Владимир ЛИНКЕ: "Уверен на тысячу процентов, что на "Металлист 1925" будут ходить больше, чем в Киеве!"

Напередодні святкування клубом третього Дня народження прес-служба поспілкувалася з його Генеральним директором, легендою радянського футболу та майстром спорту СРСР, Володимиром Лінке. У розмові з Володимиром Івановичем ми торкнулися багатьох тем, які стосуються становлення та розвитку "Металіста 1925", його відношення до легіонерів. Крім того, поговорили про те, чому український футбол наразі перебуває не в найкращому стані. Повну версію інтерв'ю читайте та дивіться прямо зараз.

- Володимире Івановичу, давайте пригадаємо літо 2016-го року, коли все тільки починалося...

- Я пам'ятаю, починали ми з роздумів: будемо створювати команду чи ні, будемо повертати місту футбол чи ні. Однодумці вирішили, що будемо! Тоді кістяк команди склався з футболістів, які випустилися з академії "Металісту", та тих, хто залишився у Харкові. Ми звернулися до них і, на щастя, цю ідею всі сприйняли позитивно. Багато хто грав в інших клубах та обласних командах, але всі зібралися та взялися за справу. Наші умови тоді були, самі розумієте, якими. Починали на стадіоні "Старт". Директор стадіону добре до нас ставився, готував поле та роздягальні, давав можливість тренуватися у зручний для нас час. Можна сказати, що починали без футболістів, без якихось умов. Але всі хлопці, які до нас приєдналися, молодці. Відчувалося, що всі навколо у Харкові хочуть відродити футбол!

- Команду створили за тиждень до гри з "Інгульцем-3". Чи були побоювання, що так швидко нічого не вийде та старт може вийти змазаним?

- Хлопці прийшли всі навчені, всі випускники ДФА, всі знали один одного. Вся академія працювала в одному напрямі, був однаковий тренувальний процес та всі команди готувалися за однією схемою. Скажу що, тодішні наші футболісти рівнем були вище за Чемпіонат ААФУ, в якому ми починали грати. Тому особливих побоювань не було.

- Ви працювали дитячим тренером у "Металісті", наскільки важко навесні 2016-го року було усвідомлювати, що все закінчується?

- Я точно вже не пам'ятаю, але усвідомлення з'явилося дещо раніше. У моєму життєвому шляху з "Металістом" то був далеко не перший раз, коли команда злітає, а потім все закінчується. Звичайно, прикро та страшно... Нещодавно читав інтерв'ю Хав'єра, в якому він згадує про Харків, про вболівальників та про все інше. Як можна було Харків - футбольне місто - залишити без футболу? На жаль, це вже не вперше. Напевно, міг би сказати, що до цього вже звик, але звикнути до цього неможливо. Це неприємно, завжди прикро, скажіть, ну як ще до цього можна ставитися?

Я завжди казав та буду казати, ми - члени Української асоціації футболу, значить, вона повинна допомагати своїм. Але цього немає та не лише за відношенням до нас. Що було - то було, дай Боже, що все буде добре!

- У ті роки багато змінилося: "Динамо" вже не те, зникли "Металіст", фактично і "Дніпро" та ще низка клубів. Наскільки змінився український футбол та, як вважаєте, коли він, якщо не повернеться на той рівень, то хоча б розпочне шлях до цього?

- Коли Україна міцно стане на ноги - це все взаємопов'язано. Якщо в країні все буде гаразд та покращуватиметься, то буде і футбол. Підніметься держава - за нею футбол, я думаю, на той же рівень, а, можливо, навіть вище. Дасть Бог, аби так було.

- Яким був перший рік тоді ще аматорської команди "Металіст 1925"?

- Особисто для мене - емоційним. Як футболіст я пройшов шлях від команди, яка грала на область до Вищої ліги, а на посаді керівника - це було все нове. Я ніколи цим не займався, спочатку було некомфортно, потім стало цікаво. Це спілкування з людьми, перемовини, угоди. Мені подобається живе спілкування, адже ти чомусь від співрозмовника навчаєшся.

- Ви ж погодитесь, що вболівальникам потрібні Соси та Хав'єри, а не місцеві молоді вихованці. Питання, власне, таке: чи не було побоювання, що команда в перші дні не викликатиме інтерес у Харків, що на матчі не будуть ходити?

- Я вважаю, що Харків - найінтелектуальніше місто в Україні. Наші вболівальники чудові, всі гравці, які залишають команду, пригадують нашу "торсиду". Вона своєрідна, унікальна, та, напевно, найкраща в Україні. Люди розуміли, що ми перебудовувалися, що ми відроджувалися. Що не буде Хав'єрів, Тайсонів, Марлосів та Сос. Будуть свої гравці, які хочуть грати та бачать себе у команді. Зараз ми трохи відійшли від лозунгу, шо повинні грати лише свої. Мені, як керівнику клубу, це не подобається, адже я хотів, щоб грали лише власні вихованці, а якщо брати не харків'янина, то він повинен бути на три голови сильнішим. Спілкувався з Едмаром щодо деяких бразильців і він зі мною погодився: якщо ти приїхав із Бразилії та бачиш цей навчально-тренувальний центр та стадіон, ти повинен демонструвати, що хочеш бути в цій команді. А відбування номеру та "сьогодні тут, а завтра там", цього я не розумію. Мене свого часу запрошували до московського "Спартаку" та київського "Динамо", але я залишався у Харкові, я люблю це місто та відданий йому. Я розумію психологію, так, не всі - харків'яни, рано сказали "патріот", можливо, його і немає, цього патріотизму. Я вважаю, що місцеві будуть більше викладатися, звісно, не всі, але більшість.

