Олег СМАЛИЙЧУК: "Я буду вносить изменения в состав до тех пор, пока не увижу на поле 11 львов"
Андрій Сеньків розпитав віце-президента «Карпат» про заробітчанство, стратегію «Карпат» та чи продасть гравця в Росію.
«Платив за вечерю в ресторані 300-400 євро. В той час в холодильнику вдома було порожньо»
– Як ви потрапили в Іспанію?
– Я закінчив енергетичний і жив у Галичі. Хоча жодного дня не працював за спеціальністю — розумів, що то не моє. І щоб потрапити на Бурштинську ДРЕС, треба було тисячу доларів хабара. Мав деякий бізнес в Україні, але відчув, що хочу жити в Європі.
Наприкінці 90-х – початку 2000-х була така мода — всі їздили на заробітки. І я сів в бус та поїхав. Починав в Чехії — на будівництві помічником майстра, «принеси-подай». Потім в Іспанії апельсини збирав, меблі фарбував на фабриці. Потім там же відкрив свою невеличку фабрику. Робив меблі – відправляли їх в Чехію та Швейцарію.
– Що було найважчим на заробітках? Не було бажання кинути все і повернутися?
– Було. Я 6 років не вертався сюди, ходив нелегалом по Європі — хотів легалізуватися, отримати офіційні документи. Тому треба було жити там безвиїзно.
Пам’ятаю, як тільки їхав і прощався з друзями — вони мене травили. Типу ти скоро повернешся. Я відповідав: «Якщо вернусь, то тільки успішним». Зараз повернувся — не успішним тому, що працюю віце-президентом в «Карпатах», а тому, що багато вмію. Замітати, робити ремонти, фарбувати меблі, працювати за комп’ютером, мав туристичний бізнес, вмію займатися маркетингом. Можу щось людям підказати, які заблудилися в чомусь. Помагаю молодим футболістам – не хочу, щоб вони повторювали моїх помилок.
– Як ви потрапили у футбольну сферу?
– Завжди любив футбол, але сам не став гравцем. Не вистачило характеру, стержня — не було, кому навчити, кому підказати. Дані мав непогані, був на переглядах в деяких українських клубах, але щось завадило – вулиця, друзі, сигарети, вино.
Мій футбольний батько — Беніто Флоро. Дуже відомий тренер, який працював в мадридському «Реалі». Виявилося, що ми сусіди, а він – не тільки тренер, а й професор. Вміє пояснити, розказати, навчити. В мене життєве правило — в людини два вуха і один язик, слухати треба вдвічі більше. Я люблю і вмію слухати. От зустрічаєш порядних людей, вони будуть раді тобі допомогти. Коли починали спілкуватися, то він казав: «Колись ти станеш великим футбольним функціонером і мільйонером». Але я противився: «Гроші — не моя головна ціль, це не те, заради чого я йду». На що він відповів: «Тому ти й досягнеш успіху».
– Ви змогли закріпитися в Іспанії, а багато футболістів цього не можуть. Кому важче адаптуватися? В чому проблема наших гравців?
– Головна різниця — в комфорті. Футболісти їдуть молодими, дітьми. Неважливо — 18 чи 25 років. Все одно це молода людина, яка ще не зовсім усвідомлює шанс, який в нього є. Аж після 30 починаєш розуміти і цінувати життя.
В Україні є зона комфорту. В нас був період, який прибив український футбол. Олігархи мірялися бюджетами, створювали неадекватні умови для гравців. Це ще з десяток років буде відчуватися.
Ми, дорослі, неправильно виховували і виховуємо зараз наших молодих вихованців. Відповідальність на нас, значить, ми не так працюємо в академіях, не можемо зародити в дітях характер і бажання. Це не вина футболістів, це наша вина як футбольних керівників.
– В німецьких академіях важливіші оцінки дітей, ніж їх успіхи на полі. Чому в нас по-іншому?
