Коментарии Федора Задорожного, Вячеслава Суркиса и Александра Галича после победы на Ateitis Cup

Своїми емоціями від зайнятого першого місця на міжнарожному турнірі, що проходив у столиці Литви Вільнюсі поділилися переможці – футболісти київського «Динамо».

Найкращий бомбардир змагань Федір Задорожний записав на свій рахунок 7 голів у шести матчах, воротар В’ячеслав Суркіс не пропустив жодного м’яча на турнірі, а Олександр Галіч отримав приз найкращому захиснику змагань.

Федір Задорожний:

- Мені сподобався цей турнір, було дуже цікаво грати проти зарубіжних команд. Ми мали кілька складних матчів, зокрема у за вихід із другої групи, у півфіналі та фіналі. На мою думку, найважчою була гра проти «Металіста». На цих змаганнях я забив сім м’ячів, із трьох турнірів, у яких я брав участь раніше, це найбільша кількість. Вважаю, це вдалося зробити, завдяки хорошим передачам партнерів, я міг вриватися у вільні зони та вражати ворота суперника. Перед турніром не ставив перед собою мету забити конкретну кількість м’ячів, найголовнішим було, щоб наша команда його виграла.

Після гри тренери у роздяггальні привітали нас із перемогую, а мене і Сашка Галіча ще й з тим, що ми стали найкращим бомбардиром та захисником Ateitis Cup.

В’ячеслав Суркіс:

- Змагання дуже сподобалися, адже суперники були сильні, наприклад, «Борусія» (Дортмунд), «Динамо» (Тбілісі), «Металіст» (Харків), «Динамо» (Мінськ) – з ними усіма нам було непросто. Крім того, турнір прекрасно організований, усе було чудово, починаючи від роздягалень, продовжуючи автобусами та закінчуючи готелем.

Приємно, що ми не пропустили жодного м’яча на турнірі, але іноді під час гри мені бувало трохи нудно у воротах через те, що не було ударів. Були матчі, у яких до мене м’яч навіть жодного разу не прилетів. У першому поєдинку хочаб кілька разів зіграв ногами, а ось у другому та третьому майже не вступав у гру. Але у фіналі було кілька ударів, коли довелося ловити м’яч. Те, що ми зіграли «на нуль» ззаду, - заслуга усієї команди, зокрема і оборони.

Спочатку я був не надто впевненим, тому тренер вороторів Всеволод Володимирович Романенко робив мені підказки, а зараз вже почуваю себе спокійніше. Перед іграми задаю тренеру питання, а під час гри вже самостійно приймаю рішення.

Олександр Галіч:

- Мені на турнірі сподобалося те, що суперники постійно грали у пас, не били м’яч просто уперед, а контролювали його. Мабуть, єдиною маленькою неприємністю стало те, що порвалася стрічка від медалі (посміхається). Найголовніше, що «Динамо» перемогло на турнірі. Усі хлопці молодці, між нами повне взаєморозуміння: воротар підказував нам, захисникам, коли треба було акуратніше та спокійніше грати у захисті, я давав поради у центрі, інші хлопці – попереду, слідкуємо, щоб усі були зібраними та готовими здолати усіх! У результаті, ми забили 22 м’ячі і жодного не пропустили. Коли була можливість, захисники також підключалися до атак. Наприклад, у першому матчі я підключився – і забив м’яч, а ще віддав гольову передачу. Проти нападниців якої команди було найважче? Мабуть, «Динамо» (Тбілісі) у фіналі, коли ноги підсіли. Загалом, ми провели шість матчів за три дні – це цілком нормально для нас.