Владислав ВЕЛЕТЕНЬ: "Довелося з "Динамо" йти в нікуди, мене навіть не брали в "Чорноморець" до Мороза"

20-річний Велетень на старті нового сезону є гравцем обойми в команді Ярослава Вишняка. Владислав провів досить результативну передсезонку й у п'яти поєдинках нового сезону вже має один забитий гол.

Журналіст сайту «Український футбол» Олександр Карпенко поспілкувався із нападником Колоса. Владислав Велетень розповів проаналізував гру команди Ярослава Вишняка на старті сезону, як ковалівці призвичаїлися до нової схеми та трішки про особисте.

«Реалізація – слабка сторона Колоса на старті сезону»

– Владе, Колос минулого вікенду зазнав першої поразки в сезоні від Шахтаря. Що завадило скористатися чисельною перевагою?

– До Шахтаря готувалися більше в теоретичному плані, адже ми отримали велике навантаження в Кубку проти ФСК Маріуполь (2:2, 4:5 по пенальті). Другий тайм матчу з Шахтарем показав, що нам потрібно більше працювати над реалізацією. Це не провина лише окремого виконавця, якому не пішло, а вся лінія атаки погано зіграла.

– Виліт із Кубка України стався через недооцінку?

– Я не скажу, що була присутня недооцінка, але ми десь неправильно до цієї гри поставилися. Як і в грі з Шахтарем, підвела реалізація. Моменти є, створюємо їх в достатній кількості, але треба визнати, що це наша слабка сторона.

– Після матчу у представників Колоса були питання по суддівству.

– Коли ти бачиш, що суддя симпатизує Маріуполю зі зрозумілих причин – це одне питання, а коли матч обслуговує рефері з браком компетенції, припускаючись помилок в обидві сторони – є VAR, нема VAR, це говорить про їхню кваліфікацію. Коли людина так помиляється, це дуже дивно.

– Після двох поразок поспіль Колос прийматиме Кривбас. Як оцінюєте шанси проти команди, яка помітно прогресувала?

– Є бажання потішити вболівальників, тренера, президента хорошою грою. Психологічний стан зараз точно не найкращий. Ми розуміємо, що потрібно швидко забувати невдачі та виправлятися в наступному матчі. Кривбас дуже сильно додав порівняно з попереднім сезоном. Дуже класно грають на контратаках. Можуть довго оборонятися, а потім дуже швидко вибігати.

«Минулого сезону Колоса не вистачало на 90 хвилин»

– Колос на старті чемпіонату показав себе різноплановою командою, від якої не знаєш, чого чекати на полі. Відчувається контраст з попереднім сезоном, коли гру, яку можна було взяти, ви зводили внічию.

– Якщо так згадувати кінцівку минулого чемпіонату, нашої команди не вистачало на 90 хвилин. Багато пропускали на останніх хвилинах.

– За рахунок чого команда додала?

– Влітку прийшло багато висококласних гравців. Підготовка до сезону була дуже важкою в плані тактики, поки призвичаїлися до нової схеми. Плюс багато уваги приділяли фізиці, щоб могли витримувати по 90 хвилин.

– За іменами Колос потужно підсилився в міжсезоння. Молодим гравцям є чому повчитися у більш досвідчених одноклубників?

– Швидко прогресуєш, хороший підказ від хлопців. Своїм прикладом демонструють, як потрібно грати. Вони додали в класі, побудові атак, якіснішим став вихід з оборони та гра в перехідних фазах.

– Ідеї, які пропонує тренерський штаб Колоса футболістам, подобаються гравцям?

– 100%! Всім подобається атакувати, володіти м'ячем, а не бігати за ним 90 хвилин його відбирати. Звичайно, й без цього футболу не буде, але коли ти більше часу проводиш в атаці ти отримуєш більше задоволення, коли ти маєш більшій моментів.

«Ти забив гол, тебе тиждень пам'ятають, а далі все треба починати з нуля»

– У вас вже є один забитий м'яч цього сезону. Це додає впевненості, що ви можете грати на рівні Прем'єр-ліги?

– Коли я забив Чорноморцю, то було більше радості від перемоги, щоб команда була високо в таблиці та повернулася в єврокубки. Хочеться досягати амбіційних цілей, реалізовувати кожен момент. Тоді вже можна про щось говорити.

