Сергей КРАВЧЕНКО: "Не могу сказать, что у меня особые воспоминания о "Динамо", несмотря на статус и чемпионство в составе киевлян"

Сергій Кравченко у другій частині відвертого інтерв’ю розповів «УФ» про Коломойського, Рамоса, Маркевича, Ротаня та інші гучні прізвища, з якими стикався у своєму житті.

«Коли прийшов Рамос, то він для нас був, як людина з іншого світу»

‒ Із Динамо ви перейшли в Дніпро: хто першим зателефонував? Можливо, були інші варіанти?

‒ Одночасно були інтерес Дніпра, праця агентів й саме Динамо розуміло, що мене треба відпускати. Я погодився, бо Безсонов мною цікавився ще за часів, коли він тренував ФК Харків, а у мене закінчувався перший контракт з Ворсклою. Пропозиція з Харкова була фінансово цікавішою, але я вирішив залишитися у Ворсклі, бо мав там постійну практику та був провідним гравцем.

Тому я розумів, що інтерес цього тренера не згасав вже певний час. Ініціатива переходу була, в першу чергу, від Володимира Васильовича Безсонова.

‒ Можливий перехід до Харкова розцінювали як крок назад?

‒ Чому? Як Ворскла, так і ФК Харків тоді боролися за виживання. Це вже в останній мій рік у Полтаві при Павлові команда почала бути міцним середняком. А перші два роки йшла боротьба за виживання і ФК Харків був десь поруч.

‒ Якщо говорити про Безсонова, що можете сказати про нього як людину та тренера?

‒ Він ‒ чудова людина і тренер. Зараз до тренерів вже інші вимоги, в тому числі тактичні, тому порівнювати складно. Нічого поганого сказати не можу, він запросив мене до Дніпра й тренував на рівні для свого часу.

‒ Які взаємини у вас склалися з Рамосом і що можете про нього сказати, як про людину та тренера? Пам’ятаю, що ви не завжди грали при ньому в основі.

‒ Коли я прийшов, то він для нас був, як людина з іншого світу. Тоді ми зрозуміли, що таке сучасний тренер, підготовка та тренування. Якщо брати статистику, то я входив в топ-5 за матчами за Дніпро, коли тренував “Містер”. Бували різні часи: я і основним гравцем був, і на заміну виходив, але завжди залишався “в обоймі” та відчував, що Рамос на мене розраховує.

В перший рік Хуанде Рамос хотів новачків, причому багато, тому лунали чутки, що я піду. Але завдяки своїй праці я залишався. Навіть коли Боатенга взяли, казали, що Кравченко піде, але я виграв конкуренцію у Дерека.

У Рамоса взагалі не було гравців, до яких він особливо відносився. Ротань – капітан, Коноплянка – головна зірка, але однакове ставлення було до всіх.

Тренерський штаб Рамоса – інший рівень, прям вау! Харчування, тренування, відношення, весь процес. Щодо тактики, не можу сказати зараз, що це було щось особливе, але на той час рівень був топовий і дуже приємно, що ми застали такі часи в Дніпрі.

‒ Нещодавно Коноплянка скаржився, що іноді Рамос змушував його грати з мікропошкодженням. Це зацикленість на результат?

‒ Будь-який тренер зациклений на результаті, але здоров’я найголовніше. Можливо, Рамос відчував, що Коноплянка готовий грати й не міг не випустити свого найкращого гравця. Бувало, що у Зозулі підіймалася температура за день до гри, але Роман також був важливим гравцем і грав наступного дня.

Але в цілому не думаю, щоб Рамос ризикнув здоров’ям гравців, якщо йому лікарі казали, що гравець не готовий.

Ви згадували Дерека Боатенга. Кажуть, що він був конфліктним і вередливим. А як насправді?

‒ Не можу сказати, що геть конфліктний. Був «собі на умі». Не дуже любив працювати на тренуваннях. Але це талановитий гравець, грав в Іспанії. Боатенга купили за 5 мільйонів, його дуже хотів Рамос і всі гадали, що в інших на його позиції шансів не буде. Але, як показав час, тренер собі не ворог, і якщо навіть легіонер за 5 мільйонів не показує добру гру, то грати він також не буде, бо результат на першому місці.

Так склалося, що спочатку я виграв у нього конкуренцію, а потім і Джаба Канкава. Грузин, до речі, виходив в основі частіше за мене, тому що Дніпро грав у силовій манері, а Джаба у цьому аспекті дуже сильний. Повторюсь, до всіх було однакове ставлення з боку іспанського штабу. На той час це була тренерська революція в Україні, бо рівень був неймовірний.

«Маркевич одразу хотів мене позбутися»

‒ А з Маркевичем які були відносини і який він тренер?

‒ Не назву їх поганими, прямих конфліктів ніколи не було, але як тільки він прийшов – одразу сказав через Андрія Русола, який вже займав пост директора, що я не потрібен йому. У Рамоса я був віцекапітаном і мав ігрову практику, а Маркевич одразу хотів мене позбутися. Я не запитував його, чому так, хоча він навіть не подивився при ньому на мою гру. Я просто поїхав у Волинь в оренду.

‒ Потім ви повернулись в Дніпро. Що сталося?

‒ В той самий час відбувалася історія Ротаня з рубіном влітку 2014 року. Мені зателефонував Андрій Стеценко та сказав повертатися у Дніпро. Я Андрію Вікторовичу кажу: “А навіщо мені повертатися, якщо два тижні тому головний тренер сказав мені, що я йому не потрібний?” Відповідь була, що я на контракті в Дніпрі й маю повертатись.

