"Игры на контору – одна из причин, почему я уехал за океан". Украинец, которого забраковали в "Динамо", стал чемпионом Канады

Що ми знаємо про футбол у Канаді? На території Країни кленового листа функціонують три потужні професіональні клуби – Торонто, Ванкувер Вайткепс і Монреаль Імпакт, які виступають у зірковій лізі МЛС, спільному американо-канадському проекті. Є ще Canadian Championship – короткотривалий суто внутрішній турнір, куди залучаються і канадські "монстри" із МЛС. Чемпіон отримує путівку у Лігу чемпіонів КОНКАКАФ.

Аматори ж змагаються у CSL – Канадській футбольній лізі, поділеній на два дивізіони. Щоправда, слово "аматори" тут не зовсім доречне. У складах 9 клубів першого дивізіону – безліч гравців із професіональним бекграундом. Вистачає тут і українців, які зосереджені у двох клубах – Юкрейн Юнайтед і Воркута.

Регулярний сезон триває із травня по вересень. Команди грають два кола – це по 16 матчів. Всі, окрім колективу, який посів 9-те місце, продовжують боротьбу за титул у плей-офф. Приємно, що перші дві сходинки "регулярки" були за українцями – Юкрейн Юнайтед і Воркута набрали по 38 очок. Далі ж значно краще себе проявили "воркутинці": у чвертьфіналі обіграли клуб Реал Міссісога (2:1), у півфіналі вибили Ватерлоо – 2:2 (4:3 по пенальті), а у вирішальному матчі здолали Скарборо – 1:1 (6:5 по пенальті).

У складі чемпіонів виступають добре відомі українському вболівальнику Олег Керчу (екс-хавбек Буковини, Ниви Т, Прикарпаття), Любомир Гальчук (Волинь, ФК Львів, Газовик-Скала), Володимир Бідловський (Карпати, Олександрія, Оболонь) і, звісно ж, Олександр Мусієнко.

Цей голкіпер розпочинав кар’єру у Борисфені, згодом виступав за дніпродзержинську Сталь, Буковину, ФК Львів, шукав щастя у Чорноморці та донецькому Металурзі. Зараз він – безальтернативний "перший номер" у Воркуті.

"Бачив канадські Осокорки"

– Зараз в Україні – 13 година 30 хвилин, мінус 4 градуси морозу. Що там у Торонто?

– (Усміхається) У Торонто – 7:30 ранку, мінус 15 градусів морозу.

– У Канаді ви мешкаєте вже понад рік. Чи звикли до життя настільки далеко від дому?

– Це важко, реально важко. Адже ти покидаєш сім’ю, батьків, рідних і друзів. Але такого відчуття, що я на чужині, немає. У Канаді – величезна українська діаспора, тож мені дуже комфортно тут. Іноді навіть виникає враження, що нікуди й не виїжджав з України.

– І все ж рівень життя канадців не йде у жодне порівняння з нашою державою. Що вас найбільше здивувало?

– До речі, про рівень життя… Дороги тут такі ж, як у Києві, – просто один в один. Навіть деякі райони дуже схожі. Бачив канадські Осокорки (Усміхається). У мене взагалі не виникло жодних проблем із адаптацією.

– Футбольний сезон у Канаді вже закінчився, але ви не поспішаєте повертатися додому. Чим зараз займаєтеся?

– Залишився не тільки я, а й багато наших хлопців. Упродовж міжсезоння тут відбуватиметься чимало футбольних турнірів. По-друге, у керівників нашого клубу є величезне бажання відкрити дитячу футбольну школу. Зараз триває робота у цьому напрямку. Найближчим часом, думаю, зможу попрацювати із дітьми. Словом, у Канаді завжди є чим зайнятися.

– Канадська футбольна ліга, у якій виступає Воркута, – це найвищий, проте аматорський дивізіон. Чи вдається тут заробити на життя? Можливо, паралельно ви займаєтеся ще чимось?

– У клубі ми забезпечені усім необхідним, плюс – отримуємо зарплати. У якому розмірі? Я не можу розголошувати таку інформацію (Усміхається). Скажу так: цих грошей мені абсолютно вистачає для того, щоб не займатися більше нічим, окрім футболу.

