Луиджи НОЧЕНТИНИ:

Взимку тренерський штаб СК Дніпро-1 посилив італієць Луїджі Ночентіні. У Дніпро його рекомендував помічник Андрія Шевченка Андреа Мальдера. Ночентіні входив в тренерський штаб легендарного Мауріціо Саррі в Наполі, який прописував кожну дію своєї команди в блокноті до гри – в Італії намагаються не пропустити будь-яку деталь. З таким же підходом Ночентіні прийшов у СК Дніпро-1.

Пару тижнів тому стало відомо, що він не продовжив роботу в українському клубі. Уже перебуваючи в Італії Луїджі розповів нам про штаб Саррі, Супрягу та як зробити наш футбол кращим.

– Які у вас були очікування до того, як ви приїхали працювати в Україну, і як вони змінилися після того, як ви пішли з СК Дніпро-1?

– Коли зі мною зв’язався директор СК Дніпро-1 Андрій Русол, я поговорив з Андреа Мальдерою, помічником Шевченка в збірній. Він розповів мені про менталітет українців, про тутешню футбольну культурі. Звичайно, складно зрозуміти країну, поки сам не приїдеш і не побачиш все на власні очі. Але я був приємно здивований. Говорили, що рівень українських футболістів низький, тому я припускав, що складно буде втілити мої ідеї футболу. Але це можливо в Україні, все склалося добре. Мене приємно здивувало велике бажання футболістів працювати, їх професіоналізм. Вони добре сприйняли появу іноземного тренера, всі хотіли прогресувати, стати сильнішими Я дуже задоволений тим, яку роботу ми виконали з командою. Вони дуже відкриті, хочуть вчитися – особливо з точки зору тактики, організації робочого процесу протягом тижня.

– Яку різницю ви побачили між українським і італійським футболом? Можливо, в плані підготовки і професіоналізму?

– Різниця велика. В українського футболу є можливість розвиватися, вийти на хороший європейський рівень. Але потрібно багато працювати. Мені здається, найбільша різниця – в організації і, особливо, в тактиці. В Україні класні тренери, але в Італії і в Європі набагато більше уваги приділяють деталям. Необхідно працювати над кожною дрібницею, бо кожна дрібниця важлива. В Італії не можна дозволяти собі не працювати на 100% над кожним аспектом, тому що рівень дуже високий. В Україні в цілому рівень гравців, звичайно, нижче – думаю, це залежить від рівня дитячих шкіл. Але не можна говорити, що в Італії дуже сильні футболісти, а в Україні – ні, і в цьому різниця. Я впевнений, що українські футболісти можуть досягти високого рівня.

– Що потрібно було змінити в Дніпрі в плані підготовки гравців?

– У кожного тренера – свої ідеї. Немає правильних і неправильних – вони просто різні. Особисто я намагався організувати все так, щоб кожен гравець знав, що конкретно від нього вимагається. Ми разом із тренером обирали модель гри – останнє рішення, звичайно, за головним тренером, я тільки ділився з ним своїми ідеями. Мені приємно, що після семи-восьми місяців, гравці дійсно засвоїли наші ідеї: і основні футболісти, і запасні. Багато гравців істотно додали. Наприклад, вистрілив Супряга, дебютував Єгор Ярмолюк, 2004 року народження. Ми намагалися допомогти молодим гравцям і, мені здається, провели гарну роботу. У команди з’явився стиль. Ми дуже багато вивчали суперників, аналізували за допомогою відео свої помилки – в загальному постійно працювали протягом тижня.

– У чому саме полягає ваша ідея футболу, яку ви запропонували СК Дніпро-1?

– Коли я прийшов, СК Дніпро-1 вже грав за схемою 4-3-3, тут нічого міняти не потрібно було. Моя ідея – атакуючий красивий футбол, дуже високий пресинг і контроль м’яча. Важливо, щоб команда не залежала від суперника. Я бачив багато матчів першої частини сезону, і СК Дніпро-1 було складно диктувати свої умови, показувати свій футбол, домінувати. Звичайно, для таких змін потрібен час, це складний процес. Але у нас були дуже хороші матчі. Наприклад, в гостях з Ворсклою: ми програли, але це був хороший матч, навіть відмінний. Те ж саме з Маріуполем – поразка, але класна гра. Ми багато перемагали, була серія з чотирьох перемог поспіль, але навіть в програних матчах виглядали добре. Щоб змінити менталітет, потрібен час. На жаль, неможливо завжди перемагати. Але гравці прогресували і стали сильнішими. І це дуже важливо.

– Наскільки комфортно було працювати в Дніпрі помічником? Чи давали робити те, що ви хотіли? Екс-гравець Дніпра Олег Венглинський скептично висловився з приводу вашої роботи – мовляв, приїжджають іноземці та вдають, що все знають, поводяться як головні тренери.

