Спикер Воздушных Сил Юрий Игнат: "Этой зимой Россия будет применять дроны в разы больше, чем ракеты"

(публикуется на языке оригинала)

Із полковникомЗСУ Юрієм Ігнатом після повномасштабного вторгнення познайомилися мільйони українців. Він – обличчя й голос наших Повітряних сил. Ігнат щоранку готує зведення про нічні бої в небі України, звітує про результати роботи обожнюваної всіма українцями протиповітряної оборони та авіації.

Щодня в Ігната – коментарі та включення для національних й іноземних медіа. Одного разу, пригадує, було 38 ефірів за добу.

Він спілкується зі ЗМІ охоче, інколи – вимушено й жорстко. Зізнається, що доводиться “зачищати” телеграм-канали від чутливої інформації, яка шкодить обороні. І все це – 24/7.

Те, що робить Юрій Ігнат, – не лише про комунікацію. Великою мірою це робота задля отримання Україною матеріально-технічної допомоги від країн-партнерів, нових зразків ракет, ППО, літаків. “Коли іноземці слухають історії про наших льотчиків, у них на очі навертаються сльози. І це має принести Україні користь”, – розсудливо пояснює військовий журналіст, який уже 30 років в армії.

У великому інтерв’ю в КПС у Вінниці “Новинарня” запитала полковника Ігната про очікування від наступної “ракетно-дронової зими” та посилення нашої протиповітряної оборони; про маловідомі здобутки ЗРК Patriot та інших західних зенітно-ракетних комплексів; про літопис війни ППО й історію з першим збитим “Кинджалом”; про нові підходи до оповіщення про повітряні тривоги; про пілотів і техніку Повітряних сил; про довгоочікувані F-16, їхню кількість, модифікацію та роль у поверненні окупованих територій. І, звісно, про рооботу і кар’єрний шлях самого пана Юрія.

Майже протягом усієї розмови (а вона тривала кілька годин) офіцер не відводив погляду від програми “Віраж-Планшет”, де відображається ситуація з повітряними загрозами над територією України – рух ворожих дронів, авіації тощо. Такі самі монітори є в голів ОВА, що дозволяє їм конкурувати з каналом Повітряних сил в інформуванні про повітряні атаки ворога. Про це Ігнат згадує також.

“Цієї зими дрони – це те, що загрожуватиме нам у більшій кількості, ніж ракети”

– Багато експертів у передчутті нової “ракетно-дронової” зими впевнені, що для України вона буде важча за попередню, зокрема тому, що в цю зиму українська енергетична інфраструктура входить лише частково відновленою після минулорічних уражень. Як протиповітряна оборона підійшла до зими 2023-2024? Наскільки наша ППО посилилася кількісно і якісно?

– Питання дуже комплексне, на нього складно дати відповідь: у відсотках, в разах ефективності, в кількості захищених об’єктів тощо. Немає однозначної відповіді. Насамперед треба розуміти, з чим ми зіткнулися на початку вторгнення, на початку інтенсивних атак по паливно-енергетичному сектору та, відповідно, з чим ми стикаємося зараз, коли всі в очікуванні нових атак у цьому опалювальному сезоні. Треба розуміти, що в нас було з озброєння торік і що в нас є зараз. Тому тут буде ширший коментар, а не, як звикли телеграм-канали: “Ігнат заявив…” – і три речення, вирвані з контексту.

Отже. Повітряні сили готувалися до агресії Росії. Так, у 2014 році ні авіація, ні зенітні ракетні війська не мали жодних новинок з озброєння. Модернізації, які все ж відбувалися, самі льотчики називали провальним варіантом. Унаслідок мінських домовленостей бойова робота авіації була припинена в районі проведення АТО з вересня 2014 року. І ніхто не “данбіл Бамбас восємь лєт”.

Авіацію Повітряних сил почали потроху відновлювати. І, найголовніше, відновлювали навички льотного складу: проводилися постійні навчання з бойовим застосуванням, маневрами, групова злітаність, вихід із-під ракетного удару – це все допомогло нам у 2022 році. Так, пілоти під час льотно-тактичних навчань вчилися оперативно виходити з-під удару, злітати одразу складом ескадрильї – 12 літаків разом – та виконувати завдання з відбиття повітряного нападу противника.

Наші льотчики відпрацьовували повітряний бій, посадку бортів на оперативних аеродромах, на ділянках автомобільних доріг. І саме завдяки тому, що ми це вже вміли робити, на початку повномасштабного вторгнення вдалося врятувати значну кількість авіації та людей.

Перш за все ворог намагався нас “засліпити” – знищити наші радіолокаційні підрозділи по всій країні! До слова, 30 листопада – День військ РТВ (День радіотехнічних військ Повітряних сил Збройних сил України – “Н”), не забудьте їх привітати! Радіолокаційні станції – це “очі” Повітряних сил. Такі зразки РЛС, як “Пелікан”, “Малахіт”, які є в нас сьогодні на озброєнні – українські розробки, і ними варто пишатися. В Україні є повний цикл виробництва цієї техніки. І добре, що нам вдалося зберегти її після перших ворожих ударів. Не всю, звісно. Деяку техніку було знищено, і люди загинули, на жаль.

Що стосується авіації та зенітних ракетних військ: усе, що в нас було до 2022 року – радянське. Наймолодший літак – Су-27 – 1991 року! Перевага і технологічна, і кількісна – на боці ворога. Це не дозволяло ефективно протистояти ворогу в повітряних боях.

Але “не дозволяло” – це не значить, що не можна. Наші льотчики, попри все, летіли в лобові атаки – особливо на Київщині, Житомирщині, на півночі. Бо навіть якщо на 12 російських літаків летить два наших “безбашенних” МіГи – їм (росіянам – “Н”) все одно треба якось реагувати. Наші пілоти розуміли, що, можливо, це політ в один кінець, але без вагань виконували бойове завдання. Росіянам таки доводилося робити маневр через українські МіГи, входити в зону ураження нашої ППО, де їх у засідці чекали наші “Буки”. Це – один із сотень прикладів героїзму наших пілотів.

Тож перші удари росіян припали на ППО, авіацію й РТВ – це основні складові Повітряних сил ЗСУ. На командні пункти, звідки здійснювалося управління, теж полетіли десятки ракет різних типів.

