Олег БЛОХИН: "Финал Кубка Кубков в Базеле я играл с травмой"

Сьогодні виповнюється 45 років із того дня, коли київське «Динамо» вперше в історії здобуло європейський клубний трофей — Кубок володарів кубків. 14 травня 1975 року команда під керівництвом Валерія Лобановського у фінальному матчі, що проходив у швейцарському Базелі, перемогла угорський «Ференцварош» — 3:0.

Двічі в тому поєдинку (на 18-й та 39-й хвилинах) відзначився Володимир Онищенко й одного разу (на 67-й) — Олег Блохін. Символічно, що обидва автори голів, а також іще один учасник того тріумфу, Володимир Трошкін, нині працюють на благо вітчизняного спорту в Українській асоціації футболу. Блохін є співголовою Ради стратегічного розвитку професіонального футболу УАФ, Онищенко перебуває в тренерському штабі національної збірної України, а Трошкін — провідний спеціаліст Комітету УАФ з питань статусу та трансферу футболістів.

Згадуючи 1975 рік і перемогу в Базелі, Володимир Онищенко пов'язує успіх «Динамо» з ідеями Валерія Лобановського та Олега Базилевича, які команда змогла втілити на футбольному полі: «Найголовніші спогади, пов'язані з тим фіналом, — у тому, що ми стали першими в СРСР, хто здобув значимий європейський трофей. Ми тоді, звичайно, не були впевнені, що дійдемо до фіналу й виграємо його. Ми грали від матчу до матчу, ішли до цієї мети крок за кроком. Усі поєдинки на шляху до фіналу були різними, зі своєю історією й сюжетом. Що стосується безпосередньо фіналу, то ми зуміли втілити на полі установку, яку нам дав Валерій Лобановський. Якогось особливого накачування перед матчем не було. Найголовнішим було те, що тренери детально вивчили «Ференцварош», ми знали всі його сильні і слабкі сторони, чим і скористалися. Успіх того «Динамо» був у тому, що ми на полі стали провідниками ідей, які закладали Валерій Лобановський і його помічник Олег Базилевич. Тому я вітаю вболівальників «Динамо», які ще пам'ятають цю дату, і сподіваюся, що наш український футбол теж досягне таких високих цілей, а ми будемо вірити й чекати, що це станеться в недалекому майбутньому».

«Мені фінал Кубку кубків 1975 року запам'ятався насамперед тим, що я грав його з травмою, як, до речі, і потім фінал 1986 року, — згадує історичну подію Олег Блохін. — Напевно, фінал 1975 року тоді в європейській пресі не викликав великого ажіотажу, тому що у вирішальному поєдинку зійшлися команди із соціалістичного табору — СРСР і Угорщини. Афіша була не такою гучною, як могла б бути, наприклад, якби участь у ньому брали «Ліверпуль», «Реал»...

Проте, думаю, на ті часи наш фінал був матчем рівня нинішньої Ліги чемпіонів. Поєдинок проходив у Базелі, на невеличкому стадіончику. Запам'яталося, що він, незважаючи на рахунок 3:0 на нашу користь, вийшов досить складним. У «Ференцварошу» теж була гарна команда, яка не випадково дійшла до фіналу. До того, як ми забили перший гол, гра була рівною, і в угорців теж були моменти. Після першого гола Володимира Онищенка дихати стало легше. Але в перемогу ми повірили тільки тоді, коли рахунок став 3:0, а потім пролунав фінальний свисток».

Олег Блохін пригадав, як команду після переможного фіналу зустрічали в Києві: «Звичайно, удома, у Києві, нас вітали як справжніх тріумфаторів. Ми поверталися чартерним рейсом, в аеропорту була червона доріжка, хліб-сіль. Прибуло керівництво республіки. Це був колосальний успіх для вітчизняного футболу».

До слова, після перемоги у фіналі Кубку кубків 1975 року невдовзі Олег Блохін отримав приз найкращому гравцеві Європи — «Золотий м'яч». «Я не знав, що здобуду «Золотий м'яч», але в тому році сезон вийшов золотим для всієї нашої команди. Ми виграли тоді всі турніри», — зазначив Блохін.

Сьогодні, за 45 років після історичної перемоги, двічі володар Кубка кубків та чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 року в якості головного тренера національної збірної України зізнається, що цю дату відзначить удома: «Зараз карантин, тому збиратися з друзями не можна. Звичайно, у родинному колі трошки відзначимо. Усе ж таки цей день пов'язаний із приємними спогадами».