"Довбик написав, що у Римі буде шалена атмосфера". Дубінчак – про єврокубки, збірну України та Counter-Strike

Захисник київського Динамо Владислав Дубінчак дав велике ексклюзивне інтерв’ю «УФ», у якому знайшлося місце не лише професійному, а й особистому.

Владислав Дубінчак – захисник київського Динамо. Попри те, що контракт із клубом він підписав у 2018, повноцінний дебют прийшовся на 2022 рік. До того Влад на правах оренди пограв за Арсенал, Карпати та Дніпро-1. Цього сезону 25-річний лівий захисник зіграв в 11 матчах за Динамо: п’ять в УПЛ, два у Лізі Європи та чотири у кваліфікації Ліги чемпіонів.

В інтерв’ю сайту «Український футбол» Владислав Дубінчак розповів про:

враження від матчів національної збірної України проти Грузії та Чехії;

поточний сезон для Динамо в УПЛ та єврокубках;

особисте життя та вінницьку мафію у футболі;

захоплення Counter-Strike та інтерес до кіберспорту.

«Звісно, хочеться грати за збірну України»

– Влад, ми говоримо після матчів збірної України у Лізі націй. Перемога над Грузією (1:0), нічия з Чехією (1:1). Які враження залишилися у вас?

– В цілому, враження позитивні. Зрозуміло, що було психологічно важко, але на мою думку, результат жовтневих матчів хороший: перемога і нічия. Головне – не програвати.

– Як ви почуваєтеся, коли дивитеся матчі збірної по телебаченню? Наскільки велике бажання потрапити туди, по той бік екрану?

– Звичайно, усі, хто професійно займаються футболом, хочуть виступати за свою збірну. Це показник того, що ти справжній професіонал і можеш представляти свою країну на міжнародному рівні. Звісно, хочеться грати за збірну. Але все вирішує головний тренер. Я не злюся, не ображаюся, просто переживаю за свою національну збірну.

– Що зазвичай роблять футболісти Динамо, яких не викликають до національної збірної, під час міжнародних пауз? Чим займаєтеся?

– Після ігор нам дають вихідні, 2-3 дні. Переважно, проводимо час із сім’ями, бо треба ментально перезавантажитися. Дуже виснажує дорога. Ми зараз багато їздимо. Хлопцям зі збірних не позаздриш, бо у них графік дуже щільний: одразу після матчів вони сідають в потяг і їдуть далі. А ми за два дні до того повернулися з Німеччини, де грали у Лізі Європи. Словом, це виснажливий процес.

А загалом, ми тренуємося, працюємо у тренажерній залі. Трохи отримуємо навантаження, граємо контрольну гру. От недавно зіграли контрольний матч, після чого отримали один вихідний, а вже на наступний день почали приїжджати хлопці й розпочалася підготовка до наступної гри.

«Нічого дивного у турнірному положенні УПЛ зараз немає»

– Сьогодні Динамо – лідер чемпіонату. Наскільки ви здивовані конкуренцією за лідерську позицію навіть не з боку Шахтаря, а з боку Полісся та Олександрії?

– Та ні, ви знаєте, кожного чемпіонату так відбувається. Хоч попередній, хоч два роки тому. Там і Дніпро-1 боровся за перше місце. Всі ж розуміють, що Шахтар є Шахтар, вони свої очки потім все одно візьмуть. Завжди всі вважають, що боротьба йде між Динамо та Шахтарем.

Щодо цих команд, які нав’язують конкуренцію, то вони великі молодці. У них хороші склади – що у Полісся, що у Олександрії. Ще це досить кваліфіковані фахівці на чолі команди, Імад Ашур та Руслан Ротань. Тому нічого дивного у турнірному положенні цих клубів зараз немає.

– Наскільки ви задоволені своєю персональною грою по шкалі від одного до десяти?

– Якщо брати початок сезону загалом, то десь на 7 з 10.

– А який матч цього сезону був найскладнішим та чому?

– Найскладніші – матчі на євроарені. На нас сильно впливає дорога, ми добираємося до місця проведення матчу як мінімум 20 годин. І граємо через день. Тому як фізично, так і морально грати важко в єврокубках. Але це суто через те, що виснажує дорога. Ми після гри одразу їдемо і ніякого відновлення немає. Замість того, щоб отримати кваліфіковане відновлення на базі, зробити процедури, ми їдемо в потягах або автобусах. Або летиш літаком. І от напевно тому матчі єврокубків дуже важко даються.

– Після матчу з ЛНЗ ви казали, що були несхожим на самого себе. Чи вдалося вам знайти причину?

– Я тоді одразу після матчу й пояснив, що в той момент, поки всі спокійно готувалися до чемпіонату, були вдома, ми роз’їжджали по матчах кваліфікації Ліги чемпіонів. Та й емоцій залишили там чимало, бо дуже хотіли потрапити до основного етапу, а це не вдалося. Морально це теж б'є, коли чогось дуже хочеш, йдеш до цієї мети, а воно не вдається.