Якби не вистояла протиповітряна оборона – не було б України. Росіяни просто залітали б сюди і нищили все, як Маріуполь, з висоти, де їх не дістають ПЗРК. От просто залетіла б ланка їхніх “сушок” чи “тушок”, у кожного було б по чотири-вісім бомб під крилами по 500 кг. І місто зноситься за один раз. У цьому – небезпека появи пілотованої авіації ворога над містами. Говорячи про це, я наводжу як приклад два міста: Маріуполь та Ізюм.

Пригадую, командувач Повітряних сил генерал-лейтенант Микола Олещук та всі, хто на командному пункті, дуже болісно сприймали ті авіанальоти на Маріуполь. Коли летять вісім Ту-22М3 і безкарно бомблять мирне українське місто. І їх нічим дістати! Від Маріуполя до лінії фронту тоді було більше 120 км. Не було ні [ЗРК] Patriot, нічого. А так хотілося пустити залп зенітних ракет і приземлити назавжди цих нелюдів!

Усі думають, що атаки на критичну інфраструктуру почалися 10 жовтня 2022 року. Та це не зовсім так. Противних атакував її з початку повномасштабного вторгнення. Точково по об’єктах енергетики – із 11 вересня. Тоді росіяни атакували Харківську ТЕЦ. Це був удар 12 крилатими ракетами Х-101/555, було збито 9 із 12 цих ракет. Згодом, в середині вересня, ми збили перший “шахед” під Куп’янськом – відтоді почалася власне дронові атаки.

10 жовтня [2022 року] Росія випустила по нас, здається, 75 ракет. Відтоді щотижня відбувалися по два масовані комбіновані обстріли дронами та ракетами: один день вони били потужно, на другий день – наполовину менше.

“Шахеди” в листопаді почали застосовувати вже не вдень, як у вересні чи жовтні, а вночі чи у вечірній час. Бо росіяни зрозуміли, що вдень працюють ефективніше стрілецька зброя, мобільні вогневі групи.

На Новий рік у Києві й області було знищено 45 шахедів, ще 39 “шахедів” – у ніч з 1-го на 2 січня.

Все це тривало аж до 12 березня – рівно шість місяців опалювального сезону.

Ну, і ракети в Росії вичерпалися, вже не було чим бити. Вони залізли далеко в свій НЗ – “недоторканний запас”. По [балістичних ракетах] “Іскандер-М”, зокрема, РФ залізла в запаси, які не можна було чіпати.

Росіяни хотіли нас все-таки добити тим “блекаутом”. Вони бачили, що це працює – Україна сидить без світла, великі міста страждають, енергетики шоковані. За ті шість місяців опалювального сезону ворог використав понад тисячу крилатих ракет. Це тільки крилатих – балістичних не рахую. Така сама кількість дронів-камікадзе – понад тисячу. Протиповітряна оборона збила близько 75% цього залізяччя. Можете собі уявити, що було б, якби все це прилетіло?!

Чим ми зустрічали росіян у той час? Так, у нас були засоби, які нам надали партнери: переносні зенітні ракетні комплекси Stinger, польський Piorun, Mistral, Starstreak – це засоби малого радіусу дії і по висоті, і по дальності.

Але станом на 11 вересня [із ЗРК] в нас було нічого західного – лише радянське.

Так, комплекс С-125 у невеликій кількості. Так, “Оса” в ППО Сухопутних військ. Так, “Шилка”, зенітки.

Не було ніяких мобільних вогневих груп. Ми почали знищувати ворожі ракети та дрони переважно ракетами “Бук-М1” і С-300. Це великі зенітні ракети, довжиною шість метрів. Але в нас не було іншого способу дістати їх (російські дрони й ракети). Ми відстрілювалися тим, чим було.

Тривали постійні перемовини з партнерами. На початку повномасштабного вторгнення ми просили дві речі: або закрити небо, або надати нам інструменти для цього, засоби прикриття.

У жовтні 2022-го ми отримали перші [західні зенітні ракетні] комплекси від партнерів: коли почалися обстріли інфраструктури, до нас надійшли перші NASAMS. Дві батареї, в яких було лише три установки. Цього було дуже мало.

Далі прийшла батарея IRIS-T. Це теж пішло на столичний напрямок, бо на Київ тоді летіло все.

І це логічно, бо інколи дехто скептично заявляє, що “лише Київ прикритий добре”. Зовсім ні. Краще прикриваються ті напрямки, куди найбільше б’є ворог! І під час тих шести місяців важкого опалювального сезону левову частку ударів взяв на себе саме Київ.

На передовій їх не поставиш – бо там їх артилерією знищать. І NASAMS, і IRIS-T чудово відпрацьовують, дають 100% результат: одна ракета йде на одну ціль. Партнери це бачать – і дають нам ще кілька систем, ми направляємо їх в інші регіони.

Але все одно цього мало – дуже великий видаток ракет. Плюс виснаження ППО, техніка ламається.

Наш єдиний шанс – змінювати радянську техніку на сучасну. Але ППО нема стільки у світі, бо ніхто про ППО глобально не думав! Всі робили ставку на літаки. А для того, щоб захиститися зараз від балістики, потрібно мати наземні системи, із сучасними ракетами, як у Patriot, який довів, що він збиває “Кинджали”. Вперше це сталося 4 травня.

– До речі, скільки гіперзвукових ракет типу “Кинжал” наразі вже збила ППО ЗСУ?

– Зараз ми вже маємо 15 збитих “Кинджалів”.

Плюс ще десятки збитих балістичних ракет, які летіли на Київ. Patriot себе показав.

Наразі спостерігається збільшення потужностей виробництва техніки ППО в Німеччині, Франції, в Сполучених Штатах Америки. Зросло виробництво, бо ростуть серйозні виклики перед світовою спільнотою. Всі зрозуміли, що наземні системи ППО таки дуже потрібні.

Якщо заява про 60 установок Gepard, які нам Штати десь хочуть закупити, втілиться в життя, то це буде серйозне посилення. Тому що нам потрібно захиститись від “шахедів”. Нам треба “шахеди” чимось збивати, не витрачаючи зенітні ракети, переважно західні.

