Дмитрий Джулай. Команда, которая никому не нужна

«Він не залишив навіть пари рваних гетр», — бідкався віце-президент бразильського клубу «Ітуано» Едсон Освалдо Томба. «Він» не просто не залишив рваних гетр. «Він» не залишив жодного гравця, який міг би такі гетри одягнути. «Йому», власнику «Ітуано» з 1999 року Олівейрі Жуніору, все набридло і він пішов із клубу. І забрав усіх гравців, бо він володів правами на кожного з них. За кілька тижнів до старту першості штату Сан-Паулу «Ітуано» залишився без команди, одинадцять гравців якої були вихованцями клубу.

Олівейра Жуніор — типовий бразильський навколофутбольний діяч. Колись він був тележурналістом. Потім став агентом і працював, серед інших, із Роберто Карлосом. Вісім років тому Жуніор виплатив борги «Ітуано» — 1 млн. реалів (трохи більше 360 тисяч євро) — і став власником клубу. Тодішній раді директорів одразу не сподобалися методи роботи нового керівника, але той чхати хотів на усіх невдоволених. Олівейра Жуніор став одним із тих президентів, який душу з кого завгодно витрусить заради успіху свого клубу. І водночас чекатиме, що виключно із ним ці успіхи пов’язуватимуть, і болісно реагуватиме на відсутність дифірамбів.

Тільки от з клубом Жуніор помилився. Бо меншої торсиди, аніж у червоно-чорних, у Бразилії просто немає. Якби «Ітуано» перестав існувати, ще питання чи це б хтось помітив. Тож якими б не були успіхи Олівейри Жуніора на чолі клубу, подяку він чув вкрай рідко, якщо чув взагалі. Адже окрім роботи суто футбольної у нього було ще одне «захоплення» — політика. Жуніор став віце-префектом Іту, і скандали з політичними опонентами не вщухали. Якось його навіть звинуватили у організації вбивства.

За час президентства Жуніора команда пробилася до Серії Б чемпіонату Бразилії, а п’ять років тому виграла чемпіонат штату. Відсутність чотирьох грандів («Сан-Паулу», «Палмейраса», «Корінтіанса» та «Сантоса»), які того року виступали у турнірі Ріо – Сан-Паулу, аж ніяк не применшує досягнень «Ітуано». Чи цей успіх зробив команду популярнішою? Може, на кілька днів. Об’єдналися у бажанні допомогти клубу навіть запеклі вороги. Префект пообіцяв «Ітуано» підтримку через «провладну» газету, а компанія-виробник безалкогольних напоїв Schincariol, уклавши з «Ітуано» спонсорський контракт, привітала з перемогою через газету опозиційну. Ідилія тривала недовго. Слова Олівейри Жуніора: «Іту не заслуговує на команду, що має» виявилися пророчими…

Свої домашні матчі «Ітуано» грає на стадіоні «Новеллі Жуніор», розрахованому на 18 000 глядачів. Був би він удесятеро менше і тоді б фани команди не спромоглися його заповнити. У минулому сезоні на дев’ятнадцяти домашніх матчах «Ітуано» у Серії Б побувало 6 326 глядачів. (За такої «підтримки» вдома було здобуто лише 4 перемоги). Команда трималася в середині таблиці. Гра її не була настільки непривабливою, щоб відлякувати глядачів. У схибнутій на футболі Бразилії ще треба пошукати «гурманів», які б ходили виключно на «суперника» і зовсім не переймалися життям своєї команди. Тож проблема в тому, що для мешканців Іту, за майже 60 років існування, «Ітуано» своєю командою не став. «Коли сюди приїжджає грати команда зі столиці штату, то 9 тисяч підтримують її, а пару сотень вболівають за «Ітуано». Наше місто так ніколи і не розкрило обійми цьому клубу», — каже Жуліо Волпоні, вболівальник «Ітуано».

Від Сан-Паулу до Іту 92 кілометри. Ніби не багато для того, щоб на мешканців Іту не впливав блиск титулів чотирьох грандів. Але щоб майже всі у достатньо заможному 150-тисячному місті піддалися магічному впливу великих клубів… «Я знаю на ім’я кожного вболівальника «Ітуано», — переконує 62-річний Себастьян Ногейра. — Адже на матчі завжди ходять одні й ті самі люди». Може, справа якраз у заможному та спокійному житті? Не зобов’язані ж усі бразильці марити футболом і віддавати йому чи не весь вільний час. Тільки чому ж тоді у вересні дві тисячі любителів футболу зібралися на матчі напіваматорських колективів за 2 кілометри від «Новеллі Жуніор» саме у той час, коли лише 162 глядачі дивилися черговий матч «Ітуано» у Серії Б?