Ну і що робити? Я завжди працював на максимум, попри недовіру тренера. Тому і поїхав, хотів довести. Вийшло так, що Ротань потім повернувся, знаєте цю історію. Ну і мої думки знову: “У нас одна позиція, тренер мене не бажає бачити в команді, які мої шанси?” Крім Ротаня, були ще Канкава, Політило, Шахов – всі в центрі поля.

‒ Але ви все одно отримували стабільну ігрову практику?

‒ Вийшло цікаво, бо за ці пів року я все одно зіграв дуже багато матчів, як в Лізі Європи, так і в чемпіонаті. Далі ще цікавіше – Маркевич пропонує продовжити контракт. Ось так у футболі буває.

‒ Але доля все одно вас відправила до Волині?

‒ Ось як це було. Взимку були певні проблеми з коліном, але я тренувався через біль. Ситуація повторюється – на другі зимові збори мене не беруть, я Мирону Богдановичу знову не потрібен – чи він хотів когось взяти, чи якісь ще причини, не знаю. Я поїхав додому, зробив операцію на коліні, відновлювався певний час і влітку знов поїхав до Волині.

Тому не знаю, як вам відповісти на питання про відносини з Маркевичем. Прямо конфліктів ніколи не було, зараз коли бачимось, то спілкуємось і я радий, що працював з ним, це теж досвід.

«Якби я потрапив до академії Наполі, то, може, взагалі футболістом би не став»

‒ Знаю, що ви любите італійський футбол, володієте італійською мовою, вболіваєте за Наполі. Два рази були на перегляді у Неаполі, але так туди й не потрапили. Коли Дніпро пройшов Наполі у пів фіналі ЛЄ, були думки, що могли б бути на "іншій стороні"?

‒ Так, люблю італійський футбол. Ще коли був маленький, мене батьки відправляли в італійську родину на канікули, тому добре знаю італійську мову і, відповідно, завжди любив їх футбол. Також імпонує іспанський футбол, ну і, звісно, англійський, оскільки АПЛ – найсильніша ліга у світі зараз.

За Наполі почав вболівати тому, що ця сім'я (куди відправляли Сергія, – прим. І.Л.) якраз жила під Неаполем, приблизно за 10 кілометрів до нього, але не можу сказати, що я вже тоді був фанатом. Став повноцінним вболівальником Наполі, коли вже Мауріціо Саррі очолив команду. Наполі, як на мене, показував найкращий футбол у Європі разом із Жоржиньо, який є моїм улюбленим гравцем, у тому числі тому, що грає на моїй позиції. Тоді вболівав за Наполі дуже сильно, переглядав кожну гру.

А коли грали з Наполі в єврокубках, то таких думок не було. Та й невідомо, як би що склалося: якби я потрапив до академії Наполі, то може взагалі б футболістом не став. Тоді було приємно, що моя прийомна сім'я з Італії дивиться матч із Дніпром, бачилися з ними на матчі в Неаполі. А так я ні про що ніколи не шкодую.

‒ А можна детальніше про перегляд у неаполітанців?

‒ Коли перебував на перегляді у Наполі, то залишитися не вийшло, хоча якесь враження на тренерів справив. Єдине, що сказали: треба ходити до спортзалу частіше, тому що років до 20 я був щупленьким і маленьким, пізно дозрів у фізичному плані.

У роздягальні був смішний епізод: я прийшов на товариську гру, тренер мене представив, сказав, що хлопець з України на перегляді. Місцеві гравці не знали, що я італійську розумію, почали сміятися, казати: «Йому дійсно 17 років? Бо виглядає лише на 14».

‒ Чим запам’ятався період у Волині? І чи не відчували, що Волинь для вас крок назад?

‒ Не тільки тренером, як заведено вважати. Команда, місто, люди. Тільки позитивні враження й емоції. Я настільки люблю футбол, тому мені неважливо, що, де і як. Завжди тренуюсь на максимум, хочу грати та вигравати. Це для мене найбільша мотивація. Там все було дуже класно, спогади чудові. Грали непогано, люблю той період. Дуже шкода, що зараз немає Волині.

Для мене взагалі всі періоди, коли я грав постійно – класні, в тому числі Волинь, Чорноморець, Ворскла. В Дніпрі були різні періоди, але більшість часу я грав. В Динамо менше грав, але не можу сказати, що у мене особливі спогади про київську команду, незважаючи на статус і чемпіонство у складі киян. Якість спогадів пов’язана безпосередньо з кількістю мого ігрового часу в командах.

«Для себе в голові тримав, що якщо буде творитися якась «дичина» у Волині, то беру сумку та їду»

‒ А як щодо тренера Волині? Які були очікування від Кварцяного і чи виправдав він їх?

‒ Коли я переходив, мені знайомі прямо казали: “Навіщо тобі треба той Кварцяний, тим більше вже у твоєму віці за 30?”, але трохи грубіше. Для себе в голові я тримав, що якщо буде творитися якась “дичина”, то я беру сумку та їду, але нічого такого не було. Були, звісно, свої приколи, багато про це сказано.

Віталій Кварцяний – специфічний тренер, але це теж досвід. Він поводився добре, я його поважаю. Кварцяний – занадто імпульсивний, не контролює себе, але при цьому дуже класно розуміє футбол і бачить якості у футболістах, розвиває їх. Його імпульсивність, в першу чергу, заважала йому самому та команді. Всі ці заміни на 10 хвилині матчу – це все емоції.

‒ У вас особисто були якісь конфліктні ситуації з Кварцяним?