- Пояснить, за рахунок чого "Металіст 1925"- один із найвідвідуваніших клубів України?

- Бо в Харкові вболівальники люблять своє місто та свою команду, вони люблять футбол, а більшість ще й непогано в ньому розбирається. Тому й ходять. А розумні, бо розуміють, шо ми наразі не хапаємо зірок з неба. Розуміють, що хтось це повинен робити, а не лише критикувати. Ми це і робимо. Можливо, десь недопрацювали, десь помиляємось, але ми робимо і це чогось варте. А критикувати і я можу, навіть, Ліонеля Мессі, а ось робити… Вболівальник це розуміє і підтримує.

- Влітку 2017-го року ми отримали атестат і стали професійним клубом. Відчули, що піднялися на нову сходинку розвитку?

- Кожна ліга важка. Рівень футболістів усюди приблизно однаковий, якісних гравців вистачає: як у аматорському Чемпіонаті, так і в Другій та Першій лігах. Зараз взагалі, рівень клубів Першої ліги та більшості клубів УПЛ рівний. Усе вирішує швидкість мислення гравців, швидкість прийняття ними рішень на футбольному полі. Це завжди було ключовим. У аматорському Чемпіонаті дають більше часу на роздуми, а чим ліга вище, тим все швидше. Якісних гравців, від яких отримуєш задоволення, більше. Як про футболістів казав Євген Лемешко: "Ти виходиш на поле, а жінки-глядачки кричать, що хочуть від тебе дитину". Таких гравців зараз немає. На жаль…

- Пам'ятаєте перший матч у статусі професіоналів? Мабуть, все ж не кубковий проти "Ниви", а Чемпіонату проти "Дніпра-1"?

- Так, звісно. Пам'ятаю всі поєдинки проти них (посміхається).

- У нас незвична система управління футбольним клубом, адже "Металіст 1925" є єдиним в Україні, до якого залучені вболівальники. Наскільки це позитивно впливає на розвиток харківського футболу та наскільки це себе виправдовує?

- Поки ми рухаємося вперед, це себе виправдовує. Напевно, це правильно. Можливо, це трохи складніше. Коли є мішки з грошима, ти дістав, скільки потрібно… А нам, безумовно, важче, адже ми розуміємо, як ці гроші заробляються, якою працею наших уболівальників. В чому ще особливість Харкова: скільки грав та працював у "Металісті", бачив, як доброзичливців, які розуміють та допомагають, так і тих, кому "зрада сниться". Люди, які від футболу далекі, намагаються робити капості. Потрібно не звертати на них уваги, рухатися вперед. Ми відкриті для всіх. Дасть Бог, щоб у нас все склалося та усі до спільної справи ставилися серйозно і відповідально. Тоді у нас все вийде!

- Як вважаєте, чого не вистачило, аби завершити минулий сезон у трійці та посперечатися за місце у Прем'єр-Лізі?

- Не вистачило очок. А ось чому? Для мене досі загадка. Набрати із тридцяти всього десять… Мені не хотілося б когось у чомусь підозрювати, але я досі цього не розумію. Я думаю, колись ми про це дізнаємось. Як можна було грати в такий футбол, адже гравці ж залишилися ті самі. Я був з ними на зборах, я бачив, як вони готувалися. Що трапилось потім, для мене - загадка. Я не можу відповісти на це питання.

- Протягом усіх трьох сезонів так складалося, що осінь ми проводимо дуже вдало, а весну, навпаки, провально. Тут в чому причина?

- Також не розумію. І це за трьох різних тренерів! Якщо перший рік ми готувалися вдома, коли було холодно та поля вкривала крига, то наступної зими поїхали до Туреччини, провели чудові збори. І що? Виходимо проти команди, яка готувалася в Україні, а вона нас "ганяє". Я не розумію, чому ми так важко входимо до весняної частини змагань. Я ніколи не готував команду майстрів до сезону, тут потрібно відчувати, дихати нею. Не знаю, чому так. Був досвідчений Іванов - не вийшло, менш досвідчений Горяінов - результат однаковий…

- За три роки команда провели 85 офіційних матчів, якийсь стоїть для вас окремо?

- Перший - проти "Інгульця-3". Однозначно! Велика група підтримки наших уболівальників, велике бажання та радість від перемоги, один із найемоційніших матчів. Можливо, саме тому я його згадав. А так, подобаються всі поєдинки, де ми атакуємо, летимо вперед. Мені завжди не подобалася фраза тренерів: "Працюй, працюй". Працюють на заводі біля верстату, а футбол - це гра! Якщо від гри отримують задоволення гравці та глядачі, такі матчі запам'ятовуються. У нас подібних було багато і у Другій лізі, і у Першій. Наприклад, Сергій Давидов забив більше двадцяти м'ячів. Глядач йде на стадіон, коли отримує від гри задоволення і я його в цьому підтримую. Я і зараз вимагаю від тренера атакуючий та агресивний футбол. Перші 30 хвилин проти "Руху" мені дуже сподобалися: футболісти бігли та грали, деякі комбінації були чудовими. Такий рівень гри візьмемо за основу!

- Почався сезон новий. Що бачите у найближчій перспективі?

- Хочеться бачити більше голів, нехай ми переможемо з рахунком 8:7, але не 1:0. Я згадую 1981-й рік, коли ми виходили до Вищої ліги. Так от, тоді ми забили 117 голів, а глядачі встановили рекорд відвідуваності, який досі не побитий. Якщо будемо грати результативно, я впевнений, будемо на першому місці за відвідуваністю в усій країні! Такою є клубна філософія. Впевнений на тисячу відсотків, що будуть ходити більше, ніж у Києві!