Дмитрий Джулай: советуем прочитать

Навряд чи Марадона читав цю книжку. Але його гра разом із нею та ще й оповіданнями Кортасара, є ключем до цілого світу, який створили нащадки емігрантів з усіх-усюд. Все, зокрема і футбол, вони сприймали інакше, дарували свою версію. І з'ясувалося, що сторінками роману можна стрибати, і не втрачати красу та плавкість оповіді. Так, як не втрачав красу своєї гри Дієго Армандо, перестрибуючи ноги злобливих опікунів.

Він знає дуже багато. Він сам є бібліотекою. Він грається своїм знанням, оформлює його у оповідання чи не кожен рядок яких наповнює дивним спокоєм та світлом. Це вміло відібране слово передає навколишню гармонію. Ніхто не вмів так добирати слова, як він.

Кожна подія, навіть найдрібніша, має значення. Ба більше, вона може бути запланована кимось там вгорі. Оуен Міні не сумнівався в цьому. Його історія була першим знайомством із письменницькою майстерністю Джона Ірвінга. Знайомством настільки захопливим, що повертався до неї ще кілька разів.

Тихий плин його прози заворожує. Він вміє лякати без спецефектів і дарувати надію кількома словами. Досконало викарбуваний твір, особливо доречний саме зараз.

Якби Майка, і таких, як він не замордували, ми б жили зовсім в іншій країні. Однак це й був задум. Виховати, випестити манкуртів "какая разніца" й розказувати їм потім про білих ведмедів на Антарктичному півострові. А тих, хто творив українську культуру, оригінальну та сильну виривали з корінням. Повернення до цих творів є тільки слабкою спробою відновити брутально обірваний зв'язок. Спробою майже безнадійною. Але необхідною.