Дрони – це те, що буде загрожувати нам у великій кількості. Тому потрібне раціональне озброєння, щоб їх знищувати. Потрібні зенітні гармати, такі, як має Gepard та аналогічні системи.

Такі системи мають свій локатор, свою оптичну прив’язку до цілі, радіолокаційний супровід, застосовується автоматизоване управління, яке визначає, в який момент повернути башту, в якому напрямку, який взяти кут та відпрацювати по цілі. І однією чергою система знищує “шахед”. Летять, скажімо, вісім розривних снарядів, які потім розриваються на тисячі вражаючих елементів. Хмара шрапнелі – і “шахеда” гарантовано немає. От такі системи – найефективніші і найраціональніші в нашому випадку. Щоправда, в них радіус дії – до 5 кілометрів.

Скільки нам треба “Гепардів” із таким радіусом? Так, ми не зможемо перекрити всю державу. Це неможливо. Немає стільки зброї у світі, щоб ми забезпечили суцільний захист. Україна – це 603 тисячі квадратних кілометрів. Протяжність лінії фронту – 2,5 тисячі кілометрів. Скільки треба цих систем?..

– У ці дні 2022 року Росія вже довбала українську енергетичну інфраструктуру масовими запусками ракет, що призводило до відключень електрики, теплоенергетики, зв’язку. Зараз уже кінець листопада, а русня застосовує здебільшого “шахеди” і лише поодинокі ракети старіших зразків. Чому так – як ви пояснюєте? Вони не можуть? Економлять?

– Не знаю. Не можу нічого сказати, чесно.

– Чи будуть залпи, подібні до минулорічних, коли за одну ніч РФ запускала сотню повітряних цілей, зокрема крилатих і балістичних ракет? До чого готуватися?

– До більшої інтенсивності обстрілів дронами.

На мою думку, Росія зараз буде застосовувати дрони в рази більше, ніж ракети.

Ми говоримо про “шахеди”, а також про FPV-дрони та “Ланцети” по лінії фронту.

Звісно, ракети вони (росіяни) накопичують, про це і ГУР регулярно заявляє. Думаю, [ракетні обстріли] будуть, але в якій кількості?..

– Чи відповідає дійсності твердження деяких аналітиків про те, що Росія вистрілює по нас стільки ракет за місяць, скільки виготовляє за цей час? Банальне питання про скорочення російського ракетного запасу, але мушу його поставити.

– То це я сказав в одному з коментарів, просто порівняв статистику. За нашими даними, за літній місяць РФ використала близько сотні ракет. За даними ГУР, за місяць Росія виготовляє також до сотні ракет. От і відповідь проста.

Але за два крайні місяці вони не їх застосовують [сотнями] – орієнтовно кілька десятків. Прості математичні розрахунки.

Німецьке походження “шахедів” та протидія їм

– Ми бачимо, що Росія удосконалює ударні дрони типу “Ланцет”, вони вже вміють пробивати захисні сітки й “мангали”, підриваючись перед ціллю і спрямовуючи на неї кумулятивний струмінь. Чи зазнають удосконалення “шахеди”?

– Можливо. Але що там особливо вдосконалювати росіянам? Вони не можуть самі повністю виготовити “шахед”. Вони не можуть виготовляти систему управління, GPS-навігацію, двигуни. Вони їх (деталі) можуть купляти в Китаї, також запчастини йдуть із Європи. Можна виготовити гвинт дерев’яний, фюзеляж із композитного матеріалу чи щось надрукувати на 3D-принтері. А все, що стосується складніших технологій – росіяни не можуть зробити.

Взагалі, уже в інфопросторі гуляє інформація, що “шахеди” придумала ФРН ще у 1980 році. Точна копія, є навіть картинка – знаючі люди знайшли. Виходить, це не просто Іран щось таке зробив, чого ми тут (в Україні) не можемо зробити. То – вдала копія, зроблена завдяки “працелюбству” іранського народу. Росія ж їх може складати у себе на виробництві, але не з нуля виготовляти. Те, що видають за свій продукт, як правило, частково західне або крадене.

– Із недавніх масових обстрілів “шахедами” західних областей видно досить високий відсоток “прильотів”. Чи достатньою є робота місцевої влади Львівської, Івано-Франківської, інших областей для посилення мобільних вогневих груп та інших сил ППО?

– ППО не купиш в магазині, не продається. Якщо місцева влада, волонтери хочуть долучитися до того, щоб посилити свої об’єкти, захистити людей, вони можуть виділити кошти, як це робить місцева влада в Дніпрі, наприклад. Можна допомогти купити автомобілі, пікапи. Можливо, має бути вдосконалена система оповіщення, має відбуватися роз’яснювальна робота, щоб люди ховалися на час тривоги в укриття.

Маємо розуміти, що мобільні вогневі групи не роблять основну “погоду”. Так, можна створити більше груп. Але їх треба озброїти. Можна купити, наприклад, тепловізори для оснащення мобільних вогневих груп, потужні прожектори, лазерні цілевказання.

І я б не розділяв регіони на кращі й гірші. Система протиповітряної оборони єдина, як і наша держава.

Крім п’яти бортів у Брянській області, Patriot збив також російський Су-35 над Чорним морем

– В інтерв’ю “УП” в червні ви казали: “У нас основа ППО зараз ще вся радянська. Не треба думати, що якщо нам певна номенклатура озброєння прийшла із Заходу, то у нас вже все є. Щоб повністю замінити радянську систему, нам треба ще дуже довго чекати.” Відтоді минуло півроку. Чи наблизилися ми до “системи ППО 2.0”? Коли можна буде сказати, що ППО в нас більше натовська, ніж радянська?

– Через кілька років. Так, Франція, Німеччина, США нарощують ППО. Вони і для себе роблять, і для нас. Воно швидко не робиться, як і ракети.

– Який із ЗРК від партнерів є лідером у відбитті російських повітряних атак – NASAMS, IRIS-T, Patriot, SAMP/T?..

– Кожен має свої тактико-технічні характеристики. Вони різні, фаворитів немає.

Є кількість збиття повітряних цілей, але це залежить від кількості пускових установок.

Вони всі гарно працюють, всі. Безумовно, особливо відпрацювали IRIS-T, NASAMS. Це комплекси середнього радіуса дії. Ну, і Patriot – той що збиває балістику!

