Как изменился футбол со времен работы Михайличенко главным тренером "Динамо"

Після неймовірних успіхів Барселони Гвардіоли в кінці нульових трохи непомітно для нашого глядача (а може і навпаки) важливу роль отримала реалізація володіння м'ячем (причому не важливо, в короткий пас з обведеннями, або в чергування середніх передач і діагоналей з пошуком простору попереду). Іншими словами, команди з налагодженою структурою позиційного нападу стали домінувати над оборонно спрямованими командами, які намагалися контратакувати (по простому - «паркувати автобус» і чекати помилки суперника). Важливість володіння м'ячем набрала ще більшого значення на довгій дистанції. Якщо в кубкових турнірах за рахунок різних стратегій («автобуса», превентивного тиску, націленості на виїзний гол і т.д.) можна було хоч якось переграти суперника, то на дистанції в більш ніж 30 турів ситуативні стратегії вже не працювали

Якщо звернути увагу на останні п'ять сезонів УПЛ, то треба розуміти що ці тенденції стали вирішальними і для наших футбольних широт. Чемпіонства команд Реброва і Фонсеки закріпили необхідність гри через структурований контроль м'яча. Простіший футбол і близько не був такий ефективний для набору очок в чемпіонській гонці (згадати хоча б проблеми останнього сезону Луческу, або Динамо Хацкевича)

Але вже зараз наступають нові тренди. Дивно і несподівано, що переосмислення футболу Гвардіоли зробив не Саррі (у нього ще буде шанс для цього в Юве), а хлопець з Хаксбергена, що тренує одну славну команду з Амстердама. Ім'я йому - Ерік Тен Хаг. Його Аякс наочно показав, що значення має не відсоток володіння м'ячем, а якість цього самого володіння. Саме незацікленность на постійному контролі заради контролю (чим страждали багато послідовників ранньої Барси) дозволила Тен Хагу зробити футбол Аякса більш ефективним і варіативним. Більш того, вміння віддати супернику м'яч на час, надмірно його не використовуючи, не раз дозволяло Аяксу взяти перепочинок і отримати трохи простору попереду для прекрасної трійки Нерес - Тадіч - Зіех.

Також за останні 15 років відбулася значна зміна акцентів в опіці. Незважаючи на деяких консерваторів (а-ля Греція-2004) завершився етап переходу від персональної до зональної оборони. Разом з ним переосмислення отримали багато схем з трьома центральними захисниками. Перехід до зональної опіки в обороні збігся з подальшим переходом до частих вказівок для персональної гри в півзахисті. Важливим став акцент на стримуванні деяких гравців суперника в середній зоні (як правило, це гравці, які добре пасують або рухають м'яч на ривках: Бускетс, Жоржиньо, Тіаго Алькантара і так далі). Також персональні орієнтування стали широко застосовуватися при пресингу на чужій половині. Особливо коли пресинг був переосмислений сучасною німецькою школою тренерів (спочатку Клоппом, потім Тухелем і зараз Нагельсманном).

Незважаючи на часті фрази про те, що схема не головне (мовляв, головне - стиль), важливість вибору формацій нікуди не поділася. У сучасному футболі тактична схема, перш за все, забезпечує якісне володіння м'ячем і ефективну гру на зміні володіння (пресинг, збереження структури при переході в оборону). З цієї причини досить популярні схеми з насиченим центром 4-2-3-1 і 4-3-3 (ну і варіанти 3-5-2 для Італії). Більш того, для топ-клубів дуже важлива гра з формації 4-3-3. Саме ця структура дозволяє найкраще реалізувати контроль м'яча (можливо, в Інтері Конте переосмислить 3-5-2 або 3-4-3 на новий лад, але поки про це рано говорити).

Важливо розуміти, що на тлі загального прагнення до більш комбінаційної грі і контролю м'яча наш чемпіонат ці тенденції обійшли стороною. Задумайтесь: назвете, крім Шахтаря, хоча б одну команду з налагодженою структурою володіння? Можливо, таким стане Дніпро-1, який демонстрував досить симпатичний футбол у Першій лізі, але поки про це говорити вкрай рано. Досить сміливо пробував грати Жуліо Сезар, але після його звільнення, ймовірно, Олімпік буде грати більш консервативно, тобто так як в кінці минулого сезону, коли команді потрібно було забезпечити виживання. Мабуть, в цьому випадку, володіння м'ячем дійсно зайва розкіш (але для Динамо то ситуація зовсім інша).

Серед всіх тенденцій світового футболу в більшій мірі в наш чемпіонат проникли ідеї Моурінью і Сімеоне, що не дивно, адже коріння їх думок так близькі українській тренерській школі. Обидва, до речі, останнім часом відчувають проблеми з грою через контроль м'яча і проходженням довгої дистанції. Сімеоне - в меншій мірі, Моурінью - в більшій (це через те що в порівнянні з Чоло футбол Сеу Жозе простіший і прямолінійний, хоча куди вже простіше).

Також у нас в чемпіонаті присутня проблема з форвардами (не оминула вона і Динамо). Точніше сказати, з забивними форвардами. А без хорошого форварда що контроль м'яча, що контргра вже не так ефективні.

Можна розповідати багато про важливість гри нападника на команду, але який сенс в словах, якщо в умовній Жироні (18 місце за підсумками минулого сезону в Примері) нападник забиває 19 м'ячів, а в умовній Сельті (17 місце за підсумками минулого сезону) - 20. чому найслабші команди Іспанії вміють знаходити бомбардирів, а у нас з ними проблеми з часів відходу Шевченка і компанії. І це не кажучи вже про подвиги нападників з клубів-середняків і топ-клубів чемпіонатів топової п'ятірки. А є ж ще Пентек, простий хлопець з Польщі, який зміг піти від філософії «головне не голи - а гра на команду».

***

За підсумком можна сказати, що для успішної роботи (або для підвищення шансів на успіх) в Динамо Михайличенку вкрай важливо налагодити гру через контроль м'яча, награвши поєднання і комбінації для проходження насиченої оборони суперника. Також важливий вибір схеми, яка б дозволила добре контролювати м'яч і ефективно пресингувати (що буде актуально для матчів єврокубків, де команди не будуть так закриватися як в УПЛ). Гра від контролю також дозволить успішно розкривати оборонні команди, якими так рясніє нинішня УПЛ. Саме останнього часто не вистачало Динамо Хацкевича. Ну і як доповнення до всього добре б налагодити гру нападників, коли форвард - це машина для голів, а не гравець, який ставить головною метою підігравання.