Радиоуправляемый: Андрей Баль и его главные матчи

До 62-річчя від дня народження Андрія Михайловича Баля.

Таке могло статися, напевно, тільки з ним – чемпіоном Європи серед молодіжних збірних він став двічі з 10-літнім інтервалом: в 1980 році молодим, 22-річним, в 1990 році – 32-річним. З його легкої руки добра половина динамівських одноклубників обзавелася дотепними та влучними прізвиськами. У футболі, цьому штучному симуляторі життя з підвищеною інтенсивністю, – навіть у футболі! – не знайдеш людей, які сказали б про нього погане слово. Загальний улюбленець, при цьому сильний і титулований футболіст. Пішов із життя в віці тренерського розквіту – коли ще багато можна було взяти від життя й віддати футболу.

Андрій Баль запам’ятався світлим образом футболіста, спроможного на подвиг, і тренера, що розумів молодих футболістів. З нагоди його дня народження пригадуємо найголовніші факти та матчі з біографії Андрія Михайловича.

Він народився 16 лютого 1958 року в селі Старий Розділ Миколаївського району Львівської області, його мама пережила сталінські репресії й поставила дітей на ноги навіть після смерті чоловіка (Андрій втратив батька в десять років). Спершу майбутній зірковий футболіст займався різними видами спорту – хокеєм, баскетболом, тенісом, вчився грати на акордеоні, але заради футболу зосередився на одному. Грати в футбол починав у ДЮСШ селища Новий Розділ у дитячого тренера Олеся Михайловича.

У Київський спортінтернат майбутнього збірника не взяли – лише через певний час, коли в УРСР розпочали роботу ще кілька спортінтернатів, Баль зміг вступити в львівське відділення до Федора Бушанського. Причому – без іспитів, і відразу з реноме дуже перспективного гравця. Тренери, коли треба було показати підопічним щось цікаве чи складне, зверталися до Баля: «Андрійку, покажи!». Коли головний республіканський спортінтернат придивився до Андрія й покликав назад, він відповів, за легендою, – «дякую, я у вас вже був!».

А от «Карпати» юного таланта пропускати не мали наміру. Ернест Юст відразу сказав: взяти «на мушку» та підпускати до гри ще з шкільної лави! Ще десятикласником почали залучати його до матчів турніру дублерів, де Андрій Баль, з метою конспірації, грав під чужим прізвищем. Скільки десятків вдалих матчів він провів за молодіжний склад львів’ян, історія замовчує. Офіційно до клубу Баль приєднався 17-річним – у 1975 році.

Юний талант був завсідником усіх союзних збірних своїх вікових категорій: 1976 року став чемпіоном Європи серед юнаків, 1977-го – чемпіоном світу серед молоді, 1980-го – чемпіоном Європи серед молоді. Унікальний Андрій Баль у всьому – через особливості тодішнього регламенту, який дозволяв до молодих гравців додавати двох більш віковий, він у 32 роки ще раз став чемпіоном Європи серед молоді в 1990 році. Доля неначе натякала, що це молода духом людина…

Гравця з таким резюме готові були забирати різні клуби, кликали чотири московських, Київ, Харків – Баль залишався вірним «Карпатам». За 1977-1980 роки він зіграв за львів’ян 134 матчі, забивши 12 м'ячів. Напевно, вершиною його виступів став чудовий сезон 1979 року, коли Андрій був уже лідером команди й допоміг їй виграти перше місце в Першій лізі, а потім – ще й освоїтися в вищолігових змаганнях.

Серед команд, які кликали Баля, було й київське «Динамо». На першу пропозицію Андрій відповів відмовою, тому що хотів ще освоїтися в «Карпатах» і дорослому футболі. Але років через три вже не сумнівався й від 1981 року став гравцем команди своєї мрії. За десять сезонів у Києві він виграв чотири золоті медалі чемпіонату СРСР і три кубки, завоював Кубок володарів кубків 1986 року. За «Динамо» в чемпіонаті СРСР відіграв 240 матчів, забив 11 м’ячів. У єврокубках провів 33 матчі, відзначився 1 голом.

