"Чего чертов ждет Запад? Давайте дадим украинцам все, что им нужно сейчас". Борис Джонсон поддержал Украину в эмоциональной колонке

(Публикуется на языке оригинала)

Колишній прем'єр Великої Британії Борис Джонсон закликає негайно надати Україні всю необхідну їй допомогу для перемоги над Росією в сильній та емоційній колонці для Daily Mail.

Ходіть зі мною на руду багнюку церковного подвір'я в Бучі, повз пошкоджену кулями церкву святого Андрія. Станьте над могилами деяких із 416 жителів цього міста — дев’ятеро з них діти — яких розстріляли росіяни, намагаючись налякати решту.

Подивіться на фотографії їхніх трупів, зі зв’язаними за спинами руками, які залишили на вулиці гнити чи щоб їх з'їли собаки. Постійте зі мною біля почорнілих залишків багатоквартирного будинку в Бородянці, покрученої сантехніки та потрощених дитячих іграшок. Подивіться, що одна з 500-кілограмових авіаційних бомб Путіна може зробити з восьмиповерховим будинком.

Спробуйте зустрітися з благальними очима людей, які витягли з-під завалів 162 трупи та шукали 28 людей, чиї останки так і не були знайдені.

Подивіться на цих хоробрих українців і дайте мені відповідь на запитання: чого, в біса, ми чекаємо?

Те, що сталося тут, у передмісті Києва, викликає огиду. Але це відбувається в кожній частині України, яку Путін продовжує окуповувати: тортури, зґвалтування, масові вбивства.

Хоча фізичне знищення тут жахливе, воно тьмяніє на тлі злочинів, які Путін скоює в інших частинах країни, знищуючи цілі селища тайфуном з бомб і ракет.

Він не має обмежень. Для нього не існує докорів сумління. Він уже давно відкинув найменшу повагу до законів війни — і з кожним днем все більше невинних приноситься в жертву, більше хоробрих українських солдатів гине і все більше молодих росіян потрапляє в пащу його м’ясорубки.

Тож дозвольте мені поставити запитання ще раз. Які підстави для зволікання тут можливі? Чому ми не надаємо українцям всю необхідну допомогу зараз, коли вони цього потребують?

Нехай у нас не буде сумнівів. Україна перемагає і виграє цю війну. Українські серця сильні і їхня рішучість гартується з кожним днем. Проїдьте околицями Києва, і ви побачите, як люто вони билися, захищаючи свої вогнища та домівки, і як безглуздо Путін не зрозумів свого ворога.

Ви побачите незліченну кількість будівель, пом’ятих і пошрамованих вогнем російських танків. Ви побачите, як гусениці тих танків порізали асфальт доріг.

Ви також побачите місця розташування та окопи в лісі, замасковані ганчір'ям, з яких українці безстрашно влаштовували засідки на ці російські танки — підривали їх переносними зенітно-ракетними комплексами, багато з яких були виготовлені в Белфасті. Ви побачите, де вони розгромили те, що мало бути найбільш грізною армією у світі.

Вигнання українцями російських військ з Києва увійде до списку великих воєнних подвигів сучасності. Вони це повторили в Харківській області і знову — в Херсоні.

Вони можуть і будуть виганяти Путіна з усієї України. Зараз це війна за незалежність, і історія вчить нас, що війни за незалежність закінчуються лише одним способом. Питання в тому, коли.

Чим швидше ми допоможемо українцям досягти неминучої перемоги, тим швидше закінчаться їхні страждання і тим швидше весь світ, включаючи Росію, почне оговтуватися від путінської катастрофи. Це вимагає від усіх нас на Заході, від усіх друзів України, подвоїти і потроїти нашу підтримку.

Путінські війська деморалізовані. Їм не вистачає хороших боєприпасів. Його армія складається зі щойно звільнених в’язнів або наляканих представників етнічних меншин з анонімних міст у найвіддаленіших куточках Росії, яких примусили воювати.

Але яким би марнотратним не був Путін, у нього все ще є резерв населення, яке він має право мобілізувати, і він продемонстрував свою повну зневагу до цінності людського життя.

Зараз він готує контрудар. І навіть якщо українці бачать його наближення і легко його здолають, їм знадобиться наша допомога на наступному і вирішальному етапі — повернення сухопутного мосту. Це та суцільна смуга завойованої землі, яка тягнеться вздовж узбережжя від Донбасу до Криму і яка наразі перекриває вихід України до Азовського моря.

Якщо вони зможуть повернути той наземний міст або прокласти собі шлях через нього і розрізати його на дві частини, українці перемогли. Для Путіна гра закінчена.

