Дмитрий Джулай. Двенадцать виноградин

Під час святкової перерви іспанці зовсім без футболу не залишаються. Активність журналістів, які не пропускають жодної хвилини підготовки команд до другої частини сезону підтримує інтригу напруженого очікування чергових матчів. Та все ж одними лише розмовами про футбол гру не замінити. Відчувають це і самі журналісти. У матеріалах багатьох з них упродовж останнього тижня минулого року було безліч згадок про святковий футбольний цикл у Англії.

Іспанці невиліковно заздрять англійцям і хочуть щоб їхні команди теж не гуляли на Різдво та Новий Рік. У той час як у самій Англії все гучніше чути стогони тих, хто на власній шкірі відчуває усі принади такого марафону і вимагає перерви та відпочинку. Класична ілюстрація твердження: «У сусіди газон завжди зеленіший».

Навіщо грають на свята англійці? Найпростіша і найточніша відповідь — традиція. У наступний після різдвяного день в Англії грали з найпершого чемпіонату Футбольної Ліги. Тоді, 26 грудня 1888 року, «Болтон» зіграв з «Дербі», а «Вест Бром» з «Престоном». Цей так званий Boxing Day (назва пішла ще з вісімнадцятого століття; саме у цей день аристократи робили подарунки своїм слугам і запаковували їх у невеличкі коробки (boxes)) завжди наповнений футболом і по сьогодні. Більше того тривалий час матчі відбувалися і у сам день Різдва. Відбувалися попри правило 25 Футбольної Асоціації, що забороняло проведення матчів цього дня. Чому ж тоді грали? Насамперед через те, що до 1959 року та сама Асоціація забороняла грати за штучного освітлення, тож клуби використовували святкові дні аби вчасно зіграти всю програму чемпіонату.

На 25 і 26 грудня призначали здебільшого дербі, матчі починалися вже об одинадцятій годині, а якщо грали команди з різних міст, то бувало, що гравці переїжджали з місця на місце в одному поїзді. Святкували або прямо в дорозі, або трохи раніше. Бувало, що святкували добряче. У 1936 гравці «Лейтон Оріент» приповзли на вокзал зі страшним похміллям. Тренер швиденько затягнув до вагону діжечку пива, але і це не допомогло. Вже коли матч з «Борнмутом» закінчився, центрфорвард Тед Кроуфорд скаржився, що після флангових передач завжди бачив два м‘ячі. Після 1959-го два дні поспіль вже ніколи не грали. Але попри це англійцям доводиться грати чотири тури за десять днів.

Навіщо таке щастя іспанцям? Вони на традицію послатися не можуть, але цілком здатні пристати на інші аргументи «за» святковий футбол. У ці дні, коли «хліба» вдосталь, люди відпочивають, їм потрібні видовища. Навіть ті з них, хто ходить на футбол не дуже часто, залюбки заповнюватимуть трибуни (особливо якщо зарезервувати на ці дати «найсмачніші» матчі) і залишатимуть гроші не лише у касах стадіону, а й у клубних магазинах. Особливо якщо на стадіон завітає уся родина. «Театри, музеї, цирк працюють. Баскетболісти грають. То якого ж біса відпочивають футболісти?», — дивується журналіст «Марки» Роберто Паломар. І дійсно, чому найпотужніша у країні індустрія «розваг» пропускає найприбутковішу пору року?

Гравці втомлюватимуться після великої кількості матчів за короткий строк? Але ж іспанців ніхто не змушує повністю копіювати англійську модель. Вони могли зіграти на свята лише один тур і оцінити наслідки. Навряд чи суперзіркам не сила буде стояти на ногах лише після однієї гри за півтора тижні. Та схоже, що якраз саме футболісти будуть головними опонентами подібних планів. Не всі, звичайно. Але південноамериканцям це точно не сподобається.

У перші дні кожного нового року тренування іспанських команд після канікул нагадують шкільні уроки, на яки ніхто не хоче йти і вигадує найдивовижніші виправдання своєї відсутності. Латиноамериканці є справжніми чемпіонами у цій справі і доводять, що у них чудово розвинена не лише суто футбольна фантазія. Хворі бабусі, рейси, що хронічно не стикуються, і «страшні» таємниці, «про які я скажу лише керівництву клубу» (© Деку) — лише мала частина причин, що затримують гравців у Бразилії, Аргентині, Мексиці…

У новорічну ніч, у першу хвилину нового року, іспанці традиційно їдять 12 виноградин і загадують бажання. Якщо не відступати від цієї традиції, то «список» забаганок на рік 2007 можна відкрити такими пунктами:

Щоб у Іспанії вирішили зіграти хоч один тур на свята, і щоб усі родичі південноамериканських зірок добре себе почували саме у ці дні.

Не можна не згадати іспанських суддів і не побажати, щоб вони стали хоч трохи адекватнішими. Нехай помиляються, якщо вже це поки що неминуче, але нехай ніколи не забувають, що футбол дивляться заради гравців, а не істеричного дядька з картками у кишені.

Істеричні чи холоднокровні, скромні чи самовпевнені президенти іспанських клубів завжди готові підкинути якусь влучну цитату і без них футбол цієї країни був би менш колоритним. Нехай вони і далі сваряться, миряться, планують амбіційні проекти і купують найкращих гравців.

Цієї зими у Іспанії опинилися одразу четверо молодих талантів з-за океану. Ґаґо, Іґуаїн, Марсело, Фернандес. Саме Іспанію вони небезпідставно вважають місцем де можна відшліфувати свій неабиякий талант. Нехай такої «свіжої крові» буде у Прімері якомога більше.

Успіх гравців «Рекреативо» не в останню чергу пов’язаний із грамотною, тактично вивіреною грою, але також із методом від якого кров у жилах стигне. Так звана холодотерапія (після тренувань гравці по пояс залазять у контейнер з льодом) допомагає швидше відновлювати сили та уникати травм. Наставник «Рекре» Марселіно не боїться нікого й нічого. Побільше б таких тренерів, які нагадують, що для хорошої гри у футбол команді потрібні не «galacticos», а голодні та дисципліновані виконавці.

Принагідно, як не побажати, щоб жодного «galactico» у Іспанії не залишилося.

За перерву встигаєш скучити за футболом настільки, що ледь не кожен матч чергового туру здається потенціальним спектаклем. Хочеться щоб іспанські команди якомога менше розчаровували і щоб спектаклів було більше.

Наприкінці ж минулого року на звання спектаклів претендували, за відсутності альтернативи, матчі збірних іспанських провінцій…

© Д. Джулай