– Русол запросив мене працювати помічником головного тренера. Всі мої ідеї я обговорював з головним тренером і тільки потім щось робив. Для мене ієрархія в клубі дуже важлива, я поважаю ролі. Ніяких проблем з цим не було. Головний тренер – це головний тренер, а я – його асистент. Але містер дав мені великі повноваження, я дуже багато працював в полі. Але перед цим спілкувався з тренером, пояснював все, що хочу робити. Ми приймали всі рішення спільно. Я ніколи не говорив, що хочу бути головним в Дніпрі. У майбутньому все можливо, але не в цій ситуації.

– Питання про тактику. В Україні багато команд в захисті грають один в один, в Італії віддають перевагу зональної захисту. Що думаєте про це?

– Так, це велика відмінність. Але у кожного тренера своє бачення, своя філософія. Наприклад, Аталанта в Італії обороняється персонально. І, звичайно, багато що залежить від рівня футболістів. Якщо у тебе гравці найвищого класу, то можна завжди грати один в один. Наприклад, із Серхіо Рамосом, мабуть, найсильнішим центральним захисником у світі, можна припустити, щоб постійно виникали такі ситуації. Але я вважаю, що моїй команді краще працювати спільно і з підстраховкою – особливо це допомагає, коли у суперника сильні гравці.

– Ви багато уваги приділяєте інтенсивності тренувань. Наскільки в цьому плані українські команди далекі від італійських?

– Я відразу звернув на це увагу, коли приїхав на перший збір в Туреччині. Величезна різниця в інтенсивності тренувань. І однією з моїх перших завдань було поліпшити ситуацію. Для моєї ідеї футболу інтенсивність дуже важлива. В італійському футболі, європейському футболі, дуже висока інтенсивність. Важливо підтримувати її протягом тижня, на тренуваннях. Я впевнений, що в Дніпрі ми виконали класну роботу з цієї точки зору. Спочатку у гравців виникали складності, але потім і вони зрозуміли важливість того, що ми робимо, і дуже додали в плані фізики.

– Вам не здається, що в Ла Лізі інтенсивність все-таки більша, ніж у Серії А? Італійський футбол часто здається повільним.

– Не згоден. В Італії в порівнянні з Іспанією набагато більше працюють над тактикою. І інтенсивність матчів в Серії А – дуже висока. Чемпіонат Італії складніше іспанського, тому може здатися, що команди діють не так інтенсивно.

– В Італії медіа дуже багато уваги приділяють тренерським ідеям. У нас про це пишуть дуже рідко. Проблема в українських тренерів або в журналістах?

– В Італії тренери дуже багато працюють над тактикою і постійно намагаються знайти різні рішення по ходу сезону. В Україні вкрай важливим вважають індивідуальний рівень гравців. Кажуть – так було і в Дніпрі – що потрібні сильні гравці, а якщо їх немає – це величезна проблема. Мені не подобається такий підхід. Коли у клубу немає великих грошей, потрібно намагатися розвивати футболістів. Не можна вийти на європейський рівень, купуючи вже готових сильних гравців. Необхідно ростити своїх – над цим варто попрацювати українським клубам. Не можна шукати виправдання, говорити, в команді немає сильних футболістів. Зрозуміло, що українській команді буде складно проти італійської. Але необхідно працювати, щоб українці були готові грати на європейському рівні.

– В тему буде згадати Наполі, коли ви там працювали, не міг змагатися з Ювентусом на трансферному ринку, тому доводилося розвивати тих, хто був в команді. Правильно?

– Коли у тебе багато грошей – як у Ювентуса – то можна просто купувати кращих гравців. Решті доводиться багато працювати, щоб наблизитися до топовим клубам, маючи в своєму розпорядженні “нормальних” гравців. Стратегія Наполі була такою: не купувати футболістів по 60-70 мільйонів (у всякому разі, коли ми там працювали). Клуб брав гравців по 10-15 мільйонів, допомагав їм вирости і потім, можливо, продавав за 40-50 мільйонів. Наприклад, Кулібалі – його взяли ще до нас за 10-12 мільйонів, а зараз можуть продати за 80 млн.

Мені здається, українські клуби, за винятком Шахтаря, повинні підписувати молодих футболістів з хорошим потенціалом, працювати з ними, а потім продавати в Європу. Отримані гроші інвестувати в нових гравців – це правильний підхід.

– Чи правда, що в штаб Саррі у Наполі входило понад 10 тренерів? Для чого так багато?