‒ Щодо мене особисто можу згадати лише одну спірну ситуацію, але без образ. Ми грали з Шахтарем. Перший тайм розгромно програвали, нас возили й він мене замінив на 43-й хвилині. Навіщо? Почекай дві хвилини та зроби заміну у перерві! Пам’ятаю ту гру, вся команда грала погано, я не гірше за інших. Окей, добре, ти – тренер, не подобається моя гра, то заміни мене у перерві, навіщо наприкінці тайму? Думаю, що це було зроблено, щоб показати, що він може навіть Кравченка замінити на 43-й. Я промовчав, стримався і радий цьому.

На наступну гру він мене не поставив, а потім ми грали з Дніпром, я вийшов у стартовому складі й ми обіграли “дніпрян” 1:0 на Дніпро-Арені. Потім я ще на пів року залишився, був капітаном, але з нас почали знімати очки.

Крім такого незрозумілого моменту, більше нічого згадати не можу. Кварцяний – тренер і він вирішує. Такий стиль був у нього, він у цьому плані унікальний та один з найхаризматичніших тренерів в історії України.

‒ Чи були ще кумедні історії, пов’язані з Віталієм Володимировичем?

‒ Насправді цих кумедних історій, пов'язаних із ним, є мільйон. Саме цю колись вже десь згадував, але мені вона подобається. У нас тоді були затримки зарплатні й він сказав, що в Англії гравці отримують заробітну плату чотири рази на місяць, а ми раз на чотири місяці.

Йому завжди подобалися гравці, які обігрують, грають один в один, швидкі та потужні. Коли я тільки прийшов, він до мене підійшов і каже: “Крава, у тебе ж і техніка є і все, чого ж ти не обігруєш? Бери одного, другого, третього накручуй і все”. Ну а я ж опорний хав, це по-перше. Та і якостей таких, щоб обігрувати, у мене немає – бракує стартової швидкості й так далі, ну а він продовжує. Я відмовився тоді від такої ідеї, сказав, що у нас є Кобахідзе, Матей, нехай вони цим займаються, вони це вміють.

Отак тренер хотів, щоб будь-який гравець у нього вмів обігрувати.

«Турнір в Індії? Це ж я його організував»

‒ Приблизно у той час був організований турнір в Індії, і ви – діючий футболіст – долучилися до того, що представник України на ньому зіграв. Хотілось би дізнатись про це детальніше.

‒ Звісно, це ж я організував (посміхається, – прим. І.Л.). Все склалося фантастично. Передмова: була зима, у Волині проблеми – очки знімають, грошей немає, ми тренуємось у Луцьку в снігу. Мені запропонував знайомий взяти участь у турнірі в Індії, спочатку запитував про Шахтар-2 та Динамо-2, була потрібна якась молодь, але з ім’ям. У тих команд збори були вже сплановані. Кажу йому: “Навіщо тобі Шахтар-2 та Динамо-2? Давай Волинь!”

‒ Крім Волині, поїхали ще дублери Дніпра. Фінансування турніру дозволяло?

‒ Організатори турніру тоді все оплачували: проживання, переліт, участь у турнірі. Підібралися гарні суперники. Крім Волині, ще був дубль Дніпра на чолі з Михайленком, який проводив збори на манежі у Придніпровську на базі. А Дніпро, на хвилиночку – фіналіст Ліги Європи, команда з ім’ям. Знайомий одразу загорівся, все зійшлося: після того, як я сконтактував з Дмитром Михайленком, поїхали і Волинь, і молодь Дніпра.

Турнір виграв Дніпро, але для Волині це все одно був чудовий досвід. Особисто я ніколи не був у цій країні. Побачив переповнені стадіони, інтерес до футболу, навіть на такі матчі масово ходили. Волинь, на жаль, не вийшла з групи, бо в трьох матчі – три нічиї. Суперники якісні: Динамо (Бухарест), Уотфорд U-23 та дубль Атлетіко Паранаенсе. Загалом це був класний досвід.

«Поля в Індії такі, що Діденко відбив собі п’ятку»

‒ Як вам в цілому Індія, бідна країна?

‒ Бідна. Є столиця і райони, де все чудово. Там, де ми їхали автобусом, сміття, багато людей, машини їздять, як хочуть. Мені було нормально для досвіду, цікаво. Є певний контраст, де все чудово, а де біднота.

‒ А поля і стадіони як?

‒ Та нормально. Не можу сказати, що “Камп Ноу”, але грати можна. Де ми тренувались, то не дуже. Нападник Волині Діденко, наприклад, відбив собі п’ятку і вже не грав ігри на таких тренувальних полях. Зіграли три гри, покупались в океані. Готель був нормальний, нічого особливого.

‒ Влітку 2016-го ви повернулись до Дніпра. Як особисто для вас проходив занепад клубу, що пам’ятаєте про той період?

‒ Вже були розмови, що прямо в той рік вже не буде Дніпра, але Дніпро ще грав, пройшли збори з Михайленком, потім сезон в УПЛ. Із вікових залишилось декілька гравців – я, Польовий, Чеберячко, Адамюк, Політило, згодом повернувся Ротань. Працював з нами хороший тренер Михайленко, стартувало багато молоді, яка і зараз грає на пристойному рівні. Грали в цікавий футбол, у футбольному плані все подобалось.

Правда, я знову отримав взимку травму на зборах і у другому колі майже не грав. Потім вже знаєте – ще рік у Другій лізі, аматори – й Дніпро припинив своє існування.

«Вже взяв квитки до Бельгії, щоб перейти у Стандард, але…»

‒ У вас був варіант перейти в бельгійський Стандард у 2017 році разом із Лучкевичем. Чому трансфер не відбувся?