– В Іспанії теж так. В «Барселоні» займаються вихованням і навчанням дітей. В «Карпатах» та й у всій Україні з цим відверто не так, як би хотілося. В нас немає бюджету, щоб втілити все, що хочемо. В клубі має бути педагог і психолог, вчитель іноземних мов, повинна бути змінена методика виховання. Хотілося б, щоб тренери були здатні їздити на стажування в європейські клуби, щоб вміли працювати з ноутбуками, аналізувати з дитиною відео, вчити тактично. Але все впирається в бюджет.
Бракує і характеру. Наші футболісти перебувають в тепличних умовах і дуже швидко потрапляють в зону комфорту. Це така культура. Адже гравець ніби ще молодий, має звичайну просту сім’ю, батьки не можуть багато чого дозволити. Але отримує перший контракт — купує новий телефон, машину, квартиру, дівчата вже пишуть.
Ми втрачаємо саме в переході з юнацького в дорослий футбол. Тоді ще не сформована психіка, а футболіст вже може забезпечити не тільки себе, а й своїх батьків. Відповідно, виростають крила і приходить хибна думка, що вже всього добився.
В більш фінансово розвинутих країнах, якщо дитина займається футболом, то батьки забезпечені. І можуть дати будь-яку професію. Якщо дитина займається, то думає тільки про футбол. Мати машину в 18 років може дозволити собі кожен студент — це вже не показник. Дівчата відходять на другий план. І там дуже велика конкуренція — багато академій, полів, майданчиків. Хлопець розуміє: якщо зупиниться, то через місяць на його місці буде інший. Люди сконцентровані на футболі.
Є три складових — тренування, відновлення і харчування. Без чогось одного фізичний стан футболіста буде поганим. Там розвинута культура правильного харчування та відновлення. Додайте до цього характер і силу волі. «Маю гроші та машину, але ввечері поїв пасти і ліг спати в 10-й, бо завтра на тренування». Це і дає результат. Тому європейські гравці і сильніші на голову.
– Чим Флоро вам допоміг?
– В будь-який момент я можу до нього звернутися. А знайомства самі приходять. В Іспанії я спілкуюся з багатьма відомими футбольними людьми. Всі знають, що я починав шлях зі збирання апельсинів. І я горджуся цим. Я не відчуваю, що винен комусь.
В Іспанії модно говорити: «Я хочу вчитися і хочу від вас щось взнати. Я десь заблудився». Я можу подзвонити до відомих людей, вони допоможуть порадою. І в цьому немає нічого такого. Спілкуємося на теми, які мені ще не зрозумілі. Люди адекватно це сприймають і завжди готові помогти. Я везучий, що є багато людей, які в будь-який момент беруть від мене слухавку.
– Чому вони з вами спілкуються? Хто ви для них?
– Я 18 років тяжко працював на свою репутацію. В житті були випадки, коли запрошував відомих людей в ресторан, щоб поспілкуватися. І платив за вечерю 300-400 євро. В той час в холодильнику вдома було порожньо. Коли приходив додому, то говорив дружині: «Вибачай, завтра ми не доїмо, бо я витратив на ресторан». Слава Богу, в мене розумна дружина, яка завжди підтримувала. Завдяки сім’ї я чогось і добився.
Тому зараз, маючи репутацію людини, яка не підведе, не підставить, не збреше, не кине і тримає свого слова, конвертую її в якусь фінансову складову. Наприклад, більшість іспанських клубів, коли хочуть купити українця, звертаються до мене. Дзвонять за порадою, багато з них пропонує організувати трансфер. Якось поставив себе так, що клуби хочуть зі мною працювати.
– З ким конкретно знайомі?
– Знаєте, чим відрізняється популіст від ділової людини? Популісти завжди говорять в майбутньому часі: «Я зроблю». Ділова людина говорить: «Я зробив». Або не говорить нічого, бо за неї говорять її вчинки. Я буду спілкуватися з тими людьми, за яких говорять їхні вчинки.