– У День зенітних ракетних військ Повітряних сил ЗСУ 3 липня Командування ПС ЗСУ опублікувало офіційне відео, із якого ми могли дізнатися, що наші ракетники імовірно використали саме ЗРК Patriot для знищення російської авіації в небі над Брянською областю РФ 13 травня 2023 року, хоча раніше це напівжартома пояснювали “самострілами брянської ППО”. Того дня окупанти втратили як мінімум один Су-34 і один Су-35, два рідкісні вертольоти РЕБ Мі-8МТПР-1, ще один Мі-8. Чи були з того часу інші приклади застосування Patriot на більшій дистанції, зокрема на прикордонних територіях?

– Це була блискуча операція під керівництвом командувача Повітряних Сил. Завдяки нестандартним рішучим діям підрозділи ЗРК Patriot за п’ять хвилин знищили одразу п’ять бортів на Брянському напрямку, звідки вони тоді бомбардували керованими авіабомбами наші північні регіони.

Я називаю це жартома “брянська різня”.

Ще Одеса була. Над Чорним морем був збитий ще один Су-35. Це трапилося через деякий час після подій у Брянській області. І після цього вони на деякий час перестали там літати, бо зрозуміли, що там небезпечно, можуть збити.

Комплекс Patriot – це такі можливості!

– Які міста України, крім Києва, захищає ЗРК Patriot? Як удосконалюється ця мережа?

– Поки що захищає, звичайно, столицю.

Ті дивізіони, які зараз сформовані, і люди, які зараз у них служать, стануть основою для формування інших підрозділів.

У нас ще будуть Patriot, це безумовно. Зараз люди вчаться в Німеччині користуватися наступними системами, які нам передадуть.

Patriot, передусім ракета проти балістики – це надзвичайно серйозна технологія. Адже тільки лобове зіткнення гарантує збиття балістичної ракети, і все це робиться без втручання людини.

Наші люди з бойовим досвідом збиття “Кинджалів” стануть наставниками не тільки для наших курсантів, а, можливо, і для іноземців. Бо ніхто в світі з “Петріота” ще не збивав “Кинджал”, [лише ППО ЗСУ], і хто ще, як не Україна, може розповісти, як вбивати москалів – правильно, в великих кількостях, якісно.

– Як реагували офіцери КПС ЗСУ після першого випадку збиття “Кинджала”? Як реагували особисто ви?

– Це була сенсація, фактично, на весь світ. Тому треба було дуже виважено це робити.

Я дізнався дуже швидко… Але чи можна цією радістю поділитися з усім світом? У нас була невеличка селекторна нарада керівного складу, я теж там брав участь. Було ухвалено рішення трішки притримати оприлюднення цієї інформації. Випустили вони “Кинджал” – і нехай думають, де він дівся (сміється). Нам потрібен був час, щоби поспостерігати за реакцією ворога, зробити певні маневри та інше. Тоді ми публікували цю інформацію в повній комунікації з погодженням у командувача Повітряних сил Олещука та головнокомандувача ЗСУ Залужного.

Ми добу тримали інформаційну тишу. На жаль, окремі ЗМІ поширили цю інформацію раніше – хоча я просив їх теж потримати паузу.

Це все ж робиться не просто так. Інформація – теж зброя, яку треба вміло застосовувати. Й інколи час – це теж зброя. У нас, на жаль, багато хто цього не розуміє.

“Так, ми зачищаємо інтернет-сайти і телеграм від шкідливих публікацій”

– Чи траплялося, що журналістські публікації шкодили Повітряним силам, ППО? Як саме? І як ви з цим боретеся?

– Звичайно. У нас в Командуванні ПС є моніторингова група. Але ми не агресивно поводимося – пишемо адміністраторам телеграм-каналів і просимо прибрати певну чутливу інформацію.

Так, ми чистимо інтернет. Замість того, щоб займатися корисною справою, ти сидиш і весь день “чистиш” телеграм, бо хтось думав про хайп, а не про наслідки своїх публікацій.

Багато журналістів усе перевірять перед публікацією. Але ж є й серйозні видання чи телеграм-канали, де на стрічці новин у неділю сидять “цинічні студенти” (сміється). Так дуже часто народжуються вирвані з контексту новини на кшталт “Ігнат заявив… буде катастрофа” – і два абзаци тексту. Такі речі, які часто на 180 градусів спотворюють зміст коментаря чи новини, однозначно шкодять іміджу України, Повітряним силам, Збройним силам. І до мене одразу телефонують із самого “верху”.

Звісно, як би ми не старалися, все одно на 100% не почистимо телеграм. Але ми знаємо людей, які контролюють низку телеграм-каналів, і так простіше працювати. Я приходжу і запитую: “Навіщо ви це робите? Головне – хайп, заробити?”

І ЗМІ, і телеграм-канали мають усвідомлювати, що неперевірена, перекручена інформація – це дуже гидотна послуга для України. Тому доводиться інколи бути жорстким, і сварити безвідповідальних авторів.

Я теж закінчив журналістику, у мене батько був журналістом, я змалку ходив по редакціях і чітко знаю одне про цю професію: “за базар” треба нести відповідальність. Правильно ж? Бо від того, що ти написав, хтось може померти.

– Із середини червня 2023 року Повітряні сили повідомляють не просто про тривогу, а й про тип ворожих ракет та їхній курс. Чим саме було продиктовано таку еволюцію в оповіщеннях в офіційному телеграм-каналі ПС?

– Тому що це досить корисно і про це говорили раніше – що треба. І тому, що перед цим таке почали робити окремі пабліки, телеграм-канали – публікували дуже чутливу інформацію, яку міг використати ворог. Доходило навіть до скрінів із системи “Віраж-Планшет”.

Ворог бачив усе в реальному часі. Наприклад: РФ випустила “шахеди” по Полтавській області, і вони зникли з наших радарів. Отже, у нас там слабші місця, слабша зона для виявлення. Отже, думають росіяни, запустимо ми туди наступного разу ще й крилаті ракети. Приблизно так це працює. Здавалося б, наші телеграм-канали просто хотіли проінформувати населення і опублікували скріни. Ми порозумілися з телеграм-каналами, вони перестали це робити.

