Маленькие принцы

Писати про Алієва і Мілевського вже давно моветон. Новини – то ще нормально: «А бачив, як він там!..» – «Та бачив, хто ж не бачив...» Аналізувати глибше їхні походеньки – то вже банальність, як «Цой – жив» на паркані. Але потік новин не закінчується, бо, по-перше, колеги з жовтої хроніки досі впевнені, що Мілевський – то головний бомбардир «Динамо», а по-друге, всім же дійсно хочеться взнати, коли вже на цій безкінечній злітній смузі наступить точка відриву.

За всіма цими розмовами про клуби і «Феррарі» ми забули, що Мілевський і Алієв – футболісти у віці розквіту. Що вони зможуть демонструвати на полі, коли опиняться в умовному «Ліворно» чи «Герті»? І чи взагалі зможуть? Що в них залишилось з того, чим всі ми захоплювались?

Так, головну причину регресу хлопці мають шукати в собі. Але це лише верхівка айсберга. Такими їх зробила і сучасна динамівська система – від диктатора Яковенка до поблажливого Сьоміна. Постав їм хтось в свій час конкретні рамки і все могло бути інакше. В часи Лобановського вилетіти з команди можна було лише через запах вчорашньої вечірки. Тоді футболісти навіть зайвий раз з гумкою в Конча-Заспу намагались не приходили – бо якщо жує, значит, є що приховувати.

Ховати своє позафутбольне життя, з гумкою чи без неї, нашим героям не вдавалося. Про загули перед фіналом було відомо багатьом, але найбільше про все це знав президент клубу Ігор Суркіс. Його позиція завжди була: хай хоч на голові стоять аби тільки виконували свою роботу. В результаті гравці стояли і на своїй голові, і на голові Суркіса. Врешті, ставши непотрібними за півроку до завершення контракту, ніхто з солодкої пари Тьома – Саша не захотів піти раніше, втративши гроші, але продовживши кар’єру. Михалик поїхав в Росію (і мабуть погодився б не тільки на Москву, а й на Ростов), а вони – ні.

І Мілевський, і Алієв переконані, що діють правильно. Юридично – можливо. Два роки тому Суркіс зробив все для того, щоб найкращий виконавець штрафних повернувся з «Локомотива». За ці два роки спробуйте згадайте, що корисного Алієв зробив для «Динамо»? З ним ніхто не подумав укласти контракт, який при переведенні в дубль автоматично зменшить зарплату. Саме тому Алієв не так і засмучується говорячи про переведення в дубль. Ну не граю? І що з цього? Я сумлінно виконую контракт! Амбіції? Щось комусь довести? Не чув!.. Алієв розуміє, що це може бути його останній великий контракт. Йому 28 за паспортом, а скільки насправді – це ще одне велике запитання.

Така поведінка – це результат поблажливого ставлення до тих, хто на нього не заслужив. В один момент обидва гравці в черговий раз отримали пробачення від президента і відчули безкарність. Постійно розраховували, що їх пробачатимуть, адже вони сильні футболісти. Були сильні. Що залишилось від того невикористаного потенціалу, з яким вони на молодіжних чемпіонатах виглядали не гірше європейських хунтеларів? Чому коли на них звертали увагу провідні європейські клуби, вони зробили вибір на користь комфорту. Вони – головні плоди ліміту на легіонерів, в якому Мілевський врешті конкурує не з Ідейє, а з Кравцем.

Суркіс добре знав, де хлопці гуляють і як розважаються. Але дуже добре до до них ставився – напевне, можемо дозволити сказати, що любив. Як дітей. Але дітей мало любити – їх ще треба виховувати. Це Ігорю Михайловичу не вдалось.

Про його спроби ходять легенди. Наприклад, повертаються вони на базу після гулянки, а їх ловить воєнком і відправляє у військомат. Мовляв все, ви в армії. А їм що: «Ми «Динамо»! Нічого нам боятись, за нас вступиться президент!» Виявлялось, що воєнком був від президента – і що? Вибачались перед Суркісом, давали нові обіцянки. Можливо, це теж легенда, але в ній усе.

Є діти, які в один момент стають допомагати батькам. Інші навпаки продовжують створювати проблеми. Своїм клубним батькам наші герої подарували багато радощів, але розпачу, мабуть, більше. Винні в цьому і ті, і інші. Бо да, «ми у відповіді перед тими, кого приручили».

Тож Ігор Михайлович має бути готовий, що через 5-7 років (а може і раніше) вони прийдуть до нього знову проситись на роботу. І я зовсім не впевнений, що він зможе їм відмовити.

P.S. Про футболістів попередніх поколінь говорять, що у них динамівське серце. Можливо через любов до футболу, а не контрактів, або через створення переможного духу клубу. Яку б літеру ви поставили на серці у Алієва та Мілевського? 

Роман Бебех