Ти забив гол. Добре. Тебе тиждень пам'ятають, а потім потрібно вже думати про наступний матч. Треба постійно демонструвати рівень, а не вистрілити в одному матчі, а потім зникнути з радарів.

– Колос готовий замахнутися на щось більш серйозне?

– Звичайно, що з грандами буде складніше боротися, але три очки розігруються у всіх матчах першості. Як казав Гвардіола в одному з інтерв'ю: чемпіонат виграється не у матчах з лідерами, а з командами середньої руки.

Можна згадати Динамо в минулих сезонах, коли вони постійно обігрували Шахтар, а в підсумку чемпіонство забирали донеччани. Губили очки там, де було непотрібно. А в кінці сезону ти дивишся в таблицю і розумієш, що десь цих очок могло і не вистачити у підсумку.

Якщо повертатися до нашого першого матчу з Оболонню, то ми повинні були там вигравати, але поле і спека мали вплив на підсумковий результат, хоча обидві команди були у рівних для себе умовах.

В Оболоні нема на стадіоні поливу, це було їм на руку. Це нам заважало грати у свій футбол, рухати швидше м'яч. Це дуже заважало.

– Зміщення матчів на більш пізній час могло б допомогти командам дихати на полі вільніше?

– Це було б правильно, як я вважаю. Буде більш якісний, більш швидкісний футбол. Пекло на полі для обох команд, але якщо б ставили матчі на сьому-дев’яту годину вечора та тур розтягували на кілька днів, то видовищного футболу могло бути більше. Спека на це дуже впливає.

– Після нічиєї з Оболонню Колос виграв два наступних матчі у Вереса та Чорноморця з однаковим рахунком (2:0). Наскільки легко або складно команді давалися шість очок?

– Ми грали проти хороших суперників. Чорноморець створив не менше моментів біля наших воріт, але хочу відзначити роль нашого воротаря Фесюна, який класно проявив себе у перших матчах, якщо порахувати кількість сейвів за всі матчі. Дуже велика заслуга була нашого воротаря. Він виручав у тих моментах, коли ми думали, що гол неминучий.

– Якщо пригадати події матчу з Вересом, наскільки рівненська команда змінилася після зміни тренера?

– Я не помітив великої різниці, але вони дуже добре нас вивчили. Закривали зони, починали атаки через Блізніченка. Намагалися виходити з оборони через пас. Напевно, з усіх команд, проти кого ми грали, Верес до нас підійшов найбільш підготовленим.

– Колос став першою командою, яка змогла відібрати очки в Руха, який нині лідирує. Не було такого відчуття після гри, що могли взяти максимум?

– Ми розуміли, з якою командою нам доведеться грати. Очікували важкий матч. З нашого боку ми показали непоганий футбол. Створили багато моментів, забили першими. Схожий гол вийшов у грі з Вересом (2:0)

Далі гра пішла не за нашим сценарієм, пропустили м'яч, заробили червону картку. Я вважаю, що рефері припустився помилки, коли вилучив Золотова. За моментами та якістю гри результат можна назвати непоганим. Це додає впевненості перед наступними матчами.

– З яким планом на гру Колос виходив на матч у Львові?

– Ми розбирали суперника, але хотіли грати проти Руху, відштовхуючись від своєї гри. Не залишати позаду вільних зон, бо в них дуже швидкі та технічні футболісти, які можуть цим скористатися. Ми розуміли, що можемо бути покарані за помилку, але не відмовлялися від свого футболу ‒ швидких атак, довгих передач.

– Ніхто не хотів поступатися і це було досить помітно.

– Для дуже важливо, щоб наш футбол подобався вболівальникам, які могли отримати задоволення від гри Колоса. Якщо десь ми можемо відставати у якості гри, то хоч за видовищністю не відставати від топ-чемпіонатів.

«В Колосі тобі завжди допоможуть та не залишать в біді»

– У свої 20 ви пройшли через низку випробувань, коли ви отримали важку травму, але ви знайшли у собі сили повернутися у футбол.

– Кожен футболіст у своїй кар'єрі переживає не лише хороші моменти. Так, було важко. Довелося після Динамо йти практично в нікуди, але я хотів грати в футбол. Я розумів, що залишатися в U-19 – це не вихід. Мене навіть не хотіли брати в Чорноморець, коли група футболістів прийшла в команду з Морозом на півроку.