Але все ж таки постала проблема в офіційних джерелах інформації – всі хотіли знати, станом на зараз, наскільки “загрозливою” є загроза, наскільки вона небезпечна. Бо люди вже почали звикати до сигналів повітряних тривог, не реагувати на них. Тому з метою інформування населення про реалістичність загрози ми пішли на такий крок. Щоб було офіційне верифіковане джерело інформації.

Я часто говорю своїм колегам, які ведуть наш телеграм-канал, щоб у кризових ситуаціях на надто не звертали уваги на помилки, які можуть допустити під час публікацій сповіщень про пуски ракет. Так і кажу: пишіть без ком і без тире, але миттєво.

Тому що ота секунда, за яку ти будеш ставити розділовий знак, можливо, комусь врятує життя.

Якщо наше сповіщення допомогло комусь – то це вже добре. Потім поправимо.

– Люди скаржаться на кількагодинні тривоги, коли МіГ-31К, носій “Кинджала”, виконує тренувальні польоти зі своєї Саваслейки, а по всій Україні зупиняється громадський транспорт, торгівля, сфера обслуговування тощо. Чи можлива зміна підходу в оголошенні тривог з такого приводу? Принаймні щоб було інше позначення такої тривоги?

– Усі це прекрасно розуміють, що через той один літак вся Україна паралізована. Особливо батьків це турбує, бо діти вже четвертий рік не ходять до школи – то через коронавірус, то через війну. І це серйозно впливає на розвиток нації, бізнесу, економіки в цілому.

Раніше, коли злітав МіГ-31К, не було тривог. Але коли сталися перші удари “Кинджалом”, було ухвалено таке рішення, бо це – реальна небезпека. Росіяни ці зльоти МіГів використовують як метод впливу й тиску на нашу державу. Станом на зараз – загроза реальна. Небезпека реальна під час зльоту МіГів. І це треба розуміти.

Можливо, вищим керівництвом будуть ухвалені якісь рішення. Але Повітряні сили й надалі сповіщатимуть про реальні загрози від літаків ракет та дронів. А як позначатиметься карта тривог при зльоті носія “Кинджала” – визначить вище керівництво держави.

“Росіяни можуть збивати ракети HIMARS і Storm Shadow. Але ми застосовуємо хитрощі”

– У російських зведеннях за результатами наших атак по Криму та по території РФ, як правило, міститься твердження: “всі цілі збиті ППО”. Який реальний відсоток ефективності російської ППО порівняно з тим, що вони кажуть? Наскільки вона “зносилася” за час війни, оголила території на тлі щільнішого прикриття Москви?

– Це так само звучить, як і їхні заяви про те, що вони буцімто збивають за вісім днів по 15 наших літаків. А то й більше. 31 літак вони збили за сім днів, уявляєте?!

Важливо знати, про що говорить ворог, які наративи в основі російської пропаганди і так далі. Я це все читаю щодня.

Росія є виробником цих систем [протиповітряної оборони], тому зношеність тут ні до чого, вони ще мають гроші на те, щоб виробляти і відновлювати.

– Наскільки дієвими є російські системи ППО проти наших HIMARS, Storm Shadow, ATACMS та інших ракет західного зразка? Як часто росіяни збивають “хаймарси”, наприклад?

– Не те, що дієва… Вона в них є, вона роками розвивалась, модернізувалась. У них “Оси” й “Тори” модернізовані. “Торів”, до речі, кілька модифікацій. У них є “Бук-М1”, “Бук-М2”, “Бук-М3”. Вони мають комплекси “Панцирь”, С-300, С-350, С-400.

Так, ми їх проріджуємо непогано. Але в них і країна велика. Всі ці комплекси повинні захищати і Далекий Схід, і північні території, і об’єкти інфраструктури, палаци та бункери Путіна.

Потрібен захист і містам стратегічним – Москва, Петербург, Калінінград. Тому Росії свою ППО доводиться розпорошувати. Але основна частина їхньої ППО, безумовно, зараз тут – Донецький напрямок, Південний напрямок і Крим.

Вся найкраща російська ППО стоїть зараз тут і знищується нашими ракетами HARM, Storm Shadow, ATACMS тощо.

Так, росіяни можуть знищувати і перехоплювати HIMARS. Можуть. У них є комплекси, здатні за їхніми тактико-технічними характеристиками працювати проти балістики. Це зрозуміло. Вони можуть збивати і крилаті ракети Storm Shadow/SCALP, тому що це дозвукова ракета. Але ми ж не просто так випускаємо ці ракети, щоб їх збили… Є певні хитрощі, тактичні прийоми, які застосовують наше командування та пілоти.

Пілоти ПС ЗСУ: молодь приходить, іноземці звертаються

– Давайте поговоримо про пілотів. Яка ситуація із молодим поповненням в лавах Повітряних сил ЗСУ? Як стартував цей навчальний рік у ХНУПСі (Харківському національному університеті Повітряних сил)? Через повномасштабне вторгнення та ризик загинути – чи зменшилася кількість курсантів, які хочуть навчатися ремеслу військового пілота?

– Багато людей хочуть вступити в ХНУПС. Стимулює, по-перше, те, що навчання триває п’ять років – можливо, за цей час війна завершиться і воювати вже не доведеться. Плюс ці студенти здобувають одну із найпрестижніших професій. Крім того, вони розуміють, що в Повітряних силах буде новітня техніка. Люди заряджені, вони думають мізками (усміхається).

Ну, і маємо розуміти, що Харківський університет Повітряних Сил – вже не зовсім Харківський. Навчання триває на всій території України, з міркувань безпеки. Можливо, у близькій перспективі буде організовано і навчання за кордоном.

– Партнери часто кажуть, що дадуть техніку, але воювати мають українці. Чи є в лавах ПС добровольці з інших країн – льотчики, ракетники, техніки? Адже іноземці за законом можуть служити в ЗСУ. Чи зверталися до КПС із такою пропозицією іноземці? Наприклад, один з найдосвідченіших військових льотчиків США Ден Гемптон, якого називають “найсмертоноснішим пілотом F-16”, заявляв, що готовий захищати українське небо особисто…

– Зверталися. Особливо на початку вторгнення. І мені на особистий писали, і телефонували на стаціонарний телефон Командування. З Канади, Австралії, Бразилії. Але в основному це були транспортники.