‒ У мене дійсно був такий варіант. На літніх зборах у Голландії ми грали зі Стандардом, тоді ще Зозуля був у команді, але у матчі участь не брав. І спортивний директор бельгійців стояв разом з Романом, казав, що я йому сподобався, як гравець, запитав скільки мені років і був дуже здивований, бо мені на той момент було близько 35 років, а він думав, що максимум 27-28.

Я тоді подумав, що усе це не дуже серйозно, бо який сенс їм брати такого вікового гравця? Але взимку Стандард збирався продати опорного півзахисника та хотіли придбати Лучкевича та мене. Ми тоді з Валерою навіть квитки вже купили, але у бельгійців не вийшло тоді продати цього опорника. Зателефонували, попросили вибачення, що так трапилося. У підсумку Валерій поїхав до них, а я – ні. Цікавий міг би бути досвід у чемпіонаті Бельгії.

‒ Ви залишались в ФК Дніпро майже до самого кінця. Це більше патріотична історія або банально не було цікавіших пропозицій?

‒ Кликали деякі клуби, вже не згадаю, які. Якби була прямо дуже цікава пропозиція, то я пішов би з Дніпра. А так – чому йти? Я на своєму місці, у своїй команді. Мене все там влаштовувало. Чогось конкретного не було і я залишився у Дніпрі. Не шкодую про це.

«Приходила купа СМСок про зарахування коштів»

‒ Багато ексгравців Дніпра подавали судові позови до клубу щодо повернення заборгованості. Вам щось заборгували?

‒ Так, є певні заборгованості в Дніпрі. Але здивувало інше: ми коли поїхали на збори, тим, хто залишився у команді з досвідчених гравців – Адамюк, Чеберячко, Політило, Польовий, я – нам борги за 7 або 8 місяців повернули. Приходила купа СМСок про зарахування коштів, пам’ятаю це. Було дуже несподівано та круто.

Повернули тоді практично все, можу вже не пам’ятати конкретних цифр. Але, повторюсь, така «акція» була лише для тих, хто залишився. Хто подавав скарги, судився – тим нічого не віддали. Потім почалися нові заборгованості, але вже не такі великі. Ми навіть на попереднє повернення ми вже не сподівались, але так Ігор Валерійович вирішив нагородити тих, хто залишився.

‒ Обговорюючи керівників Дніпра, почнімо з Коломойського. Чи бачили його, спілкувались?

‒ Бачив два або три рази, не більше. Один раз – на вечірці після фіналу Лігу Європи. Щодо спілкування, то прямого контакту з Коломойським у нас не було.

Згадується один випадок, можу вже плутати, але, мабуть, це було, коли до нас переходив Боатенг, а Селезньов йшов до Шахтаря. Ігор Валерійович приїхав на базу і ми перетнулися, коли я повертався з тренажерної зали. Ми привіталися, він запитав як справи. Після цього питає у мене: «Як там Рамос, хороший тренер?», я кажу: «Так, хороший». Про себе тоді думаю: а що, я міг відповісти якось інакше, мовляв – поганий, прибирайте? Ну і все, більше особистого спілкування і не було.

А щодо Рамоса я інакше відповісти й не міг, бо весь його тренерський штаб дуже був професійним.

‒ Ви відчували, що Рамос прийшов саме робити результат, не заробляти кошти?

‒ Без сумнівів, він тренував і віддавався цій роботі, хотів перемагати. Були, звісно, моменти, що на початку Рамос робив дуже багато трансферів, витрачались значні кошти, але керівництво зрозуміло, що так довго продовжуватися не може і змінило вектор. Ось є команда – працюйте. Якщо є потреба, то наддавайте пропозиції, будемо розглядати. З цього моменту Рамос і почав давати результат.

‒ Андрій Стеценко говорив, що Рамос, як тренер, має лише тренувати й працювати з тими, хто є. Іншим хай вже займаються інші люди.

‒ Так і має бути у нормальному професійному клубі. Якщо побажання тренера по новому гравцю збігається з можливостями клубу та баченням керівництва, то чудово. Якщо ні, то тренер не може казати: «я хочу 10 гравців» і так по колу з кожним новим тренером. Це шлях в нікуди, на мою думку.

«Інформацію щодо потенційних «відкатів Рамоса» можуть знати десь троє людей»

‒ Буквально пів року тому у ЗМІ лунала інформація, що Рамос начебто брав “відкати” за трансфери. Ви щось про це чули?

‒ Я, може, і чув, але особисто ніколи не стикався, в моїй кар’єрі такого ніколи не було. Ні відкатів за трансфери, ні агентських «темок» у мене ніколи не було, з цим пощастило.

У футболі, звісно, таке є. Тренери працюють зі «своїми» агентами, беруть «своїх» гравців. Підсумовуючи відповідь, про Рамоса я таке чув, але особисто не стикався, на парканах також багато чого пишуть. Якби особисто стикався, то сказав би, а так про що говорити?

‒ На вашу думку, якби інформація щодо «відкатів Рамоса» підтвердилася, це могло стати причиною для Коломойського піти на принцип та закрити Дніпро?

‒ Напевне, що так, як одна з причин. Але інформацію щодо такого можуть знати десь троє людей: Рамос, Коломойський та Стеценко. Ось хай Стеценко і відповідає (сміється, – прим. І.Л.).

‒ Денис Олійник колись натякав, що Рамос начебто брав суми від гравців за потрапляння в стартовий склад Дніпра, щось про це відомо?

‒ Ні, я в це не дуже вірю. Оці агентські теми, відсотки від трансферів – може бути, але потрапляння у склад за гроші не було. Тренер собі не ворог, йому потрібен результат. У нього грав сильніший, на його думку, гравець.