Я вирішив ризикнути. Поїздив на перегляди. Довго був без команди, а потім поїхав до Колоса. Я їм підійшов, а мені дуже сподобалося у Ковалівці. Ставлення тут до футболістів з боку керівництва дуже надихає.

– З ходу вписалися у родинну атмосферу, яка панує в Колосі?

– Ви правильно сказали. Тут тобі завжди допоможуть, не кинуть в біді. Особливо це проявилося під час війни, коли президент клубу особисто вирішував питання з евакуацією сімей.

Мене тоді не було в команді, але розповідали, що все село об'єдналося у складний момент. Ніхто нікого не кинув та допомагали один одному. Хлопці займалися гуманітаркою. Це найкраще всього описує ставлення Колоса до футболістів.

– Вас не було в команді, адже у перші місяці війни стали на захист України зі зброєю в руках. Цей досвід змінив вас, як особистість?

– В футбольному плані ‒ не знаю, а в повсякденному житті став більш відповідальним. Подивився на життя іншими очима. Став цінувати сімейність, людей, які поруч з тобою, життя.

Раніше в мене були проблеми з дисципліною. Різни моменти бували в Динамо і Колосі, але зараз цього вже немає. Люди з мого оточення почали частіше звертати на це увагу. Я розумію, що якась внутрішня трансформація зі мною відбулася.

– З'явилась відповідальність?

– Так. В армії, якщо надійшов наказ, ти маєш його виконати. Як індивідуалісту, це було саме найважче. Ти повинен виконувати те, що говорять командири. Не має значення ‒ це на бойових позиціях або в тилу просто піти щось забрати.

«Під час служби в армії вірив, що повернуся в футбол»

– Поправте, якщо я неточно висловлюсь. Ви вступили до лав ТРО, а потім проходили службу у ЗСУ?

– Ми були спочатку у Києві в теробороні. Ніхто не знав, що буде, адже перші тижні тут були гарячими. Коли орки в кінці березня відійшли з-під Києва, в Україні ухвалили закон, згідно з яким підрозділи ТРО можуть бути направлені у інші гарячі точки. Місяць ми провели у навчальному центрі, а потім поїхали на Донеччину.

– В армії складно було порозумітися з побратимами, які могли вдвічі старшими за вас бути?

– На весь батальйон з 800 чоловік хлопців мого віку було 5 чоловік. Десь розумієш, що можна невдало пожартувати, адже не всі тебе зрозуміють, а ставлення до тебе, як до маленького хлопчика

– На Донеччині ви потрапили безпосередньо у справжній театр бойових дій. Що найбільше запам'яталося, поки ви були там?

– Це стрес, особливо для хлопця у 19 років. Декілька моїх побратимів загинули. Для когось це було легше, а для когось важче. Доводилося відчути на собі, коли насипають різним видом озброєння, а тоді можливостей відповідати було менше.

– Скільки ви там були?

– Два місяці.

– У вас була можливість підтримувати форму до відновлення чемпіонату?

– Коли в мене був вільний час, я тренувався у Краматорську. Я домовився з директором клубу, який діставав мені м'ячі. Я туди приходив і займався повноцінно. Старався не закурити, адже товариші по службі десь травили мене, що і я почну палити. Але я вірив, що я повернусь у футбол.

Наскільки це можливо я старався підтримувати себе у формі та тримати режим. Я міг бути там і півроку і більше. Здавалося тоді, що все досить швидко закінчиться, ми переможемо, але реальність диктує свої часові рамки.

– Ваш партнер по команді Андрій Богданов, який так само проходив військову службу, критикував ідею з відновленням чемпіонату під час війни.

– Багато чого тоді не було зрозуміло. З часом усвідомлюєш, що потрібно на деякі речі варто подивитися менш радикально. На мій погляд, спорт повинен бути. В мене брат молодший займається футболом. Дуже здорово, що навіть в такий час діти мають можливість ходити на заняття.

– Наскільки швидко адаптувалися до цивільного життя?

– Я пробув там не так багато часу, тому мені легше. До хорошого звикаєш досить швидко:) Менше місяця знадобилося, щоб набрати форму, а тренерський штаб ледь не з перших ігор почав брати мене в заявку.

Десь у фізичному або тактичному плані я не був в порядку, але головний тренер в індивідуальних бесідах говорив, що на мене розраховує. Не віддали в оренду, не зачохлили на банці. Це тебе дуже мотивує.