Були і наші ветерани, які вже на пенсії; і хтось звільнився, політавши 30 років. Іноземці так і запитували: “Чим би я міг допомогти?”.

Телефонували і пілоти тих самих F-16, і інших західних літаків. Усіх, хто звертається, я направляю до наших кадрових органів.

Так, це люди, які могли б долучитися, принаймні передати свій досвід і знання мови. Можливо, такий варіант і буде розглядатися, бо охочі є. Зараз, коли ми отримали зелене світло на винищувачі, то тільки до десятка людей телефонували особисто мені.

– Ви писали у фейсбуці, що часто підтримували шалені ідеї Андрія Пільщикова “Джуса”, “які давали неймовірний результат”. Він, на жаль, загинув. Розкажіть детальніше про його ідеї.

– Є таке. Це про комунікаційну роботу. Мені потрібен був льотчик – грамотний, обізнаний, який знає все зсередини, який знає англійську мову, який може мені допомогти з перекладом текстів на професійну тематику з авіаційною термінологією, який горить, в якого горять очі, який робить усе для F-16. І таким був Джус.

Без нього дуже важко сьогодні працювати. Кажуть, в армії незамінних людей немає?.. Це не той випадок. Мені немає з ким з льотного складу настільки продуктивно і настільки добре радитися, як це було із ним. Це дуже важка втрата.

Він дуже багато зробив для отримання Україною F-16. Хоч всі думають, що цей процес – це занадто довго. Ні, це швидко. Тому що деякі країни десятиліттями чекають на такі речі, як F-16.

“200 одиниць F-16 для України – реалістичне число”

– Станом на зараз – який реалістичний термін прийняття на озброєння ЗСУ і вступу в бій літаків F-16?

– Про реалістичний термін заяви будуть робити на найвищому рівні. Ми маємо сьогодні різні етапи підготовки, які проходять наші пілоти. Це навчання в різних країнах Європи та США. Зараз – це вже вильоти. Ще не самостійні вильоти, а вильоти з інструкторами на реальних літаках в Данії. Так, наші пілоти вже мають вильоти з інструкторами і демонструють непогані результати. Ми маємо гарну оцінку під час навчання в Америці.

У Британії, зокрема, проходять підготовку випускники ХНУПСу серпня 2023 року. Молоді лейтенанти. І це ті, хто через два роки вже літатиме на “ефках”. Ми думаємо не лише на післязавтра, а й на після-після-після-післязавтра. Це невпинний процес. І вони вже там почали давно освоювати мову, термінологію, знайомство з типом літака, бойове застосування, тренування в повітрі.

Ми також чекаємо той румунський майданчик для навчання наших пілотів. Ми хочемо так “розпорошити” людей, щоб максимально швидко підготувати якомога більше пілотів, бо не може один центр пропускати велику кількість людей.

Паралельно йде підготовка інженерів. Після отримання літаки будуть розосереджені по різних аеродромах і будуть застосовуватися так, як зараз ми задіюємо МіГи й “сушки”.

Вважаю, що наявність в ударній групі літаків F-16, який матиме ракету, що здатна буде знищити противника раніше, додасть адреналіну російським пілотам.

Станом на зараз дуже шкода, що, підходячи до цього опалювального сезону, ми ще не маємо F-16 в Україні. Процес непростий. Не лише льотчиків треба вчити, там фахівців багато – хто обслуговує техніку, хто програмує бомби, ракети. Льотчикам треба навчитись воювати на цьому літаку – потрібно не просто навчитися літати, а воювати і працювати в складі підрозділу, ухвалювати нестандартні рішення.

Це все досягається шляхом набуття досвіду і постійним тренуванням. Тому швидко не буде. Але виходу іншого немає.

– Чи отримуєте ви зараз фідбек від тих пілотів, які почали навчання на F-16?

– Я маю два контакти, з якими спілкуюся. Партнери не дозволяють робити жодних публікацій, поки триває навчання. Але те, що наші льотчики побачили під час навчання за кордоном, вочевидь їх радує.

Тому що попали туди передусім молоді хлопці, які мають перспективу проходження служби. Вони майже всі підписували 10-річні контракти, мають гарне здоров’я, гарний досвід, знання мови. Це молоді льотчики, які хочуть змін. Ці офіцери задоволені, що вони там перебувають – але більше всього вони хочуть повернутися. Усі вони горять бажанням завершити навчальний процес, повернутися, і збити перший російський літак.

– Чи вже відомо, якої саме модифікації будуть літаки F-16 на озброєнні ПС ЗСУ?

– Ще невідомо. У партнерів є різні модифікації, але ми, звичайно, розраховуємо на ту модифікацію, яка зможе протистояти російському Су-35. Якщо вона не буде відповідати, то ми, відповідно, будемо програвати, не матимемо переваги.

Але, разом з тим, ми можемо розраховувати на подальшу модернізацію тих моделей, які отримаємо. В Європі є підприємства, які можуть це робити. Крім того, західні літаки можуть стати частиною протиповітряної оборони для захисту країни всередині від ракет і дронів – радар чутливий, він бачить цілі, а ракети з активними головками самонаведення не схиблять.

Наша техніка радянська теж виходить з ладу. Літакам по 40 років.

Нам потрібен літак, щоб завоювати перевагу в повітрі. Тільки так сьогодні досягається успіх у наземних операціях. Нам треба, щоб F-16 не поступався за характеристиками російським Су-35.

– Чи стане F-16 “панацеєю” для деокупації Кримського півострова?

– Стане, але не літаком єдиним. Треба дивитись комплексно. Без контролю повітря неймовірно важко це робити. Ми не зможемо проводити успішні операції наземні з деокупації без переваги в повітрі. Перевага в повітрі – це ключ до успіху.

– В одному з інтерв’ю ви оголошували необхідну кількість F-16 для України – до 200 бортів. Це реалістичне число?

– Двісті – з навчально-бойовими літаками мається на увазі. Звичайно, реалістичне. Це в цій моделі перспективних Повітряних сил. У мирний час із заміною всього радянського парку тактичної авіації. Скажімо, Франція менша за Україну, а в неї 230 сучасних бортів на озброєнні.

