Максим КУЧИНСКИЙ: "После победы над "Динамо" мои перчатки стали фартовыми"

Сезон 2018/2019 років є дебютним для Максима Кучинського на найвищому рівні. У середині липня «Карпати» представили 30-річного голкіпера в якості футболіста «зелено-білого» клубу, а вже через кілька днів Максим дебютував на «Україні» у непростому поєдинку з «Олександрією».

Воротар «левів», як і вся команда перебуває у відпустці, і на прохання Інформаційного центру ФК «Карпати» повернувся думками у минуле. Кучинський згадав про свій дебют, розповів, як провів День святого Миколая та привідкрив тонкощі воротарського ремесла.

– Перебуваю зараз у Полтаві, – каже Максим. – Тут минає моя відпустка. Нещодавно тільки повернулися із сім’єю з моря. Тепер настає час потрохи готуватися і працювати над собою – до офіційних матчів ще далеко, проте треба тримати себе у формі (посміхається).

– Ви народилися у Запоріжжі, проте довго виступали у Полтаві. Встигли обжитися там?
– Так, у мене дружина з цього міста. Не один рік виступав за ФК «Полтава» і вирішив залишитися у цьому місті. Мені також подобається у Львові – я вже колись казав про те, що почуваю себе там, ніби вдома. Це стосується і команди, і міста. Львів подобається не лише мені, а й моїм рідним. Я б хотів жити у Львові.

– Напередодні святкування Нового року значна частина українських сімей відзначає День святого Миколая. Ви не виняток?
– Нашу сім’ю він теж не оминув – святий Миколай приніс подарунок і моїй дитині. Ввечері ми всі разом повечеряли, провели час у родинному колі.

– Ви не залишилися без подарунка?
– Мені святий Миколай нічого не приніс (сміється). Він мені дарує щось, але рідко. Я до цього ставлюся просто – не розчаровуюся.

– Ваш батько у молодості виступав на позиції воротаря. Ви просто не могли обрати інше амплуа?
– Тато колись тренувався із запорізьким «Металургом». У нього не все там склалося і на професійному рівні він не виступав. Однак я неодноразово їздив на тренування з батьком, часто подавав м’ячі за воротами. Природно, що попросився з часом на футбол і сказав, що хочу грати лише у воротах.

– Однак розпочинали ви у якості польового гравця.
– Навіть моє велике бажання не допомогло – воротарів було дуже багато, тому тренер обрав для мене місце в полі. Тільки потім я знайшов нагоду стати у рамку. Батько попросив, щоб мене спробували у воротах – мій перший тренер Євген Булгаков не заперечував і з того часу я захищаю ворота.

– Погодьтеся, в елітному дивізіоні ви дебютували доволі пізно – лише у 30-му віці.
– Згідний – доволі пізно. Слава Богу, що я досягнув цього, адже довго йшов до мети. У запорізькому «Металурзі» я довго сидів у заміні, не мав шансів вийти на поле. Потім пішов у оренду і все пішло по колу: друга ліга, перша ліга, знову перша... Врешті затримався у Полтаві на кілька сезонів і тут випала нагода зіграти в УПЛ.

– Однак клуб в Прем’єр-лізі так і не зіграв.
– Навіть не знаю, чому так сталося. На щастя, пролунав телефонний дзвінок з «Карпат» – запрошували на перегляд. Пройшов його і підписав контракт з клубом. Я вдячний, що все так склалося.

– «Полтава» однією ногою знаходилася в УПЛ, однак потім з’явилася ця сенсаційна новина про розформування клубу. Подумали в той момент: «Це ж був мій шанс зіграти в елітному дивізіоні»?
– Саме така думка і промайнула (посміхається). «Що, знову? Знову пролетів? Знову розпочинати з першої ліги і виводити свою команду в УПЛ?» Це було жахливо.

– У середині літа ви таки дебютували в Прем’єр-лізі. Попри поразку від «Олександрії», ви отримали хорошу пресу і схвальні відгуки вболівальників. Пригадуєте свої емоції?
– Трішки хвилювався – все-таки дебютний матч. Не знаю, як у кого, але в мене все це минає зі стартовим свистком арбітра. Тільки почув його і все – зосереджуєшся на грі, більше нічого не відволікає і не має значення. Емоцій після гри було багато, втім шкода, що програли.

– Вас, мабуть, неодноразово питали про той забитий за ФК «Полтава» гол у ворота «Десни» в 2015-му. Що відчуває воротар, який забиває гол?
– Ми програвали 0:1 і я побіг у штрафний майданчик суперника. Побачив м’яч у сітці і пережив максимально радісні емоції. Словами важко передати. Чи можна їх порівняти з тими відчуттями, коли здійснюєш сейв? Коли ти відбиваєш м’яч і рятуєш команду, то переживаєш інші відчуття. Це два різні за переживаннями епізоди.

– Якщо говорити про сейви, то відразу згадується перемога «Карпат» на «Олімпійському» в протистоянні з «Динамо». Це найкращий матч у вашій кар’єрі?
– В Прем’єр-лізі, мабуть, так. Суперник серйозний, емоцій після перемоги було безліч. Хоча в ФК «Полтава» я також провів чимало класних матчів. Дзвінки на телефон після гри? Мабуть, тоді привітань було трохи більше, ніж завжди.

– Проти «Шахтаря» і того ж таки «Динамо» «Карпати» згодом зіграли жахливо, а ви у двох матчах сумарно пропустили 10 голів. Зворотний бік медалі в контексті емоцій?
– Було дуже образливо. Зрозуміло, що «Шахтар» – це топ-команда, проти якої дуже важко грати. Ми припускалися багатьох помилок та ще й залетіло все. Бувають такі матчі.

– Для воротаря важливу роль відіграють його рукавиці. Як часто змінюєте їх і чи маєте фартові?
– Намагаюся слідкувати за тим, як вони зношуються. Інколи буває таке, що вже після першої гри зачепився за гачок у воротах. Переважно на 3-4 матчі вистачає. Тренуюся в будь-яких: і старих, і зовсім нових, не розношених. Часто дарую свої рукавиці. Зрозуміло, що після перемоги над «Динамо» мої рукавиці стали фартовими. Правда, після гри з «Шахтарем» ці ж рукавиці перетворилися на нефартові (сміється).

– У воротарів немає застережень – ви б могли поділитися рукавицями із Микитою Шевченком чи

Германом Пеньковим?
– Жодних проблем. Хоча не можу таке уявити, адже на кожних рукавицях вказується прізвище кіпера. Якщо просто попросять віддати, то, впевнений, грати чи тренуватися в них вони не будуть. Просто на пам’ять або для подарунка комусь. У нас хороші відносини з воротарями. З Микитою, наприклад, товаришуємо і чудово спілкуємося поза полем. Здорова конкуренція нікому не заважає.

– Попереду на вас очікують збори з Богданом Стронціцьким. Які у вас очікування?
– У мене ще немає досвіду роботи на зимовому зборі з Богданом Едуардовичем. Традиційно цей час є важким для футболіста. Зрештою, у Стронціцького цікаві тренування – ми працюємо, тренуємося, сміємося. Побачимо, як виглядатимуть його навантаження – потім розповім обов’язково, як все пройшло (посміхається). А поки хотів би привітати усіх з прийдешнім Новим роком та Різдвяними святами.