Вперед в прошлое. Как экс-беркутовцы под маркой полицейских кубковый финал испортили

Зі вчорашнього вечора тема футболу знову стала однією з топових у новинних ресурсах України. Точніше, не футболу, а навколофутболу. Так звані правоохоронці зірвали фанатський марш напередодні фіналу Кубка України між «Динамо» і «Шахтарем». Ця хода не була унікальною. Схожі акції ультрас різних клубів неодноразово проводили в Києві, Львові, Харкові, Полтаві, Кропивницькому, Одесі і тому ж Дніпрі. Невід’ємним атрибутом маршів завжди була піротехніка. Раніше міліція, а віднедавна поліція усі сценарії знає прекрасно. Дніпровська хода прихильників киян, донеччан і дніпрян не виділялася.

Вочевидь причини того, що сталося треба шукати не в формі, а в суті. Бо одна справа, коли фанати гуртують навколо державних свят, єдиної та соборної України, взятих у полон хлопців з Луганська чи просто матчів, у яких зустрічаються душа й серце нашого футболу. Зовсім інша – питання, які є принциповими для президента ФФУ та міністра внутрішніх справ. Пани Павелко та Аваков спільними зусиллями впроваджують стосовно ультрас норми, за які 16 січня 2014 року руками проголосувало 235 реґіоналів та їхнії прихвоснів і які згодом, після перемоги Революції гідності були названі диктаторськими і відмінені.

Лозунг дніпровської ходи був красномовним і без підтекстів – «Проти футболу по паспортах». Фанати не збираються годитися з тим, що з їхніх прізвищ буде складена база даних, яку в різні часи і за різних політичних ситуацій можна використати на свій лад. Єднання ультрас і їхні роль в перемозі Революції гідності, а згодом – у відстоюванні цілісності держави у війні з північним ворогом переоцінити важко. То недодиктатор Янукович цим фактором знехтував, за що поплатився втратою посади і втечею до Ростова.

Нинішні правителі вміють робити висновки з чужих помилок. Вони усвідомлюють, що з урахуванням нестабільної економічної й зовнішньополітичної ситуацій, небажанні змінювати й змінюватися ризикують зіштовхнутися з народним гнівом не набагато менше за попередників. Тому й намагаються всіляко дискредитувати і обмежити одне з найбільших антисистемних ядер українського суспільства – ультрас. З допомогою правильних інформаційних вкидань фанати вже втратили образ «воїнів світла», яким країна захоплювалася чотири роки тому. Тепер до умів пересічних громадян систематично доноситься, чому ультрас-рух – то погано і які небезпеки він приховує.

Про альтернативу ФФУ вже подбала: за гроші власника «Першої приватної броварні» Андрія Мацоли створений рух «Вірні збірній», обізваний у народі «Вірними пиву». Офіційно він спрямований на те, щоб забезпечувати якісну підтримку національній команді, насправді ж дозволяє контролювати тих, хто називає себе активними фанатами. Контролювати і вносити розкол у традиційні ультрас-рухи. Все тому, що до проекту пана Мацоли були анґажовані не останні в минулому чи у сьогодення представники угруповань різних клубів. Іншими словами, фанатів вже поділяють на «добрих» і «поганих».

Але цього мало. Інструмент повної контрольності всіх, хто відвідує стадіони, значно ефективніший. Це розуміють усі, починаючи від пана Павелка і закінчуючи кожною знайомою з фанатською тематикою людиною.

Проти «футболу по паспортах» ультрас протестують вже не вперше. Окремі матчі збірної вони іґнорували взагалі, на деяких поміщали банери відповідного змісту. З небажанням розкривати свої особисті дані був пов’язаний торішній ґрандіозний піро-протест під час Суперкубка в Одесі. Проте на ті акції ФФУ особливо не реагувала, а тому особливого широкого резонансу не було.

9 травня 2018 року в Дніпрі спецпризначенці, застосувавши грубу силу, за чиєюсь вказівкою чи без неї, можливо, повторили ту ж помилку, що й майбутній втікач Янукович з побиттям студентів у ніч з 29-го на 30 листопада 2013 року.

До стадіону за дві години до початку фінального матчу фанати крокували так само шумно як зазвичай. Так як завжди не обходилося без образливих зарядів на адресу правоохоронців, з якими в ультрас стосунки не поліпшуються ніколи. Проте досі ще жодного разу ніхто не дозволяв собі висмикувати з колони людей, намагатися їх затримати. Мабуть, тому, що досі маршів не супроводжував сумновідомий дніпровський «Беркут». Ні, звісно, згідно Указу міністра внутрішніх справ Авакова офіційно цієї злочинної організації після Революції гідності не існує. Проблема лишень у тому, що більшість колишніх беркутівців переатестувалися й успішно служать у «новій поліції», отримавши ліпшу амуніцію і вищий оклад. Проте форма не змінила суті.

За це свавілля беркутівців тодішній міністр МВС, а нині керівник Генпрокуратури Юрій Луценко не покарав нікого
.

