"Залез под стол и закрылся кубком СССР". Экс-игрок "Динамо" об уклонении от армии и секрете в телефонной будке

Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із колишнім футболістом київського Динамо Iгорем Дирiвым, якому сьогодні виповнюється 70 років.

Про перехiд до Динамо у 17 рокiв

– Я не пив, не палив, дівчата були не на першому плані. Фактично потрапляння в "Динамо" перевернуло мені життя в інший бік. Хоча про все за порядком. Спочатку поїхали на тижневі тренувальні збори, потім закрили всі фінансові моменти, організували побутові умови. Однак я з Києва втік – мені не сподобалося, що в динамівському гуртожитку, де я жив у номері з Василем Кириченком, директор почав мене допитувати, де мій паспорт. Я сів на потяг і повернувся додому.

Про вiдносини с Масловим

– Наступного дня після того випадку виходжу з готелю, а поруч Віктор Олександрович "пихкає", до речі, він не переставав палити. "Молодий, ану іди сюди!", – командує. І каже фразу, яку я запам’ятав на все життя: "Мені тебе вчити нічому, ти все вмієш. Дозволяю тобі 10 разів підтягнутися і 10 підходів до штанги. Не більше!" Відчув, що вже скоро гратиму в першій команді.

Мене зламала та масловська любов. У підсумку місце в головній команді він мені не довіряв, а на всі пропозиції інших команд реагував однаково: "Нікому його не віддам". Назавжди запам’ятав момент, коли після гри в Ростові до мене підходить Коман: "Тебе викликають в юнацьку збірну СРСР. Хочеш?". Вона ж якраз мала грати на юнацькому чемпіонаті світу.

Ключовий епізод стався після перемоги над "Кайратом". В Алма-Аті після матчу зустрілися в дівчатами. Поговорили, вийшли з готелю, а поруч телефонні будки. Ми зайшли туди, а через кілька хвилин в холі зустрічаюся з лікарем: "Ігорю, тебе Маслов чекає". Заходжу до тренера, той традиційно з цигаркою. Кличе мене до вікна і веде на балкон. "Синку, бачиш цю телефонну будку? Я щойно там твій голий зад бачив", – каже.

Це ще не все. Маслов почав кричати, що ми їмо з однієї тарілки, а я його підставляю. На прощання видав: "Завтра по залізничних шпалах додому пішки йдеш". Я не стерпів і відповів, що мене сюди привезли, мене звідти і завезете назад. Віктора Олександровича переклинило.

Про прощання з Динамо та переховування від армії,

– Поверталися потягом з виїзного поєдинку. Чую, як в сусідньому купе Коман розповідає київським гравцям: "Відраховувати Диріва будемо". А мені ж лише 19! У наступних двох матчах забиваю 4 чи 5 голів практично на одній нозі. Вже залишають! Тоді якраз в команду прийшли Веремеєв, Христян і Боговик. На цьому мої проблеми не закінчилися.

У 1968-му Віктор Каневський, який тренував "Металіст", запрошує в Харків. На той момент мене вже призвали в армію. Маслов навіть добро дав на перехід. Каневський запросив до себе додому, дружина мені чай зробила. Раптом заходить: "Ігорю, тебе "переписали" – віддають у київський СКА".

Я вийшов на Хрещатик, а за мною вже пасуть два мордовороти-борці. Скрутили, відправили у спортроту на Арсенальну і дали форму. Добре, що встиг військовий квиток заховати – спочатку у задню кишеню, а потім взагалі у плавки. Зателефонував воротарю Василю Кириченку, щоб той передав Маслову, що мене затримали. В нас же тренування і гра за розкладом.

Пішли на обід, тому я відпросився і вийшов на вулицю. Перескочив через паркан, пробігся по Маріїнському парку, прибігаю на стадіон "Динамо" в кирзових чоботах, більших на два розміри. Забігаю в кабінет до Маслова і розповідаю, а той у відповідь: "Солдатику, що тобі треба? А форма тобі пасує". Бачу у вікно, що у ворота заїжджає бортова армійська машина.

Мене заховали в клубі у найпікантнішому місці. Заліз під стіл і закрився Кубком СРСР. Зверху накрили газетами. Минулося… Через певний час поїхали з командою на Конча-Заспу, а там нас вже чекають. Маслов мене буквально відбивав у полковника. Слів не добирав і врешті-решт вигнав військових.

В кінці сезону Віктор Олександрович зізнався: "Синку, нічого зробити не можу". Мене почали ганяти по військових частинах. Трагедія ! Де я тільки не був… Так закінчилася моя епопея з "Динамо" і розпочалася епоха київського СКА.

Любомир Кузьмяк