A Bola: "Игра ради военных. Каждая победа "Динамо" это победа Украины"

Кожен із нас рано чи пізно згадує відому фразу Арріго Саккі, який сказав, що футбол — це найважливіша з найменш важливих речей. Важко не думати про це, коли «Бенфіка» за кілька годин від того, щоб почати дуель з «Динамо» Київ у кваліфікації Ліги Чемпіонів за вихід до групового етапу.

Лодзь, Польща, близько 900 кілометрів від Києва, приблизно як відстань між Лісабоном і Валенсією або поїздка туди-назад між Порту та Бежа. Це неможливо зрозуміти, оскільки ми живемо у привілеї миру та стабільності, незважаючи на те, що відчуваємо побічні ефекти війни навіть у Португалії.

Ці люди були змушені залишити свій дім, родину та друзів під загрозою смерті, щоб грати у футбол – дарувати емоції українському народу та його солдатам.

Ми зателефонували журналісту клубного ТБ, який зараз виконує обов’язки прес-аташе київського «Динамо» Андрію Шахову, те що він сказав – важко висловити словами. Ми й уявити не могли, що собою означає футбол для «Динамо» Київ, для гравців, для тренерів, для українців, чи то біженці в Європі, чи солдати перед боєм із російськими загарбниками.

Зараз ви можете сміливо сказати: «Ні, це не так важливо!». Але ми з вами не усвідомлюємо реальних подій, що відбуваються у нашому сучасному світі. Про цей жах сьогодні ми розповімо вам спільно з 24-річним хлопцем, який відчуває всі емоції команди зсередини. Він постійно супроводжує головного тренера Мірчу Луческу на пресконференціях. Ця історія має бути розказана мільйонам футбольних уболівальників, щоб вони усвідомили, через що проходить київське «Динамо» з самого початку війни в Україні. І прочитавши цю історію, ви зрозумієте українського нападника «Бенфіки» Романа Яремчука, який є вихованцем «Динамо».

Андрій Шахов відповів на дзвінок А BOLA із містечка Унеюв. Це невелике курортне селище з населенням близько 3 тисяч осіб, приблизно за 60 кілометрів на захід від Лодзя, де розташувалася команда з Києва. «Можливо, це буде не остання наша зупинка. Зараз ми живемо переїздами», — відповідає він на перше запитання щодо вибору місця дислокації. Війна розпочалася 24 лютого. «Через два дні ми мали відновити чемпіонат…», — згадує він. Його слова начебто описують сценарій фільму-катастрофи, що змушує вникнути в ті перші хвилини російської агресії. Український народ не думав ні про що, окрім виживання: «Ми повернулися з Туреччини за два дні до початку війни. Ніхто не вірив у те, що це все ж таки трапиться наяву… Так, ми читали новини про пересування російських військ поблизу нашого кордону, але ніхто не очікував справжньої війни. Ми готувалися до матчу, кожен займався своєю роботою. Потім почався шок. Ніхто не знав, що робити і куди сховатися від ракет. Єдине, про що ми думали – про безпеку наших батьків, братів, дітей».

Команда «Динамо» Київ із сім'ями переїхала на тренувальну базу за кілька кілометрів на південь від столиці, де їх зібрав президент «Динамо» Ігор Суркіс, надавши всі необхідні умови. Потім керівництво клубу забезпечило трансфер дружин та дітей команди до Румунії у супроводі військового ескорту. А футболісти та тренери через деякий час переїхали до західної України, де шукали можливість готуватися до благодійних матчів у Європі, щоб заробити гроші для української армії та народу, який втратив свій дім.

«Там команда була в безпеці, але кожен із нас мріяв скоріше почати займатися своєю справою, щоб допомогти країні. При цьому ми не знали, коли пролунає наступний стартовий свисток на полі», — ділиться він.

Чемпіонат України було припинено, країну мобілізовано на війну. «Ми були на базі майже три тижні. Президент Ігор Суркіс організував конвой із автобусами, на яких переміщалися команди. Було ухвалено рішення переїхати до Румунії, щоб розпочати серію благодійних матчів. Наш тренер Мірча Луческу знає там усе, бо це його дім. Ми тренувалися у кількох місцях, навіть у центрі на базі національної збірної Румунії. І скрізь до нас зверталися дуже дружелюбно! Серія благодійних матчів «Динамо» розпочалася у Варшаві. Напередодні гри ми організували зустріч із українськими біженцями, поїхавши до місця їхньої дислокації. Дорогою, футболісти заїхали до супермаркету, де за свої кошти купили їм їжу, солодощі та іграшки для дітей. Ніхто не стримував сліз, коли ми приїхали туди…»

Вже тоді було зрозуміло, що український чемпіонат буде зупинено на невизначений термін. Гравців мотивувала можливість брати участь у благодійних матчах, щоб допомогти своїй країні – зібрати гроші та передати їх збройним силам чи громадянам, у яких війна забрала все. Керівництво «Динамо» всіляко допомагає армії та сім'ям українських воїнів, крім того, Суркіс пообіцяв допомогти в реконструкції зруйнованих міст.

В Унеюві «Динамо» знайшло тимчасовий «дім». «Тут [у Польщі] багато українців», зазначає Шахов. Посол ООН з прав людини Феліпе Гонсалес Моралес заявив минулого місяця, що Польща вже прихистила у себе понад два мільйони біженців з України. Наша щедрість у похвалі поляків у даному випадку не марне слово! «Біженці не залишилися на вулиці, більшість із них прихистили польські родини», - підкреслив Гонсалес Моралес. Інші джерела вказують, що у Польщі вже перебуває більш ніж 3,5 мільйонів українців.

