Отец Караваева: "Сын сказал: "Я хочу быть в "Шахтере"

Олександр Караваєв-старший, батько правого латераля "Динамо" Олександра Караваєва, розповів про те, як його син потрапив у донецький "Шахтар".

Про "Шахтар": Спочатку я повіз його у сімферопольську Таврію. А вже потім домовилися про перегляд у донецькому Шахтарі. І от мені пообіцяли: якщо погоджуся віддати сина в академію "гірників", його одразу зарахують в основний склад команди 1992 року народження. Відповів згодою, син поїхав туди із матір’ю: "Як мати, ти повинна подивитися і оцінити – де він житиме, як він житиме, чим його годуватимуть…". Вона повернулася під сильними враженнями: "Ти знаєш, я такого не очікувала. У них є все".

Про те, чи не шкодував син про перехід в "Шахтар": Я вам скажу іншими словами. Коли ми з Сашком вперше поїхали на перегляд у Донецьк, провели там чотири дні. Кожного дня тренери когось відсіювали. Четвертого дня стоїмо, чекаємо результатів – четверо татусів, одна мати і одна тітка. Дивлюсь, Сашко виходить. Я підбігаю, а в нього такі очі – недужі. "Наше прізвище не назвали". – "Отже, не зарахували, нічого страшного". Він – мовчить.

Йдемо до автобуса, дорогою йому кажу: "У Сімферополь ми їздили, у Донецьк – їздили. Давай поїдемо в Київ". Зупинився: "А навіщо?". – "У київське Динамо". – "Думаєш, ми туди потрапимо?"

Мені й самому сподобалися умови, які були в Донецьку. Тим паче, на той момент розвитком академії займалися голландські фахівці – буквально з нуля. Тож я відповів синові: "Гаразд, ми з тобою залишимося тут". Він зрадів: "Так, я хочу бути в Шахтарі".

Ми запізнилися на транспорт, яким мали повернутися до Херсона. За ті 3-4 години я переговорив із кількома тренерами. Вони окреслили вимоги: Сашкові потрібно попрацювати над дриблінгом і володінням м’ячем. Обмінялися телефонами, невдовзі син опинився у Шахтарі.

Для нас накладка полягала в іншому. Старший син – Роман – у цей час поїхав на навчання. Упродовж одного тижня двоє хлопців покинули батьківську оселю: один вирушив у Київ, інший – в Донецьк. У перші ночі дружина мені в плече плакала… Але нічого, виросли (Усміхається).