Є ще одна версія варта уваги. Як Олівейра Жуніор, так і його попередники, використовували клуб заради політичної чи ще якоїсь кар’єри. Це дійсно могло остогиднути уболівальникам. Та якщо б вони дійсно переймалися долею клубу, то хіба не висловлювали свій протест? Версій можна перевірити багато. І жодна з них не буде переконливою. Виходить як у анекдоті: «От не люблю я тебе! Не люблю!»

Любить хтось «Ітуано» чи ні, а до нового сезону готуватися було потрібно. Нове-старе керівництво зробило дуже мудрий перший крок. До команди повернувся Адемір Фонсека, тренер, який виграв чемпіонат штату-2002. Годі було шукати когось, хто зібрав би кращу команду в умовах жорстокого цейтноту. Фонсека запрошував футболістів групами, по кілька з однієї команди. «Якщо вони вже знають один одного, якщо грали разом, то це полегшить моє завдання», — зазначив тренер. На тридцять одного новачка чекали завдання які завгодно, тільки не полегшені. Фонсека проводив по три тренування на день, насиченим був і графік товариських матчів.

Для команди, яку збирали «на ходу», чотири очки у перших трьох поєдинках чемпіонату штату стали хорошим «першим внеском», адже на щось інше, окрім збереження місця у елітному дивізіоні, Фонсека не розраховував. Або робив вигляд, що не розраховує. У четвертому турі «Ітуано» грав на виїзді з «Корінтіансом», який вже виграв три матчі поспіль і забив 11 м’ячів. Емерсону Леао не подобалося, як його команда грала у захисті? Проте він завжди незадоволений саме цим, де б не працював. Хіба зможе «Ітуано» зупинити атаку на чолі з Крістіаном?

Виявилося, що головна інтрига матчу не в цьому. «Ітуано» захищався, як захищалася б кожна команда такого рівня проти «Корінтіанса». Голкіпер Марсіо без роботи не залишився, тож несправедливо буде стверджувати, що підопічні Адеміра Фонсеки повністю нейтралізували суперника. Вразило інше. Контратаки «Ітуано» були настільки продуманими, немов розігрували їх футболісти, що зіграли разом кілька сезонів. Щасливе для гостей поєднання гостроти їхніх випадів із традиційними ляпами захисту «Корінтіанса» допомогло «Ітуано» виграти матч.

Обидва м’ячі у гостей забив 37-річний Сорато. Форвард, удар якого ще у 1989 приніс «Васко» титул чемпіона Бразилії. І як же він забивав! Сорато вкотре змусив задуматися над тим, наскільки мало зараз у Бразилії саме бомбардирів, які б м’яко, невимушено, легко працювали з м’ячем будь-де на полі. Для нього не мало значення, де обіграти опонента, а удар він готував за якусь частку секунди. З 2000 року наймолодшим кращим бомбардиром першості Бразилії став Луїс Фабіано, якому на той момент було 23 роки. Ніби й не повинні забивати найбільше за інших зовсім вже юнаки, але ж серед тих, кому зараз менше двадцяти п’яти на видноті у чемпіонаті Бразилії атакувальні (Мораїс з «Васко», Вагнер з «Крузейро) та опорні (Лукас з «Греміо) хавбеки чи навіть захисники (Тьяго Елено та Еліезіо), а справжніми бомбардирами-технарями молодіжні збірні Бразилії останнім часом не балували. Хіба що Алешандре Пато («Інтернасьйонал»), новоспечений чемпіон континенту, стане приємним винятком...

Перемога над «Корінтіансом» ще не означає, що навіть із Сорато у складі «Ітуано» вестиме боротьбу за місце у півфіналі чемпіонату Пауліста, але цілком можливо, що поява нової команди хоч трохи зацікавила любителів футболу в Іту. На перших двох домашніх матчах, ще до перемоги над «Корінтансом», було 1729 глядачів.

© Д. Джулай