"Спрашивали Сашу, почему семья Сухенко не уезжает от войны - отвечал, что местные власти должны оставаться и помогать людям": история убитой оккупантами семьи футболиста из Мотыжина

(публикуется на языке оригинала)

Президент СК Чайка (Петропавлівська Борщагівка) Олександр Нігруца розповів Fanday.net про колишнього футболіста їхньої команди, якого рашисти закатували до смерті

2 квітня знайшли вбитими старосту села Мотижин Макарівської громади Київської області Ольгу Сухенко, її чоловіка Ігоря та сина Олександра. Уся сім'я перебувала у полоні з 23 березня, окупанти все-таки стратили прекрасну українську родину. І це лише один рядочок із переліку їхніх страхітливих звірств.

Сухенків будуть оплакувати довго: маму — як сільського старосту, тата — як співпрезидента футбольного клубу Колос (Мотижин), а сина Сашка Сухенка — як добре знаного на Київщині півзахисника, колишнього гравця Чайки (Петропавлівська Борщагівка), Сокола (Михайлівка-Рубежівка), Кудрівки (Ірпінь).

Про родину Сухенків ми попросили розповісти для Fanday.net Олександра Нігруцу — президента СК Чайка, де Сашко-молодший провів свої найкращі роки від обласних змагань до Другої ліги чемпіонату України.

«Спина Сашка важко переносила тренувальний режим у професійному клубі»

— Сашко був технічним футболістом із хорошою швидкістю. Завжди віддавався на полі, був дуже порядною людиною.

Він грав за Чайку у Другій лізі. Мені він не розповідав, що мріє про щось більше, наприклад, про УПЛ. Я думаю, йому загалом було комфортно на регіональному рівні, футбол приносив йому насамперед задоволення.

Від нас він пішов через проблеми зі спиною: якось у розмові сказав, що його організм важко переносить тренувальний режим у професійному клубі. На аматорському рівні все ж таки легше.

Тож Сухенко повернувся до чемпіонату Київської області, виступав за ФК Кудрівка (Ірпінь) та Сокіл (Михайлівка-Рубежівка). Разом із Соколом вигравав Кубок Київщини.

«У дитинстві батько возив Сашка до школи київського Динамо»

— Я був багато років знайомий із родиною Сашка, особливо добрі стосунки мав із його батьком Ігорем. Це були дуже порядні люди, які у своїй діяльності завжди дбали про інтереси громади.

У дитинстві батько всіляко підтримував прагнення Сашка грати у футбол, возив його до школи київського «Динамо». У нього там непогано виходило, але сталася травма.

Потім він почав грати за Колос (Мотижин) — команду, яку фактично утримував його батько. Ігор ходив на всі домашні матчі сина, а коли Сашко перейшов до нас, у Чайку, досить регулярно відвідував і виїзні ігри.

Ольга на футбол не ходила. Вона була спочатку головою, потім старостою села, ця робота забирала весь час.

«Ольга — староста і вважала, що місцева влада має працювати та допомагати людям»

— Мені здається, Сашко перш за все хотів бути з батьками, допомагати їм, рідному селу та громаді.

Мотижин окупували ще 27 лютого. Вся сім'я залишалася там і нікуди не виїжджала. Я тоді спілкувався з Ігорем, питав, чому не їдуть? Він відповідав: Ольга — староста і вважає, що місцева влада має працювати та допомагати людям. Вона, її чоловік та син підтримували односельців.

Я знав цю сім'ю багато років. Мені дуже важко пережити їхню втрату.

Весь колектив СК Чайка співчуває рідним та близьким сім'ї Сухенко. Ми будемо Вас пам'ятати…