Михаил КОПОЛОВЕЦ: "Рад, что сейчас не играю в "Карпатах"

Сергій Пейчев втішився спілкуванням із зіркою закарпатського футбольного клубу Минай Михайлом Кополовцем. Не могли хлопці у своїй розмові уникнути гострої і болючої теми – результатів і гри іншої близької для півзахисника команди – львівських Карпат.

Я не експерт, нікому не хочу кісточки перетирати, тому експертом нікуди йти не хочу. Ну, який з мене експерт? Я футболіст і ще хочу пограти.

З Карпат конкретних пропозицій щодо повернення не було. Та вища ліга, що зараз, ті ігри – питаються чи міг би я грати у вищій лізі. Ну, а чого ні? Що зараз, бозна який рівень? Чемпіонат сильніший чи футболісти якісь? Зрозуміло, що можу грати, спокійно. Є непогані футболісти в окремих командах, є, але такого, щоб якийсь захмарний рівень – спокійно можу грати.

Те, що зараз в Карпатах відбувається, 6:1, я, наприклад, радий, що мене там немає, бо цей тиск і ця ганьба, які зараз там у Львові, відверто кажучи, я радий, що мене зараз немає в Карпатах. Звісно, хочеться чимось допомогти, але так безвольно програвати… Там є пара футболістів, які не відповідають рівню команди. Плюс там приїхали ці іспанці, які не розуміють, що це за місто, що це за команда. Розумієте, ми постійно говоримо про цей дух карпатівський, і про галичанський, але коли там немає футболістів з характером… Ряд футболістів треба не те, що в дубль переводити – просто виганяти. Бо 5-6 років чекають, що вони вистрелять, що заграють, а одне і те ж. Я ще був у команді – вони на тому ж рівні грають. Мені просто шкода, образливо і соромно, що команда так програє. Ладно, ще Шахтар, Динамо, хоча ми і так собі не дозволяли такі матчі… Але Вересу програти, хоч хороша команда, збалансована зараз, хороші футболісти, але, ну, не 6:1. Можна програти і 2:0, 3:0, коли команда грає, але коли 6:1, безвольно так…

В Карпатах немає стабільності. Немає тренера, якому б дати 2-3 роки, які б ігри не були, дати 2-3 роки. Хорошого українського тренера, який збере українських футболістів. Може бути пара гравців-легіонерів хорошого рівня, для яких Львів – не порожнє слово, це зараз, можна сказати, столиця України. А нині – щопівроку ротація, футболістів міняють, тренерів – важко досягти якогось результату. Без шансів.

Зараз я тренером не пішов би. По-перше, я не готовий. По-друге, час покаже, може колись. Зараз я не тренер і не експерт. Я ще хочу пограти у футбол. Закінчити я завжди встигну, а зараз ще є сили і бажання, навіть тут. Краще грати там, де я граю, ніж отримувати по шість. За усієї поваги… Спокійно, без цього тиску. Ви розумієте, який тиск зараз на них? Ну, нехай, ті іспанці поїдуть, але осад залишається. Зараз вони на кубок грають, десь у Франківську, наскільки я пам’ятаю. Там не погром треба робити, а змінювати щось всередині команди.

Я б собі Маркевича туди повернув як тренера, розумієте, плюс українських футболістів. Якщо Олександрія грає в Лізі Європи, то невже Львів не може, таке місто? Коли, як не зараз? Ну, тоді раз не вдалося, ну, зараз вже ж можна було б якось зібратися, щоб команда грала в Лізі Європи, ну, хлопці! Такий час, коли чемпіонат мертвий. Ось зараз дивився Олександрія-Сталь, 4:1, ну, я дивлюся на тих захисників… Ну, просто, якісь такі голи дивні, захисники стеляться у підкаті, коли ситуація цього не вимагає, на 5 точці ти точно команді не допоможеш – якісь такі моменти геть не зрозумілі. Чи то спеціально він робить чи рівень футболіста такий?..

Незабаром чекайте не менш гострих думок і цікавих історій від Михайла Кополовця у нашій щотижневій рубриці Футбольний на голову. Чи зможе він у футбольній вікторині набрати більше балів, аніж його друг Євген Коноплянка?