Ми повернулися і це вже була гра після матчу із Зальцбургом. Ми зіграли 1:1, достойно виглядали, навіть були сподівання, що зможемо повернутися у гру. Але цього не сталося і я через те у наступному матчі не був схожий сам на себе. Знаєте, бувають такі ігри, коли ти виходиш зарядженим, хочеться віддатися на поле, викласти всі сили та отримати задоволення від матчу. А тут був такий момент, що хотілося просто виграти і відпочити пару днів.

– Після одного з матчів проти Зальцбурга Олег Саленко звинуватив вас у пропущеному м’ячі. Як ви взагалі реагуєте на публічну критику? І чи варто сприймати слова колишніх футболістів про свою гру близько до серця?

– Ну як… Якщо я винен, то винен, ок. Коли критика по ділу, тобі і тренер на це вказав, і ти сам розумієш, що це твоя провина, то це нормально. Те, що говорять експерти, колишні футболісти, це нормально. Вони ж теж розказують людям про футбол. Тут нічого такого немає.

– Костянтин Вівчаренко: це ваш конкурент чи друг?

– У нас із Костянтином нормальні професійні стосунки, ми завжди підтримуємо один одного на полі та поза ним.

– Всі чули історію про те, що коли збірна України програла Румунії на Євро-2024, Андрій Ярмоленко звернувся до команди у роздягальні із мотиваційною промовою, закликавши не допустити ганебного виступу на тому чемпіонаті. Після ваших поразок від Лаціо та Гофенгайму, чи було щось схоже у роздягальні Динамо?

– Плюс-мінус так, але я, з вашого дозволу, не буду вдаватися в деталі.

– В 1/8 фіналу Кубку України вам грати проти Ворскли. У чемпіонаті ви перемогли цю команду, але Ворскла у Кубку зазвичай зовсім інша команда. Минулого року взагалі дійшла до фіналу. Чи немає у вас неприємної підозри, що вони можуть завдати вам моральної шкоди у Кубку України?

– До цього матчу ще дуже довго, якщо не помиляюся, ще три матчі. Зараз ми думаємо про найближчу гру проти Оболоні. Там теж буде дуже непросто. Після того, як я перейшов у Динамо, я зрозумів, що коли ти тут виступаєш, то з усіма командами грати непросто. Суперники виходять як на останній матч. Всі хочуть себе проявити на фоні Динамо.

І тут ще існує така ілюзія: коли дивишся матчі чемпіонату, де вони грають одне проти одного, то думаєш: «А, нам би з ними було б легко». А коли зустрічаєшся з певною командою в очному матчі, то вони віддаються на всі 100%. Я не пам’ятаю таку гру, щоб ми виграли без проблем. Завжди нам важко, команди налаштовуються на нас серйозно.

Зараз от матч з Оболонню на виїзді, теж важка гра. Тому я про Ворсклу навіть ще не думаю.

«Дуже тішить, коли зустрічаю футболістів з Вінницької області»

– Трошки поговоримо про особисте. Ви з містечка Томашпіль на Вінничині. Хто ще звідти, крім вас, вийшов у футбол? Чи є такі люди?

– Це не зовсім місто, це селище міського типу. Щодо того, хто ще вийшов у футбол, крім мене, то ні, я не знаю таких людей. Найближче до мене – це Сашко Тимчик, з села Крикливець, це десь 40 км від мого Томашпіля. Принаймні, я не знаю, щоб хтось грав у футбол на професійному рівні з нашого району.

– У Динамо так цікаво складається, що, окрім вас та Тимчика, з Вінницької області ще є Буяльський, а раніше грав Циганков. Чи є вінницька «мафія» у футболі?

– Я б не сказав, що прямо «мафія» (сміється – прим. Д.В.). Мене, наприклад, дуже тішить цей факт. Коли дізнаюся, що в Динамо хтось є з Вінницької області, то радію за земляків. Завжди приємно це усвідомлювати і якось я до цих хлопців тепліше ставлюся, знаючи, що це мій земляк.

– З Андрієм Борячуком ви спілкуєтеся? Теж відомий футболіст з вашої області.

– Особисто ми не спілкуємося, але пару разів перетиналися. Ми знайомі, звісно.

– Що Олександр Шовковський радить вам в особистих бесідах, як в робочому контексті, так і в персональному?

– В розмовах зі мною головний тренер наполягає на більшій концентрації при роботі в обороні. Усі нюанси я не можу розповідати, але якщо в двох словах, то це більше роботи у захисті. Треба грати надійніше. По грі вперед, в атаку, претензій немає.

– Ви чимало пограли за Дніпро-1 свого часу, перебуваючи в одній команді із Артемом Довбиком, тренуючись під орудою Ігора Йовічевича. Чи чекали ви, що їхня доля складеться таким чином, що Йовічевич перейде до Шахтаря та стане чемпіоном України, а Довбик переїде до Жирони, розкриється там та стане гравцем Роми?

