Руслан КОСТЫШИН: "Леоненко успокаивали подкатами"

- Грав за “Колос” з Ковалівки, а у керівництва клубу сталось непорозуміння з головним тренером. Розірвали контракт, запропонували працювати мені. День думав, навіть ніч. Запитав у директора клуба Юрія Сергійовича Балишева, чи тренера не прибирали заради мене. Мені відповіли, що з попереднім наставником були різні шляхи. Розумів, що в один момент треба буде робити серйозний крок, приймати непросте рішення. Дуже довго про це думав. Переді мною як головним тренером “Колоса” стояло завдання заявитися до другої ліги - його успішно виконали. Тепер мета - вийти до першої ліги. Не боюся ставити такі завдання, адже у мене сильні футболісти: якщо перед ними стоятиме ціль, вони будуть рости і прогресувати, а я буду рости поруч з ними як тренер.

- Про президента клубу можу говорити, використовуючи лише найкращі епітети. Він голова всієї цієї історії. Любить клуб і команду. Обожнює футбол, а не себе у цій грі. Його не видно. Він обожнює, як грає команда. А головне - тримає слово. Сказав – зробив. Є багато прикладів, що він робив. Вміє підтримати у важку хвилину. В аматорському футболі у футболістів не було контрактів. Ми могли програти, а він давав гравцям преміальні. Це психологія, тоді футболіст по-іншому налаштовується на наступну гру. Коли вперше побував у Ковалівці, був здивований тим, що побачив. Думаю будь-хто, опинившись у цьому місці, задумається. У нас багато хто може зробити так, багато хто - не хоче. Наш адміністратор - Сергій Простімкін - жартує, що якщо людині зав’язати очі та привезти до центру, можна перепитувати, чи взяв чоловік закордонний паспорт. Це як інша країна. Там митницю можна поставити.

- Ось чому я не хотів бути головним тренером. Іноді тренер вчиняє не по-людськи, комусь робить боляче. Але якщо став на цю стежку, то що робити? Головний тренер завжди правий. Навіть якщо він неправий. Таких ситуацій у мене в кар’єрі багато було. Люди мають розуміти одне одного.

- У мене професіональна команда, навіть коли ми грали на область, ставилися до всього як професіонали. Присутні штрафи за запізнення. Хай і 200 гривень, але це гроші. Раз запізнився, два - плати. Я не хочу забирати гроші, хочу мати порядок. Бардак мені не потрібен.

- Не пам’ятаю. Режим не порушував до 30 років. Тому проблем з порядком у мене не було.

- Якщо взяти усіх наставників, відзначив би Вадима Миколайовича Тищенка. Саме він вів увесь тренувальний процес у “Дніпрі”, коли цей клуб вийшов на серйозний рівень і виступав у єврокубках. Тоді ми отримували насолоду від футболу. Євген Мефодійович Кучеревський командував усім процесом, але тренувальна робота була на Тищенкові.

- Кучеревський – організатор. Вмів “напіхати”, знав, як відшукати підхід до кожного. Людина з великої літери. Але він не проводив тренування. Мефодійович – легендарна особистість. Чого тільки коштували його установки! На “Гамбург” налаштовував сильно. Не забуду, який у нас був перегляд суперника: старий телевізор, дивишся, а футболісти здаються в два рази більшими. Екран - бандура дуже велика, якщо дивитись під кутом, багато чого навіть не видно. Переглядаємо “Гамбург”, перший матч був на виїзді. Глянули матч, в якому німці перемогли. Вимикається телевізор, всі тихенько йдуть із зали, і тут Мефодійович: “Обісрались? Я сам обісрався!» Ми від сміху ледь не попадали. А телевізор реально збільшував, здавалося, там команда - космос.

- Тільки Мефодійович знав, що він йому казав. Рикун дружив з Шелаєвим, потім з Семочком. Насправді Рикун ні з ким в поганих стосунках не був. Ми раз програли, і Мефодійович на зборах нас покарав, давши два тести Купера поспіль бігти. Той, хто мав силу, біг, хто не міг - “здихав”. Саня швидко здавався, в результаті коло, по якому він біг, ставало все менше і менше. Але Рикун – це людина, яка не пропустила жодного тренування при підготовці до сезону. На зборах він був на всіх заняттях, мало хто міг повірити. Всім на зборах тяжко. Бувало, дехто травмувався, “задній” м’яз на місці починав тягнути. Якщо б у нас, як у школі, був журнал відвідувань, то у Рикуна не було б жодного “прогулу”. Такі люди, як Закарлюка, Рикун, з характером, але футбол дуже сильно розуміють. У мене в “Колосі” теж є хлопець трохи на своїй хвилі. Він футбол бачить дещо по-іншому, під своїм кутом. Тепер я намагаюсь знайти до нього підхід.