– Мончі допоміг в трансфері Мендеса з «Роми»?
– Звісно, без нього нічого в «Ромі» не відбувається.
«Якщо ми не потрапимо в єврокубки, то я готовий брати відповідальність на себе і піти з клубу»
– В чому філософія «Карпат»?
– Багато людей пишуть – «іспанський шлак». Багато критики, але ніхто цікавиться, в чому ж ідея? Чому запрошені саме ці футболісти, а не інші?
Коли я прийшов в «Карпати», то сказав, що в українському футболі війна бюджетів закінчилася і почалася війна ідей. Це не ті ідеї, коли ти залежиш від настрою інвестора як менеджер клубу і стараєшся потрапити під хороший настрій, щоб інвестор дав гроші. Треба мірятися ідеями.
– Все одно. Якщо інвестору подобається ідея, він дає гроші. Якщо не подобається, то не дає.
– Я не хочу, щоб інвестору подобалося давати чи не давати гроші. Хочу, щоб клуб сам заробляв. Треба навчитися це робити. Тому інвестор запросив мене. Він розуміє, що я так само починав з нуля. Якщо я заробив сам на себе, то зможу заробити на клуб.
В клубі колись не було селекційної служби. Уявіть собі професійний клуб без селекційної служби. Зараз вона є. Не така, як би хотілося, але багато людей годинами переглядають матчі.
– Що буде, якщо «Карпати» в цьому сезоні не виконають завдання?
– Якщо ми не потрапимо в єврокубки, то я готовий брати відповідальність на себе і піти з клубу. Я не тримаюся за місце і не боюся піти. Зрозумійте мене — це непроста робота, в мене серйозні цілі. Я міг би взяти орендованих гравців і вже минулого року вийти в єврокубки. Але де гарантії, що їх би не забрали влітку? Ну так, я ходив би зараз героєм у Львові, але яка перспектива, яка ціль?
– «Карпати» – щось особливе для вас?
– Я пишаюся тим, що в мене на грудях лев. Я хочу бути левом і не бачу в Україні жодного іншого клубу, з яким зможу працювати. Коли піду з «Карпат», то піду з українського футболу. Жоден інший проект в Україні мене більше не цікавить.
– Розмір бюджету «Карпат» вас повністю влаштовує?
– Зарплатний фонд нашої команди значно відстає від першої шістки. Від клубів, які хочуть боротися за єврокубкові місця, ми відстаємо мінімум в два рази. В нас немає великих зарплат і преміальних.
– За яким принципом ви підписуєте футболістів?
– Футболіст приїжджає в клуб і може заграти або не заграти. В кожного спортсмена буває останній шанс. Завдання менеджера – зрозуміти, чи готовий футболіст отримати свій другий і, можливо, останній шанс. За цією логікою я підбирав гравців. Молоді пацани, які допустилися помилок і не заграли в своїх клубах, але є потенційно сильними. Це і Мякушко, і Швед, і Карраскаль, і Мендес, і Бедойя. Можна назвати ФК «Другий шанс» або ФК «Останній шанс».
Ми робимо правильну атмосферу в команді і направляємо цих гравців на професійне ставлення до футболу. Тоді йде підйом. Щодо гравця ми не вживаємо слова «перспективий». В нас – або зараз, або ніколи. Хто з них скористається своїм шансом, то буде великий плюс для них і для команди.
Колись читав книжку, що американський університет збирав бейсболістів-збитих льотчиків зі всіх команд. Щось подібне в нас взято за основу. Економічно це доцільно. Ми не маємо селекції і бюджету брати футболістів, яких хочуть гранди. Але раніше ж «Севілья» платила за Карраскаля та Шведа, а «Рома» – за Мендеса. На амбіціях, на характері, на розумінні того, що час вже не вернеться, будуємо атмосферу в команді. Хочемо мати «левів», які хочуть виходити на кожну гру як на останню.