– На той момент у нас була хороша команда. Можна сказати, що ми росли разом. Коли ми прийшли туди, то ніхто з нас не мав якогось імені у футболі. В принципі, усі нормальні хлопці, непогані футболісти, але великого значення для українського футболу ні в кого не було. Ми разом росли і це добре спрацювало. Всі один за один тягнулися, якщо хтось один себе проявив, то інший теж хотів довести власний рівень. Хороші хлопці були і Піхальонок, і Гуцуляк, і Ігнатенко. Ці хлопці були задіяні у збірних. Той же Довбик.

– До речі, коли Піхальонок перейшов до Динамо і ви вперше зустрілися на базі, що ви йому сказали?

– Коли я побачив, що він перейшов, я написав йому, чи потрібна йому моя допомога? Це було ще у відпустці, я міг би показати йому базу, де він міг би тренуватися, відновлюватися, проходити передсезонну підготовку. Це перше, що я йому написав. Привітав Сашка і написав, що можу йому допомогти. Він подякував і за якийсь час ми вже зустрілися на базі та знову почали працювати в одній команді.

«Мені здавалося, що Марлос на якомусь космічному рівні»

– В липні минулого року ви стали татом. Як батьківство вас змінило?

– Я думаю, всі, у кого є діти, розуміють, що це відповідальність. Це більше тебе мотивує, ти розумієш, для кого ти повинен працювати, забезпечувати майбутнє і це тримає тебе в тонусі. Ти не приймаєш легковажних рішень і стаєш більш серйозним.

– Ви назвали сина Адоніс. Як обирали ім’я?

– Дружина в мене сказала, що хотіла би якесь рідкісне ім’я. Ми почали перебирати різні варіанти, їх було багато, десь біля п’яти. Спочатку ми не дуже відреагували на це ім’я, а потім якось придивилися і ухвалили таке рішення.

– Хто з правих вінгерів або захисників УПЛ або в єврокубках найбільше вас напружував? Наскільки важко гралося, наприклад, проти праймового Марлоса?

– До речі, якраз Марлос найбільше вразив. Я ще був в Карпатах, в оренді. Та й в Арсеналі теж, Марлос тоді був не те щоб в розквіті, але вже досить досвідченим, майстерним гравцем. А для мене це були перші кроки у дорослому, професійному футболі. Тоді мені здавалося, що він на якомусь космічному рівні.

– А в єврокубках хто?

– Ну так, щоб я думав, що це хтось щось нереальне показує, або що мені дуже важко проти конкретного гравця діяти, такого не було. От коли я був молодшим і грав проти Марлоса, то тоді такі думки виникали. Що не треба на нього викидатися, не давати йому себе обіграти, треба більше пласуватися перед ним. Ще я застосовував швидкість, бо коли він прокидав м’яч собі наперед, за рахунок швидкісних даних я старався це вирівняти. А пробувати відібрати в нього м’яч на місці було нереально.

Не сказав би, що я багато матчів зіграв у єврокубках, їх всього-то було десь біля 15 (20 на дорослому рівні та 15 на юнацькому, – прим. «УФ»), але таких думок на міжнародній арені у мене не було.

«Почав грати в Counter Strike десь рік тому»

– Ваші перші тренери розповідали, що ви з Шапаренком у юнацькій збірній порушували режим. Причому – страшно! Тобто, грали до ночі у комп’ютерні ігри. В що граєте зараз? Чи є у вас, можливо, якась команда з динамівців у CS?

– Ну, Шапаренко реально захоплюється комп’ютерними іграми, а я не дуже. Я почав грати в CS десь рік тому. Не сказав би, що добре граю. У нас є своя команда, де ми можемо пограти. Я, Шапаренко, Біловар, Попов. Ще є з U-19 Кирило Осипенко, грає з нами. Час від часу збираємося.

– Це ви граєте в CS-2?

– Так. Ну як: збираємося, списуємося та заходимо побігати.

– А за кіберспортом ви слідкуєте?

– Ну от останнім часом я почав дивитися. Останній турнір IEM RIO 2024, на якому NAVI перемогли, я дивився.

– Якщо у чемпіонаті України у Динамо все поки йде більш-менш добре, то як виправити ситуацію у єврокубках, де у вас попереду зустріч із Ромою та вашим старим знайомим Артемом Довбиком?

– Коли Рома потрапила нам у суперники, я йому одразу написав. І Артем сказав: «Готуйтеся, атмосфера буде шалена». Я думаю, що нам буде важко. Побачимо. Ви знаєте, футбол – це така штука, де думаєш, що з одною командою буде легко, а виходить, що дуже складно. І навпаки: здається, що попереду важкий суперник, а гра дається легше.

Я би не поспішав із висновками. Все залежить від того, у якому ми будемо стані і як гратимемо. Тренерський штаб знає, як нас правильно підготувати та розподілити сили.