Богдан САРНАВСКИЙ: "Был уверен, что меня убрали из "Динамо" не по спортивному принципу"

Новачок СК «Дніпро-1» Богдан Сарнавський розповів, чому обрав наш клуб, пригадав дебют на «Дніпро-Арені» та чемпіонат світу, а також розвінчав міф про свого батька.

— Богдане, які перші враження від перебування у новій команді?

— Тут чудові умови для роботи, все є. Хлопці добре прийняли, тож, у принципі, все добре.

— Розмови про твій перехід сюди точилися вже деякий час. Чи були інші варіанти?

— Були варіанти, але я для себе обрав СК «Дніпро-1». Це рішення сформувалося не вчора і не позавчора, а раніше. Ні про що не шкодую. Працюватиму та буду віддаватися повністю у цій команді.

— Вже відчув ритм тренувань Валерія Городова?

— Так. Я ще раніше чув від інших тренерів, що це дуже добрий фахівець. Ви запитували про варіанти, так ось коли я радився з моїм колишнім тренером Тарасом Олександровичем Гребенюком, який навчив мене всьому, він сказав наступне: «Бодя, ти тут лише знайдеш і нічого не втратиш. Городов – хороший спеціаліст». Це зіграло неабияку роль при виборі команди.

— З кимось з гравців був раніше знайомий?

— Так, грали з хлопцями у юнацьких збірних, а Адамюком та Тейлором були разом у ФК «Львів».

— Можемо підказати ще одне давнє знайомство – із Сергієм Кравченком під час твого дебюту у Прем’єр-лізі…

— (посміхаючись) Так, дійсно, він грав за ФК «Дніпро», коли ми з «Арсеналом» програли 0:3 на «Дніпро-Арені». Запам’яталась гарна атмосфера, яка панувала тоді на стадіоні. Ще пам’ятаю холод, а також хвилювання. Перша гра, а мені було лише 18 років.

— Минулого сезону ти повторив рекорд ліги за кількістю взятих пенальті. Справа у реакції чи є якісь секрет з підготовки до 11-метрових?

— Вважаю, що просто везіння, але на нього теж потрібно заслужити. Напевно, заслужив (посміхається).

— Взагалі, минулий сезон вважаєш для себе вдалим?

— У принципі, так, непоганий вийшов сезон. Було чимало гарних матчів – ті ж ігри з «Дніпром-1» можна згадати. Але є, над чим працювати та куди зростати.

— «Львів» став, за великим рахунком, першим клубом, у якому ти затримався на тривалий час. Чому не виходило ніде закріпитися раніше?

— У «Шахтарі» я був три роки, але, якщо мова про матчі у вищій лізі, так, це «Львів». Можливо, причина частково полягає у тому, що лише в останній рік чи два активно почали довіряти молодим воротарям. Раніше вважалося, що молодше 25 років це ще не воротар. Але нічого, працюємо, і, дай Боже, все буде добре.

— Утім, в юнацьких збірних ти отримав неабиякий досвід, граючи більше, ніж у клубах…

— Так, я грав за свій 1995 рік, а також Юрій Мороз викликав мене до збірної 1994 року. Потім була і молодіжна збірна. Поїздив чимало.

— Як вдавалося грати одночасно за два віки?

— Ну, як… Плюс-мінус нормально (посміхається). Три дні вдома – і поїхав знову.

— Які враження залишилися від Чемпіонату Європи?

— Просто чудові! Я там, до речі, теж пенальті відбив. А на чемпіонаті світу потім у груповому турнірі ми не пропустили жодного м’яча за три матчі, вилетіли у серії пенальті. Гарні спогади залишились. І звичайно, це стало великим досвідом. Кращі футболісти роз’їхалися потім по великих клубах – це відображає рівень турніру.

— У підлітковому віці тебе відрахували з «Динамо». Що це було для тебе на той момент?

— Була образа. Був впевнений, що мене прибрали не за спортивним принципом. І я це довів. За півроку мене кликали назад, але я відмовив. А за три роки дебютував у вищій лізі.

— Матчі проти «Динамо» є для тебе принциповими з того часу?

— Ні. Кожний суперник має бути принциповим, адже треба виходити та завойовувати три очки.

— Твій батько був футболістом…

— Ні, це неправда. Батько ніколи не грав. Ми з ним читали це і лише сміялися. Я теж дивувався, звідки це взялося. Глузував з нього, мовляв, може, я чогось не знаю (посміхається).