"Колючий дріт пов’язаний із Росією”

– Для українців асоціації із словом "Воркута" – не найкращі. Вас це не бентежить?

– Справа у тому, що президент Воркути Ігор Демічев – із Росії. Але головний тренер – українець, та й загалом наша команда – українська. У нас ніколи не виникає серйозних розбіжностей у політичних поглядах. Окей, не без того, але все закінчується коректними дискусіями.

– На гербі Воркути – колючий дріт. Що він символізує?

– Якось президент розповідав нам про це. Боюся помилитись, тому скажу загальну фразу – колючий дріт пов’язаний із його батьківщиною. Натомість добре знаю, що символізують кольори нашого герба. Червоно-білий – колір Канади, а червоно-синій – це Торонто.

– Головний тренер команди – Сергій Заєць, відомий універсал київського Динамо кінця 80-х – початку 90-х. Яких принципів він дотримується у роботі?

– Тренер прищеплює нам культуру поводження із м'ячем – гра будується через пас. Воркута – маленька, технічна і швидка команда. Він закликає не бити м'яч бездумно вперед, а виходити з оборони завдяки передачам. Мені дуже імпонує футбол у виконанні Воркути.

– Чи ділиться Заєць своїми спогадами про Динамо?

– Ні, такого за ним не помічав. Він дотримується принципу "що було раніше – те було раніше". Його цікавить те, що є зараз. Аналізує наші плюси та мінуси. Можливо, комусь і розповідав якісь історії про Динамо, мені – ні.

"Найбільша проблема канадського футболу – це арбітри"

– Яка ваша персональна статистика у сезоні-2018? Скільки матчів зіграли, скільки голів пропустили?

– Я зіграв абсолютно у всіх матчах цього сезону: 16 поєдинків у регулярному чемпіонаті, чвертьфінал, півфінал і, звісно ж, фінал. А от пропущених голів не рахував. Пам’ятаю лише, що у трьох матчах плей-офф пропустив 4 м’ячі.

– У півфіналі та фіналі Воркута перемагала у серіях пенальті. Скільки ударів вам вдалося парирувати?

– У півфіналі проти Ватерлоо я парирував один удар, а ще одного разу мені на допомогу прийшла стійка воріт. У вирішальному матчі із Скарборо я взяв один пенальті, натомість наші пацани реалізували всі свої спроби.

Взагалі-то я не думав, що справа дійде до 11-метрових. За грою ми повністю переважали суперників, але м’яч вперто не йшов у ворота. Дуже багато моментів змарнували!

– Найпринциповіші заруби були з іншим українським клубом – Юкрейн Юнайтед?

– Так! Це – найцікавіший матч сезону! Ажіотаж, якість, напруга. Перший матч із ними ми зіграли у першому ж турі – перемогли 2:1. Але в другому колі Воркута поступилася – 2:3.

– Інші клуби, наскільки розумію, також складені за національним принципом. Хто із них – найемоційніший, найбільш непоступливий? Можливо, у матчах проти них виникали неспортивні ситуації, бійки?

– Насамперед виділив би болгар із Скарборо. А ще – сербів. Але здебільшого ніхто не переходить певні межі. Все – в рамках фейр-плей.

– Арбітри судять адекватно?

– Арбітри – найбільша проблема канадського футболу. Їм бракує достатньої кваліфікації. Тож суперечливі моменти виникають не через те, що вони проявляють симпатію до тієї чи іншої команди, а через їхній низький професіональний рівень. У тому ж фіналі проти Скарборо… Якби рефері вчасно втрутився – не було б стільки зайвих емоцій та нервів.

– ОК, кваліфікація арбітрів – кепська. А як щодо рівня самого чемпіонату? Десь читав, що Канадську футбольну лігу порівнювали з Першою лігою України…

– Так. Це дуже влучне порівняння. У канадських командах виступають не лише аматори. Тут дуже багато футбольних людей – професіоналів. У Скарборо, наприклад, є легіонер, який свого часу виступав у Прем’єр-лізі Росії. Тож цікавих матчів вистачає в кожному турі.