‒ Тобто Сергія Кравченка ставили в основу завдяки футбольним якостям, а не грошам?

‒ Слава Богу, що так. Я завжди працював на повну, а там уже як тренер вирішить.

‒ З Андрієм Вікторовичем Стеценком які у вас були відносини?

‒ Гарні відносини, нормальні робочі стосунки, ми й зараз іноді спілкуємось у дусі взаємоповаги один до одного. Ніколи у нас не було якихось конфліктів. Мені подобається, що Андрій Стеценко – пряма людина, скаже все в обличчя, не буде нічого замовчувати, перекладати відповідальність, боятися щось сказати.

Знаю, що експерти, вболівальники часто їм були незадоволені. Але частково в його захист хочу сказати, що він все робив з дозволу Ігоря Валерійовича. Впевнений, що якісь глобальні питання самостійно він не міг вирішувати.

«Русол робив все, що було в його силах для продовження існування ФК Дніпро та Дніпро-1»

‒ З Андрієм Анатолійовичем Русолом перетиналися у ФК Дніпро та СК Дніпро-1. Яка він людина та керівник?

‒ Спочатку Андрій грав, потім пішов на керівні посади. Нормальні відносини, нічого не можу особливого сказати. Пройшли разом шлях в Дніпрі-1 з Другої ліги до УПЛ.

‒ Андрій Русол у порівнянні з Андрієм Стеценком це шлях вперед чи назад у спортивному менеджменті?

‒ Трохи таке провокативне питання, тяжко сказати, з усіма нормальні робочі відносини й спілкування було.

‒ Якщо продовжувати тему Русола, то чи бачите його частку відповідальності у зникненні ФК Дніпро та СК Дніпро-1?

‒ Думаю, що ні. Хто головний винуватець – ви самі знаєте. З того, що я бачив, що Русол любить Дніпро, як місто. Любив ФК Дніпро та СК Дніпро-1, як його продовження. Він робив все можливе, щоб футбол був, я в цьому впевнений. Ось зараз, де грати молодим хлопцям? Є база, є чудовий стадіон. Місто – легендарне, а клуба немає.

Андрій Анатолійович робив все можливе на своїй посаді, щоб футбол у місті був, а команда, що представляє місто, не важливо ФК Дніпро або СК Дніпро-1, грала у вищій лізі. Останні роки я не був поряд з ним, але не думаю, що щось змінилось. Він робив все, що було в його силах для продовження існування цих двох клубів.

‒ Як вас запросили до Дніпра-1?

‒ У мене до цього була травма взимку, потім операція та відновлення. Прийшло літо, було створено СК Дніпро-1, саме як професійний клуб. Дмитро Михайленко та Андрій Русол мені запропонували приєднатися.

Ситуація та сама, як коли не пішов раніше з Дніпра. Якби були цікаві пропозиції, то навряд чи залишився у клубі другої ліги, але був після операції. І куди я одразу в УПЛ, враховуючи вік? Пропозицій не було. З однієї сторони друга ліга, що там робити? З іншої: завдання, гарний тренер, один з кращих в Україні, на той момент точно. До цього додайте власну базу, народження дітей, моє знаходження вдома, гарні поля, стадіон. Тому вирішив піти спільним шляхом з Дніпром-1. І знову ж, вважаю, що зробив правильно, бо грав, отримував насолоду, ми пройшли на одному диханні другу та першу ліги та потрапили в УПЛ, де я також встиг пограти.

«Для мене Дніпро-1 – це було продовження Дніпра»

‒ Що для вас особисто означає ФК Дніпро та СК Дніпро-1?

‒ Найголовніше, що у цих командах я провів найдовший період своєї професійної кар'єри. Я завжди грав для дніпрян та віддав загалом 12 років цьому місту, тому це досить важливий етап для мене, як для футболіста. До того ж у цьому місті у мене народилися діти, тому не тільки команда, а й саме місто для мене важливе як для людини.

‒ В сам проєкт Дніпра-1 ви повірили?

‒ На той час повірив звісно. А те що зробив Коломойський з Дніпром та Дніпром-1 може статися і з іншими клубами. В нас всі клуби – приватні. Завтра президент скаже, що не хочу вкладатися – до побачення! Просто в Ігоря Валерійовича цей відсоток непостійності набагато більший.

Всі ці борги, знищення клубу з віковою історією – це звісно жахливо, але ми нічого не можемо зробити. Це вже трапилось. Для мене Дніпро-1 – це було продовження Дніпра. Всі, хто повірив в цей проєкт, сподівались, що з часом повернеться те саме Дніпро, на базі Дніпра-1. Але трапилось, як трапилось…

Це його гроші, бажання та аргументи. Вважаю, що певні важелі повинні бути, але з іншої сторони – це ж його гроші, що з цим поробиш? Так робити звісно не можна, з таким клубом, з історією, з людьми, які працювали та вболівали за клуб, але що ми, звичайні люди можемо вирішити?

‒ У вас були певні непорозуміння з ультрас Дніпра, можете згадати чому це було?

‒ Розмовляв з деякими людьми й мені казали, що розуміють, чому так сталося і всі обставини, але не можуть підтримувати Дніпро-1, бо ще продовжував жити ФК Дніпро, грав у Другій лізі. Я ж також підтримував Дніпро, але щоб врятувати футбол, зберегти футбольну молодь був такий вихід, як створення Дніпра-1. Спочатку було порозуміння по цьому питанню, але потім почались образи футболістів, тренерів і персоналу, що працювали в Дніпрі-1. Одразу ми всі стали якимись зрадниками. Я деякий час не реагував, а потім вже не зміг змовчати й в інтерв’ю скажемо так засудив такі дії та слова. Це спричинило ще більшу реакцію, мовляв, ти зрадник, ще і засуджуєш? Ось і розпочалося історія.

