Сергей Федоров: король воздуха, мастер борьбы

Сьогодні своє 45-річчя святкує відомий у минулому захисник, а нині – тренер «Динамо» Сергій Федоров.

Його перша зустріч з Лобановським вийшла дуже пам’ятною: Валерій Васильович подивився на високого, могутнього дефа та зупинив погляд на сережці в лівому вусі. «Люблю я сучасну молодь», – резюмував Метр. І справді: Федоров, попри конфуз при знайомстві, став невід’ємною частиною третьої команди-зірки Лобановського, а також одним із найкращих захисників України 90-х – 2000-х.

Сергій народився 18 лютого 1975 року в Києві. У школі спростував усі стереотипи відносно спортсменів – добре вчився, колекціонував марки, досить успішно вправлявся у малюванні, зачитувався книгами – від Ремарка до наукової фантастики. На запитання, чим би займався, якби не футбол, відповідав – пішов би в медицину, як і його сестра.

Федоров опинився в «Динамо» через сімейні зв’язки. Його двоюрідний брат, який займався в динамівській школі, запропонував Сергію спробувати себе в футболі. Задатки майбутнього збірника кинулися в очі тренерам – так він і опинився в «Динамо», де якраз зріло велике покоління. Хоча сам Сергій зростав на Святошині, не лінився щоденно їздити через пів-Києва в оболонську школу, де й базувався футбольний клас із майбутніми зірочками.

Ще зі шкільних років Сергій Федоров дружить із Олександром Шовковським, Владиславом Ващуком, Сергієм Баланчуком. Команди їхніх вікових категорій – це були «команди-бомби», які збирали колекцію нагород і в радянські часи, і вже в часи Незалежної України.

З юних літ – у динамівській обоймі. Пройшов резервний склад, 12 березня 1994 року дебютував у першій команді в матчі проти сімферопольської «Таврії» (перемога 4:2). Однак той матч довго залишався для нього єдиним. «Динамо» першої половини 90-х – це команда з величезною конкуренцією. Талановитого захисника відправили набиратися практики в армію.

У складі «ЦСКА-Борисфена», а потім – і ЦСКА (Київ) Федоров був провідним гравцем. Михайло Фоменко і Володимир Лозинський, у минулому – великі динамівські захисники, відразу відзначили чіпкість і надійність молодого гравця. І хто б повірив, що Сергій починав виступи центрфорвардом, а, окрім основної кваліфікації, міг зіграти ще й правого захисника чи опорника.

«Динамо» неодноразово збиралося повернути талановитого вихованця, і в підсумку досягло свого. Кажуть, сам Лобановський, переглядаючи матч армійців, де Федоров особливо здорово себе проявив, запитав у оточення: «А це хто?». А коли почув у відповідь, що це динамівець, «позичений» ЦСКА, сказав: «Забрати назад!». У 1997 році Сергій Федоров знову почав виступати за рідний клуб і на довгі роки вселив спокій і впевненість у редути команди. Попри велику конкуренцію, хоча не оминали й травми, а пізніше приєдналися до «Динамо» й численні легіонери, Федоров був потрібним команді. За цей період і до 2008 року Сергій зіграв 167 матчів (забив 12 м’ячів), виграв шість золотих медалей чемпіонату України (1998, 1999, 2000, 2001, 2003, 2004), чотири Кубки України (2000, 2003, 2005, 2006), а також Суперкубок України прем’єрного розіграшу 2004 року.

У національній команді Федоров вперше з’явився в дуже складний для неї момент – коли при великих кадрових втратах Україна грала зі Словенією в стикових матчах за право виходу на чемпіонат Європи-2000. 17 листопада 1999 року Сергій дебютував у збірній у домашньому матчі зі словенцями (1:1). У двоматчевому протистоянні наша команда поступилася, але пізніше досягнула своєї мети. Жаль тільки, що Федоров на чемпіонат світу 2006 року так і не поїхав. Буквально в останню мить дала про себе знати травма… До честі Олега Блохіна, на командних зборах він сказав: «Федоров їде з нами в Німеччину. Видайте йому форму, але без бутсів!» Підтримав колектив травмованого товариша…

Загалом, до кінця 2007 року Сергій відіграв за збірну 29 матчів, відзначившись одним голом. Зате яким! В одному з найдраматичніших матчів в історії забив вирішальний м’яч в ворота Вірменії, а Україна у Львові виграла матч відбору до Євро-2004 – 4:3!

Федоров разом із Головком і Ващуком десятиліття уособлював надійність динамівського захисту. Неодноразово входив у символічні збірні сезону, списки 33 найкращих, інші рейтинги. Вважався одним із найкращих майстрів верхової боротьби в українському футболі, який здатен нейтралізувати найскладніших форвардів-підопічних. Нема нічого дивно, що таким гравцем цікавилися закордонні клуби. Зокрема, італійський «Торіно», російський ЦСКА (Москва) – але якщо Лобановський казав, що Сергій потрібен команді, він залишався, незважаючи на різні запрошення.

Догравав Федоров у одеському «Чорноморці». На жаль, у першому ж матчі – 4 квітня 2009 року вдома проти «Таврії» – Сергій зазнав тяжкої травми й був замінений вже на самому початку гри. Розрив «ахілла» змусив досвідченого захисника завершити кар’єру. Можна впевнено сказати: якби не травми, Федоров значно більше встиг би зробити в футболі.

Після завершення кар’єри Сергій Федоров, на відміну від багатьох інших одноклубників, розпочав тренерську роботу не в «Динамо». У 2010 році він ввійшов у тренерський штаб першолігової «Зірки» (Кропивницький). У клубі, який дав вітчизняному футболу Михайлова, Веремеєва та Євтушенка, Сергій Владиславович був на правах граючого тренера, але на поле вже не виходив – зосередився на тренерській роботі. Свої знання Федоров постійно вдосконалював – до слова, його товаришами «по парті» на тренерських курсах були інші динамівці, в тому числі, Шевченко, Коновалов, Михайленко.

І в 2011 році, на запрошення директора школи ДЮФШ «Динамо» ім. Валерія Лобановського Олександра Іщенка (до речі, екс-тренера якраз «Зірки»), Сергій Федоров розпочав тренерську роботу в рідному клубі. Спершу працював у тренерському штабі команди вікової групи U-16, звідки вийшли, до слова, Циганков, Шепелєв, Михайличенко, Тимчик і… внук Валерія Лобановського, Богдан.

У 2013-2017 роках був асистентом головного тренера «Динамо», потім два роки пропрацював у штабі молодіжної команди, а з серпня 2019 року – знову в першій клубній команді «Динамо». Сергій Владиславович допомагає Олексію Михайличенку, залишаючись відданим динамівцем і передаючи свій досвід тим, кому треба продовжувати спортивну славу клубу.