– Проте глядацький інтерес – мізерний. Канадцям лише хокей у голові?

– Не лише хокей. Вони "заточені" ще й на баскетбол та бейсбол. Справа в тому, що нашій футбольній лізі бракує піару, реклами. Хоча наші боси намагаються працювати в цьому напрямку.

– Про перехід до професіональної ліги у Воркуті ще не замислюються?

– У нас – великі амбіції. Клуб розвивається, але потроху. Бачите, я у Воркуті – лише другий сезон, а ми вже виграли регулярний чемпіонат і плей-офф. Тож, поживемо – побачимо. До речі, я залишаюся у Воркуті на наступний рік, уже продовжив контракт. Щоправда, дуже скучив за дружиною і сином.

"І на Джовінко ходив, і Златана бачив"

– Чи відчули атмосферу МЛС на домашніх матчах Торонто, де феєрить мініатюрний італієць Джовінко?

– Звичайно. І на Джовінко я ходив, і Златана бачив, коли він приїжджав із своїм Лос-Анджелес Гелаксі. Атмосфера там – супер, але мене трохи розчарував рівень футболу. Коли дивишся матчі МЛС по телевізору, здається, що гравці діють дуже якісно, на високих швидкостях. Насправді ж вони усе роблять технічно, але занадто повільно. Я би порівняв МЛС із нашою Прем’єр-лігою.

– На поєдинки хокейного і баскетбольного Торонто також ходили?

– У баскетбол грати я люблю, але не люблю його дивитися. А от на хокей ходив і атмосфера НХЛ мене просто-таки підкорила. Хокей – надзвичайно швидкий вид спорту. Думаю, якби не футбол, я б займався саме хокеєм (Сміється). Голкіперські сейви, швидкість – це не може не захоплювати.

– Яка вартість квитків?

– На МЛС – близько 100 доларів. На НХЛ – 150.

– Якої суми буде достатньо для того, аби прожити в Канаді упродовж місяця?

– Прожитковий мінімум тут – 1000 баксів. Соціальні виплати – 800 доларів, їм цього вистачає. У Канаді – дуже дороге житло, але загалом ціни доволі демократичні. Бензин, наприклад, коштує 1 долар. Це значно дешевше, ніж в Україні.

– Клуб забезпечив вас помешканням, автомобілем?

– Так, вони про це подбали. Але тепер до мене приїхав брат, тож ми винаймаємо окреме житло.

– Наступного року у Воркуті з’являться нові гравці з України? Що ви чули? Що знаєте?

– Безперечно. Я не знаю прізвищ, але підсилення з України буде – сто відсотків. Я вже спілкувався з нашими президентом та віце-президентом. Вони готують дуже цікаві трансфери. Дочекаймося!

"Муся, сегодня надо "на ноль"

– Свій шлях у футболі ви могли розпочати зі школи київського Динамо, але вас не взяли через невеличкий зріст. Що відчули у той момент?

– Коли почув про це, було надзвичайно образливо. Але я на диво швидко оговтався. Дуже вдячний своєму першому тренеру Сергію Васильовичу Ященку, який взяв мене у невеличку школу Сталь, розташовану на Теремках. До речі, у Динамо тоді розпочинав Саша Рибка – там голкіпери були нереально високі. Столичний гранд залишається моїм улюбленим клубом – стежу за ним і вболіваю.

– Путівкою у дорослий футбол ви завдячуєте Олександрові Рябоконю, який довірився вам у Борисфені. Розкажіть про цього тренера…

– Олександр Дмитрович – така людина… Іноді він міг узагалі нічого не говорити. Тільки поглянув на тебе – ти вже все зрозумів: що робити і як робити. На вигляд – суворий, але мені дуже подобалося працювати під його керівництвом. Вважаю, Рябоконь – один із найбільш недооцінених тренерів України.