- Думаю, і сьогодні Рикун грав би. У “Дніпрі” він бігав, відбирав. Він у своїй зоні забирав м’ячі. Якщо біля нього гравець, він вступав у відбір. Такі люди, як Рикун, потрібні футболу.

- Було таке. Він жартував, а не злився. Коли Кучеревський звернув на це увагу, то на другий тайм Максим`юк вийшов у німецьких класичних “адіках”. Ромцю купив модні бутси, видно, думав помолодіти, але не вийшло.

- Він вважав, що я не для “Дніпра”. Мені тоді 30 років виповнилося. Його рішення розумію. У нього гарні тренування, але, помітьте, надовго він ніде не затримувався. Не може знайти золоту середину, хоча й має сильний тренувальний процес.

- А Єзерський це полюбляє. У мене теж була розмова з ним на підвищених тонах у роздягальні. Він така людина, що багато з ким мав суперечки. З ним ми мали конфлікт у перерві матчу, обоє були неправі. Хтось сказав, хтось – не промовчав. Не билися, а поштовхалися. Він емоційна людина, яка не зупиняється.

- Він така людина, з таким характером. Можливо, це не його покликання. Йому не раз пропонували стати головним тренером. Можливо, не хоче брати на себе таку відповідальність, адже головний тренер – це багато сивого волосся.

- Стало більше.

- Я розумів емоції, але не розумію деяку поведінку Юрія Вільйовича. Іноді були рішення, які не піддавалися логіці.

- Я про заміни на 15-й хвилині. Це його стиль. Не кажу, що це погано. Просто я не розумів. У мене в кар’єрі було небагато команд, і кожен клуб - це історія. “Дніпро” – це зірковий час, ЦСКА – легендарна команда. Часто згадую той час, молоді роки, шалений колектив. “Поділля” – це батьківщина, там я вперше зіграв на високому рівні. А “Кривбас”- це період, коли я став старше, мав свою точку зору. Якщо раніше я поводив себе толерантно, то в “Кривбасі” міг сказати своє слово. Бувало, сварився з тренерами. Максимов нормально це сприймав, він європейська людина.

- Албанці були його футболістами, і якщо вони “плавили” його, то це запитання до Тарана. Якщо розмови на кшталт хто кого “плавив” і були, то йшли вони тільки від головного тренера. Олег Анатолійович Таран – людина емоцій, він “Кривбас” дуже обожнював. Там він зробив тренерське ім’я. За “Кривбас” він бився. Але інколи, піддаючись емоціям, помилявся. Як більшість людей попередньої формації, він думав, що якщо програли, то це - здача. Є люди, які не вірять, що футболіст може помилятися.

- Мене тоді й відправили з команди, сказавши що я негативно впливаю на колектив. Ніхто не може сказати, що я “зливав” матчі.

- Коли команда 10 матчів програє, то якою може бути поведінка тренера? Він щось шукає. В цій ситуації треба побувати. Можливо, якщо я опинюсь в такій ситуації, то теж бути метушитися в пошуках проблеми. У цій ситуації треба опинитися для того, аби усвідомити. На мій погляд, це була неправильна взаємодія між тренером і футболістами. Коли прийшов Максимов, він змінив комунікацію всередині команди. Перший час у колективі був зовсім інший настрій.

- Не розумію, кому було психологічно важко. Це тільки балуваним людям.

- Він гарно тренувався, непогано заробляв. Так, багато хто в “Кривбасі” заробляв великі гроші. Але це не провина футболістів, що клуб уклав з ними такі контракти. У Кривому Розі були дуже непогані побутові умови, одна з найкращих баз країни.

- Віталій Володимирович Кварцяний робив свою справу. Там нормальні умови: в номерах були кондиціонери, у їдальні - найкраще харчування. Це підтвердить будь-який футболіст. До того ж, тренувальне поле, басейн, баня.

- Не розумію, для кого там були погані умови. Перепитайте у Юрія Вільйовича Максимова, для кого там були погані умови. Кварцяний розумів, для чого підіймав цю тему. Мені Кварцяний видався дуже порядною людиною. Хоча швидше він годину - порядний, а 10 хвилин може бути “непорядний”. А за ці 10 хвилин він міг багато чого наробити.

