Сергій Федоров - про вихід "Динамо" в півфінал Ліги чемпіонів: "Ми виходили на поле та билися, виконуючи вимоги Валерія Васильовича"

Сергій Федоров - легендарний футболіст київського Динамо. Він виступав за київську команду у 1994 році, а також з 1998 по 2007 роки. З 2011 року Сергій Федоров працює в системі клубу: він пройшов період в ДЮФШ Динамо, а також у першій та молодіжній команді. Сьогодні фахівець процює асистентом головного тренера Динамо U-19 Ігоря Костюка.

Інформатор поспілкувався із Сергієм Федоровим про спільну роботу із Олегом Блохіним та Валерієм Лобановським та найяскравіші матчі у футболці Динамо.

- Впродовж ігрової кар’єри ви працювали із різними фахівцями: великими Валерієм Лобановським та Олегом Блохіним, а також із Леонідом Буряком, Анатолієм Дем’яненком, Йожефом Сабо. З ким з них вам легше вдавалося знайти спільну мову, а з ким - важче?

- Це абсолютно різні люди в плані свого підходу, свого бачення. В цілому, вимоги в них у всіх були високими. Валерій Васильович Лобановський - гуру, я працював із ним, коли мені було 20 років, може трохи більше. Звісно, що ми слухали кожне його слово, навіть побоювалися. Певна річ, що пройшов певний час і ми звикли. Мені дуже пощастило в житті, що мене тренувала така людина, як Валерій Лобановський. Бо подальший багаж, на якому я грав всі наступні роки, мені дав саме цей видатний тренер.

А коли у збірній був Олег Володимирович Блохін, у нього трохи інший підхід до гравців. Атмосфера була більше розслабленою. Леонід Йосипович Буряк теж мав своє бачення. Але у кожного тренера я виконував вимоги, які їм були потрібні.

- За національну збірну України ви дебютували у матчі проти Словенії 17 листопада 1999 року. Що ви відчували, коли виходили на поле у першому матчі за національну збірну?

- Звичайно, трохи хвилювався. Бо, наскільки я пам’ятаю, в той день пішов сніг, погода була жахливою. Напередодні ввечері ми тренувалися, було сухо, погода тішила. А тут ось таке. Ще ж це була вирішальна гра. Ми переживали, а цей матч я запам’ятав на все життя.

- Але впоратися з усіма задачами, які перед вами ставили, вам, зрештою, вдалося?

- Загалом - так, але результат був не дуже втішним для нас.

- У футболці національної збірної ви забили один м’яч, але стратегічно важливий: переможний у грі відбору на Євро-2004 проти Вірменії (4:3). Згадуєте цей момент?

- Так, це важка гра була. Ми домінували, але пропустили якісь чудернацькі голи. Рахунок був 3:3, останні хвилин, навал на ворота вірменів, я підключився. Флангова подача, хтось вибиває м’яч, а я розвертаюся неподалік від лінії воротарського майданчику і проштовхую м’яч у дальній кут. Таким чином, він став переможним і ці спогади завжди приємні. Мені завжди подобалося грати у Львові: така потужна підтримка була від наших трибун!

Я ще згадую, що на стадіоні Україна ми грали вже за каденції Олега Володимировича проти Грузії, ще якісь матчі були, але ми завжди перемагали.

- В епохальному відбірковому циклі на ЧС-2006 ви зіграли у 8 матчах з 12. Який з тих матчів в тому відборі був для вас найважчим?

- Можливо, виїзна гра проти Грузії. Це був передостанній матч. Треба було перемагати і тоді б ми точно потрапляли на чемпіонат світу. Але ми зіграли внічию та залежали від іншої гри. Це була найважча гра після матчу проти Туреччини, коли ми виграли 3:0. Вона теж запам’яталася. Та й в тому відбірковому циклі усі ігри були такими, що запам’ятовуються. Не дарма ж Олег Володимирович казав, що ми вийдемо на ЧС з першого місця. Так і сталося.

- Ви були частиною команди, в яку наприкінці 90-х була закохана уся Україна: те Динамо вражало усіх далеко поза межами нашої країни. Ви дійшли до півфіналу Ліги чемпіонів 1998/1999. Що вас вразило більше: сам факт такого результату чи якість гри, яку демонструвала команда?

- І те, й інше. Тому що усі були об’єднані однією метою. Ми виходили на поле та билися, виконуючи вимоги Валерія Васильовича. Нас було 25 людей в команді і була здорова конкуренція. Усі виходили та працювали, не важливо, у старті чи з лавки запасних. Звичайно, нам десь не пощастило із Баварією, бо вдома могли виграти вчисту. Але це залишилося на все життя, команда досягла великого результату. Звісно, хотілося б більшого. Але це футбол.

- Що Валерій Васильович сказав у роздягальні одразу після другого матчу проти Баварії?

- Вже точно не пам’ятаю, але він нас точно не сварив, а хвалив, бо ми на той час досягли великого результату та заявили про себе у Європі. А це багато чого вартує.