«Ми не очікували, що поляки приймуть нас так тепло… Без перебільшення скажу, що після такого вчинку поляки та українці – брати навіки! Тут перебувають понад три мільйони українців, це допомагає відчувати гостинність на трибунах під час матчів. І ми все це цінуємо! Українці – дуже вдячна нація, ми запам'ятаємо великодушність поляків у цей чорний час. В Унієві команда отримала гарне місце для тренувань, живемо за годину їзди від Лодзя. Мабуть, тут були необхідні умови для якісної підготовки до Ліги Чемпіонів»

Водночас «Динамо» Київ всіляко запрошує українців на свої матчі у Польщі та в тих країнах, у яких грає. Головна мета полягає в тому, щоб принести радість українському народові, особливо дітям. Погодьтеся, похід магазинами з повними візками іграшок - гідний приклад для наслідування.

Однак матеріальна допомога не зменшує емоційне потрясіння і не зітре з пам'яті спогади про те, що щодня відбувається у твоїй країні, у тебе вдома, з твоїми близькими. «Найскладніше зосередитися на роботі, усвідомлюючи ті події, що відбуваються вдома. Тут себе погано почуваєш. Гравці, тренери, персонал. Адже працюєш закордоном в той час, як твої брати захищають Батьківщину. В команді працюють професіонали, вони розуміють, що мета важливіша за емоції. Футболісти виходять на поле не за честь футболки, а за честь своєї країни. Ви можете перейти на наш YouTube-канал і знайти пресконференції, де наші футболісти плачуть після запитань про героїв-солдатів (Караваєв та Андрієвський). Вони роблять свою справу на полі, але покидаючи його, продовжують страждати, дивлячись відео та читаючи новини з дому».

Представник медіадепартаменту киян сподівається, що людей на стадіоні у матчі з «Бенфікою» буде більше, ніж на минулих іграх зі «Штурмом» чи «Фенербахче». «Ви ніколи не були на такому матчі. Уявіть собі, що цього дня на трибунах ви побачите на 90% лише жінок та дітей. Чоловіки на війні» - сумно каже він. «Це, мабуть, найважливіша гра для України від початку російської агресії, війни. Для наших бійців, кожна динамівська перемога – це перемога країни. Щодня ми отримуємо багато повідомлень від наших солдатів. Усі вони герої! Вони сидять в окопах і дивляться матчі рідної команди, радіючи кожному забитому голу! І гравці знають, що їх перемоги – мотивація для них боротися. Гра з «Бенфікою» це не просто футбол, це не кваліфікація Ліги Чемпіонів, це гра за життя», — розмірковує телеведучий «Динамо».

Роман Яремчук грав у київському «Динамо». «Це наш друг», каже Шахов. «Він починав свій шлях у «Динамо» як футболіст, але, на жаль, багато не грав, бо був молодий. Роман грав більше в «Олександрії», куди вирушив в оренду».

З Мірчею Луческу Яремчук не працював, бо переїхав у Гент влітку 2016 року. 23 лютого, за день до початку війни, Яремчук забив гол у нічийному матчі «Бенфіки» з «Аяксом» (2:2) у першому матчі 1/8 фіналу Ліги чемпіонів. Форвард зняв клубну футболку та показав герб України на іншій футболці. «Я бачив цей гол Аяксу. Уся країна це бачила. Його гол був присвячений нашій країні, це було важливо для кожного українця», — згадує він, продовжуючи з глибшим роздумом. «Зараз усі українці — солдати, але кожен воює на своєму місці!».

27 лютого у грі «Бенфіки» та «Віторії Гімарайнш» Яремчук вийшов на поле замість Дарвіна Нуньєса. Ян Вертонген підійшов до бічної лінії, щоби віддати капітанську пов'язку українцю. Весь стадіон аплодував форварду, який не стримав сльози та тремтіння губ. У світі це відео поширилося інтернетом немов вірус. В Україні його запам'ятали особливо… «Я бачив, як він вийшов на поле, люди аплодували йому. Я плакав разом із Яремчуком, це не соромно. Кожен плакав, побачивши цю ситуацію», – зізнається Шахов.

Водночас, «Бенфіка» також надала допомогу Україні, не залишившись осторонь. Зараз ми розуміємо, що «Динамо» Київ – не просто футбольна команда, а спортивне обличчя свого народу. Наш співрозмовник відчуває, що нині жодна команда не суперник для киян, оскільки від кожного з них футболісти «Динамо» отримують підтримку та співчуття. «Це не про спорт, це про дружбу», - голосно каже представник «Динамо». Він вважає, що «Бенфіка» до певної міри також переживає цю війну, оскільки події в Україні впливають на Яремчука. «Вони, звичайно, розуміють, як сильно він страждає».

Андрій коротко, але чітко резюмував розмову. «Це одна з найважливіших ігор для України за останні роки». — зізнається він, наголошуючи на цьому плей-оф. «З «Бенфікою» ми не боремося за вихід до групового етапу Ліги чемпіонів. Якщо ми виграємо, то це буде перемога заради наших солдатів. Ми хочемо подякувати всім країнам, які нам допомагають. Україна не просто воює за українську незалежність, Україна воює за незалежність усієї Європи!».