Для нас зараз ідеться про приблизно півтори сотні бортів, плюс навчальні літаки. Плюс ще до цих літаків спеціальна, транспортна авіація, гелікоптери.

– На якому етапі зараз підготовка аеродромної інфраструктури до нових зразків озброєння?

– На це потрібно фінансування, кошти і умови. Все відбувається… певними методами. Тому що в нас триває війна, і коли ми починаємо щось робити, ворог це може побачити, може бути обстріл.

Ще стоїть питання в укриттях для літаків – де їх сховати? Треба думати про залізобетонні сховища, можливо, на перспективу міркувати про підземні сховища. Ну, і пам’ятати про звичайні маскувальні речі, розосередження авіації.

“Ми ніколи не говоримо неправду, але подаємо інформацію з певними обмеженнями”

– Розкажіть, як ви готуєте зведення, які поширює вранці Командування Повітряних сил ЗСУ після нічних повітряних атак. Алгоритм, верифікації кількості збитих дронів і ракет?

– Україна поділена на чотири повітряні командування: “Захід”, “Схід”, “Центр” та “Південь”. Інформація від них узагальнюється: скільки летіло, скільки збито, які об’єкти уражено, чи це влучання пряме було, чи це падіння уламків.

Плюс маємо інформацію від оперативного чергового, від нашої розвідки, від партнерів. Готується інформаційна довідка, командувач затверджує, мені надають цю інформацію на опрацювання, що ми можемо оприлюднити і як це прокомунікувати.

Ми ніколи не говоримо неправду – ми реально даємо те, що є, але, зрозумійте, з певними обмеженнями.

– Ранкова інфографіка від Командування Повітряних сил ЗСУ – це ваших рук робота?

– Це як обов’язок. Це замість сніданку. У TikTok Повітряних сил, до речі є відео на цю тему, воно непогано зайшло і розлетілося мережею.

Так, щоранку я заходжу у фотошоп – і створюю свіжу інфографіку. Раз-раз – і готово, мені не складно. За весь час війни є напрацьовані заготовки.

Нині працювати треба всім – і начальникам і підлеглим, тоді буде результат. Армія – це не служба, це важка праця, особливо у воєнний час.

– Ви спите вночі?

– Коли триває масована ворожа атака, і, відповідно, триває інтенсивна наша бойова робота – я моніторю ситуацію разом із нашою групою чергових, приймаю телефонні дзвінки і посеред ночі. Коли заступаю на добове чергування – за місцем служби перебуваю.

Коли ситуація спокійна більш-менш – важливо поспати, бо сили та енергія будуть потрібні на робочий день, коли мене атакуватимуть десятки наших та іноземних ЗМІ. Особливо після нічного масованого обстрілу.

Якось у мене було 38 включень у прямі ефіри за день. Було по 20, 30. Потужно так… У цьому немає нічого страшного, просто вигораєш, коли говориш одне і те саме 100 разів (усміхається).

Але для кожного іноземного ЗМІ я маю свою комунікаційну рамку, адже представники різних країн, хочуть почути щось дотичне до них – як саме їхня зброя допомогла захистити українців. Розуміння цього приходить з досвідом. Якщо приїхали німці – з ними треба більше говорити про IRIS-T і Gepard: як це все працює, який зиск їм із цього і так далі. Італійці отримують іншу риторику, американці – теж. Таким чином, маленькими кроками, ми досягаємо результату.

“Коли іноземці слухають історії про наших льотчиків, у них на очах сльози. І це має принести Україні користь”

– Як ви опинилися у Збройних силах? Скільки вже років служите?

– 30 років в армії. Батько був журналістом. Родина мешкала у Львові. Дід, Юрій Ігнат, воював у лавах національно визвольного руху. Похований на Личаківському кладовищі.

Батько Роберт Ігнат працював журналістом у різних виданнях – “Молода Галичина”, “За вільну Україну”. Він був відомою у Львові людиною – хорошим журналістом на зламі епох.

У мене був варіант йти навчатися на військового юриста чи в медуніверситет. Але я обрав військовий інститут, журналістику. Я на той час уже вмів проявляти плівку, друкувати фото, чимало навчив батько.

П’ять років навчання – і я опинився у Вінниці, тут створювали газету “Крила України” з нуля. Це був 1999 рік. Потім чимало всіляких тупих реформ і трансформацій, потім шестимісячна ротація в Африці теж була, робота начальником відділу в Інформагенстві МОУ. А у 2018 році я очолив пресслужбу Командування Повітряних сил ЗСУ.

– Ніч на 24 лютого 2022 року. Якою вона стала особисто для вас? Як працювалося?

– За дві доби до цього нас уже фактично приводили в готовність. Тієї ночі ми всі були на службі. Ніхто не спав. Четверта ночі, перші удари – все по класиці Другої світової війни. Тривога, сирена. З верхніх поверхів всі почали спуск в укриття.

Українці дуже чекали повідомлень про нашу бойову роботу: про знищений російський літак, знищену нашими льотчиками ворожу колону, яка йшла на штурм.

Перші два тижні повномасштабного було чимало чуток, що навіть Вінниця оточена ворожими ДРГ, що російська армія уже йде на Житомир.

У нас паніки не було. Ми організувалися й почали думати, як далі працювати в тих умовах, з відключенням світла та відсутністю інтернету. Навіть почали “коктейлі Молотова” готувати (усміхається). Якісь пляшки познаходили, пінопласт, бензин… Кілька ящиків наготували.

Але найперше – сім’я. Їх потрібно було відправити якнайдалі, в безпеку.

У перші дні працювати було складнувато – то світло вирубили, то інтернету немає, то тривога. Але треба було комунікувати і з українцями, і з західним світом. Україна та світ чекали дива від Повітряних сил ЗСУ, і Повітряні сили зробили диво – захистили державу від ворожої авіації.

Тоді, в перші дні вторгнення, ми створили телеграм-канал Повітряних сил. Спочатку ми там публікували багато відірваних голів росіян (сміється) – і для підтримання морального духу українців, і щоб ця інформація потрапляла на російську територію – щоб продемонструвати ті криваві втрати, яких зазнає РФ. Страшну ціну їхнього вторгнення.