Все, що їм потрібно для цього, — це екіпірування, яке Захід має у надлишку, не маючи вищої моральної чи стратегічної мети, ніж допомогти Україні.

Їм потрібен «глибокий вогонь» — артилерія великої дальності, яка здалеку може вразити позиції Путіна. Зараз вони бачать, що він робить на українській землі. Вони можуть виявити його командні центри та склади боєприпасів.

На їхнє величезне розчарування, вони не можуть уразити ці цілі наявними системами. Їм потрібні літаки, щоб завдавати ударів по цих позиціях з повітря, і їм потрібні бронемашини і танки, щоб відбити й утримати землю, яку вкрав Путін.

Я пишаюся тим, що саме Велика Британія знову показує в цьому приклад. Надіславши 14 танків Challenger 2, наш міністр оборони Бен Уоллес подав приклад для наслідування іншим країнам. Тепер настав час іншим наслідувати наш приклад.

Українцям потрібні сотні танків, і вони повинні отримати їх від американців, німців, поляків і багатьох інших. Де західному світу зараз необхідно розмістити ці танки?

Для охорони Північного Рейну-Вестфалії? Захисту Теннессі? Щоб вони блукали селами Вілтширу?

Те ж саме можна сказати про кожен елемент конвенційної зброї, який міг би допомогти Україні покласти край цій агонії.

Не говоріть зі мною про «ескалацію» чи ризик того, що ми якось спровокуємо Путіна, до якогось нового жаху, збільшивши нашу підтримку. Чому ми маємо боятися провокувати його, якщо він уже показав, що він зробить без найменшої провокації?

Як він може «ескалувати (ситуацію — ред.)», якщо він уже дійшов до такого ступеня варварства, що систематично знищує будинки мирних жителів?

Він посилить ескалацію за допомогою ядерної зброї? Справді? Не вірю ні на мить.

Якби Путін був настільки божевільним, щоб застосувати ядерну зброю, він миттєво втратив би всі вирішальні голоси у світі — з Африки, Близького Сходу, Азії — які зараз так мало готові його критикувати.

Гірше того, з його точки зору, він програє китайцям. Він стане глобальним вигнанцем і занурить Росію в такий стан кріогенного економічного відчуження, що теперішні санкції виглядатимуть поміркованими.

Перш за все, він втратив би російський народ, який був би вкрай наляканий наслідками такого кроку і того, до чого він може призвести. І це б навіть не спрацювало. Це б не змусило українців припинити воювати.

Він цього не зробить. Він хоче змусити нас говорити про ядерну зброю, тому що він хоче зобразити свою війну з власного вибору як протистояння між НАТО та Росією. Вона такою не є. Це жорстокий і неспровокований напад на невинну європейську країну, і все, що роблять друзі України, — це щоб допомогти цій країні захиститися.

Нас не можна звинувачувати в геостратегічній катастрофі, яку Путін накликав на себе. Своїм насильством і агресією йому вдалося не тільки змусити Фінляндію та Швецію приєднатися до НАТО; він красномовно знищив будь-які аргументи проти членства самих українців у НАТО.

До чого призвела наша десятирічна неспроможність виконати свою обіцянку і прийняти українців під захист оборонної парасольки НАТО?

Результат — найкривавіша війна в Європі за 80 років. Тепер ясно те, чого не було ясно до вторгнення Путіна, — що Україна має приєднатися — заради ясності, стабільності та довгострокового миру.

І так, я визнаю, що коли Путін зрештою і неминуче програє, буде важко пояснити все це російській громадськості. Але він знайде спосіб. Він контролює органи, які формують громадську думку. Він досі має дуже значну підтримку.

Не наше завдання хвилюватися про Путіна чи про те, куди може піти його кар'єра далі, чи займатися безглуздою кремлінологією. Наше завдання — допомогти Україні перемогти — якомога швидше.

Ці героїчні люди воюють за всіх нас. Українці воюють за грузинів, за молдаван, за країни Балтії, за поляків — за всіх, кому свого часу може загрожувати божевільний реваншизм і неоімперіалізм Путіна. Вони борються за принцип, що нації не повинні змінювати свої кордони силою.

Коли Україна переможе, це буде меседж, який почує весь світ. Тож давайте допоможемо їм перемогти, не наступного року чи ще за рік, а цього, 2023 року; і не говоріть мені, нарешті, про витрати.

Якщо ви хочете мінімізувати світовий економічний біль, якщо ви хочете уникнути величезних витрат — у крові та цінностях — від того, що дозволяєте цій трагедії тривати, тоді давайте разом зробимо очевидну річ.

Давайте дамо українцям все, що їм потрібно для перемоги зараз.