Новичок "Карпат": "Жаль, что сорвался трансфер в ПСВ, но и в украинской Премьер-лиге можно развиваться"

Його називали найперспективнішим футболістом Білорусі. Про нього пишуть і говорять вже багато років, хоча йому лише 18. Кірил Кіриленка побував на стажуванні у кількох європейських клубах, проте тільки тепер офіційно залишив рідний чемпіонат. Він звик грати під стабільним пресом і пильною увагою. Хлопець розуміє, що з переїздом до Львова вимоги і очікування не зменшаться. Проте, здається, він готовий до боротьби.

– Тобі лише 18 років, а «Карпати» – це четвертий клуб у твоїй кар’єрі. Погодься, це не мало.

– Молодий футболіст завжди повинен прагнути до чогось більшого і кращого, намагатися йти вверх, на підвищення. Вважаю, що «Карпати» є якраз таким підвищенням для мене. Я підписав контракт з новим клубом, емоції виключно позитивні. Працюю з новою командою, тренуюся, борюся за місце у складі.

– З дуже раннього віку ти добряче поїздив по Європі, перебуваючи на стажуваннях і оглядинах. Зараз вперше у житті нарешті офіційно переходиш в команду з іншого чемпіонату. Чому саме Україна?

– УПЛ – це сильний чемпіонат з багатьма класними командами, тут можна зростати не лише молодому футболісту, а й гравцю у зрілому віці. У мене були варіанти в Іспанії, Чехії, проте без особливої конкретики. Важливим є той факт, що Україну вважаю своєю другою Батьківщиною. Хоч я народився у Білорусі, проте всі мої родичі з України. Якщо точніше, то з міста Вознесенська, Миколаївської області. Зважив усі варіанти і вирішив, що варто спробувати.

– В Білорусі ти грав з українцями Олександром Нойком та Олексієм Хобленком, а також Артемом Мілевським. Не радився з експартнерами щодо переїзду в «Карпати»?

– Ми справді ділили одну роздягальню у брестському «Динамо», добре знаю кожного з них. Не скажу, що у нас особливо дружні відносини. Не радився з хлопцями, але не сумніваюся, що вони схвалили б мій вибір. Я враховував думку рідних і близьких мені людей, а також моїх тренерів у Білорусі. Всі одноголосно сказали, що варто спробувати щось нове і підтримали мій вибір.

– Коли дитина ще навчається у школі, проте її прізвище не зникає із заголовків у пресі, про неї говорить вся футбольна Білорусь змалечку, а офіційний сайт УЄФА включає до топ-50 гравців, які можуть вистрелити у певному сезоні разом із К’єзою, Кепою, Де Йонгом та Де Лігтом, то в таких умовах не важко втратити реальність. Ти звик до такої публічності?

– Знаєте, років у 16 я потрапив у цю ситуацію. З кожним роком вчився вживатися з цим все краще і краще. Я розумію, що можна читати коментарі у соцмережах, але, як на мене, це беззмістовно. Кожна людина самотужки протоптує свій шлях і кує власну долю. Спочатку було важко читати про себе не дуже позитивні коментарі. В Білорусі таке буває, коли можуть написати нісенітниці. Це людський фактор, погані коментарі завжди мотивують. Не дарма Кріштіану Роналду казав, що Бог не всім подобається. То чому я повинен усім подобатися?

– ПСВ, «Лейпциг», «Штутґарт», «Зеніт». Що дали тобі усі ці поїздки на стажування?
– Справді я з юних років їздив у Німеччину та інші країни, мабуть з 12-ти років. Насамперед це посприяло у вивченні англійської мови – володію нею на хорошому рівні. Також це допомогло мені не боятися нового колективу, адаптуватися в новому середовищі. «Зеніт»? Це, скоріше, були тренувальні збори, оскільки я розірвав контракт з брестським «Динамо» і хотів набрати форму.

– Для багатьох брестське «Динамо» асоціюється з Дієго Марадоною, який провів у Білорусі зовсім невеликий період часу. Які у тебе спогади про знайомство з цією людиною?
– Білоруські ЗМІ написали, що я був у невимовному захваті, хоча насправді все було трохи простіше. Ні, це було круто побачити велику людину. Подивився на нього, послухав його промову, потім ми сфотографувалися. Все це тривало, напевно, хвилин 20, а потім Марадона поїхав. Не скажу, що це був надзвичайний момент у моєму житті. Класно, але не більше.

– Інша справа Руд ван Ністелрой. Якось ти зізнавався, що чи не найсильніше враження на тебе справив саме він. Що особливого у твоєму знайомстві з легендарним голландцем?
– Напевно, перебування у структурі ПСВ – найщасливіший момент у моєму житті. Відчував, що я потрібен цьому клубу. Дуже приємно, що така велика людина як ван Ністелрой спілкувалася зі мною, підказувала – це дуже цінні речі. Я вже навіть валізи спакував і готувався до переїзду в Ейндховен. Прикро, що трансфер не відбувся через нідерландське законодавство і певні фінансові моменти.

– Ти на власні очі бачив умови, в яких займаються футболісти солідних європейських клубів. Нещодавно тобі вдалося познайомитися з інфраструктурою «Карпат». Які враження?

– Чесно кажучи, я не очікував такого і не міг подумати, що у «Карпат» така база. Клуб має тренувальні поля, за якими постійно доглядають, а ще басейни, холодні і гарячі ванни, джакузі... Масажисти, тренерський штаб – кожен працює задля єдиної цілі і тут є всі умови для хорошої підготовки футболістів. Певною мірою для мене це було вражаюче.

– До Львова з тобою приїхали батьки. Знаю, що ти дуже близький з ними.
– Батьки нещодавно вже залишили Львів, але дуже допомогли мені на початку. Моя сім’я – це моя опора і підтримка. Тато займався футболом зі мною з 7 років. Він підказує і тепер, однак навіть більше в позафутбольних моментах.

– Твій батько через травму рано завершив з футболом, але зараз завдяки тобі, мабуть, намагається реалізувати те, що йому не вдалося тоді.
– Можливо, мені складно сказати... Це природно, що він в мені бачить людину, яка продовжує його справу. Проте це зовсім не ключовий фактор. Я сам насправді обожнюю футбол і хочу грати. І батько, і мама дуже хвилюються за мене. Щиро вдячний їм за те, що вони завжди поруч.

– Можна умовно стверджувати, що в історії «Карпат» білоруські футболісти написали власний розділ, оскільки у Львові по-особливому ставилися до Аляксєя Сучкова і Лєаніда Ковєля. Тепер твоя черга?
– Так, мені б хотілося закріпитися в «Карпатах». Щодо Ковєля, то чудово знаю його – колись я йому навіть м’ячі подавав. Мені тоді років 10 було, напевно. Лєанід – хороший футболіст.

– У вас схожі позиції на вістрі атаки?
– Так, я комфортно почуваю себе попереду. Можу грати по всьому периметру атаки: справа, зліва, в центрі. Як вважатиме за необхідне тренер, так і діятиму.

– Одного разу в інтерв’ю білоруським ЗМІ ти зізнався, що другим твоїм улюбленим клубом після мадридського «Реала» є київське «Динамо». Вже у середу ти можеш дебютувати проти цієї команди.
– Мій батько усе життя вболіває за «Динамо», тому я також симпатизую цій команді. До того ж Артем Мілевський був для мене одним з найбільш улюблених футболістів, коли виступав у Києві. Якщо потраплю в заявку і вийду на поле проти киян – це буде особливий день. Він буде таким ще й тому, що я дебютую у футболці «Карпат».