«Кравченко, який залишився з дніпровською командою в «лайні», був зрадником»

‒ Яке було відношення до інших легенд Дніпра, які потім працювали в Дніпрі-1?

‒ Найсмішніша історія в тому, що багато так званих «патріотів Дніпра» на початку казали, що це не команда, а потім працювали в Дніпрі-1 і до них відношення нормальне було. А умовний я, який залишився з дніпровською командою в “лайні” Другої ліги, був зрадником.

Тоді ж казали, що ось ФК Дніпро – клуб з віковою історією, а СК Дніпро-1 – це нічого. А як нічого? За ці 7 років були єврокубки, боротьба за чемпіонство. Це також історія, хай і не дуже велика.

По факту працювали та мали відношення до Дніпра-1 дуже багато людей, але з одними продовжували обніматися, а інші були зрадниками. Той же Селя спілкується з ультрасами нормально, хоча працював в Дніпрі-1 в останні роки, а до цього щось за Колос показував і був «патріот». А я залишився у Другій та Першій лізі, допомагав молоді – і я зрадник. Смішно!

Річ у тому, що всі одразу розуміли, для чого створений Дніпро-1 і що іншого способу залишити футбол у місті немає, але на той час було модним робити з себе «патріота Дніпра». Я ж також патріот Дніпра, любив цей клуб і цю історію, але сталося, як сталося.

‒ Ось зараз фактично футболу у Дніпрі немає, чи стало комусь від цього краще?

‒ Зараз дійсно нічого немає. Яка перспектива у молоді, у дітей, що тренується у Дніпрі? Про що вони мріють? Про гру в Кривбасі? Ось мені дуже сумно, бо на вихідні іноді приїжджаю і розумію, що в місті немає футболу. Хоча б перша або друга ліга? Взагалі нічого, це катастрофа! Стадіон один з найкращих в України, всі умови: база, поля, все супер. Єдине – немає команди.

‒ Чому в Дніпрі-1 не вийшло у Михайленка? Може, причина – його м’яке відношення до «пташенят Михайленка», як тоді називали вихованців Дмитра Станіславовича?

‒ Не назву Михайленка якимось жорстким тренером, це його характер. Він добрий тренер і я не вважаю, що в нього прямо «не вийшло» в Дніпрі-1. Пройшли спокійно другу та першу лігу. Так, команда була сильна, але це все одно не просто. Як бачите, зараз той самий Металіст 1925 набагато сильніший за всіх в Першій лізі, але має певні проблеми. Дніпро-1 вийшов дуже впевнено в УПЛ, хоча бюджети Колоса та Волині були не менші за наш. Тоді взагалі Перша ліга була сильна: Інгулець, Металіст 1925. А ми вийшли з першими місця напряму, грало багато молоді, що розвивалася. Цей період – великий знак плюс для Дмитра Станіславовича.

«Не вважаю період Михайленка в Дніпрі-1 провалом»

‒ А як щодо періоду в УПЛ?

‒ Потім в УПЛ були складнощі, але ми виграли другу шістку чемпіонату, вийшли в плей-офф за єврокубки. Це успіх! В перший же сезон у вищому дивізіоні. По факту провалили лише одну гру з Колосом, півфінал. Але ми грали не гірше Колоса, це точно. І лише через це вважають, що Михайленко провалився в Дніпрі-1? Потім влітку було важко: історія як хотіли призначити Скрипника, це тиснуло морально на тренера та команду. Почали чемпіонат не дуже вдало, але є статистика тих ігор, що ми грали й ми переважали своїх суперників по всім метрикам. І знову почалися розмови про зміну тренера та прийшов Ігор Йовічевіч. Але я не вважаю, це було провалом Михайленка. Могло бути звісно краще, але була проведена дуже добра робота Дмитра Станіславовича на чолі Дніпра-1.

‒ Новий сезон почали грати в 3 захисники, це виглядало як агонія, не вважаєте?

‒ Це вибір тренера, що залежав від якості гравців. Я тоді був всередині, все це бачив, розмовляв з Дмитром Станіславовичем. Схема не грає в футбол, в нього грають люди. Знаю, як працює Михайленко і як віддається своїй справі, як він любить та розуміє футбол. Вважаю, що це один з найкращих тренерів в Україні. Влітку не зрослося зі Скрипником, потім програли декілька ігор на старті сезону і прийшов Йовічевіч.

‒ Якби у Михайленка був склад рівня Йовічевіча, зміг би він повторити або перевершити успіхи хорвата?

‒ Думаю, що так. Вважаю Ігора також гарним тренером, хоча ми пропрацювали й небагато разом. Про довіру вже мови не було, хотіли, щоб я пішов, так і сталося, але все одно вважаю Йовічевіча сильним тренером. При цьому Михайленко нічим не гірше. В різних аспектах хтось з них сильніший за іншого, але загальний рівень у них приблизно однаковий і він високий.

‒ Чому зміна тренера спочатку не допомогла Дніпру-1? Пішли на зимову перерву на останньому місці.