Якщо я не помиляюся, після звільнення зі служби я вже через день був на тренуванні. Батьки та друзі дуже сильно мене підтримували. Багато розмовляли, але тоді я усвідомив, що дуже скучив за футболом.

«Вишняк знайшов до мене підхід»

– Ярослава Вишняка відзначають, як дуже розумного тренера, який постійно самовдосконалюється, експериментує, шукає нестандартні рішення. Його роль у вашій кар'єрі можна назвати визначальною?

– Ви праві на 100%. Під його керівництвом я почав грати в першій команді. Деколи я на нього ображаюсь, коли він не ставить мене в основу і хочеться більше часу проводити на полі. Але йому вдається знаходити аргументи, які я приймаю, щось для себе можу взяти корисного,

– Молодому футболісту завжди хочеться грати всі матчі. Як привчаєте себе до того, аби на першому плані були інтереси команди?

– Я свідомий того, що тренер собі не ворог. Від цього залежить результат. В мене може бути кисле лице, але я повинен за той час, який мені відведений, я маю викластися на повну.

В команді панує настільки класна атмосфера, відношення між гравцями дуже гарне. Я не знаю, як потім дивитися хлопцям в очі, якщо це може нашкодити нам.

Якщо тренер бачить, що я не в доброму гуморі, він підкликає мене і пояснює свої рішення. Скільки б мені не дали часу класно себе показати. Дуже показовий приклад – останній спаринг з Поліссям, коли зіграли 3:3. Я вийшов на заміну і забив м'яч.

– Спілкуючись з вами не виникає враження, що з тобою говорить хлопець, якому лише 20 років. Хто вплинув на ваше становлення, як особистості?

– Це батьки. Вони завжди говорили, що мені потрібно бути більш відповідальним, адже в якийсь момент ти повинен взяти відповідальність за себе свою родину. Бути гарною людиною, жити по совісті.

У 17 чи 18 років я з'їхав від батьків та почав жити разом зі своєю дівчиною, коли перейшов в Колос. Всі друзі досить самодостатні. Я ще застав період, коли хлопці зростали на вулиці і різні ситуації могли на тебе вплинути.

Також відзначу роль тренерів, які окрім футболу також виховували футболістів бути достойними людьми. В академії Динамо цьому дуже багато аспекту.

– В Динамо ви попрацювали з Ігорем Костюком. Можна робити висновок, що з вами було ох як непросто:)

– Всяке бувало:) Зараз, коли подорослішав розумієш, що він багато правильних речей пояснював. Володимирович в критичних моментах за мене заступався перед керівництвом академії, коли мене хотіли відраховувати.

Він взяв відповідальність за моє перевиховання і в деяких моментах це пішло в плюс.

– Зараз в під першою командою Динамо багато хлопців, з якими ви особисто перетиналися. Що їм заважає стати основними при Луческу?

– В кожного своя доля. Комусь потрібно більше часу, щоб розкритися. Для мене в цьому плані показовий приклад Бражка, який класно показав себе в Зорі та повернувся в Динамо. Вова зараз проходить такий етап, коли потрібно ще більше працювати та брати максимум з того часу, який він отримує від Містера.

– Хто з ваших товаришів по академії Динамо зараз не на слуху, як були Забарний, Бражко, Царенко, але може всіх здивувати?

– Рязанцев, який зараз в Металісті. Дуже якісний гравець. Теж не подарунок в плані характеру, але на свій вік демонструє гарний футбол на дорослому рівні.

– В одному з інтерв'ю ви говорили, що ваш улюблений футболіст – Андрій Ярмоленко. Цікаво буде зіграти проти нього?

– Звичайно, цікаво, адже я застав його ще тоді, коли з дідусем приходив на стадіон, а потім подавав м'ячі на Олімпійському. Пригадую, у 2015 році після гри з Челсі в ЛЧ я сфотографувався з Еденом Азаром, хоча тренери нам забороняли.

– Праймовий Азар є для вас прикладом для наслідування на вашій позиції?

– Якісь речі для себе відмічаєш, коли вже по-іншому починаєш дивитися на футбол. Зараз я вивчаю Холанда. Як він рухається, добігає в штрафну. Як бути націленим на воротах. Десь це мені допомогло забити свої м'ячі на зборах. Хочеться це перенести на офіційні матчі.