Іноді він умів знайти такі слова, що ти виходив на поле – і у тебе виростали крила. Пригадую, після Борисфена я опинився в ФК Львів, куди прийшов і Олександр Дмитрович. Граємо із Буковиною. Перед матчем виходимо на поле, а Рябоконь мені каже: "Муся, сегодня надо "на ноль". Я такий: "Окей". У першому таймі в наші ворота поставили два пенальті, але ми перемогли – 2:0 (Сміється).

– Ви були гравцем ФК Львів у той період, коли команда вилетіла з УПЛ після поразки від Карпат у знаменитому дербі, про яке згадують досі. Мовляв, "зелено-білі" могли й не проявляти такої принциповості і дозволити землякам зберегти елітну прописку…

– (Усміхається) Я дуже добре пам’ятаю цей момент. Щоправда, перебував тоді у глухому резерві – грали Мар’ян Марущак і Андрій Радь. В останньому турі нас влаштовувала навіть нічия. Але Карпати вчинили за спортивним принципом – вони зіграли чесно. Особисто у мене до Карпат немає ніяких претензій. Тим паче, коли ФК Львів вилетів у Першу лігу, я нарешті почав грати в основі. Для мене все склалося якнайкраще (Сміється).

– Після Львова ви опинилися у донецькому Металурзі, склад якого традиційно був насичений різноманітними легіонерами. Хто із них справив на вас найбільше враження?

– Болгарський півзахисник Велізар Дімітров. Це був гравець височезного класу. Я досі не можу зрозуміти, чому ця команда так і не зіграла в Лізі чемпіонів. У Металурга було абсолютно все необхідне для досягнення найвищих цілей. Зокрема, маю на увазі склад. Це – Ліга чемпіонів! Ще мені пригадується нідерландський форвард Грегорі Нельсон. Він завжди ходив у навушниках, слухав музику і практично ні з ким не спілкувався.

"Грали ми з Новою Каховкою, коїлося щось незрозуміле"

– В основному ви грали у Першій та Другій лігах – це трясовина українського футболу, де часто відбуваються якісь неймовірні речі. Що пригадаєте?

– Важко щось виокремити, бо насправді такого було дуже багато. Наприклад, приїжджали ми в Нову Каховку. Там – жесть. І роздягальні, і душові не витримували жодної критики.

– Зараз найбільша біда нашої трясовини – ігри на контору. Ви стикалися із цим?

– Це, власне, було однією з головних причин, чому я поїхав за океан. Ще в Оболоні моє терпіння луснуло. Пам’ятаю, грали ми з тією ж Новою Каховкою. Коїлося щось незрозуміле: вони програвали з рахунком 0:5 чи 0:6, але надзвичайно квапилися вводити м’яч у гру.

Це було настільки смішно! Хтось із моїх одноклубників сказав: "Не треба більше забивати". Вони такими засмученими виглядали після гри – виявилося, що їм потрібно було пропустити ще один гол. Це просто нереальний цирк! Справжня жесть! Із цим не зрівняються навіть найгірші душові чи роздягальні.

– Втікаючи від суворої української реальності, ви намагалися влаштуватись у знаменитому клубі Валлетта із Мальти. Чому не склалося?

– Я так і не отримав робочої візи. А на Мальті мені сподобалося – там тепло і класно. Згодом зробив ще одну спробу стати легіонером у Європі, але й цього разу план провалився. Нас ніде особливо не чекають, я вам так скажу. У них там своїх гравців вистачає. До речі, на Мальті рівень тренерів значно вищий від рівня футболістів.

– У вас дуже яскравий, інстаграмний лук – борода, окуляри, татуювання, головні убори. Ви – хіпстер?

– Я не знаю, що це означає, якщо відверто (Сміється). Можливо й хіпстер. Стиль мені підбирає дружина. Вона стежить за тим, що модне, а що – ні.

– Які у вас інтереси поза футболом?

– Я зацікавився психологією. Вона надзвичайно важлива у тренерській діяльності. Тож навчаюся одразу у двох цих напрямках.

– У майбутньому плануєте повернутися в Україну, чи бачите себе лише за океаном?

– Поки що бажання повертатися в Україну немає. Мені подобається, як розвивається моя кар’єра у Канаді. Що буде далі – побачимо.

Олег Бабiй