‒ Може потрібний був час або щось інше. Тим футболом і цікавий. Але всі розуміли, що ми не набирали очок, що повинні були. Це була більше психологічна історія, що потрапили в яму та не могли з неї вибратися. Було розуміння, що це випадковість і останнє місце незаслужене. Та ж сама поразка 1:4 від Руху: все залітає в наші ворота, а ми не можемо забити. Зимові збори та друге коло довели, що це була помилка та випадковість. Відбулися гарні трансфери, гравці зрозуміли вимоги тренера і Дніпро-1 піднявся. Але це вже було без мене…

«Витрачав на оренду квартири та дитсадок більше грошей, ніж заробляв!»

‒ Так, в той самий час, взимку вас відправляють на відпочинок. Юрій Береза в інтерв’ю офіційному сайту каже, що Сергій Кравченко завершує кар'єру та переходить працювати до адміністративного складу Дніпра-1. Ви ж, своєю чергою, плануєте продовжувати кар'єру футболіста й далі. Що це було?

‒ Не знаю, що це було. Треба питати у Берези, може, планували вирішити щось за мене, але я цього не люблю і не планував на той час завершувати кар’єру. У мене було велике бажання продовжувати грати в футбол і головне – можливість грати. В той час я тренувався з молодіжним складом Дніпра-1 та шукав варіанти працевлаштування. І у підсумку я ж не поїхав в якусь “діру” грати, а в Чорноморець. Так, це було вже не про гроші, бо поїхав грати на 50 тисяч гривень в першу лігу. Я витрачав на оренду квартири та дитсадок більше грошей, ніж заробляв, не жартую! Разом з тим, Чорноморець – легендарний клуб, гарна історія, є завдання щодо підвищення в класі, чудове місто Одеса. база і стадіон – супер, чому ні?

‒ Спілкувались з головним тренером одеситів в той час?

‒ Коли з’явився цей варіант, я захотів поспілкуватися з головним тренером Ковальцем. Набираю його, а він починає наче відговорювати мене: “А ти впевнений? А у нас тут затримки зарплатні, інші нюанси, Перша ліга, зборів, може, не буде.” Я сказав, що все розумію, бо нещодавно був у Першій лізі з Дніпром-1, хочу клубу допомогти, тому якщо я вам потрібний, то я готовий. Приїхав до Одеси, зіграв одну товариську гру з Шерифом і після цього підписав контракт й почали працювати. Так, на збори не поїхали, тренувалися на синтетичному полі, грали товариські гри в манежі Динамо о восьмій ранку, уявіть! Бо з десятої вже починають різні вікові групи тренуватися. Встали о 7 або 6:30 та в 8 починали. Це не було проблемою, бо люблю футбол і радий, що доля звела з Чорноморцем та Одесою.

‒ На одному YouTube-каналі ви згадували вбивство чемпіонства ФК Дніпро, як вважаєте, у тому році, коли вже інша дніпровська команда боролася за чемпіонство, вже вбили чемпіонство Дніпра-1?

‒ Не вважаю, що чемпіонство було вбито, навпаки було багато результативних суддівських помилок на користь Дніпра-1. А відносно минулого, то не впевнений, що зараз цю тему доцільно підіймати. Усі знають, що ніхто не хотів, щоб Дніпро виграв чемпіонат тоді, тому і суддівство було упереджене.

«Планував завершувати, коли серце зупиниться або ноги зітруться»

‒ Пішли з футболу на мажорній ноті?

‒ Не знаю, якщо чесно. Радий, що зараз все складається добре. Бо боявся кінця кар’єри, бо футбол – моє найбільше задоволення і щастя в житті. Тому планував завершувати, коли вже здоров’я дозволяти не буде: серце зупиниться або ноги зітруться, наприклад (сміється, – прим. І.Л.). Або вже зрозумію, що нікому з клубів не потрібний. Щоб я сам сказав, що я награвся – такого бути не могло.

‒ Прийшла пропозиція працювати тренером з Ротанем…

‒ Потім з’явився Руслан Ротань зі своєю пропозицією долучитися до його тренерського штабу в Олександрії. Але я хотів ще грати й Григорчук залишав мене в команді, всупереч його шаленим вимогам, бо я тягнув рівень. Це не історія, що «залишайся, будеш по 5-10 хвилин на заміни виходити», це не для мене. Він мене залишав і хотів, щоб я продовжував грати за Чорноморець.

Міг продовжувати грати, але пропозиція Ротаня досить цікава. Я довго думав і навіть вже коли почав тренувати, перші дні були дуже тривожні, були міркування про тренування, збори, що робити далі. Сиджу і думаю: “Навіщо воно мені треба, готувався б зараз до тренувань та матчів, їхав би з командою на збори, грав би в футбол, у “квадратик” і так далі”. Може щось сказати Руслану Петровичу та повернутися до Одеси? Але вже прийняв рішення, поїхали на збори, почалася праця. Мене заспокоїло, що в мене не почалася депресія через відсутність футболу, на неї просто не було часу, бо всі ми були в тренерському процесі.

‒ Не жалкуєте про прийняте рішення?

‒ На даний час не можу сказати, що хоча б на один відсоток про щось жалкую, бо мені все подобається, працюю в Олександрії, до цього – в молодіжній збірній, з національною їздили на Уемблі, були на Олімпіаді, не бачу сенсу скаржитися. Дуже класний початок кар’єри тренера.

«Якщо Калюжний піде, то, може, заявлюсь на другу половину сезону»

‒ Якби не пропозиція Ротаня, то грали й би далі?

