Владислав ЕМЕЦ: "Костышин более эмоционален в тренировочном процессе, Скрипник гораздо спокойнее"

Продовжуємо серію «карантинних» інтерв’ю з гравцями «Колосу» і сьогодні наша розмова з лівим захисником ковалівців, гравцем, який прийшов до клубу у січні цього року. Отже, знайомтесь – Владислав Ємець.

Владиславе, традиційно починаємо зі знайомства, розкажи будь ласка про себе: де народився, про своїх батьків, коли і як зробив перші кроки у футболі?

Народився я у смт. Близнюки, що на Харківщині. Мій батько Євгеній Сергійович працював лісником, а мама Людмила Олександрівна продавцем. Футболом почав займатись у 6 років, а в 12 років батько відвіз мене до Харківського спортивного інтернату, де я провчився до 18 років.

Про що ти мріяв у дитинстві окрім футболу чи були інші вподобання?

Ні, окрім футболу я ні про що особливо не думав в плані спорту. Моєю першою іграшкою, завдяки татові, був м’яч. Як кажуть, шансів в мене інших не було (сміється).

Де грав батько, за які команди?

Він був аматором, проте грав у футбол дуже довго і цю любов до гри передав і мені. Тому з дитячих років окрім футболу в моєму житті інших видів спорту не прижилося.

Як ти опинився в академії «Зорі» і чому, на твою думку, не вдалось заграти в першій команді?

Мені можна сказати пощастило. Якщо пам’ятаєте був момент, коли з молодіжних команд «Зорі» за договірні матчі відрахували одразу 10 футболістів. Вони набирали нових і мій друг, який грав там в той час, домовився аби я приїхав на перегляд. Так я і опинився у «Зорі». Там дуже велика конкуренція і підбір класних гравців. Але я не думаю, що в мене не вийшло, я ще достатньо молодий (22 роки, авт..) і тому залишається лише наполегливо тренуватись, щоб отримати шанс грати у такій команді як «Зоря».

На який термін в тебе розрахований контракт з «Зорею» і яким ти бачиш для себе ідеальним продовження кар’єри по завершені угоди з луганчанами?

Так далеко я ще не заглядав, контракт із «Зорею» розрахований ще на 2,5 роки. Моя мета повернутись та грати за основний склад луганської команди. А поки я, як професіонал, виконую свою роботу у «Колосі» і роблю це з максимальною віддачею і прагну допомогти команді творити історію у дебютному сезоні в УПЛ.

Значний час ти провів в оренді в краматорському «Авангарді», окрім цього клубу були ще варіанти оренди на той час?

На той момент я не думав, що можу піти в оренду. Коли вийшов з відпустки мені сказали, якщо хочу рухатись далі до першої команди, то треба йти в оренду. Окрім «Авангарду», на той час, пропозицій не було. Вони з’явились пізніше, коли я повернувся зі зборів із «Зорею», проте вже була домовленість з тренером «Авангарду» і я поїхав до Краматорська.

Як виник варіант з «Колосом» і як ти сприйняв новину, що, можливо, будеш виступати за ковалівський клуб?

Я добре пам’ятаю той момент. Була відпустка і я був у тренажерному залі, коли мені зателефонував мій агент і запитав: «В «Колос» хочеш? Я відповів: «А хто ж не хоче?». Спочатку не міг повірити, оскільки в мене ще було пів року оренди у «Авангарді», а це проблема. Але згодом мені подзвонив Руслан Володимирович і ми з ним поговорили на цю тему. Одне діло, коли телефонує агент і зовсім інша справа, коли особисто тренер. Це було для мене дуже важливо в той момент. До останнього я переживав, оскільки потрібно було розривати угоди з «Авангардом», проте вдалося домовитись. Потім були і радість і хвилювання, оскільки у Прем’єр-Лізі я ще не грав і розумів, що буде важко, але потрібно рухатись вперед і зростати, як футболісту і в «Колосі» для цього є всі умови.

Якою б була твоя реакція, якби, наприклад, 3 роки назад тобі сказали, що ти будеш грати у Премьєр-Лізі, але за команду із села, в якому проживає 1600 мешканців?

Для мене особливо немає значення звідки команда, головне, що це клуб Прем’єр-Ліги. Три роки тому я би напевно не повірив, оскільки в той час бачив все це лише по телевізору і розумів, що потрапити до команди УПЛ дуже важко. Ну а щодо Ковалівки і кількості населення, то це взагалі окрема і дуже дивовижна історія. І не лише для українського, а й для європейського футболу загалом.

Ти був на закордонних зборах із «Зорею» і з «Колосом», чи можеш порівняти Віктора Скрипника і Руслана Костишина, а також тренувальні процеси у цих фахівців?

Руслан Володимирович більш емоційний у тренувальному процесі, Скрипник набагато спокійніший. Самі ж тренування майже не відрізняються. Все побудовано на роботі з м’ячем.

На твою думку, сильні та слабкі сторони «Колосу»?

Слабких розкривати не буду, а ось щодо сильних, то гадаю, це швидкий вихід з оборони в атаку і, звичайно, командний дух. «Колос» завжди б’ється до кінця і гра з «Шахтарем» це показала.

Який з матчів, що ти зіграв у футболці «Колосу» тобі запам’ятався найбільше і чому?

Раніше я б сказав, що це матч з «Олександрією», оскільки це був мій перший матч у Прем’єр-Лізі. Але після гри з «Шахтарем» я змінив свою думку. Були неповторні відчуття та гордість за команду після гри. Також після цього матчу ми дізнались, що потрапили до першої шістки і це велике досягнення для «Колосу» і для мене особисто.

Певно ти чув про Ковалівку, коли побачив це село вперше, про що подумав?

Я бував у Ковалівці ще коли грав за «Авангард» проти «Колосу» у Першій лізі. Звичайно, що я був здивований, враховуючи, що це дійсно село і тут реально мешкає трохи більше півтори тисячі людей. Я тоді ще подумав, якби всі села в Україні були б такими, то у нас би була найкрасивіша країна.

Чим любиш займатись у вільний час?

Частіше за все, дивлюсь фільми.

Який жанр улюблений?

Такого немає, частіше за все це відбувається за схемою, побачив класний трейлер – подивився. Або щось порадили друзі.

Останній фільм який справив на тебе враження?

Нещодавно подивився «Зараза» («Заражение», рос.), за порадою друзів. Мені сподобалось, рекомендую тепер і іншим.

Ким би став, якби не футбол?

Навіть не знаю. Важко уявити собі таке зараз. Гадаю, що це б була робота, яка навряд чи б приносила мені задоволення.

Найкращий лівий захисник в історії футболу загалом і сучасності? Назви два прізвища.

На мою думку це Роберто Карлос. Із сучасних мені подобається Марсело.