Звичайно, вони мають вказівки діяти трохи стриманіше. Однак не завжди виходить і той звіриний оскал, яким дніпропетровський «Беркут» запам’ятався під час фіналу Кубка України-2007 у Києві, хочеш не хочеш, іноді проявляється. Кадри, коли кремезний бугай лупцює на трибунах головного стадіону країни школярку, досі перед очима. Принаймні, були дотепер. Після середи, 9 травня 2018 року, з’явилися нові шокуючі відео- і фотофакти.

Скажімо, 18-річна дівчина виклала в інстаґрамі світлини споясаної кийками спини. Її людиноненависник наших днів колотив лежачою. 25-річного фаната з Києва повалили на асфальт обличчям додолу, з завернеми за спину руками. Хлопець стверджує, що поки він лежав, по ньому важкими чобітьми пройшлися не менше 15 так званих правоохоронців. Після звільнення з райвідділку бідолаха звернувся до медиків. Ті констатували перелом руки. Тепер хлопець проведе не менше півтора місяця з гіпсом, залишатиметься непрацездатним і ризикує втратити роботу взагалі.

Ще одного киянина беркутівці повалили додолу, зв’язали руки за спиною, трохи побили і залишили лежати хвилин на 15. Щоб життя не здавалося медом, один з кривоохоронців підняв хлопчині голову і… бризнув у вічі сльозогінним газом.

Деспотія, відверте знущання, яке відбувалося на очах у тисячів людей, перед об’єктивами теле- і фотокамер. Представники МВС стверджують, що загалом вони затримали і після фіксації протоколів звільнили 27 прихильників «Динамо», «Шахтаря» і «Дніпра». Про нанесені в наслідок перевищення повноважень травми людей не згадує ніхто. Як і мовчать речники, чому вкотре спецпризначенні працювали без обов’язкових згідно з законодавством номерів на шоломах. Невже та фарба, на відсутність якою в ефірі у Романа Скрипіна жалівся десь півроку тому прес-секретар Міністерства внутрішніх справ Артем Шевченко, настільки дорога, що її досі неможливо закупити?

Зате не забувають у своїх звітах правоохоронці поплакати, що п’ятеро працівників під час несення службових обов’язків постраждали.

Поліцейські у Дніпрі діяли якось демонстративно грубо. І стосувалося це не лише ультрас, а й інших уболівальників та навіть журналістів. Особливо брутально при огляді особистих речей поводилися жіночки-поліцейські. «Курка своїми нігтями подряпала мені весь живіт», - не приховує емоцій вболівальниця з Дніпра.

«У перерві між таймами я пішла до виходу зі стадіону поспілкуватися з другом, динамівським фанатом, якого заарештувала, віддухопелила та поблажливо відпустила міліція, - каже журналістка з Києва. – Маючи акредитацію, яка висла на шиї, була впевнена, що без перешкод повернуся назад. Друг був дуже побитий, голова закровавлена. Хвилювалася за товариша, і мусила дізнатися, як він почувається після гостинного прийому в дніпровському райвідділку. Спілкувалися через огорожу при виході зі стадіону – на трибуну його не пускали. За межі стадіону вийти не наважилася.

Коли хотіла повернутися до прес-ложі, два стражі правопорядку запитали в дуже грубій формі, «якого» я забула біля входу і чому, про що та з якою метою спілкуюся. Пояснила ситуацію, за що була обізвана фетишисткою. Досі не розумію, до чого тут фетиш – у міліції завжди була своя, одній їй зрозуміла логіка. Прийшлося пригадати поліцаям, що в нас вільна країна і я маю право розмовляти з друзями навіть на стадіоні.

Здавалося, все, але просто взяти і повернутися на сектор для преси мені не вдалося. Мене перестріла ще одна парочка людей в формі. Жінка-полісмен і її напарник почали з погрозами в голосі вимагати зізнатися, що товариш мені передав, бо що якусь «бімбу» я отримала, вони не сумнівалися. Моїм словам не вірили. Відвели мене до якоїсь будки, жіночка грубо облапала мені все тіло, шукаючи чи то заборонені предмети, чи вчорашній день. Потім витрусили все з мого наплічника, побачили, що там справді нічого немає й «благородно» відпустили.

Мушу додати, шо біля тої будки вся трава була встелена віднятими у дівчат гребінцями й косметикою. Й без того кепський настрій зіпсувався від розуміння, що пів другого тайму, впродовж якого й вирішилася доля матчу, вже позаду».

Журналістка каже, що до обшуків на стадіоні ставиться розумінням, бо це запорука безпеки. «Однак для цього не обов’язково підвищувати голос, принижувати словесно і морально, - резюмує. – Взявши двома пальцями мою акредитаційну картку, поліціянт процідив: «Думаєшь, ета бумажка тєбє паможет?».

…У післяматчевому інтерв’ю офіційному сайтові ФФУ пан Павелко задоволено констатував, що «приємно, що такий матч не затьмарили неприємні інциденти». Звичайно, то не проблема, коли для кількох десятків людей похід на футбол закінчився побоями. Головне – картинка, на якій під емоційні оди Віктора Вацка президент ФФУ вручає кубок переможцеві.

Ось лишень виглядає, що дніпровські події просто так не забудуться.