Зараз маємо близько півмільйона підписників. Чимало читачів додалося після того, як ми почали сповіщати про тривогу й тип ракет. Ми не хайпуємо в телеграмі, не продаємо рекламу, не просимо грошей. Мета — ранковий звіт, дати інформацію від командувача, інформування населення по повітряних загрозах в реальному часі.

Нам часто закидають, що наш телеграм нудний, мовляв, “Ніколаєвскій Ваньок” пише цікавіше: “Пісять і спать”. Але ми – офіційне джерело, і ці функції виконуємо з невеликим колом людей, які не лише над цим працюють.

– Що вам було найважче комунікувати від початку повномасштабки?

– Інколи важко стримати емоції, так. Буває, приїжджають західні медіа, і ти їм розповідаєш про наших людей, про їхню самопожертву, про повітряні бої, з яких повертаються не всі наші пілоти… Чи коли командир дивізіону бачить, як по ньому та по його особовому складу летять ракети, шансів мало, і він просто виганяє людей, щоб врятувати їх, і каже: “Я сам, я справлюся сам”. І залишається сам.

І коли іноземці, які щойно приїхали з Лондона чи Парижа, слухають ці історії – в них на очах сльози. У фіксерів-перекладачів – теж сльози. І я сам інколи відчуваю, як у такі моменти в мене підступає клубок до горла. Але ця їхня емоційність – це плюс. Вони це обов’язково передадуть у своїх текстах та відео, і це гіпотетично справить вплив на отримання Україною більшої допомоги від партнерів.

– У перші місяці повномасштабного вторгнення інтенсивність бойових дій була дуже високою, зокрема для Повітряних сил. Як КПС ЗСУ веде свій літопис у цій війні?

– Велика роль у цьому літописанні належить ЗМІ та Вікіпедії. Мережа та журналісти взяли на себе цю роль. Але є й у нас науковці, архіви. Усе буде після перемоги!

– Систематизовано нічого поки що не робиться?

– Ну, а хто його має робити? Є в нас створені в Києві відділи воєнної науки, воєнної історії. Думаю, вони вже цим займаються. На героїзмі наших військових, вважаю, потрібно вчити наступні покоління. І так і буде, це лише питання часу – будуть писатись книжки, зніматись фільми. Головне, щоб без фейків.

– 27 травня 2022 року ви були нагороджені Орденом Данила Галицького. Хто готував подання на цю державну нагороду?

– Подання підписав мій безпосередній начальник – командувач Повітряних Сил генерал-лейтенант Микола Олещук. Я його дуже поважаю. З моменту повномасштабного вторгнення він безумовно побачив, яку роль відіграють медіа та який ефект та результат можна мати, завдяки правильним комунікаціям. Інколи просто запитує: “Що потрібно для роботи? Кажи”. Я йому кажу, що потрібна повна його довіра і взаєморозуміння. А ще трішки техніки, гарний інтернет, автотранспорт.

Микола Миколайович – із гарним почуттям гумору та грамотною оцінкою усього, що відбувається в медіапросторі й не тільки. Він просто дав можливість працювати і, власне, побачив, що все працює, що втручатися особливо не треба. Бо в нього, цитую, “і без цього є чим займатись”. Він не відволікається, керує протиповітряною обороною, бойовими діями авіаційних підрозділів та іншими важливими процесами.

Якось дзвонить і каже: “А чого тебе так кепсько по телеку видно?! Тормозить, зависає. Я не можу нормально подивитися і почути, що ти там наговорив!” Я відповідаю, що зв’язок поганий, інтернет теж, стіни в приміщенні товсті… Через 15 хвилин до мене прибігли люди зі “старлінком” – і так у мене з’явився на робочому місці гаджет від Ілона Маска.

– Ви постійно в роботі, це українці бачать щодня. Де ви берете сили?

– Основний ресурс іде на комунікацію з журналістами. Західні медіа дуже настирливі. Доводиться витримувати грань толерантності, хоча я часто з ними сварюся.

Доводиться часто відмовляти. Всі хочуть інтерв’ю з пілотами, познімати роботу ППО, подивитися, як працює Patriot. У мене увесь WhatsApp в таких запитах. Але я не можу зробити з аеродрому, який ледь не щодня обстрілюється, “прохідний двір” для медіа.

Де я беру сили?.. Гріх жалітися. Робота важка, але вкрай необхідна. Я звик нести відповідальність за роботу, звик бачити результат.

От, наприклад, якщо рибок в акваріумі не доглянеш, кисень їм не подаси – вони здохнуть. Це банальний приклад. Я маю на увазі роботу в інформаційному плані, яка допоможе здобути нам перемогу. Моя робота повинна давати результат!

Кожна публікація від командувача або з офіційної сторінки Повітряних сил має донести якийсь меседж, який має вплинути на певну аудиторію: школяр, український політик, чиновник, уряди країн, республіканці, демократи. Інформація – зброя. І ворог, на жаль, теж вміло нею користується.

– Як ви відпочиваєте?

– Ніяк. Добровільно-примусово вигнали на 15 діб у відпустку, але яка там відпустка… Так, з’їздив на Львівщину до рідних – але в ефіри теж виходив, постійно з телефоном в руках.

Відпочинок – це коли ти просто сидиш, нічого не робиш, і в тебе мовчить телефон. Ти поспілкувався з дочкою, погуляв… А в мене постійно “пілікає” телефон, п’ять месенджерів, двадцять груп! От подивіться, знов “Українська правда” шось хоче!..

– Що для вас буде перемогою в російсько-українській війні?

– Коли буде впевненість, що ті під*ри не нападуть більше. Коли це буде?.. Ми зараз напряму залежимо від наших західних союзників. І від цього залежить багато в чому нова світова модель безпеки. І навіть якщо буде звільнено наші території станом на 1991 рік, нам не потрібно розслаблятися. Бо Росія, як показує практика, може створити нові союзи якісь – у них ресурсів достатньо. Вони отримують прибуток від нафти і перетворюють його на знаряддя вбивства.

Перемога буде тоді, коли держава буде настільки сильною, що жоден агресор не наважиться на нас напасти. Перемога – це сильна держава і сильна армія. Ну, і якщо розвалиться Росія – то слава Богу. Я не проти.