- Зараз я розумів, що він був правий. Можливо, я не тягнув. Але Кварцяний не знав багатьох нюансів. Я поїхав на збори з травмою, грав на уколах. Тяжко тренувався і не хотів йому цього казати. Чіплявся за останні шанси. Я був вже не той, через травми втратив швидкість. Щодо мене він зробив правильно, але по відношенню до інших був не правий. До того ж таки Самодіна. Він виставив на трансфер вісім чоловік – всіх, хто не належав “Дніпру”. Це ж не просто так. Всіх, хто був в оренді з “Дніпра”, не чіпав. З команди хотів прибрати людей, які належать “Кривбасу”. В команді не залишалось людей, які мають контракти з клубом. Це ж не просто так?

- Мені вони дуже сподобались. Людина любить працювати, і мені це імпонувало. Поїхав з травмою, почав набирати форму. Навіть три тренування в день мені подобались. Бували три тренування в день, а бувало, на сніданку Кварцяний встане і скаже: “За гарну працю у вас одне тренування”. Він нормальний дядько.

- Після нього прийшов Таран, і я поїхав до охтирського “Нафтовика”. Саме тренер оцінював мої кондиції . Може, я був не в формі. Ми нормально поговорили. Чесно кажучи, завжди був за Тарана, і не розумію, чому він мене прибрав. Всі, хто мене знають, підтвердять, що я міг бути різким і агресивним, але до “залаштункових” ігор не причетний. Всі знають мене як людину, якій не можна приписати якісь дивні матчі. Не знаю, чому так сталось. Прийшовши після Кварцяного, Таран не став мене чіпати. Зіграв свою роль пункт регламенту, згідно з яким до заявки могли потрапляти лише 25 футболістів. Він мені сказав: «Добудь контракт», а у мене лишалось півроку. Я сам попросився до Охтирки. Я не хотів бути непотрібним і «добувати». Що, треба було сидіти? Не вмію просто «чекати зарплату».

- Закарлюка. Познайомились ми з ним перед грою з “Динамо”. Ми вийшли на поле, він грав лівого захисника. Він як лівий захисник – нікудишній, а я лівий хав, хоча був тоді форвардом. Перед матчем переговорили, дізналися, як кого звати, щоб хоча б це знати. Потім швидко почали дружити і на третій день почали близько спілкуватись. Згодом Сергій почав грати в центрі. Вийшло так, що я йому більше гольових передач дав, аніж він мені. Стиль нападника у мене був такий, що я бігав там, де не треба. А Карла, який розумів гру більше, ніж я, на той момент, знав, куди і як заповнювати зони. Кудись подам, а там він. Ми всіх запрошуємо на матч, який відбудеться 17 серпня на стадіоні імені Банникова. Матч пам’яті Сергія, адже в цей день у нього день народження. Зустрінуться команда друзів і команда “ЦСКА–Арсенал”.

- Два рази. Одного разу у Голландії, коли ми виграли в “Утрехта”. Він чекав нас в аеропорту. Розмова була в основному про преміальні. На мене він справив враження простої людини. Жартував, у нього був гарний настрій, адже ми перемогли. Вдруге - десь у Дніпропетровську. На базі він просто проходив, це не була запланована зустріч. Я ніколи не думав, що він піде у політику.

- Дуже важливо, коли президент поруч. От як у “Колосі”. Є такі питання, які вирішує тільки президент. У нас є два менеджери, які все контролюють, переживають, працюють. Але є такі питання, які може вирішити лише президент. Так, він може бути зайнятим, і ми чекаємо, коли він подзвонить. Чим частіше президент з командою, тим краще.

- Поки я новачок. Намагаюся працювати над цим аспектом. Для себе якесь бачення маю. Одна справа - хотіти грати в певний футбол. Інша - мати виконавців для цього.

- Подобається. Ніколи так не грав, але стиль подобається. В Україні у нас так не грають. Читав книжку Гвардіоли, вона напівавтобіографічна. Коли був молодим, то завжди брав приклад з Роберто Баджо. Заплатив, щоб мені переклали його книжку з італійської. Така любов до Баджо з 1990 року. На чемпіонаті світу він забив чехам. Півкоманди обігравши самотужки. Завжди потім слідкував за ним. Один італієць привіз його футболку з підписом Баджо. У мене не було звички мінятися футболками. Майки віддавав фанам, хотілося їм віддячити. У “Дніпрi” особливі вболівальники. Коли вперше приїхав до Дніпропетровська в якості гравця “Кривбасу”, вони скандували моє прізвище. На наступну гру на дніпропетровському стадіоні запросив маму. А фанати знову скандували моє прізвище, і мама пустила сльозу. Як я можу до таких фанів ще ставитися?