– Нас було дев’ять. Наполі грав в Лізі чемпіонів – матчі кожні три дні. У нас були специфічні методи роботи. Наприклад, три тренери з фізпідготовки: один працював індивідуально, один з командою в цілому, третій аналізував дані. Один помічник головного тренера, а у нього – ще три помічники. Це дозволяло працювати і з окремими гравцями, і з групою, приділяти дуже багато уваги деталям. Це дуже важливо, коли у тебе в команді 25-27 футболістів.

Це не рекорд для італійського клубу. Наприклад, у Ювентуса дуже багато тренерів в штабі. Якщо говорити про Україну, то, звичайно, було б добре найняти дев’ять тренерів, якщо фінанси дозволяють. Але, мені здається, досить чотирьох-п’яти чоловік, фахівців високого рівня. І ось в цьому напрямку потрібно працювати українським клубам. Тренер Зорі Скрипник, колишній тренер Олімпіка Вісенте – вони працювали в Європі, вони знають методи. Клубам потрібно інвестувати в тренерів з європейським досвідом, які допоможуть українським футболістам рости. Мені здається, це повинно бути метою.

– Чи можна порівнювати тренувальну базу Наполі і СК Дніпро-1? У дніпрян умови для роботи нічим не гірше?

– У Дніпра хороший спортивний центр. В Італії мало клубів із по-справжньому хорошими базами -Ювентус, Інтер, Аталанта. Коли я їхав в Україну, то очікував гіршого. Я був приємно здивований спортивним центром Дніпра. Звичайно, можна дещо поліпшити, але в цілому рівень дуже хороший. Можна працювати. У Наполі база не з кращих. Так що різниця невелика.

– Що трапилося в плей-офф з Колосом? Це був найважливіший матч сезону. Програвши його СК Дніпро-1 втратив можливість вийти в єврокубки.

1:4 – занадто велика поразка, на мою думку, з огляду на те, як складався матч. Наша гра мені не сподобалася, особливо перший тайм. Ми не продемонстрували свій футбол, не показали свій потенціал. До цього у нас були матчі, в яких команда грала набагато краще. Я дуже розчарований.

– Ви згодні, що рівень гравців у Дніпра вище, ніж у Колоса?

– Я був дуже задоволений рівнем гравців в нашій команді. Це гравці відмінного рівня. Так, багато молодих, але вони можуть сильно додати. Наприклад, Когут, Вакулко, Ді Франко, Булеца, Назаренко, Сваток – хороша команда, яка може бути в п’ятірці. Дніпро не може змагатися з Шахтарем, команді складно з Динамо, але всі інші команди можна перемагати. Чи сильніше Колос Дніпра? Точно ні.

– Ви багато індивідуально працювали із Супрягою. Що думаєте про нього? Він може стати новим Шевченком?

– Стати новим Шевченком неймовірно складно, це був великий гравець. Знаєте, що мені дуже подобається у Супрязі? У нього класна фізика, класна техніка, але – що найважливіше – правильний менталітет. Він мене приємно здивував – кожен день ми обговорювали, як він може стати сильнішим, що потрібно для цього робити. Багато працювали з відео, постійно говорили. На поле він робив все, що від нього вимагалося. Супряга дуже хоче прогресувати і працює, щоб стати класним гравцем.

Чи готовий він грати в Італії? Не знаю, Динамо – класна команда. Він точно додасть, граючи там. А якщо перебереться до Італії, йому спочатку точно буде непросто, але, навіть не граючи стабільно, він може стати набагато сильнішим. Рівень Серії А зовсім інший в порівнянні з чемпіонатом України. Але Супряга – дуже розумний хлопець, він хоче додавати і може багато чого досягти.

– В Україні є міф, що Супряга тільки біжить. За останні півроку він став набагато різноманітнішим, сильно додав у плані гри в штрафному майданчику.

– Супряга, як і багато гравців Дніпра, став набагато сильнішим за той час, що ми з ним працювали. Я не згоден, що він тільки біжить – у нього хороша техніка. У тактиці потрібно додавати, але йому всього 20 років, він молодий.

– Ви радилися з приводу Супряги зі штабом збірної, постійно передавали їм відео з індивідуальних тренувань…

– Ми багато говорили про супряга. Шевченко цікавився ним та іншими нашими гравцями. Він хотів, щоб я індивідуально працював із Супрягою – і на полі, і з відео, щоб допомогти йому прогресувати. Зараз його вже викликали в збірну. Думаю, Супряга на правильному шляху, він може стати дуже класним гравцем. Важливо не зупинятися і працювати. Він ще нічого не добився, йому належить пройти великий шлях, щоб стати сильним футболістом.

– В Італії підхід до роботи такий: все повинно бути підготовлено, кожна дрібниця продумана. А в Україні все часто зводиться до фрази: «Це футбол».

