Не будь равнодушным! Как Роман Зозуля становится примером для украинцев
Блогер MatchDay Роман Бебех — про Романа Зозулю — форварда, який, ставши улюбленцем дніпропетровських фанатів, змусив по-іншому поглянути на футболістів та вкотре довів, що найпопулярніша гра у світі у наш час не може існувати у «паралельній реальності».
Після виходу матеріалу про Рому Зозулю у «Профутболі» замислився над тим, а як же ми мало насправді знаємо про наших футболістів. Більшість із нас уявляють їх як людей, які живуть в іншій галактиці, отримують мільйони, катаються на «поршах», викладають фотки з гламурних закладів та вдягаються тільки у «Луї Вітон». А виявляється, й серед них багато далеко не стереотипних особистостей та історій. Є люди, які глибоко усвідомлюють, що відбувається в країні і не стараються абстрагуватися від дійсності.
Які ж глибокі слова видав Зозуля! Якщо ти йдеш до поранених військових, то не обов’язково все зав’язувати на фінансах. Людям, які захищають нашу країну, потрібна наша увага. Особисто бачив, які стосунки у Зозулі з військовими. Він, до речі, сам попросив не знімати, як він спілкується з бійцями. Того дня він привіз гостинця хлопцям — ікру. Раніше — була піцца в кожну палату. З одного боку — дрібниця, а людям приємно. Напевне кожному з нас треба задуматися, а що ми зробили? Читаючи та дивлячись новини з фронту, ми переконані, що переживаємо за Україну та називаємо себе патріотами. Але насправді країна потребує більш конкретних дій. Про дії Зозулі та компанії можемо багато говорити. Але він не «ховається» за стіну й не каже: «Хай там зверху розберуться!».
Переговори з Ромою про інтерв’ю тривали два роки. Спочатку була умова, що він говоритиме лише у тому випадку, якщо «Дніпро» стане чемпіоном. Потім, коли цього не сталося, була історія, що розмова відбудеться за умови, що «дніпряни» вийдуть у Лігу чемпіонів. Це завдання також команді виконати не вдалося. Зрештою, вже домовлялися про вихід «Дніпра» у плей-офф Ліги Європи чи наступний гол самого футболіста. Голів не було, а вихід у європейську футбольну весну був під великим запитанням. Насправді ж Рома дуже нервував через відсутність голів. Після гри з «Карабахом» у Азербайджані, він досить жорстко звернувся до мене, мовляв: що ви там рахуєте, скільки я матчів не забиваю. Тоді його емоційний спіч «пригасив» Сергій Нагорняк. А також — фанати, які летіли з командою на гру, заявивши, що скільки б Зозуля не забивав, вони будуть за нього завжди. Слова про те, що якщо агресор дійде до Дніпропетровська, футболіст буде з ними, вони ніколи не забудуть. Напевне, Роман може взагалі не забивати, а його в Дніпропетровську носитимуть на руках. За людяність, підтримку, розуміння та бійцівські якості на полі. По суті, виступи Зозулі — це приклад того, як треба боротися за своє місце під сонцем: самовіддано, натхненно та працьовито, завжди йдучи до кінця. Не відступати і не здаватись!
Так, я погоджуюсь, що форвард має забивати. Що боротьба та біганина — це інші види спорту. Але такі люди, як Зозуля — це окремий вид форвардів. Можливо, нам треба буде вносити його до «Червоної книги». Так звані «бодали». Нападники, які можуть багато бігати, створювати проблеми супернику, а за рахунок боротьби компенсувати всі інші якості. Нещодавно Андрій Ярмоленко зауважив, що грати з Зюзею (сам так його називають партнери) в одній команді — справжня насолода: «Ти увірвався у карний майданчик, пробив (руки воротарю), суперник почав атаку. Ти „задихнувся“, не встигаєш повернутись, а Зозуля вже „сів“ на твою позицію». У нашому чемпіонаті таких нападників більше немає. У нас взагалі з ними проблема. А тим паче, з такими. Придивившись на його гру набагато уважніше (я переглянув усі його дії в останніх 30 матчах), все-таки зрозумів, чому Фоменко постійно довіряє Роману місце в стартовому складі. А який ще нападник потрібен збірній України?
Імпонує, що Рома — надзвичайно чесна людина. Він сказав все, що думав. Про «Металіст», перехід у «Дніпро», арбітрів та багато іншого. Максим Калініченко заявив, що своєю відвертістю Зозуля перевершив навіть його з уже легендарними «синіми чайками». Після виходу сюжету мама Роми — Олена Василівна — плакала. Вона може пишатися своїм сином. Так само Романом може пишатись уся країна. Пишатися тим, що у нас є такі люди. Хотілося б, щоб вони частіше давали інтерв’ю. Сподіваюся, наступного разу Зозуля говоритиме українською. У Романа це дуже непогано виходить.
Роман Бебех