– З чого складається бюджет клубу? Скільки відсотків йде на зарплатний фонд першої команди, скільки — на академію?
– Судячи з нашого бюджету, ми би мали бути українським Більбао. Якщо в клубі зарплатний фонд першої команди не перевищує 50 відсотків, а в нас він не перевищує, ми мали б 5-6 чоловік кожен рік піднімати з академії. І вони мали б досягати успіху.
В нас дуже багато в плані відсоткого співвідношення витрачається на дитячо-юнацький футбол, інфраструктуру, брендинг, маркетинг, імідж клубу. Є клуби, в яких набагато менший бюджет, але в першій команді більші зарплати. В нас навпаки. Є велика інфраструктура, досить потужна кількість персоналу, майже 600 дітей. В цьому напрямку я і працюю. Треба покращити якість виховання дітей.
– В Україні є два методи заробітку — продаж гравців і вихід в єврокубки. Реально заробляти на чомусь іншому?
– Згоден. А інші джерела доходу залежать від спортивного успіху першої команди. Це обличчя клубу. У Львові вболівальник хоче бачити якісний агресивний атакувальний футбол. Чим більше в нас буде успіху, тим буде більше фінансових надходжень. Успіх — це така річ, до якої хочуть прив’язатися багато політиків і спонсорів, інвесторів. Коли команда неуспішна, то фінансові надходження не такі.
На даний момент «Карпатам» треба рухатися в напрямку, який ми вибрали. Ми хочемо атакувати, вигравати і вчитися на своїх помилках. Тому кількість людей на стадіоні буде конвертуватися в фінансові надходження. Не тільки в плані продажу квитків.
– Ви задоволені, що тепер у Львові дві команди УПЛ?
– Дуже. Я за конкуренцію. Вона змушує прогресувати. Навіть більше — не проти, щоб у Львові грали три чи чотири команди.
– Що для вас важливіше: продаж трьох гравців чи вихід в єврокубки?
– Беззаперечно — єврокубки. Я вмію рахувати. Крім задоволення вболівальників, це значно вищі прибутки. Тут питання навіть не стоїть. Нам треба туди дійти і хотіти рухатися. Але якою ціною? Неважливо, коли туди прийти, важливо – як і ким ти там будеш? І в плані якості гри, і в плані побудови клубного менеджменту, і в плані відношення футболістів до тиску зі сторони трибун.
За будь-яку ціну я туди не хочу.
– В «Карпатах» нема заборгованостей по зарплаті?
– Жодних. Гравці в штатному режимі отримали зарплату за червень. В нас отримують в 20-х числах за попередній місяць. Все стабільно. Є борги за трансферами, які відбулися давним-давно. Зараз, наприклад, треба вирішити питання з Крістобалем.
«Я буду переформатовувати команду до тих пір, поки не побачу на полі 11 левів»
– Критику вашої роботи можна зрозуміти. Команди, які фінішували вище за вас в таблиці, не мали такої кількості легіонерів. Не могли обійтися без них?
– Ви ж розумієте, що на українських гравців дуже малий попит в європейських топ-лігах. Апріорі це означає, що продати українця набагато складніше. В будь-якому клубі ЛЧ на основних ролях вихідці з Південної Америки, вони грають всюди — в Китаї, Польщі, Африці. Продати латиноса завжди легше.
– Відомо, що клуб продав Перейру та Рібаса. Більше нікого?
– Так. Вся інформація є в офіційному доступі.
– Не було жалю, що Рібас поїхав, враховуючи, скільки він забиває в Аргентині?
– В таких речах складно вгадати. В контракті Рібаса була сума відступних – «Ланус» заплатив необхідну суму. Предмету для великих торгів не було. Рібас обійшовся «Карпатам» в 12,5 тисяч доларів і 150 тисяч гривень за заявку. В першу суму входять його місячна зарплата, агентські, квитки на дорогу. Те, що він приніс в клуб, робить його найбільш рентабельним гравцем в історії «Карпат».