– Ось над цим українцям потрібно працювати. Везіння – це здорово. Але пощастити може один раз, два рази. Завжди щастити не може. Я вважаю, що організація в клубі, щоденна робота тренерського штабу, увагу до всього, включаючи харчування – це допомагає команді стати сильніше. А говорити «Це футбол» – виправдання, мені таке не подобається. Якщо команда програла, значить, були причини. Не можна програти, тому що була погана погода.

– Чи багато в Україні молодих гравців, які можуть вийти на рівень, наприклад, Малиновського? Чи є умови для зростання?

– Знаєте, діти народжуються однаковими: і в Італії, і в Україні. Тому різниця, як працюють з цими дітьми. В Україні є хороші гравці, але їм потрібно багато працювати, щоб прогресувати. Мені не подобається категоричність: мовляв, в Україні низький рівень футболістів, вони не можуть заграти в Європі. Це не так. Чому це вони не можуть стати сильними гравцями? В Італії ж теж не народжуються футболістами.

Малиновський сказав, що за півроку в Аталанті він отримав більше знань, ніж за весь час в Україні. Ось в цьому справа. В Україні є хороші тренери, але в них потрібно інвестувати. Гравці можуть прогресувати тільки з хорошими тренерами. Щоб виїхати в Європу і успішно там виступати, гравець повинен бути готовий до Європи. Так що потрібно підвищувати рівень українського футболу, зробити його більш європейським – над цим якраз зараз працюють в збірній.

– У Дніпрі багато гравців, які можуть вийти на європейський рівень?

– Є гравці, які можуть думати про те, щоб виступати в Європі. Потрібно розуміти, що потрібно мислити широко, немає ніяких кордонів – кожен може стати сильніше і багато чого досягти. Футболісти повинні намагатися рости. Але якщо не виросте рівень чемпіонату України, то, звичайно, буде складно.

Як підвищити рівень чемпіонату? Можна підписувати іноземців – це простий варіант, але, на мою думку, є некоректним. Потрібно працювати з українськими футболістами, але перед цим вкластися в інфраструктуру, в академії, в тренерів. Зараз складно привезти в Україну сильних легіонерів – це дуже дорого. Тому краще вкладатися в розвиток клубів, в молодіжний сектор. Це дасть результат.

– Як ви вважаєте, Сергій Кравченко буде хорошим тренером? Кажуть, ви дуже багато спілкувалися.

– Мені дуже подобаються його футбольні ідеї. Ми багато говорили про тактику, про організацію тренувального процесу. Між роботою тренера і футболіста дуже велика різниця, це складний перехід. Багато що залежить від того, як ти спілкуєшся з командою, як працюють твої помічники. Попереду у нього довгий шлях. І було б приємно з ним попрацювати в майбутньому.

– Чому розійшлися шляхи з українським клубом?

– Ми часто спілкуємося з Андрієм Русолом. Рішення розлучитися – вибір клубу і тренерського штабу. Я сказав, що готовий повернутися, ми обговорювали таку можливість, але цього не сталося. Але у нас з директором чудові стосунки, ми щодня розмовляємо. Немає жодних проблем.

– Хотіли б ви повернутися працювати в Україну? У СК Дніпро-1 або в інший клуб?

– Зараз я відкритий до будь-яких пропозицій. Працювати за кордоном дуже корисно. Так, я б з радістю повернувся в Україну або попрацював би в іншій країні. Тренувати в Італії – здорово, але зараз я вже готовий до роботи в іноземному клубі.

– Україна програла Іспанії 0:4. Багато хто вважає, що Шевченко відійшов від своїх принципів. Чи Іспанія просто банально сильніше з точки зору гравців?

– Не розумію, чому у когось викликає захоплення ця поразка. Шевченко і його штаб виконали чудову роботу. Зрозуміло, що проти Іспанії складно, але з нею складно навіть Італії. В Україні є проблема: після перемоги всі божеволіють від радості, після поразки – всі немов померли. Це не правильно. Коли я приєднався до СК Дніпро-1, ми грали товариський матч в Туреччині, проти команди з Казахстану. 0: 3 після першого тайму – враження було таке, що ми програли в фіналі Ліги чемпіонів. Але в підсумку ми в другому таймі забили два голи. Хоч програли, але показали хороший рівень гри. Звичайно, погано програвати 0:3 в першому таймі, але це ж не кінець світу. Потрібно робити висновки, намагатися зіграти краще. Футбол – не математика, завжди є шанси. А в Україні до всього ставляться занадто категорично. Всі задоволені після перемоги, а мені іноді не подобалося, як ми виграли. А якщо команда програє, потрібно дивитися не на результат, а на те, як вона зіграла.

Роман Бебех, Юрій Шевченко

Луиджи НОЧЕНТИНИ: "Супряга меня приятно удивил - каждый день мы обсуждали, как он может стать сильнее"