‒ Жодних сумнівів, якби здоров’я дозволяло, навіть би й прямо зараз грав би. Навіть зараз фізично відчуваю, що готовий. Шість місяців тому грали товариську гру з ЛНЗ чотири по 30 хвилин, коли була пауза на збірні. Не вистачало одного гравця і щоб не навантажувати інших, я зіграв 60 хвилин з датчиками. Не хочу хизуватися, але по загальному пробігу я був один з найкращих, а по швидкісній роботі я був не гірше за інших, середній показник по команді. Кожен день ходжу до тренажерної зали, вагу не набрав, харчуюсь правильно, завжди тренуюсь, граю в футбол і теніс. Тому якщо за собою слідкувати та берегти, то міг би грати й далі. Може навантажень професійного гравця організм вже не витримав, а може й витримав.

‒ Вас на другу половину сезону заявляти не планують?

‒ Якщо Калюжний піде, то можна подумати (сміється, – прим. І.Л.).

‒ Знаю, що ви планували стати тренером ще під час гри за Дніпро-1. Вже маєте тренерську ліцензію?

‒ Нещодавно отримав ліцензію ПРО, що дозволяє тобі тренувати кого завгодно, навіть команду в Лізі Чемпіонів (сміється, – прим. І.Л.). А щодо підготовки – я завжди любив футбол та аналізував його. Після отримання травм ти вже розумієш, що не можеш грати вічно. Не знаю чому, але навіть Рамос разом з помічниками завжди казали, що Сергій Кравченко буде тренером, причому не тільки вони. Може, бо аналізую і люблю цю справу.

Повинна бути пристрасть до цього. Спочатку Рамос з помічниками дали розуміння тренувальних процесів. Потім вже з Михайленко обговорювали й аналізували, далі прийшов італійський помічник та аналітик Луїджі Ночентіні, з ним спілкувались, багато навчався, так само Григорчук дав певний досвід. Я вже ближче до завершення кар’єри уявляв у себе в голові, що після завершення кар'єри футболіста, мене покличуть головним тренером та ставив собі питання: “Я готовий або ні?” Треба було все це розкласти по полицях, бо нове для мене заняття, але з часом прогресую та дізнаюсь нове. Я цілий день думаю о футболі, тому це і відбувається природньо. В мене в житті два заняття: сім’я – моя жінка й діти та футбол. І дякую ЗСУ за захист та можливість займатися моїми улюбленими справами. Все інше – вже другорядне і не особливо мене цікавить.

«Враховуючи історичність Олімпіади, здивувало відношення деяких команд»

‒ Який у Сергія Кравченка найпам’ятніший момент під час роботі тренером у збірних різного віку?

‒ Багато таких моментів було, хоча і мало часу пройшло. Якщо казати про національну збірну, то стартували одразу з Англії, матчу на Уемблі. Працювати з найкращими українськими футболістами – це фантастика, але в той самий час і велика відповідальність. Чудовий досвід, єдине, що не досягли результату. Сподіваюсь, що не останній подібний досвід.

Далі – молодіжний чемпіонат Європи, потрапили в четвірку найкращих, поїхали завдяки цьому на Олімпіаду. Хоча програли іспанцям 1-5, але весь турнір – це також цікавий досвід і серйозний рівень. Гра, яку ми показували подобалась навіть опонентам: іспанцям та французам, вони казали, що українці по грі одні з найсильніших. Нам, як тренерам молодіжної збірної, дуже приємно було чути такі слова.

Олімпіада – перший раз в історії незалежної України. Бачите, як виходить, я ще двох років не працюю, а вже такий досвід та емоції. Звісно, що можна було виступати краще, але тільки позитивні враження від атмосфери турніру, гри наших хлопців, рівня суперників. Було б краще, якби вийшли з групи або навіть медаль взяли, але все одно не вважаю наш виступ провалом. Враховуючи всі обставини, оцінюю наш виступ, як нормальний.

‒ Обставини – маєте на увазі, що не всі гравці, що бажав Руслан Петрович поїхали?

‒ Так, але ми все одно задоволені хлопцями, що виступили. Команда могла мати трохи інший вигляд, але трапилось, як трапилось. Враховуючи історичність події – Олімпіади, здивувало відношення деяких команд.

‒ Ви готові очолити футбольний клуб чи Руслан Петрович не відпустить?

‒ Подивимось. Зараз мене все влаштовує, моя роль в команді і я отримую задоволення. Якщо чесно, то думаю колись прийде такий момент. Треба, щоб було відповідне запрошення і мені було цікаво. Але поки думаю тільки про Олександрію, а в майбутньому подивимось.

‒ Що входить в ваші обов’язки помічника головного тренера в Олександрії?

‒ Багато чого: тактичні моменти, тренувальний процес, аналіз нашої гри та гри суперника. У нас штаб, що у кожного є своя роль, але ми тісно спілкуємось та все обговорюємо. Це не просто розставити фішки й хай тренуються. У нас з Русланом Петровичем добре взаєморозуміння, мені все подобається.

‒ Які плани у Сергія Кравченка через рік, п’ять, десять?

‒ На наступний рік сподіваюсь, що з Олександрією все буде чудово, продовжимо прогресувати, показувати гарну гру та отримувати результат. Це прямо найближчі плани.

На 5-10 років не хочу загадувати, єдине, щоб війна закінчилася на нашу користь. Тоді буде і футбол, і прогрес. Окремо хочеться подякувати нашим ЗСУ та всім до них причетним, що ми можемо грати у футбол та займатися улюбленою справою.

Хочеться бути й далі у футболі, тренувати, допомагати гравцям ставати сильніше, грати в класний футбол, в моєму розумінні. Бо в кожного тренера своє поняття “класного футболу”. Ось щоб був такий футбол, а разом з ним і результат. Отримувати задоволення від життя, праці, родини. Повторюсь, головне – це закінчення війни на нашу користь. Взагалі будь-які бажання справджуються, якщо ти дійсно цього хочеш та багато працюєш.