. І тут своє «вагоме» слово сказав Олег Блохін. Продемонструвавши майстерність, достоїнство, він покарав мадрідців за необачність. Олег – останній з «могікан» – того славного складу, який проклав стежку до європейських вершин – з роками не втратив свіжості, швидкості. А до них додав ще й мудрість, величезний досвід. Справу завершив технічний, швидкий комсорг динамівців Вадим Євтушенко. Він скористався з того, що суперник невірно застосував штучне положення поза грою.
Щасливими були динамівці і ми разом із ними, коли срібний Кубок кубків опинився в руках Анатолія Дем’яненка. Наші серця сповнилися гордістю за київське «Динамо», за радянський футбол.