- Ти що? Я і книжка? Є кому книжки писати. Якщо Володимир Безсонов напише, тоді вже і я про це подумаю.

- Це Безсонов. Які ще можуть бути запитання? Для мене та Закарлюки Безсонов - один із найкращих спеціалістів з розуміння футболу. Тренер не може бути для всіх добрим і гарним. Для нас він найкращий. Мені тоді в ЦСКА все запам’яталось. Ми на нього дивились, як на ікону. І ніхто навіть подумати не міг, правильно чи неправильно він робить, бо це Безсонов. Також відзначив би тренерську роботу Володимира Федоровича Лозинського. Він сильно допомагав мені.

- Він був лише одним з гравців. Леоненко прийшов на три місяці, побув і далі поїхав. Як себе поводив? Нормально. Якщо щось розповідав, то пару підкатів, і він вже менше говорив. Ми не думали, чи це Леоненко, чи хтось інший. Якщо бурчав, я міг розігнатися і стрибнути в підкаті. Він сміявся з цього, позитивна людина. У нас була гарна аура в команді. Ми були молодими і іноді поводили себе як “босяки”. Могли на тренуваннях зіграти грубо, щоб поставити авторитетів на місце.

- Так не лише у Михайла Івановича підкати тренували. Бувало, і у Безсонова. А щодо Фоменка, то коли ми приїхали до Словаччини на збори, там снігу по коліна. То що тренувати? Від фішки до фішки пробігти і підкат. Вважаю, це було, як “човник”, навантаження. Хтось називав, що підкати тренували. Погода була якраз для таких вправ. Для мене Фоменко як тренер-глиба. Суворий, але справедливий. Поводить себе як тренер, не підпускає нікого до себе, хоча один на один може поговорити. Спокійний, виважений.

- Це вже без мене було. Кажуть, у нього з Кутеповим конфлікт був. Переповідали, що навіть билися.

- У мене були зайві жовті. Я не поїхав на виїзд, провідав батьків у Хмельницькому. Тренувався з “Поділлям”. І після заняття сиділи в сауні, хлопці кажуть: «Якщо заб’єш, що будеш робити?» Відповів: «Якщо заб’ю, обіцяю, я вам два пальці покажу і скажу: «Для Хмельницького»». Воно так і вийшло. У мене фото залишилось, як я біжу, радіючи, а позаду Закарлюка.

- Нам важко було шість місяців без зарплати. Гроші ми отримували невеликі. Я жив за рахунок батьків, до того ж вже народились діти. В борг жили. Кожен футболіст не думав, що щось станеться і не будуть платити шість місяців. Батьки давали гроші, щоб я у борг не жив. У мене батьки на хмельницькому базарі заробляли гроші.

- Мене дивує той факт, що в обласному центрі немає футболу. Я розумію, що всім важко, але в селах може бути, а в місті немає? Це як?

- Для мене - Ротань. Це людина, яка однаково володіє обома ногами. Він і не правша, і не шульга. Тільки він знає, яка нога для нього основна. А які він передачі віддає! З молодого віку однаково, що лівою, що правою, віддавав передачі.

- Потихеньку. Як батько я завжди незадоволений, хочеться більшого. Думаю, прізвище трохи заважає. У “Дніпрі” про мене пам’ятають, гарно до мене ставляться - вболівальники, працівники бази, наставники, з якими я працював. І все це впливає на нього.

- З автомобілями нічого не змінилось. Колодки так само стираються швидко. З віком я став спокійнішим. Став розуміти, що неправим був, і так ганяти – це неправильна поведінка. Деякі партнери по команді боялися зі мною їздити. Одного разу ми зіграли у Кривому Розі з “Динамо”. Так от ми з Лисицьким виїхали, а “Динамо” - літаком. Несмачний передзвонив Лисицькому й сказав, що вони приземлилися, в той час, як ми заїхали до Борисполя.

- На полі хотів говорити. Не вмів говорити правильно. Зараз інтерв’ю - це вже вимога до футболістів, тренерів. А раніше було інакше. Газета “Команда“ ставила свої оцінки, а я дивився, переживав, навіть “кіпішував”. З чимось не погоджувався. Я не люблю піар-кампаній від журналістів. Знаю футболістів, які платили за те, щоб про них гарно писали, брали у них інтерв’ю, ставили гарну оцінку. І найцікавіше, що ці люди достатньо багато чого досягли. Значить гарно їх тягнули. Але у мене інший підхід.

Роман Бебех