У 1980-89 роках Баль чотири рази входив у список «33 найкращих», але тільки одного разу – під №1. Зате його самовідданість і колективізм зробили з Андрія великого універсала, який міг зіграти, грубо кажучи, практично будь де в полі. На позиціях захисника та півзахисника він справедливо вважався одним із найкращих гравців СРСР. За союзну збірну провів 20 матчів, у тому числі – на чемпіонатах світу 1982 та 1986 років. Єдиний гол за збірну провів 14 червня 1982 року. Той неймовірний удар по воротах збірної Бразилії пізніше називали «радіокерованим» – неймовірна абсолютно траєкторія, несподіваний для воротаря політ м’яча.

Влітку 1990 року Баль, як і багато ровесників, став легіонером. Виступав у складі «Маккабі» (Тель-Авів) та «Бней-Єгуда», став одним із тих, завдяки кому Ізраїль високо оцінив професіоналізм, відповідальність і високі людські якості українських футболістів. Андрій Михайлович вивчив іврит, завдяки чому навіть допомагав спілкуватися при нагоді друзям-динамівцям, які опинялися в Ізраїлі, а також дебютував у якості коментатора та експерта на місцевому телебаченні.

«Універсальний футболіст, вирізнявся надійністю, суворим дотриманням ігрової дисципліни. Різкий, рухливий, вмів несподівано увірватися в карний майданчик суперників, добре грав на випередження. Виділявся бійцівськими якостями, високим рівнем тактичного мислення. Сприяв створенню здорової психологічної обстановки в команді», – таку характеристику вже після завершення виступів отримав Андрій Баль від журналістів.

В Ізраїлі Андрій Михайлович почав свою тренерську роботу – п’ять років працював у «Маккабі» (Хайфа): входив у тренерський штаб першої команди, був координатором дитячо-юнацьких команд клубу. Пізніше очолював команди «Маккабі» (Герцлія) та «Акоах», а також литовський «Жальгірис». В Україну повернувся в 2001 році: очолив «Ворсклу», де запам’ятався успішною роботою з молодими вітчизняними футболістами та легіонерами. Декілька з них зобов’язані саме Балю тим, що відбулися в чемпіонаті України…

Багато років Андрій Баль працював у тренерському штабі Олега Блохіна – в національній збірній, ФК «Москва» та київському «Динамо». Очолював одеський «Чорноморець». П’ять разів два великих динамівці очолювали команди в творчому тандемі…

9 серпня 2014 року, неначе грім під час спекотного літнього дня – новина, що Андрій Баль раптово помер. Погіршало прямо на футбольному полі під час матчу між друзями-ветеранами. Хай навіть це був простий «дир-дир», але символічно: великий футболіст закінчив свій земний шлях саме на футбольному ристалищі…

Такі новини сприймаються особливо страшно, коли помирають такі веселі, життєрадісні, добрі люди. На 57 році життя – в час розквіту зрілої, досвідченої людини, коли досвід допомагає втілювати тренерські задуми, а попереду, здавалося, стільки цікавих команд, проектів, задумок…

…Він справді був особливим, Андрій Михайлович Баль. Із добрим смутком в очах пригадував дурниці та бюрократизми нашого складного життя. Коли за перемогу на юнацькому чемпіонаті Європи гравцям вручили велосипеди, які вони потім тягали через митницю та прикордонні переїзди. Або коли перевіряли, чи ніхто з комсомольців не ходив, бува, в церкву святити паски – а Баль, як і вся своя родина, був віруючим. Або коли при «службі» для пагонів рядового обстригли Андрія так, що довелося йти в нормальну перукарню, щоб підправити «армійську» зачіску. Чи як уже в Ізраїлі заклеювали наглухо вікна на випадок газової атаки й частенько натягували протигази.

А міг би Баль розказати, як в інтересах команди в найбільш відповідальних матчах міг закрити будь-яку позицію. Як у 1982 році в матчі з аргентинцями закрив Марадону так, що він виявився гіршим гравцем матчу з показником у 60 ТТД. Як завадив спартаківцю Шмарову забити найкращий гол року через себе в падінні, прийнявши м’яч на лице ціною підбитого ока. Можна згадувати й згадувати, а, отже, яке велике життя в футболі прожив Андрій Михайлович!..