– У вас стоїть чітка ціль продати Карраскаля?
– Сьогодні в мене чітка ціль зберегти його на цей сезон. Завжди хочеться продати тих, кого ніхто не хоче купити, хто не грає. Їх я би продав з радістю. Але, на жаль, багатьох відпустили безкоштовно. Тому ні Карраскаля, ні Шведа, ні Вербного, ні Гуцуляка в мене немає цілі продати. Можливо, і тому, що вони ще не є зовсім готові, щоб їхати в топ-чемпіонати.
– Чому Друді більше не працює в тренерському штабі?
– Був момент, коли дует Бойчишина та Друді був оптимальним варіантом. Кризовим варіантом. Вони виконали своє завдання, але в клітці не можуть бути два леви. Тому Друді більше не працюватиме тренером, але залишиться в клубі. Зараз він здає на тренерську ліцензію.
Його головна ціль — популяризувати бренд «Карпат» закордоном. Іспанія, Південна Америка, Мексика — там у нього заплановані зустрічі. Думаю, все вийде. Про наш клуб повинні знати в різних куточках світу.
– Чому ви звільнили Бойчишина?
– Я не звільняв Бойчишина з «Карпат». Я відсторонив його від роботи з першою командою, але це не означає, що він перестав працювати на благо клубу. Олег Іванович – професіонал і сподіваюся, він продовжить і надалі приносити користь «зелено-білим». Те, що на старті сезону сталося у плані гри і результатів, це не тільки його вина – це також вина моя і всієї команди. Якщо Бойчишин прийме мою пропозицію, то отримає керівну посаду з великим об’ємом відповідальності.
– Чому саме Мораіш?
– Мораіш – це не спонтанне чи імпульсивне, а виважене і стратегічне рішення. Я знаю його багато років та у його досвіді чи успішності не сумніваюся. Мені відомо, з якими топовими гравцями він знаходив спільну мову, як поводиться в роздягальні. Також нам був необхідний був тренер-поліглот. Який зможе знайти спільну мову з командою.
– Чи покинуть команду гравці і чи буде поповнення?
– Скажу те саме, що сказав команді, коли оголосив про відставку Бойчишина. Я буду переформатовувати команду до тих пір, поки не побачу на полі 11 левів. Байдужості до клубного герба я не пробачу. Ймовірні будь-які трансфери. Вікно ще відчинене.
– Одне із найпомітніших ваших рішень — вказати на двері воротарю Готрі, який вболівав на чемпіонаті світу за збірну Росії. Важко було його прийняти?
– Ні. Рішення є для того, щоб їх приймати. Він хороший футболіст, і я бажаю йому успіхів в іншій команді прем’єр-ліги. Хай все складеться. Але не в «Карпатах».
– Футболісти, які вболівають за збірну Росії, ніколи не гратимуть в «Карпатах»?
– Треба любити і поважати емблему клубу, традиції. Розуміти, де ти і що робиш.
– Можна ж любити «Карпати», але підтримувати збірну Росії. Ні?
– Можна. Але це має бути тихенько вдома, а не в публічному просторі, щоб про це дізналися всі.
– Клуб має проявляти політичну позицію чи це зайве?
– Всі знають позицію «Карпат». Ми підтримуємо українську армію й проти інших варіантів. Не можу говорити чи судити інші клуби, але в нас так. Інакше не може бути.
– Якщо російський клуб заплатить солідну суму за умовного Карраскаля, продасте?
– Не треба змішувати. От дивіться — вони платять добрі гроші, а ми на них відкриваємо спортивний манеж, де займаються багато українських дітей. Хіба це погано? Тому так. Я продам гравця в Росію. Але треба дивитися на умови.